Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №501/3269/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

14 вересня 2026 року Єдиний унікальний № 501/3269/25 Провадження № 2/501/1175/26

РШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2026 року м. Чорноморськ

Чорноморський міський суду Одеської області

у складі : головуючого - Тордія Е.Н. секретаря судових засідань Дунаєвої Т.В.

номер справи № 501/3269/25 номер провадження 2/501/1175/26

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Чорноморську цивільну справу за первинним позовом позивача - ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача - ОСОБА_3 предмет па підстава позову про припинення права власності; зустрічною позовною заявою позивача: ОСОБА_2 до відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 предмет па підстава позову про визнання права власності на нерухоме майно, -

участь у справ приймали: представник позивача адвокат Субботіна Л.В.

відповідач ОСОБА_2

представник відповідача адвокат Савицька О.М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Стислий виклад клопотання. Позиція позивача та відповідача.

25 липня 2025 року ОСОБА_1 , звернулась до Чорноморського міського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача ОСОБА_3 про припинення права власності.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на той факт, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 жовтня 2021 року у цивільній справі №2-90/11 договори: дарування від 20 липня 2017 року укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 нежитлового приміщення будівлі магазину з баром, загальною площею 94.30 кв.м. розташованого за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки за кадастровим номером 5110800000:02:011:0012, площею 0.0092 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Ткаченко О.В., визнані недійсними.

Рішення суду набуло законної сили. У рази недійсності правочину кожна із сторін повертає другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення – відшкодовує вартість, того що одержано, за цінами які існують на час відшкодування.

Зі змісту зазначеного рішення суд вирішив: примусово звільнити та передати ОСОБА_2 тільки нежитлову двоповерхову будівлю з баром загальною площею 94.30 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , але щодо правового режиму земельної ділянки з кадастровим номером 5110800000:02:011:0012, площею 0.0092 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , питання не вирішувалось.

В рамках цивільної справи, за якою винесено рішення №2-90/11 про поділ майна подружжя, позовні вимоги щодо визнання спільним майном земельної ділянки за кадастровим номером 5110800000:02:011:0012, площею 0.0092 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , не заявлялись.

Враховуючи викладене позивач вважає, що земельна ділянка за кадастровим номером 5110800000:02:011:0012, площею 0.0092 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 є її особистою власністю, тому просить припинити право ОСОБА_2 на нежитлову будівлю, яка розташована на земельній ділянці яка їй належить особисто, та зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельної ділянки, шляхом її звільнення.

04 вересня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, у якій просить визнати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5110800000:02:011:0012, площею 0.0092 га, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , оскільки за рішенням суду від 18 жовтня 2021 року у справі №2-90/11 про поділ майна подружжя, нежитлове приміщення будівлі магазину з баром, загальною площею 94.30 кв.м. яке розташовано за адресою АДРЕСА_1 , визнано спільним майном подружжя та в порядку поділу передано йому у власність. Враховуючи, що до нього перейшло право власності на нежитлове приміщення цілком логічним є перехід права власності і на земельну ділянку. Оскільки його права не визнається позивачем, просить визнати за ним права власності на вказану земельну ділянку.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась про слухання справи повідомлена належним чином.

Представник позивача по первинному позову адвокат Субботіна Л.В., яка діє на підставі ордеру від імені позивача та третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на докази викладені у позовній заяві просила позов задовольнити. В задоволенні зустрічного позову прохала відмовити за безпідставністю на підставі наданого письмового відзиву.

ОСОБА_2 в судовому засіданні в задоволенні первинного позову прохав відмовити, зустрічні позовні вимоги прохав задовольнити.

Представник відповідача адвокат Савицька О.М., яка діє на підставі ордеру в задоволенні позовних вимог за первинним позовом прохала відмовити як безпідставного, зустрічні позовні вимоги підтримала та прохала задовольнити, посилаючись на підстави викладені у відзиві на позов.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився про слухання справи повідомлений належним чином. Надав письмові пояснення з приводу заявленних вимог.

Процесуальні дії.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії по справі.

Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року після отримання інформації про місце проживання відповідача позовна заява прийняття до провадження та призначена до розгляду за правилами загального провадження.

За заявою ОСОБА_1 ухвалою суду від 28 липня 2025 року забезпечено, позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно( а.с.25-27)..

04 вересня 2025 року відповідачем ОСОБА_2 подана зустрічна позовна заява, яка ухвалою суду від 30 жовтня 2025 року залишена без руху ( а.с.89).

20 листопада 2025 року ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, в якій позовні вимоги ОСОБА_1 прохав задовольнити в повному обсязі( а.с.96-103).

04 листопада 2025 року на виконання ухвали суду від 30 жовтня 2025 року надіслана зустрічна позовна заява ОСОБА_2 ( а.с.126-128).

Ухвалою суду від 23 грудня 2025 року (протокольна) зустрічна позовна заява прийнята до провадження разом з первинним позовом (а.с.166-167).

Ухвалою суду 30 січня 2026 року підготовче провадження закрито справу призначено до судового розгляду (а.с.188).

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась про слухання справи повідомлена належним чином.

Представник позивача по первинному позову адвокат Субботіна Л.В., яка діє на підставі договору від імені позивача та третьої особи ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на докази викладені у позовній заяві прохала позов задовольнити.

В задоволенні зустрічного позову прохала відмовити за безпідставністю.

ОСОБА_2 в судовому засіданні в задоволенні первинного позову прохав відмовити, зустрічні позовні вимоги прохав задовольнити.

Представник відповідача адвокат Савицька О.М. в задоволенні позовних вимог за первинним позовом прохала відмовити, зустрічні позовні вимоги підтримала та прохала задовольнити, посилаючись на підстави викладені у відзиві на позов.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився про слухання справи повідомлений належним чином.

За положеннями ст. ст. 13, 43 Цивільного процесуального кодексу України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Позиція суду

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини встановлені судом.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 жовтня 2021 року у справі № 2-90/11 в порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_2 в натурі частину спільного майна, та припинено право спільної власності на це майно ОСОБА_1 , у тому числі: набуті на ім`я ОСОБА_1 за рішенням виконкому Чорноморської міської ради № 623 від 4 липня 2005 року 999/1000 частин та за договором купівлі-продажу від 19 серпня 2005 року 1/1000 частина нежитлової двоповерхової будівлі магазину з баром загальною площею 94,30 кв.м. за адресою, проспект Миру, №39-Ч, в м. Чорноморську, вартістю 903 000,00 грн.

Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право власності на нежитлову двоповерхову будівлю магазину з баром загальною площею 94,30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на нежитлову двоповерхову будівлю магазину з баром загальною площею 94,30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Визначено примусово звільнити та передати ОСОБА_2 нежитлову двоповерхову будівлю магазину з баром загальною площею 94,30 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнано недійсним Договір дарування від 20 лютого 2017 року ОСОБА_3 земельної ділянки кадастровий номер 5110800000:02:011:0012 площею 0,0092 га за адресою: проспект Миру, в м. Чорноморську Одеської області земельна ділянка 39-Ч, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. № 813.

Визнано недійсним Договір дарування від 20 лютого 2017 року ОСОБА_3 нежитлового приміщення будівлі магазину з баром за адресою: АДРЕСА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко О.В. №814.

Підставами визнання судом недійсним договорів дарування нежитлового приміщення було набуття права власності під час шлюбу.( т.1 а.с.129-199).

Згідно акту ( серія ЯР 967506) на право власності на підставі рішення Іллічівської міської ради від 31 серпня 2007 року та договору купівлі- продажі від 19 листопада 2007 року ,з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, під будівлю магазину ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровий номер 5110800000:02:011:0012 площею 0,0092 га розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . (т.1. а.с.24-25).

Згідно постанови Верховного Суду від 11 грудня 2024 року рішення Іллчівського міського суду від 18 жовтня 2021 року, постанова Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року, залишено без змін ( т.2. а.с.15-37).

Мотивувальна частина та застосовані судом правові норми.

Кожна особа згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно до ч. 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права є позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду згідно до ч.4 статті 263, ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України .

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав

(інтересів) позивач звернувся до суду (постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

Суд розглядає справи у відповідності до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, у межах заявлених вимог але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом, згідно п. 4 ч. 5 статті 12, ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, що передбачено п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 392 Цивільного Кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом відповідно до положень ч. 3 статті 368 Цивільного Кодексу України.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя згідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України.

Згідно зі статтею 62 Сімейного Кодексу України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними згідно ч. 1, 2 ст. 71 Сімейного кодексу України, або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки відповідно до ч. 2 ст. 364 Цивільного кодексу України.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно відповідно до ст. 70 Сімейного Кодексу України; по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток, згідно ст. 71 Сімейного кодексу України.

При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.

Такий висновок зроблено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2021 року в справі № 640/19644/15.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не

перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

За вимогами ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішеннямсуду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За обставин цієї справи та змісту позовних вимог вбачається, що за рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 18 жовтня 2021 року , до ОСОБА_2 перейшло права власності на нежитлову двоповерхову будівлю магазину з баром загальною площею 94,30 кв.м. за адресою: проспект Миру, №39-Ч в м. Чорноморську Одеської області. Рішення суду набуло законної сили.

Проте, вирішуючи питання щодо вищевказаного нежитлового приміщення, питання щодо правового режиму земельної ділянки на якій побудоване нерухоме майно сторонами не заявлялось, судом не вирішувалось.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Конституція України гарантує кожному права на судовий захист та виконання рішення суду що набуло законної сили.

Згідно постанови Верховного Суду від 11 грудня 2024 року рішення Іллчівського міського суду від 18 жовтня 2021 року, постанова Одеського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишено без змін.

Звернувшись з позовом про припинення права власності ОСОБА_2 на майно, яке перейшло до нього за рішенням суду про поділ майна подружжя ОСОБА_1 фактично просить Суд переглянути рішення Верховного Суду, що не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист її прав у даній категорії справ.

Тому в задоволенні вказаної позовної ОСОБА_1 про припинення права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно вимоги слід відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав.

Щодо зустрічної позовної вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Матеріал справи містять докази того , що ОСОБА_1 є власником спірної земельної ділянки згідно акту на право власності на підставі рішення Іллічівської міської ради від 31 серпня 2007 року та договору купівлі - продажі від 19 листопада 2007 року ,з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, під будівлю магазину.

Рішенням суду від 18 жовтня 20 року , яке набуло законної сили, договір дарування спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_3 визнано недійсним.

Як наслідком визнання договору дарування недійсним у зв`язку з тим, що подароване майно є спільною сумісною власністю подружжя, є повернення цього майна у спільну власність подружжя для подальшого поділу між ними, що і відбулось з нежитловою будівлею розташованою на спірної земельної ділянки.

Проте земельна ділянка на час ухвалення рішення була в одноособовій власності ОСОБА_1 .

У пункті 5 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним Кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду згідно ч. 4, 5 ст. 71 Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 378 Цивільного кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У статті 140 Земельного кодексу України передбачені спеціальні підстави припинення права власності на земельну ділянку.

Однією з таких підстав є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) зроблено такі висновки: «спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне.

Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу.

Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання.

Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 Сімейного кодексу України і статті 365 Цивільного кодексу України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 Цивільного кодексу України заявив вимогу про

припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

У статті 41 Конституції України, статті 321 Цивільного кодексу України гарантовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

По своїй суті компенсація в приватному праві - це певні дії задля справедливого «урівноваження» майнової чи немайнової втрати (внаслідок, наприклад, завдання шкоди чи припинення повністю або частково певного суб`єктивного права) шляхом сплати особі грошей, як загального еквіваленту всіх цінностей, або передання їй будь-якого майна такого роду, якості та вартості, що дадуть змогу «залагодити» понесену втрату.

Компенсаційна функція приватного права, яка спрямована на відновлення порушених цивільних прав і полягає в наданні таких засобів (зазвичай, грошей), завдяки яким це стало б можливим.

Саме тому цивільний закон конструкцій без компенсаційного припинення права приватної власності на земельну ділянку (чи права на частку) на підставі рішення суду у справах про поділ спільного майна подружжя або про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі не містить.

При цьому, вирішення такого спору не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації і про гарантії її отримання або ж звертатися до суду з відповідним позовом в іншій справі.

Як наслідок у цих справах об`єкт нерухомості, який розташований на земельній ділянці, що належить на праві приватної власності одному з подружжя, залишається у власності подружжя, який є власником земельної ділянки, а інший з подружжя має право вимагати виплати грошової компенсації понесених під час перебування у шлюбі затрат на поліпшення належного подружжю майна або врахування відповідної компенсації при поділі іншого майна подружжя. Саме через рішення про стягнення відповідної компенсації суд справедливо «урівноважує» інтереси подружжя.

Проте таке припинення права приватної власності позивача на земельну ділянку (на частку у праві) за вимогою другого з подружжя можливе за умови одночасного присудження власнику грошової компенсації замість його частки у праві власності на земельну ділянку або врахування відповідної компенсації вартості земельної ділянки (її частки) при поділі іншого майна подружжя.

Тому за вимогою другого з подружжя про припинення права приватної власності відповідача на земельну ділянку (на частку у праві) судам слід вирішувати питання щодо попереднього внесення позивачем відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду за правилом ч.5 статті 71 Сімейного кодексу України, що є гарантією відшкодування власнику вартості такої частки.

Надані Суду докази свідчать про той факт, що ані у попередньому розгляду справи про поділ спільного майна подружжя, ані у даному проваджені вимог щодо поділу земельної ділянки за кадастровим номером 5110800000:02:011:0012, площею 0.0092 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , тощо, сторонами не заявляйсь, предметом розгляду справи не було.

Натомість жодна зі сторін не позбавлена можливості вимагати грошової компенсації.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача адвоката Савицької О.М. , що ОСОБА_1 на час звернення до суду з вищевказаним позовом не є власником земельної ділянки, оскільки після укладання договору дарування спірна земельна ділянка зареєстрована за ОСОБА_3 .

Як зазначалось вище рішенням суду від 18 жовтня 2021 року договір дарування спірної земельної ділянки визнано недійсним, та відповідно і підстава його реєстрації за ОСОБА_3 скасована.

Само по собі реєстрація укладених договорів є офіційним закріпленням права сторін, робить угоду чинною перед третіми особами та захищає від юридичних ризиків.Недійсний договір не створює жодних прав для обдарованого з моменту його укладення. Визнання договору дарування недійсним є підставою для скасування державної реєстрації права власності за обдаровуваною особою та повернення майна первинному власнику (дарувальнику).

Таким чином хоча технічно ОСОБА_3 De iure є власником спірної земельної ділянки, проте De facto його права як обдарованого визнані недійсними з моменту укладання договору.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у справі № 910/5361/22 вказано, що «суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17)».

Відповідно до ч. 1-3, ст. 12, ч. 1,5 -6 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Враховуючи викладене зустрічна позовна заява ОСОБА_2 задоволенню не підлягає ,з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав.

Висновки суду.

Оцінивши надані докази у їх сукупності надавши їм належну правову оцінку Суд дійшов висновку , що як первинний позов, так і зустрічний позов є такими що задоволенню не підлягають з зазначених мотивів.

Судові витрати

Відповідно до положень ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України понесені сторонами витрати Суд залишає за їх рахунок .

Відповідно до положень ч. 9 ст. 158 Цивільного процесуального кодексу України засоби забезпечення позову у вигляду арешту на нерухоме майно , підлягають скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 76-81, 141,158 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 57, 60, 62, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. 15, 16, 392 Цивільного кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про припинення права власності – відмовити.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності відмовити.

Засоби забезпечення позову ОСОБА_1 ухвалою Чорноморського міського суду Одеської області від 28 липня 2025 року шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення будівлі магазину з баром, загальною площею 94.30 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.

Повний текст рішення виготовлено 14 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з часу виготовлення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони у справі :

Позивач : ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .

Третя особа: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_5 .

Головуючий