Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №400/1259/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/1259/26

Перша інстанція: суддя Величко А.В.,

повний текст судового рішення

складено 05.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративного суд у складі:

Головуючої-судді: Казанчук Г.П.

суддів: Єщенка О.В., Градовського Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування постанови від 12.01.2026, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 з вимогами: визнати протиправними та скасувати постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.01.2026 року про накладення адміністративного стягнення; закрити провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення та закінченням строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38, ст. 247 КУпАП); зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомості про перебування ОСОБА_1 у розшуку.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є особою з інвалідністю II групи (безстроково), що підтверджується Довідкою МСЕК серії 10 ААА № 294353 у 2022 році позивач став на облік як внутрішньо переміщена особа (ВПО) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною Довідкою ВПО. В Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» містяться дані про наявність відстрочки від призову. Вказує, що 12.01.2026 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 виніс постанови про притягнення до відповідальності за ст. 210 та/або ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу. Підставою стало нібито порушення правил військового обліку також зазначив, що його було оголошено в розшук.

16 березня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду позивач подав додаткові пояснення у справі щодо доповнення до позовної заяви від 06.02.2026 року (а.с.92-96), якою зазначено іще одну позовну вимогу про визнання незаконним направлення позивача на ВЛК від 16.12.2024 року.

ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі – Відповідач) подав до суду відзив, який містить заперечення на позов. Жодних відомостей про притягнення позивача до адміністративної відповідальності до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або ж про доведення провини позивача відповідачем не вносилися.

Відповідач вказує, що зазначене повідомлення є системним відображенням відповідного звернення відповідача до органів Національної поліції, зокрема для того, щоб і військовозобов`язаний, побачивши зазначене, міг особисто прибути до ТЦК та СП, де перебуває на військовому обліку для з`ясування обставин та надання доказів відсутності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності у разі наявності таких (додається витяг з ЄДРПВР). Разом із тим, з моменту виявлення позивачем даних про порушення ним правил військового обліку, останній до ІНФОРМАЦІЯ_5 для з`ясування обставин не з`явився.

Фактично позивач намагається у такий спосіб (через внесення змін до Реєстру) уникнути розгляду уповноваженим органом питання підстав для адміністративної відповідальності щодо порушення правил військового обліку. При цьому оновлення даних через застосунок Резерв+ та оформлення військово-облікового документа в електронній формі не спростовує мотивацію позивача на порушення правил військового обліку в частині особистого не прибуття до ТЦК та СП за місцем фактичного проживання та перебування на обліку як ВПО або ж до Відповідача для врегулювання питання відповідно до процедури визначеної КУпАП.

Окрім того зазначає, якщо позивач не згоден з «підозрою» у вчиненні адміністративного правопорушення, то він не позбавлений права прибути особисто до ІНФОРМАЦІЯ_5 для складення протоколу та в подальшому, користуючись правами визначеними ст. 268 КУпАП, вказати свої заперечення щодо змісту протоколу та нормативно-правове обґрунтування відсутності події і складу адміністративного правопорушення, оскільки вказані доводи можуть бути розглянуті лише в рамках провадження про адміністративне правопорушення, відповідно до норм КУпАП.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт вважає зазначене рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення, оскільки сам факт наявності у нього ІІ групи інвалідності, є підставою для звільнення від служби та виключення його з військового обліку.

Апелянт покликається на порушення процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності через сплив строків притягнення до такої відповідальності.

Рух справи в апеляційному суді:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження та витребувано матеріали справи і призначено апеляційну скаргу до розгляду у письмовому провадженні.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026 витребувані додаткові докази.

У період з 20.07.2026 по 24.07.2026 та з 03.08.2026 по 17.08.2026 суддя Казанчук Г.П. перебувала у щорічній плановій відпустці.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд, -

УСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю II групи (безстроково), у 2022 році став на облік як внутрішньо переміщена особа (ВПО) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідною Довідкою ВПО. У Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» містяться дані про наявність у позивача відстрочки від призову.

Позивач стверджує, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_5 винесено постанову про притягнення до відповідальності за ст. 210 та/або ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу. Підставою стало порушення правил військового обліку та позивача оголошено в розшук.

Отже, наявність правомірність та законність винесення постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, є предметом спору, переданим на вирішення адміністративного суду.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України “Про військову службу і військовий обов`язок” (далі – Закон № 2232-ХІІ) військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Абзацом третім частини десятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі – відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України – за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України – за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду (абзац другий частини першої статті 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”).

Абзацом четвертим підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку” установлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані.

Обов`язок уточнити персональні дані мали військовозобов`язані до 16 липня 2024 року.

Преамбулою Закону України від 16 березня 2017 року №1951-VIII “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів” (далі Закон №1951-VIII) визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти).

За змістом статті 1 Закону №1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Згідно з частинами п`ятою, восьмою, дев`ятою статті 5 Закону №1951-VIII органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Пунктами 1, 2 частини першої, частиною другою статті 9 Закону №1951-VIII визначено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Призовник, військовозобов`язаний та резервіст зобов`язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.

Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 14 Закону №1951-VIII ведення Реєстру включає: внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення

Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами.

Відповідно до абзацу другого пункту 3 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі за текстом - Порядок №1487), для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

За приписами пункту 20 Порядку №1487 для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів”.

Згідно із абзацом другим пункту 23 Порядку №1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти, які не актуалізували інформацію про себе в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, особисто у семиденний строк з дня внесення змін до персональних даних прибувають із паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу, який організовує та веде військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці, для взяття їх на військовий облік, зняття з військового обліку або внесення змін до їх облікових даних.

Пунктом 19 Порядку №1487 визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації виготовляють друкарським способом правила військового обліку (додаток 2) і вивішують їх на видному місці в загальнодоступних приміщеннях.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Колегія суддів повторюю, що військовозобов`язані зобов`язані були уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження та відповідно мали обов`язок на проходження ВЛК.

Стосовно позовних вимог про скасування «постанов» від 12.01.2026 року про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення та закінченням строків накладення адміністративного стягнення, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів констатує, що жодної постанови від 12.01.2026 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності в правовій площині не існує. Тобто, визначений позивачем предмет спору відсутній.

Вказане свідчить, що на дату звернення до суду відсутній правовий спір між сторонами щодо наявності протиправності винесення постанов про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, тобто відсутнє порушене право, яке підлягає судовому захисту.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України свого часу відобразив у постанові Пленуму ''Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя'' від 1 листопада 1996 року №9.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28 листопада 2018 року у справі №607/6092/18, від 05 червня 2019 року у справі №607/6865/18, від 11 червня 2019 року у справі №917/1338/18, визначення предмета, підстав позову та відповідача у спорі - це право, яке належить позивачу; натомість становлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який здійснюється під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Відсутність спору на день звернення позивача до суду, у свою чергу, взагалі виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів констатує про відсутність порушеного права позивача щодо винесення відповідачем відносно нього постанов про притягнення до адміністративної відповідальності від 12.01.2026, станом на день звернення позивача до суду. Вказане є беззаперечною підставою для відмови в позові в цій частині.

Згідно п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Як слідує зі змісту п.7 ч. 1 ст.247 КУпАП, визначена вказаним пунктом обставина, що є підставою для закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення (закінчення строків, передбачених статтею 38 КУпАП), має бути встановлена саме на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до норм КУпАП, а саме глави 22, вбачається, що розгляд справи про адміністративне правопорушення це етап провадження який слідує наступним після його розпочатку, яким є складення протоколу про адміністративне правопорушення (у разі необхідності його складення).

Усім доказам та доводам стосовно можливості закриття провадження надається оцінка посадовою особою, уповноваженою на розгляд справ, саме під час безпосереднього розгляду справи.

Оскільки у спірних правовідносинах провадження стосовно позивача не розпочиналось та момент розгляду справи про адміністративне правопорушення за статтями 210, 210-1 КУпАП не наступив, тому відповідача не виникло правових підстав для закриття провадження та для надіслання Національній поліції повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем у даній справі зазначена позовна вимога зобов`язального характеру про закриття провадження у справі адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення та закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст.38 ст. 247 КУаАП) є похідною позовною вимогою від визнання протиправною постанов, а відтак також не підлягає задоволенню.

Саме Позивач має абсолютне право самостійно визначати і формулювати зміст позовних вимог, обираючи передбачений законом спосіб захисту свого порушеного прав чи інтересу. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але може самостійно застосовувати норми матеріального права, якщо обраний спосіб захисту відповідає суті порушення.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені нормами статті 160 КАС України.

Так, згідно із частиною першою цієї статті у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Колегія суддів зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надавати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому самостійне застосування судом тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Тобто, суд має право змінити правову кваліфікацію (яку норму застосувати), але не саму матеріально-правову вимогу.

У постанові від 31.01.2024 у справі №201/4160/19 ВС вказав, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Це підтверджує диспозитивність, отже лише позивач визначає й змінює предмет спору.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте не застосував закон, який підлягав застосуванню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача виключити відомості про перебування ОСОБА_1 у розшуку, колегія суддів зазначає про відсутність окремої позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо внесення відомостей щодо розшуку ОСОБА_1 , тобто вказана вимога є похідною від першої позовної вимоги (щодо визнання протиправними постанов).

Оскільки відмовлено у задоволенні першої позовної вимоги, не підлягають задоволенню і похідні вимоги. Водночас, судом першої інстанції не з`ясовано чи це є самостійною позовної вимоги, чи це є спосіб відновлення порушеного права.

Натомість, у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 22 Порядку визначено, що резервісти та військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом не спростовані обставини, які встановлені судом першої інстанції що 18.05.2025 до ЄДРПВР шляхом взаємодії з державними реєстрами, зокрема з реєстрами територіальних громад, надійшла інформація, що позивач оформив статус Внутрішньо переміщеної особи за адресою АДРЕСА_1 , тобто задекларував своє місце проживання за вказаною адресою.

Відповідно до п.4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Тобто, в порушення пп. 7 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Порядком № 1487, позивач особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання не прибув із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці, для взяття на військовий облік (тобто в ТЦК та СП який веде військовий облік в АДРЕСА_1 ).

Тобто, з урахуванням статусу ВПО, позивач був зобов`язаний, в силу ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу (в редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024), протягом семи днів з дати взяття на облік як ВПО, стати на військовий облік у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку як ВПО.

Позивачем не надано доказів звернення щодо постановки на військовий облік при зміні місця перебування/реєстрації.

Апелянт стверджує, що він визнаний непридатним до військової служби у мирний час/обмежено придатний у воєнний час, водночас на підтвердження такого доводу не надано жодного доказу (висновок ВЛК, військово-обліковий документ тощо). Не зазначено календарної дати, коли такий статус він отримав.

При цьому, статус «обмежено придатний» скасовано законом.

Виняток становлять особи з інвалідністю, які не підлягають примусовому направленню на ВЛК.

Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла до початку повномасштабної війни було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Отже, підставами для виключенню військовозобов`язаного з військового обліку до війни були: досягнення граничного віку перебування в запасі та визнання ВЛК непридатним для військової служби у воєнний час.

Колегія суддів зауважує про відсутність у матеріалах справи постанови ВЛК про непридатність позивача до військової служби у воєнний час. При цьому, статус «обмежено придатним у воєнний час» не був підставою для виключення із військового обліку.

Частина 6 ст.38 Закону №2232-XII у редакції чинній станом на день звернення позивача із позовною заявою, викладена у такій редакції:

«6. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону».

Аналізуючи вищезазначене, колегія суддів зазначає, що поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» не тотожними, оскільки таким обставинам передують різні підстави. Зняття з військового обліку не скасовує статусу військовозобов`язаного, оскільки є тимчасовим. Тобто громадянин й надалі повинен продовжувати проходити ВЛК, оновлювати військово облікові дані, через певний час відповідно до обставин.

Водночас, «виключений з військового обліку» означає, що особа втрачає статус військовозобов`язаного та на неї не поширюються обов?язки з військового обліку. Зокрема така особа не може бути призвана під час мобілізації, після виключення з обліку не зобов`язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, такій особі не можна вручати повістку. Це поняття є постійним і особа не повинна знову ставати на військовий облік.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що наявність у позивача ІІ групи інвалідності не є автоматичною підставою, як стверджує апелянт, для зняття з військового обліку.

Законом України № 3621-IX від 21.03.2024 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» - набрав чинності 4 травня 2024 року внесено зміни та доповнення, зокрема до Закону про військову службу.

Цим Законом скасовано статус «обмежено придатний до військової служби» та «непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час». Крім того, у Законі про військову службу запроваджено поняття «непридатний до військової служби з переоглядом через шість місяців».

У прикінцевих (перехідних) положеннях цього Закону встановлено, що громадяни, які до набрання чинності цим Законом (тобто до 4 травня 2024 року) мали статус «обмежено придатний», протягом 9 місяців з дня набрання чинності підлягають повторному медичному огляду (ВЛК) з метою визначення придатності до військової служби.

Закон України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист"» № 4235-IX від 12.02.2025 - вніс зміну до пункту перехідних положень Закону № 3621-IX, зокрема продовжив термін проходження повторного медичного огляду (ВЛК) для колишніх «обмежено придатних» до 5 червня 2025 року.

Отже, особа, яка мала статус «обмежено придатний», після скасування з 4 травня 2024 року законом цього статусу, мала пройти ВЛК та у разі отримання висновку «придатний», така особа підпадає під мобілізацію, якщо немає законних підстав для відстрочки (ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII).

Апелянт до апеляційної скарги долучив інформацію із Резерв + станом на 22.04.2025 року, згідно якої вказано, що причина звернення до Нацполіції – «Не стали на військовий облік за місцем перебування як ВПО» - 12.01.2026.

Водночас, згідно інформацію із Резерв + станом на 18.06.2026 року в графі «причина звернення до Нацполіції» та «дата звернення» стоїть прочерк, тобто на дату звернення позивача із апеляційною скаргою від 19.06.2026 року, відсутня інформації про наявність порушення військового обліку та про звернення до органів Національної поліції.

Отже, на переконання колегії суддів, на час розгляду справи в апеляційній інстанції відсутній предмет спору, а права та законні інтереси позивача відновлені у повному обсязі, що унеможливлює подальший судовий розгляд заявленої позовної вимоги.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, як визначено в частині першій статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

За правилами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина третя).

У цій справі позивач порушив судове провадження проти ТЦК та СП через внесення інформації про звернення до органів Нацполіції про його розшук. Поновлення своїх прав позивач визначив шляхом зобов`язання виключити з реєстру «Оберіг» відомості про перебування ОСОБА_1 у розшуку.

Апеляційний суд установив, що станом на 18 червня 2026 року відсутня інформація у додатку Резерв + про порушення правил військового обліку та про звернення до органів Нацполіції.

Отже, у спосіб виключення відповідачем інформації про звернення до органів Нацполіції усунуто відповідні обмеження прав позивача.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Для застосування наведеної підстави для закриття провадження у справі необхідна сукупність таких фактів: самостійне виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваних порушень; відсутність підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними.

Сукупність цих фактів є підставою для закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що 23.04.2026 року відповідач самостійно, без будь-якого судового рішення, вдруге зняв Позивача з розшуку, застосунок Резерв + направив повідомлення про вказані обставини.

Установлені під час апеляційного розгляду цієї справи обставини свідчать про виправлення відповідачем оскаржуваного у цій справі, існуючого, на думку позивача, порушення іще до винесення рішення по цій справі. Ураховуючи зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та фактичні обставини справи, немає підстав вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання бездіяльності відповідача протиправною після такого виправлення, оскільки позивачем не заявлено позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльність чи дій відповідача щодо внесення інформації про розшук позивача. При цьому, як поновлення своїх прав позивач визначив саме у формі зобов`язання відповідача виключити інформацію про його розшук, що було зроблено самостійно відповідачем.

Відповідач вчинив дії про виключення інформації про порушення військового обліку позивачем та виключив відомості про перебування ОСОБА_1 у розшуку.

Станом на день винесення рішення Миколаївським окружним адміністративним судом 05 червня 2026 року, оскаржуване порушення самостійно виправлене відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.04.2026 у справі № 990/326/25 звернула увагу, що положення пункту 8 частини першої статті 238 КАС України не містять переліку способів виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваного порушення.

Відтак немає підстав вважати, що виключення інформації про розшук позивача у цьому конкретному випадку не є належним способом.

Застосунок Резерв+ є електронним кабінетом та безпосередньо відображає дані позивача з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (реєстр «Оберіг»). Інформація підтягується автоматично після авторизації у системі.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України, для закриття провадження у цій справі в частині позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомостей про перебування ОСОБА_1 у розшуку.

Крім того, колегія суддів зазначає таке.

Позивач при зверненні до суду зазначив про позовні вимоги у такій редакції: «визнати протиправними та скасувати постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.01.2026 року про накладення адміністративного стягнення; закрити провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення та закінченням строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38, ст. 247 КУпАП); зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомості про перебування ОСОБА_1 у розшуку.

16 березня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду позивач подав додаткові пояснення у справі щодо доповнення до позовної заяви від 06.02.2026 року (а.с.92-96), якою зазначено іще одну позовну вимогу про визнання незаконним направлення позивача на ВЛК від 16.12.2024 року.

Проте, позовній вимозі про визнання незаконним направлення позивача на ВЛК від 16.12.2024 року, судом першої інстанції взагалі не надано жодної правової оцінки. Тобто, вказана позовна вимога не була розглянута по суті. Процесуальне законодавства не передбачає можливості повернення адміністративної справи до суду першої інстанції для вирішення усіх позовних вимог, а відтак, апеляційний суд надає правову оцінку вказаній позовній вимозі.

Позовна вимога про визнання протиправним направлення на військово-лікарську комісію (ВЛК) розглядається в порядку адміністративного судочинства. Суть цієї позовної вимоги полягає в оскарженні дій територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), якщо направлення видане з порушенням процедури.

Позивач в апеляційній скарзі зазначає про те, що ця позовна вимога є похідною позовною вимогою від вимоги про визнання протиправними постанов відповідача від 12.01.2026 року.

Так, п.23 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Апеляційним судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними постанов від 12.01.2026 року через їх в правовій площині, тобто через відсутність предмету спору.

У зв`язку з цим, слід відмовити у похідній позовній вимозі.

Апелянт в скарзі зазначає, що станом на 16.12.2024 року відповідач мав інформацію ВЛК від 13.05.1997 про непридатність позивача у мирний час до військової служби, а також інформація про інвалідність позивача. Крім того, апелянт стверджує про обов`язок виключення його з військового обліку, як особи, визнаною непридатної до військової служби.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 8-1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 р. № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» відомості про наявність інвалідності можуть вноситися до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом електронної інформаційної взаємодії між інформаційно- комунікаційними системами за запитом особи з інвалідністю через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

За наявності технічної можливості обмін відомостями про встановлення, зміну групи інвалідності (зокрема групу інвалідності, причину та строк, на який встановлено інвалідність) здійснюється в порядку електронної інформаційної взаємодії між Єдиною інформаційною системою соціальної сфери та Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Особи, щодо яких шляхом електронної інформаційної взаємодії отримана інформація про наявну інвалідність, не підлягають направленню на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, зокрема з метою взяття на військовий облік громадян України чоловічої статі.

При цьому, матеріали справи не містять жодної інформації про наявність технічної можливості обміну відомостями про встановлену позивачем групу інвалідності у 2011 році.

Водночас позивач не надав суду доказів здійснення ним запиту через електронний кабінет призовника щодо підтвердження/отримання інформації про наявність у нього інвалідності шляхом електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами.

При цьому, не підлягають направленню на ВЛК для проходження медичного огляду лише під час взяття на військовий облік осіб чоловічої статі, натомість позивач вже перебував на військовому обліку.

Таким чином, за встановлених обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання направлення на ВЛК протиправним.

Водночас, судовим рішенням не надано усіх відповідей на доводи позивача, та не вирішено усі заявлені позовні вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За правилами статті 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Апелянт в апеляційній скарзі просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року повністю. Отже, на підставі вищезазначеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що є підставою для скасування рішення суду з прийняттям нової постанови.

Дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до частини 5 статті 328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Підстав для перерозподілу судових витрат не має.

Керуючись статтями 246,315,317,325,328 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_7

про визнання протиправними та скасування постанов начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.01.2026 року про накладення адміністративного стягнення;

про закриття провадження у справах про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення та закінченням строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38, ст. 247 КУпАП);

про визнання незаконним направлення позивача на ВЛК від 16.12.2024 року.

Закрити провадження у частині позовних вимог про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» відомості про перебування ОСОБА_1 у розшуку.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуюча-суддя: Г.П. Казанчук

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: О.В. Єщенко