Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №947/14515/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/14515/26

Провадження № 2/947/3780/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

15.09.2026 м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:

- секретаря судового засідання Хомінець Т.В.,

- представниці позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи

У квітні 2026 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом звернувся ОСОБА_2 (далі також – позивач) до своєї колишньої дружини ОСОБА_4 (далі також – відповідачка-1) та доньки ОСОБА_3 (далі також – відповідачка-2) про визнання їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог представниця позивача – ОСОБА_1 зазначила, що відповідачки не проживають за вказаною адресою вже більше 20 років, відтак втратили право на користування жилим приміщенням. Їх місцезнаходження позивачеві невідоме.

Означені обставини стали підставою для звернення з цим позовом до суду.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Заяви та клопотання учасників справи

Ухвалою суду від 15.07.2025 клопотання представниці позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано інформацію з Державної прикордонної служби України та з ГУ ДПС в Одеській області відносно відповідачок.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 29.05.2026 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовчі судові засідання призначалися на 15.07.2026, 11.08.2026.

Ухвалою суду від 11.08.2026 підготовче провадження закрито. Справу призначено до розгляду по суті на 10.09.2026.

У судовому засіданні представниця позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила задовольнити. Відповідачки, належним чином повідомлені, до суду не з`явилися, про причини неявки не повідомили.

Відзиви до суду не надходили.

Відтак, суд уважає за можливе здійснити судовий розгляд за наявними матеріалами та винести заочне рішення по суті спору. Будь-яких заперечень від учасників справи щодо ухвалення заочного рішення не надходило.

Фактичні обставини справи

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.

Під час судового розгляду встановлено, що відповідно до ордера № 18 від 03.02.1992, виданого Трестом «Чорноморградострой», сім`я у складі ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 отримала для проживання кім. АДРЕСА_2 .

Указане житло наразі не приватизоване. Останнє відноситься до громадського (комунального) житлового фонду м. Одеса.

Згідно з довідкою ОСББ «Чорномор-2» від 25.02.2016 за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_2 , 1969 року народження, ОСОБА_4 , 1972 року народження, ОСОБА_3 , 1991 року народження, ОСОБА_6 , 2003 року народження.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 30.11.2005 підтверджено факт розірвання шлюбу, зареєстрованого між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 941 від 30.11.2005.

На підтвердження фактичного непроживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1 , представником позивача надані:

- комісійний акт про непроживання осіб за місцем реєстрації б/н від 03.08.2026, підписаного членами комісії та начальником дільниці № 1 КП «ЖКС «Вузівський» Сербіним С.М., відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживають більше року ОСОБА_4 , 1972 року народження, ОСОБА_3 , 1991 року народження;

- комісійний акт від 11.09.2007, складений сусідами позивача та засвідчений підписом голови ОСББ «Чорномор-2», відповідно до якого засвідчено, що ОСОБА_4 з 2000 року за адресою: АДРЕСА_1 , не проживає та речі не зберігає;

- копії квитанцій щодо оплати комунальних платежів за 2026 рік.

Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29.07.2026, за період з 2017 року і по цей час інформація щодо перетину кордону ОСОБА_4 , 1972 року народження, та ОСОБА_3 , 1991 року народження, відсутня.

Допитана в судовому засіданні як свідок дружина позивача ОСОБА_7 повідомила, що у шлюбі з позивачем перебуває з 2006 року. З цього часу вони разом проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Почали проживати разом ще раніше з 2000 року. З цього часу відповідачки за вказаною адресою не проживали. Приблизно з 2005 року останні виїхали за кордон і в Україну не поверталися.

Проаналізувавши показання свідка суд зазначає, що останні є послідовними, такими, що узгоджуються з іншими зібраними у справі доказами та в своїй сукупності підтверджують факт тривалого (з 2005 року) непроживання відповідачів за вказаною адресою.

Мотиви прийнятого рішення

Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частинами 1 та 2 ст. 61 ЖК України визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем – житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності – відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем – громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (ст. 64 ЖК України).

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців (ч. 1). Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору – судом (ч. 2).

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 71 ЖК України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках:

1) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;

2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

4) виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків;

5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

6) виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті (ч. 4).

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку (ст. 72 ЖК України).

З кумулятивного аналізу зазначених приписів ЖК України логічно випливає, що підставою для відмови у позові про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, є наявність на стороні відповідача поважної(них) причини, передбачених ч. 3 ст. 71 ЖК України.

Як установлено в судовому засіданні, починаючи з 2000 року відповідачки виїхали з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та тривалий час (більше 25 років) мешкають в іншому місці, зокрема за кордоном. Відносини з колишнім чоловіком та батьком не підтримують. Плату за комунальні послуги не здійснюють.

Відтак, має місце свідома поведінка відповідачів, яка свідчить про втрату ними інтересу до вказаного жилого приміщення. Наявність поважних причин непроживання на стороні відповідачів судом не встановлено.

Згідно з ч. 1 cт. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Основного Закону). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинно відповідати критеріям правомірності втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність наявності в сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

З урахуванням викладеного суд відмічає, що позбавлення відповідачів права на користування житлом, в якому останні не проживають більше 25 років, є виправданим втручанням держави у право особи мирно володіти своїм майном та реалізації права на житло.

Указане втручання є співмірним до приватного інтересу позивача та членів його сім`ї на використання свого житла у спосіб, обумовлений між ними, безвідносно до інтересів та побажань відповідачів, які тривалий час не проживають за місцем реєстрації та втратили інтерес до цієї квартири як до свого житла.

Водночас суд зауважує, що Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Указані висновки Верховного Суду України кореспондуються з положеннями ст. 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» з яких випливає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З урахування викладеного, в суду є достатні підстави визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням за критерієм тривалої відсутності без поважних причин.

Висновки суду

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).

При оцінці доказів у цивільній справі суд застосовує стандарт доказування як «перевага більш вагомих доказів» (баланс ймовірностей), коли висновок про існування cтверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним (переконливим), аніж протилежний. Натомість застосування надмірного стандарту доказування є ознакою свавільності судового рішення, що може призвести до порушення права на справедливий суд.

Отже, проаналізувавши заяви по суті справи та надані сторонами докази на їх підтвердження у поєднанні із застосованими нормами права, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд доходить висновку, що позивачем доведено перед судом належними та допустимими доказами факт тривалої відсутності (непроживання) ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за місцем свої реєстрації без поважних причин, що є достатньою підставою для прийняття рішення про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

При цьому позбавлення права користування жилим приміщенням, за викладених вище обставин, не буде нести для відповідачів надмірний тягар, оскільки останні мають інше постійне місце проживання та втратили інтерес до означеного місця проживання як свого житла.

Іншого перед судом не доведено.

Судові витрати

За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратила право на користування жилим приміщенням – задовольнити.

2. Визнати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідачка-1: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Відповідачка-2: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Суддя: К. А. Цирфа