Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №683/802/26 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/802/26

2/683/918/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Андрощука Є.М.

з участю секретаря Бадаєвої Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Старокостянтинові справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором № 529629-КС-002 від 09.05.2025р. в розмірі 178877,68 грн, з яких: кредит – 56590,48 грн; проценти – 78967,2 грн; проценти відповідно до ст.625 ЦК України - 35500 грн; комісія – 7820 грн.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 09.05.2025р. між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №529629-КС-002 про надання кредиту, відповідно до якого ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 71000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договоромкредиту та правилами про надання грошових коштів у кредит. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 178877,68 грн, з яких: кредит – 56590,48 грн; проценти – 78967,2 грн; проценти відповідно до ст.625 ЦК України - 35500 грн; комісія – 7820 грн.

Представник відповідача подав письмові пояснення, в яких вважає, що позивачем не надано доказів, які б беззаперечно підтверджували укладення між позивачем і відповідачем кредитного договору. В матеріалах справи не міститься будь-якого документа, з тексту якого можливо встановити яка саме операція і по якому саме договору здійснюється. Відсутні документи на підтвердження відправки позивачем та отримання відповідачем одноразового ідентифікатора саме на номер телефону, який беззаперечно належить відповідачу. Позивачем не зазначено і не підтверджено належними доказами кому саме належить телефонний номер, на який нібито надсилався одноразовий ідентифікатор і що саме цей телефонний номер ідентифікує позивача, і що саме одноразовий ідентифікатор, який направлений на телефонний номер кредитодавцем, відправлений саме кредитодавцем саме позичальнику та що саме він призначений саме для підпису чи укладення кредитного договору з кредитодавцем. Тобто позивачем не доведений факт того, що в документах, які він надав і які вважає за доказ укладення саме відповідачем кредитного договору з позивачем, міститься саме той одноразовий ідентифікатор, який можна би було вважати за цифровий підпис, який особисто був відправлений позивачем саме відповідачу, саме той одноразовий ідентифікатор для підписання, на думку позивача, кредитного договору і що саме відповідач наклав чи ввів одноразовий ідентифікатор, а не будь-яка третя особа. Паспорт споживчого кредиту не може вважатися підтвердженням укладення кредитного договору, а, отже, не може бути належним та допустимим доказом у справі.

Зазначає, що позивачем не надано документ, який містив би реквізити та міг би слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок відповідача. В матеріали справи надано лист підтвердження, який жодним чином не є первинним документом в розумінні вимог чинного законодавства.

Вказує, що відповідач є дружиною військовослужбовця, на яку поширюється дія п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому проценти зак користування кредитом відповідачу не нараховуються.

Крім того, нарахування процентів за ст.625 ЦК України не відповідає вимогам п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Також вважає, що нарахування комісії за надання кредиту є неправомірним.

Тому представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача звернувся до суду із заявою, в якій просить слухати справу за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, тому суд, за згодою представника позивача, вирішує розглянути справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явилися, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши докази у справі, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (тобто положення щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ч.1 ст.11 цього Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною третьою статті 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст.12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання , зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Судом установлено, що 09.05.2025р. між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено договір №529629-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», відповідно до якого ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 71000 грн, строк, на який надається кредит 24 тижні, процентна ставка фіксована 1% в день, встановлений графік платежів, комісія за надання кредиту 14200 грн.

Зазначені обставини підтверджуються: довідкою ТОВ «БІЗПОЗИКА» про стан заборгованості; копією паспорта споживчого кредиту; копією договору №529629-КС-002 про надання кредиту, копією пропозиції (оферти) укласти договір, копією прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) укласти договір; копією візуальної форми послідовності дій клієнта в інформаційно-телекомунікаційній системі на сайті товариства;.

Позивач 09.05.2025р. надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 71000 грн, що підтверджується випискою по рахунку відповідача, наданою суду АТ «Універсал Банк» в порядку витребування доказів, та підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів. Виписка по рахунку є первинним документом таналежним доказом, що підтверджує факт переказу коштів, тому доводи відповідача щодо відсутності доказів надання їй кредиту є безпідставними.

До позовної заяви додано розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що заборгованість становить 178877,68 грн, з яких: кредит – 56590,48 грн; проценти – 78967,2 грн; проценти відповідно до ст.625 ЦК України - 35500 грн; комісія – 7820 грн.

Щодо правомірності нарахування відповідачу процентів за ст.625 ЦК України суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, оскільки нарахування позивачем проценти за ст.625 ЦК України здійснювалось під час дії воєнного стану, таке нарахування не відповідає вимогам закону.

При виборі й застосуванні норми права до зазначених правовідносин суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №161/11703/22.

Щодо нарахування відповідачу комісії за надання кредиту суд дійшов таких висновків.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Закон України №1734-VІІІ «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У цій справі умовами кредитного договору №529629-КС-002 встановлено зобов`язання відповідача щодо сплати кредитодавцю комісії за надання кредиту в розмірі 14200 грн (п.2.5 договору).

У кредитному договорі визначено, що комісія за видачу кредиту – це грошові кошти, які позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю за надання кредиту, нараховується одноразово при видачі кредиту (п.1.6 договору), також визначено порядок її нарахування (п.2.5, п.4.2.2 договору).

При цьому в кредитному договорі взагалі не зазначено будь-яких додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з наданням кредиту, за які встановлена комісія.

Тому умова кредитного договору про сплату відповідачем на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є нікчемною, внаслідок чого сума нарахованої комісії у розмірі 14200 грн не може бути стягнута з відповідача на користь позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 582/202/22.

Більше того, саме по собі надання кредиту не є послугою, а є обов`язком кредитодавця згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України.

Встановлення комісії в такий спосіб, як зазначено в кредитному договорі, фактично є винагородою кредитодавцю виключно за те, що він виконав свій обов`язок з надання кредиту, встановлений законом.

Якщо ж кредитодавець встановлює в договорі плату за надання кредиту (комісію), він обов`язково повинен зазначити, які саме послуги він надає позичальнику одночасно з наданням кредиту.

Ураховуючи викладене суд дійшов висновку, що з огляду на нікчемність умов кредитного договору про встановлення комісії за надання кредиту, нарахування комісії в розмірі 14200 грн здійснено позивачем неправомірно.

Також суд вважає неправомірним нарахування відповідачу процентів за користування кредитом з таких підстав.

Згідно з п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Відповідач є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , в тому числі під час дії кредитного договору та під час дії особливого періоду та воєнного стану, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, військовим квитком, довідкою в/ч НОМЕР_1 , довідкою в/ч НОМЕР_2 .

Отже, згідно з п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» проценти за користування кредитом відповідачу не нараховуються.

Крім того, в доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості зазначено, що відповідачем сплачено за кредитним договором 39360,22 грн.

Ураховуючи викладене, заборгованість за кредитним договором становить 31639,78 грн (71000 - 39360,22 = 31639,78). Оскільки зазначена заборгованість відповідачем не сплачена, необхідно задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 31639,78 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судового збору, суд відповідно до ст.141 ЦПК України враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 178877,68 грн, а підлягає задоволенню в сумі 31639,78 грн, що складає 17,69% (31639,78 х 100 : 178877,68). Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 470,98 грн судового збору (2662,4 х 17,69%).

Керуючись ст.ст. 76-80, 89, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором №529629-КС-002 від 09.05.2025р. в розмірі 31639,78 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» 470,98 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Хмельницького апеляційного суду.

У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА»; місцезнаходження: м. Київ, б. Лесі Українки, буд. 26, офіс 411; код ЄДРПОУ 41084239.

Відповідач: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне рішення суду складено 14 вересня 2026 року.

Суддя Є.М. Андрощук