Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №400/10611/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10611/25

Місце прийняття ухвали суду 1 інстанції:

м. Миколаїв;

Дата складання повного тексту ухвали суду

1 інстанції: 22.10.2025 року;

Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Градовського Ю.М.

– Казанчук Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення нарахування грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інші виплати, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з червня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01.01.2023 по 04.02.2023 включно, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481 грн.) та на 01.01.2023 (2684 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру додаткової винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексацію грошового забезпечення за період з червня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року.

Також, в окремо поданій заяві позивач просив визнати поважними причини пропуску строку звернення із позовом та поновити цей строк.

В обґрунтування вказаних вимог зазначено, що на момент виключення зі списків особового складу військової частини позивач не одержав письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (переведені до іншої військової частини), тому не знав, який розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовано відповідачем під час нарахування грошового забезпечення. Лише на адвокатський запит відповідачем надано інформацію (довідку про основні та додаткові види грошового забезпечення), з якої стало відомо про неповне нарахування грошового забезпечення внаслідок застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, а також неповний розрахунок додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 повернуто позивачеві в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 до 04.02.2023.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено тримісячний строк, встановлений статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX) з урахуванням положень пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, в частині позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 19.07.2022 до 04.02.2023. Суд першої інстанції також зауважив на недоведеності позивачем поважності причин пропуску строку звернення із цими позовними вимогами, адже залишається необґрунтованою неможливість оскаржити протиправні дії відповідача у визначений строк з моменту виключення зі списків особового складу 04.02.2023 та, відповідно, - вручення грошового атестату про нараховані і виплачені суми.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки спірному питанню, помилково залишено поза увагою те, що з 19 липня 2022 року, згідно чинних положень КЗпП України, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Поряд з тим, позивачем не було одержано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (переведені до іншої військової частини), тож позивач не знав, який розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб було застосовано відповідачем при нарахуванні грошового забезпечення, індексації, а також про розмір нарахованої додаткової винагороди.

У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції -залишити без змін. Заперечуючи проти обґрунтованості доводів та вимог апелянта, відповідач зазначає, що чинною редакцією статті 233 КЗпП України передбачається тримісячний строк звернення до суду з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Поряд з тим, стверджуючи на тому, що позивач під час виключення зі списків особового складу не набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених сум, позивач не наводить обставини, що об`єктивно або ж за відсутності невиправданих зволікань, перешкоджали своєчасно та без необґрунтованої затримки вчинити дії з метою поновлення порушених прав.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вказані положення Конституції України кореспондуються із приписами частини 1 статті 5 КАС України, згідно яких кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Також, згідно частини 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.

Частинами 1, 2 вказаної статті КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Аналіз наведених норм показав, що звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів особа може реалізувати в межах терміну, визначеного адміністративним процесуальним законодавством або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду вважається проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Обов`язок доведення обставин, з якими пов`язується поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась із адміністративним позовом.

При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи з обставин цієї справи, апеляційний суд враховує, що предметом спору у цій справі є протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплатити позивачеві щомісячного грошового забезпечення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, у тому числі, із врахуванням такого грошового забезпечення при обчисленні індексації грошового забезпечення; протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплатити позивачеві додаткової винагороди у збільшеному розмірі, передбаченої Постановою №168.

Оспорювані виплати охоплено періодом з червня 2022 року по лютий 2023 року, що відповідає періоду проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 – з 27.06.2022 по 04.02.2023.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) передбачалось, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Також, Законом України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» було доповнено приписи пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України наступного змісту: « 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Відтак, обмеження щодо застосування строків, визначених частиною другою статті 233 КЗпП України, було скасовано, натомість цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.

Таким чином, пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України починав відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, з 01 липня 2023 року.

Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивача не було звільнено з військової служби 04 лютого 2023 року, а згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.02.2023 за №31 ОСОБА_1 вибув до нового місця служби до військової частини НОМЕР_2 .

Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не було звільнено з військової служби 04 лютого 2023 року, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що тримісячний строк звернення до суду слід обраховувати саме з 04.02.2023.

Поряд з тим, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, постановленій у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, у якій Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці.

Також, констатуючи про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що матеріали справи не містять доказів, що при виключенні зі списків особового складу військовою частиною позивачеві був вручений грошовий атестат або в інший спосіб була документально доведена інформація про обсяг і характер виплачених сум.

Про невручення грошового атестату при звільненні звертає увагу і сам позивач на обґрунтування доводів апеляційної скарги. На цьому ж наголошувалось позивачем і в суді першої інстанції, про що свідчить відповідне клопотання позивача, подане суду, про витребування таких доказів.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постановах від 07.04.2026 у справі № 240/16469/24, від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25, від 11 серпня 2026 року у справі № 340/8328/24.

Враховуючи викладене, оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, колегія суддів вважає, що ухвала суду відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 320 КАС України підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 320, ст. 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року - скасувати.

Справу направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: Ю.М. Градовський

Г.П. Казанчук