Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №522/3871/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/3871/26

Провадження №2/522/6289/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої – судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання – Гресько Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації,-

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, у якій позивач просив визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, що поширена у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 »; зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом п`яти календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_1 .

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, справа передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою суду від 06 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження. Надано відповідачам 15-ти денний строк для подання відзиву. Підготовче засідання по справі призначено на 05 травня 2026 року.

23 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_3 надійшов відзив, у якому відповідач заперечував проти задоволення позову, просив відмовити.

У підготовче засідання, призначене на 05 травня 2026 року учасники справи – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання відкладено підготовчий розгляд справи на 17 червня 2026 року.

У підготовче засідання, призначене на 17 червня 2026 року з`явився представник позивача. Інші учасники справи у судове засідання – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду. Ухвалою суду від 17 червня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 10 вересня 2026 року.

У судове засідання, призначене на 10 вересня 2026 року з`явився представник позивача. Інші учасники справи у судове засідання – не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Встановлено, що текст рішення буде проголошено 15 вересня 2026 року.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-порталі https://dumskaya.net/ було опубліковано статтю із назвою: «Транспортний пердимонокль: з одеських маршрутників продовжують збирати гроші, а кураторка схеми сидить в мерії»

Вказана стаття містила текст наступного змісту: «Ситуація після публікації « ОСОБА_4 » про скарги одеських маршрутників на «паливні побори» для безкоштовних міських автобусів дещо змінилася .

За словами водіїв, керівництво автопідприємств не перестало вимагати щоденні внески на пальне, але пояснило це необхідністью підтримки так званих нульових маршрутів.

«Одразу після новини нас почали запевняти, що ці гроші не для безкоштовних міських автобусів, а для підтримки наших маршрутів, які не популярні та ледве працюють. Видно, що злякалися розголосу», — розповів один із водіїв.

За інформацією кількох співрозмовників у мерії, які побажали залишитися неназваними, початкову схему нібито організувала ОСОБА_5 , заступниця директора департаменту — начальниця управління розвитку транспортної інфраструктури.

Наші джерела запевняють, що саме через її вказівки керівники автопідприємств збирали кошти на пальне для безкоштовних маршрутів.

«Але потім стався розголос й почався цей пердимонокль. Гроші продовжуть збирати, але начебто не для автобусів», — сказав співрозмовник.

Офіційного підтвердження цим заявам наразі немає. У департаменті транспорту заперечують факт будь-яких поборів та наголошують, що всі міські автобуси забезпечуються паливом коштом автотранспортного підприємства мерії.».

На момент розгляду справи, вказану статтю можна переглянути на зазначеному вище веб-порталі за наступним посиланням: https://dumskaya.net/news/perdimonokl-189607/ua/.

Звертаючись до суду із позовом, позивачка зазначає про те, що дана публікація має намір зашкодити її діловій репутації як посадовій особі директора Управління розвитку транспортної інфраструктури Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради. Вказує, що на вказаному веб-порталі було розповсюджено неправдиві відомості та інформацію, направлену на завдання шкоди ОСОБА_1 як державному службовцю. Вказує, що саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є належними відповідачами у справі, оскільки, відомості про ОСОБА_2 як власника видання зазначені на веб-порталі ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_7 може впливати на видання, оскільки, він є власником торговельної марки «Думська», а місце прийому ним громадян та місце реєстрації належного йому ТОВ є: АДРЕСА_1 .

Проте, з вказаними доводами суд не може погодитися з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у постанові від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» у пунктах 9-12 роз`яснив судам, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалута власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК України в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

В Україні відсутнє окреме правове регулювання (спеціальний закон) Інтернет-ЗМІ. До таких правовідносин підлягають застосуванню: Конституція України, ЦК України, закони України: «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації», «Про інформаційні агентства», «Про авторське право і суміжні права» тощо, а також міжнародні стандарти: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прецедентна практика Європейського суду з прав людини, Резолюція Ради ООН «Про сприяння, захист та здійснення прав людини в Інтернет (05.07.2012), Рекомендація КМРЄ щодо посібника з прав людини для Інтернет-користувачів (СМ/Rec(2014)6) тощо.

Верховним Судом України, Верховним Судом щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яку позивачі просять спростувати, сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52 гс 21, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18).

Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб-сайтах та/або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: повне ім`я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; повна адреса місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; контактна інформація власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адреса електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом 3 цієї частини. (частина одинадцята статті 46 Закону України «Про авторське право та суміжні права»).

Зі змісту статті із назвою: «Транспортний пердимонокль: з одеських маршрутників продовжують збирати гроші, а кураторка схеми сидить в мерії» неможливо встановити її автора.

Дійсно, на веб-порталі ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі «Контакти, автори, про редакцію» зазначено, що власником веб-порталу є ОСОБА_8 .

Проте, позивачем не було надано доказів, які б підтверджували той факт, що зазначені у вказаному розділі відомості відповідають дійсності.

При цьому, суд зауважує, що дійсний власник веб-порталу не позбавлений можливості зазначити на веб-сайті відомості про будь-яку особу, яка ніби то є власником вказаного сервісу, проте, така обставина не є підставою для покладання на таку особу відповідальності за порушення честі, гідності та ділової репутації.

Також, слід зазначити, що у мережі інтернет є численна кількість сервісів, які надають змогу здійснити перевірку інформації про домен, у зв`язку з чим, судом були вчинені відповідні дії задля встановлення відомостей про власника веб-порталу https://dumskaya.net/.

Так, на веб-порталі https://2ip.ua/ua/services/information-service/domain-information відсутня інформація про власника домену, де було розміщено статтю, інформацію викладену в якій просить спростувати позивач.

Судом також було здійснено перевірку на веб-порталі https://www.ukraine.com.ua/domains/whois-service/, проте, відомостей про власника домену встановити не вдалося.

Під час розгляду справи позивачем не заявлялися клопотання про витребування у підприємств, установ або організацій, які здійснюють обслуговування адресного простору мережі інтернет на території України відомостей про власника домену https://dumskaya.net/.

Не надано будь-яких доказів, які б підтверджували ту обставину, яка б свідчила про те, що позивач самостійно звертався до вказаних підприємств, установ або організацій, та ними було повідомлено про те, що власником домену є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Верховним Судом України, Верховним Судом щодо визначення належного відповідача у разі поширення інформації в мережі Інтернет, яку позивачі просять спростувати, сформовано сталу судову практику, у тому числі щодо фіксації (збір, надання) доказів, їх допустимість та достовірність, експертизи у сфері телекомунікаційних систем, дослідження змісту веб-сторінок, оцінки електронних доказів (копій) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52 гс 21, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 927/791/18).

Проте, під час розгляду справи позивачем не надано висновок експерта, за результатами експертизи у сфері телекомунікаційних систем, складений за його замовленням, який би підтверджував той факт, що власником домену є ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Правом на звернення до суду із клопотанням про призначення експертизи у сфері телекомунікаційних систем позивачка або її представник під час розгляду справи – не скористалися.

У зв`язку з чим, підстави вважати, що ОСОБА_6 та/або ОСОБА_7 є авторами статті, або власниками сайту (домену), на якому розміщено інформацію про позивачку у суду відсутні.

Суд також відхиляє посилання представника позивача на те, що належність ОСОБА_9 сайту (домену), на якому розміщено інформацію про позивачку встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.07.2019 у справі №522/8804/19, оскільки, відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_1 не була учасником справи №522/8804/19, а тому, встановлені у вказаній справі обставини під час ухвалення рішення не мають преюдиційного значення під час розгляду справи, де позивачем є ОСОБА_1 , а такі обставини підлягають доказування на загальних засадах.

Також, зі змісту рішення вбачається, що інформація про власника була встановлена на підставі довідки, що виданий Консорціум "Український центр підтримки номерів і адрес" Департаменту "Центр компетенції".

Проте, під час розгляду справи позивачка не заявляла клопотання про витребування у вказаного підприємства відомостей про власника веб-порталу. Не надано доказів, які б підтверджували самостійне отримання інформації від вказаного підприємства про

Більше того, з моменту ухвалення судового рішення у справі №522/8804/19 минуло більш ніж 6 років, а тому, встановлена у рішенні суду інформація щодо власника веб-порталу (домену) може бути не актуальною.

Щодо посилання позивача на те, що ОСОБА_3 є власником торговельної марки «Думська» та здійснює діяльність за адресою, яка є фактичною адресою видання, то сам лише факт реєстрації торговельної марки не свідчить про те, що особа є власником веб-порталу, або автором статей.

Сам же позивач надає до позову відповідь Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, зі змісту якого вбачається, що станом на 15.12.2025 у реєстрі містяться відомості про два суб`єкта у сфері медіа з назвою « ОСОБА_4 ».

У зв`язку з чим, підстави вважати, що відповідач здійснював реєстрацію торговельної марки саме для веб-порталу, на якому розміщена стаття, яка містить інформацію про позивачку – відсутні.

Здійснення будь-яких видів діяльності за адресою, де розміщений офіс веб-порталу не свідчить про будь-яку причетність відповідача до веб-порталу.

У зв`язку з чим, посилання позивачки на те, що ОСОБА_3 будь-яким чином впливає на веб-портал, на якому розміщено інформацію є припущенням позивачки.

Вказане у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_6 та/або ОСОБА_3 не є авторами статті, розміщеної на веб-порталі https://dumskaya.net/ або власником вказаного веб порталу, а тому, підстави вважати, що вказані особи будь-яким чином порушили права позивачки, а і відповідно є належними відповідачами у справі – відсутні.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Незалучення до участі у справі іншої особи, як належного співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду від 20 січня 2021 року у справі№ 203/2/19 (провадження № 61-6983св20).

Визначення відповідачів, предмет спору та підстави позову є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів і обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується останнім під час розгляду справи. Визначення складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено в пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20).

За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 910/7122/17).

Тому, враховуючи ту обставину, що позов подано до осіб, які не є авторами статті, або власниками веб-порталу (домену), на якому розміщена вказана статті, суд вважає, що позов подано до неналежних відповідачів та доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 223, 258, 259, 263-265, 280, 282, 284, 289 ЦПК України, ст. ст. 1166, 1173, 1174, 1176 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення складено та підписано 15 вересня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.