Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №157/1826/25 — Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/1826/25

Провадження №2/157/127/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

в складі головуючого – судді Гамули Б.С.,

з участю секретаря судового засідання Плакоша Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивовано тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» (23.06.2025 назву було змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фк ««ГЕЛЕКСІ», надалі – позивач) та ОСОБА_1 (надалі – споживач/відповідач) за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №177610 від 16.08.2020 в електронній формі (надалі – договір позики). Відповідно до положень укладеного договору позики позикодавець надає позичальнику позику (надалі за текстом іменується – позика в усіх відмінках), а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України – гривні, в сумі та строк встановлений цим договором. Позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому, з метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг – ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС». ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 ТОВ «ФК «ЕЛАЕНС» (ТМ «ФОНДІ») надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до змісту довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 гривень. В результаті платіжної операції ініційованої позикодавцем, за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів в розмірі позики була перерахована на картковий рахунок вказаний позичальником при укладанні договору позики. На підставі зазначеного вище договору позичальнику надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000 грн на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем на дату подання позову складає 24 669 грн 50 к., з яких: 5000 грн – заборгованість за позикою; 19 669 грн 5 к. – заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 24 669 грн 50 к., а також понесені судові витрати.

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 позовні вимоги не визнав. Зазначає, що матеріали справи не містять доказів прийняття (акцепту) вказаного договору позики відповідачем, у справі немає доказів надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею закону. Оскільки договір позики не містить у своєму змісті номеру телефону (фінансового номеру) ОСОБА_1 , відсутні підстави вважати, що одноразовий ідентифікатор 50639q47 був надісланий позивачем саме на номер телефону відповідача. З урахуванням викладеного матеріали справи не містять належних доказів укладення 16.08.2020 ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 договору позики №1776102 в електронному вигляді в порядку визначеному Законом України «Про електронну комерцію». Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт укладання договору, оскільки ані оферта на укладання угоди про надання споживчого кредиту, ані матеріали справи не містять даних про надання позикодавцем відповідачу одноразового ідентифікатору за допомогою якого було підписано договір позики. Тому, не можливо встановити, яким чином позичальник підписав оферту на укладання угоди про надання споживчого кредиту, оскільки особистий підпис позичальника також відсутній.

Крім того, в позовній заяві позивачем не зазначені обставини, якими обґрунтовується надання відповідачу кредитором позики у безготівковій формі та не зазначені докази, які підтверджують перерахування кредитних коштів кредитором на банківський рахунок ОСОБА_1 , як це передбачено договором. На підтвердження виконання зобов`язань за договором позивачем надано довідку про перерахування коштів на платіжну картку клієнта. До позовної заяви позивач не додав жодного іншого первинного бухгалтерського документа, у тому числі не надано підтверджуючих даних про те, що обумовлені договором кредитні грошові суми були перераховані на користь відповідача.

Як вбачається з п. 1.2 договору позики, позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в п. п. 1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника). Разом із цим, матеріали справи не містять жодного доказу про те, що відповідач в особистому кабінеті чи договорі зазначав будь-які банківські рахунки чи банківські картки. Позивачем не доведено, що відповідач під час надання особистих даних позичальника в особистому кабінеті зазначав номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 про який повідомляє ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» у листі №177610 від 01 вересня 2025 року, адресованому ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ». При цьому вважає за необхідне звернути увагу на те, що зазначений лист не є документом первинного бухгалтерського обліку, в розумінні чинного законодавства, який би підтверджував факт переказу коштів на рахунок відповідача. Оскільки жодних доказів того, що в особистому кабінеті відповідач вказував для отримання коштів за договором позики саме банківську картку номер НОМЕР_1 матеріали справи не містять, існують підстави для відхилення як неналежного доказу про перерахування коштів ОСОБА_1 листа ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» №177610 від 01 вересня 2025 року. При цьому, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості відповідача за договором позики сам по собі не є належним доказом наявності у відповідача заборгованості перед позивачем та розмірів такої заборгованості.

З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог, позивач не надав належних доказів, які підтверджують надання ним відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені наявним у матеріалах справи договором позики, вважає, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості перед ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» у розмірі, вказаному у наданому ним розрахунку за договором позики. Відповідно до розрахунку позивачем нараховувалася комісія в розмірі 24 669 грн 50 к. Разом із тим, у кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання та обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому вважає, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення комісії є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. За умовами договору позики №177610 від 16.08.2020 сторони встановили строк кредитування до 14.09.2020. Таким чином, після спливу строку кредитування (14.09.2020), відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, позивач не мав правових підстав нараховувати відсотки та комісії за кредитним договором.

Відповідач вважає безпідставними вимоги про стягнення з нього судових витрат позивача. Повідомляє, що він не поніс і не очікує понести витрати в зв`язку з розглядом справи з врахуванням відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідач просить у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики – відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує проти існування наступних юридичних фактів: укладення кредитного договору з позивачем; отримання кредитних коштів за кредитним договором; наявність заборгованості за кредитним договором. При цьому, беззаперечним є факт укладення між ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики на умовах невідновлювальної кредитної лінії №19697 від 01 серпня 2018 року в електронній формі та невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повернення позики. У своєму відзиві відповідач не стверджує, що кредитні кошти не отримував та не надає доказів, що заборгованість була погашена. Наголошуємо, що довідка ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» містить ключові реквізити (платник, отримувач за іменем, дата, сума, номер транзакції) й у сукупності з договором та розрахунком є належним доказом надходження коштів. Отже, грошові кошти було перераховано на картковий рахунок відповідача. Звертає увагу на те, що у випадку, якщо відповідач заперечує належність йому карти/рахунку чи призначення платежу, це є питанням доказування, яке відповідач має підтвердити документально. Відповідач у відзиві не надав жодного документа, який би доводив, що карта з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі або що перерахування здійснено з інших підстав. Просить позовні вимоги ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якій позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився подав заяву, у якій просив справу розглянути без його участі та відмовити у задоволенні позову.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підставним і таким, що підлягає до задоволення частково.

Судом встановлено, що 16 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №177610, який підписаний електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора f2fzswz7. Крім того, позичальником підписано графік платежів та паспорт позики.

Згідно з пунктами 1.1.-1.2. договору за договором позикодавець надає позичальнику позику (надалі за текстом іменується – позика в усіх відмінках), а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України – гривні, в сумі та строк: 1.1.1 сума позики 5000 грн (надалі за текстом іменується – сума позики в усіх відмінках); 1.1.2 плата за користування позикою у вигляді: 1.1.2.1 процентів (надалі за текстом іменується – процентна ставка в усіх відмінках) складає 0,01% (одна сота відсотка) в день від поточного залишку позики; 1.1.2.2 комісії (надалі за текстом іменується – комісійна винагорода в усіх відмінках) складає 1,1% (одна ціла одна десята відсотка) в день від початкового розміру позики відповідно пп.1.1.1. договору; 1.1.3 нарахування процентів за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; 1.1.4 нарахування комісії за договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою; строк повернення позики (термін платежу): 14 вересня 2020 року. Позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.1.1. договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника).

Відповідно до пунктів 2.1-2.2 договору строк дії договору – до повного виконання позичальником зобов`язань за договором. Датою укладання договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника.

Згідно з пунктами 4.1-4.2 договору позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені договором, не пізніше 14 вересня 2020 року. Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно з графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в особистому кабінеті.

Відповідно до п. 9.1 договору внесення змін та доповнень до цього договору оформлюється шляхом укладання сторонами додаткових договорів. Всі зміни, доповнення та додатки до цього договору, є його невід`ємною частиною.

Судом також встановлено, що 14 вересня 2020 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору позики №177610 від 16 серпня 2020 року, якою внесено до договору позики №177610 від 16 серпня 2020 року, укладеного між сторонами (далі – договір) такі зміни:

1.1 Пункт 1.1.1. Статті 1. «Предмет договору» викласти в наступної редакції: «1.1.1. сума позики 5000,0 грн. (надалі за текстом іменується – «сума позики» в усіх відмінках);»

1.2 Пункт 1.1.5. Статті 1. «Предмет договору» викласти в наступної редакції: «1.1.5. строк повернення позики (термін платежу) 13 жовтня 2020 року.»

1.3 Пункт 4.1. Статті 4 «Порядок повернення позики, порядок нарахування та сплати процентів та комісійної винагороди» викласти в наступної редакції: «4.1. Позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені Договором, не пізніше 13 жовтня 2020 року.»

2. Скасувати графік платежів до договору позики №177610 від 16 серпня 2020 року та викласти його в новій редакції з урахуванням змін та вимог, що викладені в п.1. цієї Додаткової угоди.

3. Ця Додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами, є невід`ємною частиною договору.

4. Всі інші умови договору, що не суперечать цій додатковій угоді, залишаються без змін.

Відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором v6308vxv підписав графік платежів.

ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» виконало взяті на себе зобов`язання та 16.08.2020 переказало 5000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛАЄНС» №177610 від 01.09.2025.

На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «Приватбанк» направило інформацію стосовно рахунків ОСОБА_1 і повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 у банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) та по вказаному рахунку було зарахування коштів на суму 5000 UAH 16.08.2020.

Таким чином, сторони погодили усі істотні умови кредитування та відповідач отримав кошти у розмірі 5000 грн шляхом зарахування на банківську картку.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, встановивши укладення між сторонами кредитного договору, а також наявність заборгованості за ним, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000 гривень.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З наданого представником позивача розрахунку встановлено, що за період поза межами строку кредитування, позикодавець продовжував нараховувати саме проценти за «користування кредитом».

Як встановлено судом, строк кредитування був погоджений сторонами та становив до 13 жовтня 2020 року, тобто 69 днів.

Наведені у п. 2.1 договору позики умови щодо строку дії договору – до повного виконання позичальником зобов`язань за договором є суперечливими, позаяк пунктом 1.1.5 статті 1 додаткової угоди №1 до договору позики чітко визначено, що строк повернення позики (термін платежу) 13 жовтня 2020 року.

З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору позики є безпідставним, тому проценти за користування коштами за договором позики повинні нараховуватися впродовж 69 днів.

За таких обставин, з урахуванням викладеного вище, суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню відсотки за вказаним договором позики протягом 69 денного строку дії договору за процентною ставкою 0,01% у розмірі 34 грн 50 к. (5000 грн (сума кредиту) х 0,01% (процентна ставка) = 50 к. х 69 днів (строк кредитування) = 34 грн 50 к.).

На час розгляду справи боржник свої зобов`язання за вказаним договором позики належним чином не виконав, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

Закон України «Про споживче кредитування» набув чинності 10 червня 2017 року у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування. Але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі – Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частинами 1 та 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи те, що відповідачу було встановлено плату за обслуговування кредитної заборгованості комісійна винагорода, яка за Законом України «Про захист прав споживачів» і за Законом України «Про споживче кредитування» повинна надаватись безоплатно, положення договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що вимога позивача у частині стягнення заборгованості за комісією є безпідставною і до задоволення не підлягає.

Таким чином, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним вище договором позики становить 5034 грн 50 к., з яких 5000 грн – основний борг та 34 грн 50 к. – відсотки.

Враховуючи зазначене вище, з урахуванням обставин та підтверджуючих ці обставини документів, з огляду на норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у зв`язку з чим із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5034 грн 56 к. заборгованості за договором позики.

Позивач ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» просило суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Враховуючи, що позов задоволено на 20,41% (5034 грн 50 к. х 100% : 24 669 грн 50 к.), із відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 494 грн 41 к. (2422 грн 40 к. х 20,41%).

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду наступні документи: договір про надання правничої допомоги від 09.07.2025; акт від 01.09.2025 №815 надання правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 09.07. 2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЖТ №001139 від 25.11.2019, згідно з якими вартість послуг із надання правничої допомоги становить 5000 гривень.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід ураховувати позицію Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд зауважує, що справа не входить до категорії складних та розглядалась у спрощеному провадженні без участі представника позивача.

Крім того, послуги надані адвокатом, є типовими для позивача оскільки стягнення заборгованості також є предметом його діяльності, відповідно не потребують витрати значного часу на складання документів та визначення правових позиції.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги зміст заяв та клопотань представника позивача по суті, складність справи, яка є нескладною та розглядалась в спрощеному позовному провадженні, розмір стягнутої заборгованості, а також враховує, що представник позивача не брав участі у судовому засіданні. Виходячи з критерію розумності, реальності таких витрат, суд уважає, що визначений розмір оплати є явно завищеним та не є співмірним обсягу наданих послуг.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17).

Враховуючи складність справи та виконані роботи, суд вважає розмір у сумі 4000 грн співмірним розміром витрат на правничу допомогу.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог у частці 20,41%, а саме – 816 гривень 40 копійок.

Керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 205, 207, 509, 526, 527, 530, 536, 626, 628, 638, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики №177610 від 16 серпня 2020 року в розмірі 5034 (п`ять тисяч тридцять чотири) гривні 50 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» судовий збір у розмірі 494 (чотириста дев`яносто чотири) гривні 41 копійка та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 816 (вісімсот шістнадцять) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Повне найменування, ім`я, місцезнаходження, місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ», вулиця Липинського В`ячеслава, 10/1, м. Київ, 01054, код в ЄДРПОУ 41229318; відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Головуючий Б.С. Гамула