Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №420/4996/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/4996/26

Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,

повний текст судового рішення

складено 09.06.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді Казанчук Г.П.

суддів: Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 р. у справі за адміністративним позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі в сумі 179 009,84 грн,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

Львівський державний університет внутрішніх справ звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом стягнення з ОСОБА_1 на користь Львівського державного університету внутрішніх справ кошти в сумі 179 009,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу №883 о/с від 29.08.2022 року ОСОБА_1 зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання Львівського державного університету внутрішніх справи. 29.08.2022 року між ЛьвДУВС, Національною поліцією України та ОСОБА_1 було укладено контракт на здобуття освіти у закладах освіти, які здійснюють підготовку поліцейських. Відповідно до п. 3 контракту, ОСОБА_1 , був зобов`язаний у випадку звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням його в навчальному закладі. Наказом ГУНП у Львівській області від 02.01.2026 №6 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням. Листом від 05.01.2026 року № 2732-2025 ГУ НП в Львівській області повідомило відповідача про звільнення. Згідно з проведеним розрахунком сума фактичних витрат пов`язаних з утриманням відповідача у ЛьвДУВС з 29.08.2022 по 14.03.2025 року становить 179 009,84 грн. На адресу відповідача було направлено претензію про необхідність добровільної оплати фактичних витрат до 15.02.2026 року. Проте, відповідач жодним чином не відреагував.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівського державного університету внутрішніх справ кошти в сумі 179 009,84 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 (надалі - апелянт) звернувся із апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішенням, яким у задоволенні позову Львівського державного університету внутрішніх справ відмовити повністю. У разі відмови в задоволенні вимог апелянта, зменшити розмір стягнення, виключивши безпідставно нараховані витрати (комунальні послуги та харчування за проживання, якого не було); надати розстрочення виконання рішення суду у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем.

В обґрунтування апеляційної скарги, що контракт він підписав, перебуваючи на курсі молодого бійця, без реальної можливості порадитися з батьками (користування телефоном курсантам у цей період заборонено). Підпису батьків на контракті немає, згоди на укладення такого правочину вони не надавали, самого контракту не бачили. Згідно з ч. 2 ст. 32 ЦК України неповнолітня особа (у віці від 14 до 18 років) вчиняє правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Відповідно до ст. 222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами своєї цивільної дієздатності без згоди батьків, може бути визнаний судом недійсним. Більше того, сам Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261, у пункті 2 прямо встановлює: «У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України». Цю імперативну вимогу при укладенні контракту дотримано не було.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та витребувана адміністративна справа.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2026 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

24.07.2026 року до апеляційного суду надійшла адміністративна справа №420/4996/26.

У період з 03.08.2026 року по 14.08.2026 та з 24.08.2026 по 04.09.2026 головуюча-суддя перебувала у щорічній плановій відпустці. Водночас, з 03.09.2026 по 10.08.2026 інші судді складу колегій перебували у щорічній плановій відпустці. Вказані обставини об`єктивно унеможливили своєчасно здійснити розгляд справи.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції з`ясовано та підтверджено під час апеляційного розгляду, що 29.08.2022 року між Львівським державним університетом внутрішніх справ, Національною поліцією України та ОСОБА_1 було укладено контракт № 333/22 про здобуття освіти за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Предметом вказаного контракту було підготовка за державним замовленням за денною формою навчання здобувача ступеня вищої освіти бакалавра за спеціальністю 262 «Правоохоронна діяльність» (р. І контракту)

Строк навчання особи за цим контрактом становить 3 роки. (р.ІІ контракту).

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ контракту, у разі дострокового розірвання контракту (відрахування з закладу вищої освіти), а також звільнення зі служби в поліції в період навчання та протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України (в особі закладу вищої освіти) витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону України «Про національну поліцію».

Контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01.07.2028 року (п. 5 р.V контракту).

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції у Львівській області № 6 о/с від 02.01.2026 року про особовий склад, відповідно до Закону України «Про національну поліцію» зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) звільнено лейтенанта поліції ОСОБА_1 дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції, відділу превенції Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП, з 02 січня 2026 року, виплативши грошову компенсацію за невикористані під час проходження служби дні щорічних оплачуваних відпусток, у кількості 16 днів. Сума відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк (носіння) експлуатації, яких не закінчився складає 7501,98 грн. стаж служби в поліції при звільненні у календарному обчисленні становить: 3 роки 04 місяці 03 дні.

Відповідно до довідки-розрахунку №3 від 14.01.2026 року витрат пов`язаних з навчанням у Львівському державному університеті внутрішніх справ курсанта ОСОБА_1 з 29.08.2022 по 14.03.2025 року: Грошове забезпечення - 79802,18грн; Медичне забезпечення - 643,00 грн; Продовольче забезпечення - 59534,16 грн; Речове забезпечення - 16255,80 грн; Оплата комунальних послуг та спожитих енергоносіїв - 22774,70 грн; Всього до утримання: 179 009,84грн.

Львівським державним університетом внутрішніх справ 23.01.2026 року з урахуванням вимог законодавства та контракту, було сформовано претензію №18/34 про необхідність відшкодування витрат на утримання за час навчання. Вказаним повідомленням запропоновано в добровільному порядку сплатити нараховані кошти у строк до 15.02.2026 року.

Відповідно до трекінгу відстеження №R790070038529 направлення поштового повідомлення Укрпоштою, вказану претензію не було вручено адресату та 13.02.2026 повернуто одержувачу у зв`язку з відсутністю адресата.

ОСОБА_1 у добровільному порядку витрати пов`язані із навчанням не відшкодовані.

Отже, наявність законних підстав для стягнення витрат пов`язаних з утриманням у навчальному закладі є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами другою, четвертою статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.

Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку (частина п`ята статті 74 Закону України «Про Національну поліцію»).

Згідно із пунктом 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534 (далі - «Порядок») відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Пунктом 2.1.1 Порядку передбачено, що витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.

Відповідно до пункту 2.1.2 Порядку витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.

За змістом пункту 2.1.4 Порядку витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.

У відповідності до пункту 2.1.6 Порядку до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року №261 затверджено «Порядок відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських» (далі - «Порядок №261»).

Цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов`язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі, зокрема звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 261 витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Типову форму контракту затверджує МВС.

Пунктом 3 Порядку № 261 передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).

Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.

Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.

Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році.

На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.

Витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання (пункт 4 Порядку № 261).

Пунктом 5 Порядку № 261 передбачено, що після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов`язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів.

Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 261 у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.

Вказаний обов`язок кореспондується з умовами укладених контрактів від 1 травня 2018 року №199 та від 7 вересня 2020 року №834 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України, відповідно до яких сторонами погоджено відшкодування відповідачем витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію», в повному обсязі за весь період фактичного навчання.

За приписами пункту 2.3. Порядку, у разі дострокового розірвання контракту, остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення здійснюється на підставі довідок-розрахунків, складених відповідними службами забезпечення навчального процесу.

Ключовим питанням, на яке має відповісти апеляційний суд у цій справі, є підтвердження або спростування можливості стягнення з колишнього курсанта, який достроково звільнився зі служби за власним бажанням витрат, пов`язаних з його утриманням у цьому навчальному закладі, з (не)включенням у розмір цих витрат грошового забезпечення.

Виключно у питанні необхідності включення грошового забезпечення у розмір цих витрат, які належить відповідачеві відшкодувати на користь Університету та відповідно сум грошових коштів, присуджених до відшкодування.

Відмовляючи у включенні до розміру витрат, пов`язаних з її утриманням в Академії, грошового забезпечення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що грошове забезпечення відповідачки здійснювалось на підставі «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5, пунктом 4 якого розділу І якого передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які навчаються у навчальних закладах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Підставою для виплати грошового забезпечення особі рядового чи начальницького складу є наказ навчального закладу про зарахування на навчання (пункт 9 Розділу І Порядку №925/5).

Верховний Суд у постановах від 13 січня 2023 року у справі №440/2692/20, від 15 червня 2023 року у справі №520/6532/2020 констатував, що грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації.

У вказаних постановах Верховний Суд також зауважив, що на спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що грошове забезпечення курсантів, входить до витрат, пов`язаних із навчанням у ВНЗ і має бути відшкодовано особою, яка достроково розірвала контракт, звільнившись зі служби за власним бажанням.

Щодо обв`язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років Європейський суд з прав людини (далі - «ЄСПЛ») висловлювався у низці справ.

Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 4 червня 2015 року, заява № 51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов`язання, яке він взяв на себе, обравши кар`єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов`язання служити у відповідному званні певну кількість років.

ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов`язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід`ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.

Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов`язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.

У справі «Lazaridis проти Греції» (рішення від 12 січня 2016 року, заява № 61838/14) заявник (лікар, підполковник армії) подав клопотання про його дострокове відрахування з армії. Генеральний штаб армії зобов`язав заявника виплатити державі відшкодування у сумі 121 321,72 євро як компенсацію за дострокове звільнення. Заявник оскаржив таке рішення до суду. Суд відхилив його скаргу, у зв`язку із тим, що заявник, отримавши відповідну освіту, зобов`язався відслужити в армії дев`ятнадцять років і вісімнадцять днів, але він прослужив лише чотирнадцять років, два місяці та шість днів. Заявник оскаржив це рішення національного суду.

ЄСПЛ дійшов висновку, що зобов`язання військових лікарів, які бажали залишити армію до закінчення строку виконання обов`язку, відшкодувати державі витрати, понесені на їх навчання, було цілком виправданим з огляду на привілеї, якими вони користувалися порівняно із цивільними студентами-медиками. Особа, яка вступає на навчання до Військової академії, усвідомлює, що аналогом безкоштовної освіти, винагороди та соціальних переваг, якими користується така особа в силу свого військового статусу, є зобов`язання служити в рядах армії протягом визначеного періоду після закінчення навчання.

Обов`язок офіцерів армії нести службу протягом визначеного періоду після завершення їх підготовки відповідає встановленій меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме за допомогою військових установ особи отримують загальну медичну освіту, відповідну спеціалізацію, а також мають можливість займатися приватною медициною в неробочий час. Таким чином, сам принцип викупу решти років служби не порушує принцип пропорційності.

В аналогічній справі «Charalambos Pierrakos проти Греції» (рішення від 26 травня 2020 року, заява №51743/17) суд постановив, що обов`язок медичних працівників, які хотіли б покинути збройні сили держави до закінчення терміну служби, виплачувати державі певні суми відшкодування витрат на навчання є повністю виправданим з урахуванням привілеїв, якими вони користуються в порівнянні зі студентами в галузі цивільної медицини. Особі, яка зараховується на навчання до військового закладу освіти, відомо, що у разі безкоштовного навчання, виплати винагороди за службу та у зв`язку з військовим статусом, вона зобов`язується служити в армії протягом відповідного періоду після закінчення навчання. Такий обов`язок відповідає загальновизнаній меті, а тривалість цього періоду визначається на розсуд держав. Саме військові абітурієнти, які вивчали медицину та здобували відповідну спеціалізацію мали можливість займатися приватною медичною практикою. Таким чином, принцип відшкодування (викупу) решти років служби не порушує принцип пропорційності (дивитись згадувану вище справу «Chitos проти Греції», п.п. 92-100). Ці міркування застосовні і в цьому випадку.

Щодо захисту права власності у рішенні ЄСПЛ вказано, що у заявника виник борг перед державою щодо відшкодування плати за навчання, харчування, проживання у разі невиконання обов`язку стосовно проходження військової служби в армії у встановлений законодавством період. Комісія вважає, що обов`язок здійснити такі відшкодування після відрахування з навчального закладу не порушує права заявника відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Тож ураховуючи норми національного законодавства та усталену практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів можна дійти висновку, що обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. У протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих навчальних закладах із спеціальними умовами, за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв`язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.

Щодо доводу апелянта про те, що контракт на навчання він уклав до настання повноліття, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 30 Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

У ст. 32 Цивільного Кодексу України визначено, що неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку);

5) самостійно укладати договір про отримання електронних довірчих послуг.

Підсумовуючи зазначене, а також враховуючи зміст контракту 333/22 про здобуття освіта за спеціальністю «Правоохоронна діяльність» у закладах ввищоїосвіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських від 29.08.2022 року, колегія суддів зазначає, що неповнолітня особа (віком від 14 до 18 років) має право підписувати договір (контракт) про навчання, але з певними юридичними особливостями залежно від типу документа. У процесі вступу зазвичай оформлюють два різні документи (або один двосторонній/тристоронній із різними блоками зобов`язань): договір про надання освітніх послуг (саме навчання) та договір про оплату навчання (фінансовий контракт). Позивачем був підписаний контракт щодо отримання освітніх послуги без жодного фінансового зобов`язання щодо оплати таких послуг.

Відповідно до пункту 16 статті 4 Закону України «Про вищу освіту» підставою для зарахування особи на навчання є виконання вимог Умов прийому на навчання для здобуття вищої освіти, правил прийому та укладання договору про навчання між закладом вищої освіти та вступником (за участі батьків або законних представників - для неповнолітніх вступників), в якому можуть бути деталізовані права та обов`язки сторін відповідно до типової форми, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Цим договором не можуть обмежуватися права чи встановлюватися додаткові обов`язки здобувачів освіти, не передбачені цим Законом чи іншими актами законодавства. У разі зарахування на навчання за рахунок коштів фізичних (юридичних) осіб додатково укладається договір між закладом вищої освіти та фізичною (юридичною) особою, яка замовляє платну освітню послугу для себе або для іншої особи, беручи на себе фінансові зобов`язання щодо її оплати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2020 року № 735 затверджена типова форма договору про здобуття освіти, якою передбачено право особисто вступника підписати відповідний договір/контракт.

Колегія суддів наголошує, що підписаний договір не містив фінансових зобов`язання щодо замовлення платної послуги, а відтак, позивач, як особа яка набула часткову дієздатність (17 років) мала право підписання контракту №333/22.

Більш того, колегія суддів зауважує, що фактично контракт про здобуття освіти був виконаний, а фінансові наслідки настали вже під час повної дієздатності позивача.

Щодо доводів апелянта про зменшення суми витрат пов`язаних, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі через неотримання послуг щодо харчування та проживання на території університету, оскільки не проживав у гуртожитку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У контексті спірних правовідносин слід враховувати, що право на зменшення витрат пов`язаних із навчанням є винятком із загального правила, а тому відповідач, який претендує на таке зменшення, має підтвердити свою доводи відповідними доказами, тобто доводи про непроживання у гуртожитку позивач має підкріпити ці твердження відповідними доказами.

Оскільки позивач був курсантом ЛьвДУВС та під час навчання був діючими рядовими поліції та перебував на казарменому положенні.

Так, колегія суддів зазначає, що як виняток з правила, курсант може проживати поза гуртожитком навчального закладу, але якщо це дозволено внутрішнім розпорядком або керівництвом закладу (зокрема для одружених курсантів або за наявності власних підстав). Умови проживання поза розташуванням вищого поліцейського навчального закладу визначається рішенням його керівника. Курсантам із сім`ями зазвичай можуть дозволити жити окремо, про видається за рапортом курсанта відповідний наказ.

Відповідачем не надано жодного доказу не проживання у гуртожитку таких як рапорт, наказ, договір оренди квартири чи докази права власності на житло.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта за їх безпідставністю.

Стосовно вирішення питання про розстрочення виконання рішення суду, то колегія суддів зазначає, що вказане питання вирішується судом першої інстанції у межах статті 378 КАС України.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вбачає неприйнятними доводи апелянта щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до довідки-розрахунку №3 від 14.01.2026 року витрат пов`язаних з навчанням у Львівському державному університеті внутрішніх справ курсанта ОСОБА_1 з 29.08.2022 по 14.03.2025 року:

- Грошове забезпечення - 79802,18 грн;

- Медичне забезпечення - 643,00 грн;

- Продовольче забезпечення - 59534,16 грн;

- Речове забезпечення - 16255,80 грн;

- Оплата комунальних послуг та спожитих енергоносіїв - 22774,70 грн;

Всього до утримання: 179 009,84 грн.

Львівським державним університетом внутрішніх справ 23.01.2026 року з урахуванням вимог законодавства та контракту, було сформовано претензію №18/34 про необхідність відшкодування витрат на утримання за час навчання. Вказаним повідомленням запропоновано в добровільному порядку сплатити нараховані кошти у строк до 15.02.2026 року.

Отже, процедура направлення претензії дотримана.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, відповідач має відшкодувати Львівському державному університету внутрішніх справ витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять аргументів, яким би не була надана вірна правова оцінка судом першої інстанції.

Будь-яких інших доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить. Колегія суддів вважає, що надала відповідь на поставлені в апеляційній скарзі питання. За таких підстав колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення та задоволення скарги відсутні.

Підстав для перерозподілу судових витрат не має.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі №420/4996/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча-суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко