Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №512/314/26 — Савранський районний суд Одеської області

Суд: Савранський районний суд Одеської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 13 вересня 2026 р.

Справа: №512/314/26

Суддя: БРЮХОВЕЦЬКИЙ О. Ю.

Є.у.н.с.512/314/26

Провадження № 2/512/422/26

"14" вересня 2026 р. с-ще Саврань

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Савранський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,

за участю секретаря - Тімановського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

27.04.2026 представник позивача Сахарова О.І., через засоби поштового зв`язку звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , у якому просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за договором №197732408 від 26.11.2021 у розмірі 14870,00 грн., понесені судові витрати у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №197732408 у формі електронного договору. Відповідно до умов договору кредитор надав позичальнику кредит в розмірі 2600,00 грн. (перший транш) та 5800,00 грн. (другий транш) строком на 30 днів, процентна ставка 175,20 % річних, що становить 0,48 % в день від суми кредиту від суми кредиту за кожен день користування ним.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01.

11.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та Позивачем укладено Договір факторингу №11/07/25-E відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором.

Відповідач взяті на себе зобов`язання по Договору не виконав, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість за кредитним договором №197732408 від 26.11.2021, яка становить 14870,59 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5121,06 грн.; заборгованість за відсотками - 9749,53 грн.; заборгованість за штрафними санкціями - 0,00 грн.

Крім того, разом з позовною заявою представник позивача надав клопотання про витребування доказів з Банка-емітента АТ КБ «Приватбанк» (ЄДРПОУ: 14360570, електронна адреса: sud@privatbank.ua) інформацію: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) платіжну картку (платіжні картки): маска Карти: НОМЕР_3; про факт зарахування коштів: зарахування на платіжну Карту (маска Карти) НОМЕР_3 за період від 26.11.2021 до 01.12.2021 в сумі 2600,00 грн.; емітент Карти - АТ КБ «Приватбанк»; зарахування на платіжну Карту (маска Карти) НОМЕР_3 за період від 30.11.2021 до 05.12.2021 в сумі 2500,00 грн.; емітент Карти - АТ КБ «Приватбанк»; зарахування на платіжну Карту (маска Карти) НОМЕР_3 за період від 01.01.2022 до 06.01.2022 в сумі 700,00 грн.; емітент Карти - АТ КБ «Приватбанк»; чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); чи є/був номер телефону НОМЕР_2 фінансовим номером телефону за платіжною карткою (платіжними картками): маска Карти: НОМЕР_3; чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ). У разі підтвердження зарахування коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ): зарахування на платіжну Карту (маска Карти) НОМЕР_3; за період від 26.11.2021 до 01.12.2021 в сумі 2600,00 грн.; емітент Карти - АТ КБ "ПРИВАТБАНК"; зарахування на платіжну Карту (маска Карти) НОМЕР_3; за період від 30.11.2021 до 05.12.2021 в сумі 2500,00 грн.; емітент Карти - АТ КБ «Приватбанк»; зарахування на платіжну Карту (маска Карти) НОМЕР_3; за період від 01.01.2022 до 06.01.2022 в сумі 700,00 грн.; емітент Карти - АТ КБ «Приватбанк»; витребувати інформацію у вигляді: первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію. У випадку неможливості надати вищезгадані первинні документи, надати інші, прирівняні до них (довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти Позичальника); повного номера рахунка (рахунків) що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ): маска Картки: НОМЕР_3; у випадку, якщо номер телефону НОМЕР_2 не знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за платіжною карткою (платіжними картками): маска Картки: НОМЕР_3; витребувати номери телефонів що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) (Клієнта банку) за платіжною карткою (платіжними картками): маска Картки: НОМЕР_3; у випадку, якщо картковий рахунок за: маска Картки: НОМЕР_3 - не належить Позичальнику - ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), витребувати інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок: маска Картки: НОМЕР_3.

Згідно зі статтею 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень статей 36, 37 ЦПК України, було визначено головуючого суддю Брюховецького О.Ю. передано йому вказану справу.

Савранський районний суд Одеської області ухвалою від 29.04.2026 прийняв цивільний позов ТОВ «ФК «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до розгляду та призначив підготовче судове засідання на 15.06.2026, запропоновав відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву.

Крім того, вищевказаною ухвалою вказане клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено (а.с.121-123).

11.05.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача згідно якого вбачається, що останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів нарахованих після закінчення строку кредитного договору. Крім того, відповідач просив відмовити у стягненні необгрунтованих та надмірно нарахованих сум та зменшити розмір витрат на правову допомогу або відмовити у їх стягненні (а.с.124-125).

14.05.2026 до суду надійшла відповідь на відзив в якому представник позивача зазначив, що з урахуванням визначених строків дії договору та додаткових угод до нього його виконання здійснювалося не одноразово а протягом всього часу дії з 28.11.2018 по 31.12.2024. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 2600,00 грн. (сума виданого кредиту)*0,48 (процентна ставка)/100 = 12,48 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 26.11.2021 - 29.11.2021 (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»). Відповідно до Довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі(додаток 7 до позовної заяви) Додатковою угодою від 30.11.2021 Сторони домовилися збільшити суму Кредиту на суму 2500 грн. 00 коп. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 5100,00 грн. (сума виданого кредиту)*0,48 (процентна ставка)/100 = 24,48 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 02.12.2021 - 09.12.2021 (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»). 09.12.2021 Відповідачем здійснено частковий платіж у розмірі 279,76 грн. заборгованості за тілом кредиту та 270,24 грн. заборгованості за нарахованими відсотками. Слід зазначити, що часткова сплата Відповідачем заборгованості доводить його обізнаність щодо укладення договору та існування заборгованості за ним. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 4 820,24 грн. (сума виданого кредиту)*0,48 (процентна ставка)/100 = 23,14 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 10.12.2021 - 22.12.2021 (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»). 22.12.2021 Відповідачем здійснено частковий платіж у розмірі 399,18 грн. заборгованості за тілом кредиту та 300,82 грн. заборгованості за нарахованими відсотками. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 4421,06 грн. (сума виданого кредиту)*0,48 (процентна ставка)/100 = 21,22 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 23.12.2021 - 26.12.2021 (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»). Згідно з п.1.9.2. за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 704,63 (сімсот чотири цілих шістдесят три сотих) процентів річних, що становить 1,93 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець за своїм вибором може надавати Позичальнику знижки на розмір Індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в Особистому кабінеті. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 4 421,06 грн. (сума виданого кредиту)*1,93 (процентна ставка)/100 = 85,33 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 27.12.2021-31.12.2021 (що підтверджується розрахунком підготовленим у «Манівео Швидка фінансова допомога»). Додатковою угодою від 01.01.2022 Сторони домовилися збільшити Кредиту на суму 700 грн. 00 коп. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 5121,06 грн. (сума виданого кредиту)*1,93 (процентна ставка)/100 = 98 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за пера «Манівео Швидка фінансова допомога»). 03.01.2022 - 21.01.2022 (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Відповідно до п.1.12.2. з наступного дня після закінчення Дисконто періоду Позичальник зобов?язаний щоденно сплачувати Кредитодавцю процент розрахунку 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) процентів річни що становить 2,98 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним. Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 5121,06 грн. (сума виданого кредиту)*2,98 (процентна ставка)/100 = 152,61 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 22.01.2022 -22.02.2022 ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога»). Слід зазначити, що 25.01.2022 нараховано різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами: Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. 22.02.2022 відбулося відступлення права вимоги за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 від ТОВ «Манівео Швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс». Нарахування відсотків здійснюється за такою формулою: 5121,06 грн. (сума виданого кредиту)*2,98 (процентна ставка)/100 = 152,61 (сума за один день користування кредитом), що здійснювалось за період 23.02.2022 -03.03.2022 (що підтверджується розрахунком підготовленим ТОВ «Таліон Плюс»). Відповідні коригування заборгованості клієнтів були відображені в обліковій та реєструючій системі 04.03.2022 та 08.04.2022. З 11 квітня 2022 року було відновлено нарахування процентів за користування кредитними коштами по діючих кредитних договорах кредитних продуктів Товариства СМАРТ з 11.04.2022 року до дати закінчення строку кредитування та дії таких договорів. На період з 11.04.2022 частково звільнено клієнтів, які мають діючі договори кредитних продуктів Товариства СМАРТ від зобов?язань по сплаті процентів за користування кредитними коштами, шляхом зменшення ціни та загальної вартості послуг Товариства в сторону покращення для клієнта.

30.05.2023 відбулося відступлення права вимоги за договором факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», яке в подальшому перейшло до Позивача. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.

Отже, у зв?язку з порушенням Відповідачем взятих на себе кредитних зобов?язань, утворилась загальна заборгованість у сумі: 14 870,59 грн, яка складається з: 5 121,06 грн - заборгованість по тілу кредиту; 9 749,53 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

У зв`язку з відсутністю інформації з АТ КБ «Приватбанк» слухання справи відкладено на 14.09.2026.

25.06.2026 до суду надійшла відповідь АТ КБ «Приватбанк» щодо відкриття рахунку на ім`я ОСОБА_1 (а.с.151).

Разом з позовною заявою представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с.8 на звороті).

Матеріали справи містять довідки про доставку електронного документа (судової повістки) до Електронного кабінету позивача та його представника в автоматизованій системі документообігу суду (ЄСІТС). Згідно з вказаними довідками, повістку про виклик у судове засідання на 14.09.2026 було доставлено до електронного кабінету позивача 03.07.2026 (а.с.159, 160).

Згідно відповіді №2659891 від 28.04.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.120). Суд за вказаною адресою надіслав відповідачу повістку про виклик до суду.

Матеріали справи містять заяву відповідача про розгляд справи без його участі (а.с.150, 158).

Крім того, відповідач в судові засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Однак, до суду повернулися конверти з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.154, 157).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

За висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.05.2023 у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Також, інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на веб-сайті «Судова влада» в розділі «Найближчі слухання».

Отже, судом вжиті належні заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.

Суд встановив, що 26.11.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №197732408 (а.с.77 на звороті - 81).

З п.п. 1.3., 1.7 вказаного договору вбачається, що сума кредиту становить 8000,00 грн. та надається строком на 30 днів.

Пунктом 1.9.1. договору встановлено, що виключно на період строку визначеного в п.1.7 нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 175.20 процентів річних, що становить 0,48 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (а.с.77 на звороті).

З паспорту споживчого кредиту продукту «Смарт» до договору №197732408 від 26.11.2021 вбачається, що тип процентної ставки фіксована; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом становить 1180,00 грн.; реальна річна процентна ставка, процентів річних 649% (а.с.76-77).

Матеріали справи містять адвокатський запит щодо інформації про платіжну картку видану на ім`я відповідача (а.с.11-12).

Крім того, матеріали справи містять відповідь АТ КБ «Приватбанк» щодо неможливості надання вищевказаної інформації (а.с.14).

А також в матеріалах справи наявний перелік позичальників (а.с.15 на звороті, 16).

З реєстру боржників вбачається, що у ОСОБА_1 існує заборгованість у сумі 14692,38 грн. (а.с.31 - 34).

Крім того, матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 зі сплати фінансування за реєстром прав вимоги №174 від 22.02.2022 за договором Факторингу від 28.11.2018 (а.с.35).

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01. У подальшому до Договору факторингу укладалися Додаткові угоди (а.с. 36-40, 41).

З реєстру боржників вбачається, що у ОСОБА_1 існує заборгованість у сумі 14870,59 грн. (а.с.42-43).

З реєстру боржників вбачається, що у ОСОБА_1 існує заборгованість у сумі 14870,59 грн. (а.с.51-52).

З акту прийому передачі реєстру боржників за договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 вбачається, що клієнт передав а фактор прийняв реєстр боржників в кількості 55036 (а.с.53).

З розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що сума кредиту що надавався відповідачу становить 5800,00 грн. строком на 30днів (а.с.60-61).

З розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон плюс» вбачається, що сума заборгованості по кредиту становить 14870,59 грн (а.с.62).

З виписки з особового рахунку відповідача вбачається, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем у сумі 14780, 59 грн (а.с.63).

Крім того, матеріали справи містять письмові пояснення та довідки з реквізитами про платежі (а.с.83, 84).

Матеріали справи містять правила надання грошових коштів у позику в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.86-92), заяву на отримання грошових коштів (а.с.93), порядок дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі (а.с.94-100).

З довідки щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі з якої вбачається, що 26.11.2021 о 20 годині 42 хвилини 49 секунд на номер телефону НОМЕР_4 направлено одноразовий ідентифікатор MNV75XU4 (а.с.101).

Матеріали справи містять алгоритм дій ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» стосовно укладання кредитних договорів (а.с.102-103).

З платіжного доручення №5238247c-3f01-44a8-b485-c2ee11e7b08 вбачається, що платник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 2500,00 грн. (а.с.104).

З платіжного доручення 31113ba5-88c7-4312-a79a-faf3521cc6d4 вбачається, що платник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 2600,00 грн. (а.с.104 на звороті).

З платіжного доручення f4b9c5d0-811d-4650-88e4-608f435719cc вбачається, що платник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кошти в сумі 700,00 грн. (а.с.105).

Крім того, матеріали справи містять інформацію щодо відкриття рахунку НОМЕР_5 в АТ КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

Разом з тим, з вказаної інформації банку вбачається, що по рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суму 2600,00 грн. за період 26.11.2021-05.12.2021 - від 26.11.2021 р.; по рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суму 2500,00 грн. за період 26.11.2021-05.12.2021- від 30.11.2021; що по рахунку НОМЕР_6 ( НОМЕР_5 ) було зарахування коштів на суму 700,00 грн. за період 01.01.2022-06.01.2022 - від 01.01.2022 (а.с.15).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Щодо укладення кредитного договору від 26.11.2021 № 197732408 в електронному вигляді.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII) Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Так, договір кредитної лінії №197732408 від 26.11.2021 підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідачки: MNV75XU4 о 20 годині 44 хвилин 07 секунд (а.с.81).

Щодо нарахування відсотків відповідачу за користування кредитом суд зазначає наступне.

Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Таким чином, обов`язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.

Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладеного між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов`язків сторін.

Всупереч умовам Кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснював погашення кредитної заборгованості на рахунок первісного кредитора - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Статтею 1050 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статті 548 ЦК виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором. Видами забезпечення виконання зобов`язання, в контексті статей 546, 549 ЦК України є неустойка у вигляді штрафу або пені.

Відповідно до статті 611 ЦК України за порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України закріплено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, зважаючи на те, що ОСОБА_1 не виконав грошові зобов`язання за кредитним договором, порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення боргів.

На підставі частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1-3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з положеннями частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вимоги частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України та приймаючи до уваги, що відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором №197732408 від 26.11.2021 вбачається, що сума кредиту становить - 5800,00 грн.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов`язки попередника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2020 в справі № 703/3063/18.

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2014 року у справі №6-14194св14 зроблено висновок, що підтвердженням суми заборгованості є кредитний договір, договір факторингу, який у встановленому порядку недійсним не визнаний та в якому визначено розмір відступленої заборгованості, та розрахунок кредитної заборгованості, здійснений банком при відступленні права вимоги.

Разом з тим, суд зауважує, що якщо кредит надавався ОСОБА_1 строком на 30 днів з 26.11.2021, то кінцева дата повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 26.12.2021.

Крім того, згідно п.1.7 договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту, а саме до 26.12.2021 (а.с.77 на звороті).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика.Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В силу частини 1 статті 1048 ЦК України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи №444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред?явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред?явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України представником позивача не надано доказів на підтвердження пролонгації строку кредитування, зокрема, доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів про споживчий кредит тому, нарахування відсотків за користування кредитом має здійснюватися саме в межах строку з 26.11.2021 - 26.12.2021.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині нарахування відсотків первісним кредитором та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» після 26.12.2021 слід відмовити.

Суд звертає увагу, що умовами договору не встановлено можливості пролонгації договору та нарахування відсотків після закінчення строку договору, таким чином нарахування відсотків після 26.12.2021 є безпідставними.

Так, відповідно до пункту 1.7 договору кредит надається строком на 30 днів з 261.11.2021 термін повернення кредиту 26.12.2021.

Згідно пункту 1.9.1 договору вбачається, що виключно на період строку визначеного в п. 1.7 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 175,20 процентів річних, що становить 0,48 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Отже, судом встановлено, що тіло кредиту 5800,00 грн., відсоток за день 0,48%, кількість днів наданий кредит - 30, таким чином з розрахунку суду вбачається: (5800,00 грн. х 0,48% х 30 д. = 835,20 грн.).

Так, загальний розмір заборгованості за кредитним договором складає 5121,06 грн. (заборгованість за основним боргом, як зазначено в позовній заяві) + 835,20 грн. (заборгованість за відсотками) = 5956,26 грн.

Натомість, суд також погоджується з представником позивача щодо невиконання відповідачем умов договору в частині погашення кредитної заборгованості в строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Крім того, відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу статті 536 ЦК України вбачається, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Нормою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, Верховний Суд в своїй постанові від 03 листопада 2020 року, справа № 921/315/18 наголосив, що проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Разом з тим, представник позивача в своїй позовній заяві не просить стягнути з відповідачки ні інфляційні збитки, ні 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Суд не має права з власної ініціативи нараховувати відсотки за статтею 625 ЦК, оскільки такі відсотки є мірою відповідальності, яка застосовується лише за заявою кредитора.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

При вирішенні питання про доцільність стягнення заборгованості за процентами суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за "користування кредитом" поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підхід, за якого проценти за "користування кредитом" могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів.

Тому вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню, а саме в сумі грн.

Разом з тим суд встановив, що згідно пункту 1.9.1 кредитного договору нараховуються проценти за користування кредитом за ставкою 0,48 відсотків від суми кредиту за кожен день користування ним (а.с.77 на звороті).

Отже, за вищевказаним кредитним договором відповідач зобов?язаний сплатити відсотки у розмірі 835,20 грн. (5800,00 грн. х 0,48% х 30 дн.=835,00 грн).

Щодо витрат на правову допомогу.

Представник позивача Сахарова О.І. просила стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечили щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу оскільки, вважає вимогу завищеною, необґрунтованою та неспівмірною з позовними вимогами.

Взявши до уваги заперечення відповідача, надаючи оцінку зазначеним вимогам в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, укладеного між адвокатським бюро «Соломко та партнери» у особі адвоката Соломко О.В. та ТОВ «ФК «Ейс», за умовами якого Клієнт замовляє, приймає та оплачує, а Виконавець надає Послуги правової(правничої) допомоги, адвокатського захисту, представництва Клієнта у всіх судах загальної юрисдикції, а також у відносинах з юридичними особами незалежно від форми власності, та надає інші Послуги, необхідні для забезпечення належного залиту праві захисту прав та інтересів Клієнта. (а.с.64); додаткова угода №25770896651 до договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 (а.с.66); акт прийому передачі наданих послуг згідно якого вбачається, що сума наданих послуг складає 7000,00 грн. (складання позовної заяви на що витрачено 2 години вартість послуг 5000,00 грн.; вивчення матеріалів на витрачено 2 години вартість послуг 1000,00 грн.; підготовка адвокатського запиту на що витрачено 1 година вартість послуг 500,00 грн.; підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на що витрачено 1 година вартість послуг 500 грн.) (а.с.67), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №7073/10 від 19.102018 (а.с.68).

Пунктом 3.3 договору вбачається, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження послуг до договору (а.с.64 на звороті).

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом частин 4, 5 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Слід зауважити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Разом з тим, суд бере до уваги, що позовні вимоги ґрунтуються на праві грошової вимоги, що виникло з правочину, укладеного у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Представник позивача участі в судових засіданнях не брав, а розгляд справи здійснено судом оперативно в судовому засіданні без учасників справи.

Суд також акцентує увагу на тому, що стягнення витрат на правничу допомогу не може бути способом збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень частини 4 статті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 7000,00 грн. є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат.

Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми понесених ним витрат, оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи та зміст процесуальних дій, вчинених представником позивача.

Отже, згідно з частиною 5 статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Відповідачем надано обґрунтовані заперечення, у яких доведено, що заявлений розмір гонорару у сумі 3000,00 грн. є надмірним відносно складності справи. Суд, оцінивши ці доводи в сукупності з матеріалами справи, вбачає підстави для застосування принципу пропорційності та зменшення суми до 3000,00 грн

За таких обставин на підставі частини 2 статті 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) встановлено судовий збір за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року - 3 328 гривень.

За подання позовної заяви з урахуванням її подачі через систему «Електронний суд», підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2622 гривні 40 копійок (3328,00 х 0,8).

Судовий збір у вказаному розмірі сплачений позивачем ТОВ «ФК «Кредит капітал», що підтверджується платіжною інструкцією №46901 від 24.04.2026 (а.с.1).

Як вбачається з мотивувальної частини цього рішення позов ТОВ «ФК «Кредит капітал» задоволено частково на 40,05 % (14870,59 грн. /5956,26 грн. х 100).

З урахуванням наведеного, з . на користь ТОВ «ФК «Кредит капітал» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у сумі 1050,27 грн. (2622,40 грн./ 100 х 40,05%).

На підставі викладеного, відповідно до статей 525, 526, 530, 546, 549, 598, 610, 1046-1054 ЦК України, та керуючись статтями 4, 12, 13, 28, 76-82, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 274, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (02094, м.Київ, вул.Юрія Поправки, 6, кабінет 13, код ЄДРПОУ:42986956) заборгованість за Кредитним договором №197732408 від 26.11.2021 в загальному розмірі 5956 (п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 26 коп., з яких 5121 (п`ять тисяч сто двадцять одна) грн. 06 коп. - заборгованість по тілу кредиту, 835 (вісімсот тридцять п`ять) грн. 20 коп. - заборгованість по відсоткам.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Суддя: О.Ю. Брюховецький

Оригінал: reyestr.court.gov.ua