Рішення від 18 травня 2026 р. у справі №496/8306/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/8306/25

Провадження № 2/496/1915/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Пендюри Л.О.

за участю секретаря – Сурженко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

ТОВ «Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2023868406 від 12.05.2019 року у розмірі 9429 грн 55 к. та понесені судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що 12.05.2019 року між АТ «ОТП Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2023868406. Відповідно до умов кредитного договору, Банк надає Позичальнику споживчий кредит, а Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші платежі, визначені даним кредитним договором.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, внаслідок чого, ТОВ «Цикл Фінанс» набуло всіх прав вимоги за кредитним договором № 2023868406 від 12.05.2019 року, разом з усіма додатками до нього та додатковими договорами, що є невід`ємними частинами, укладеним між відповідачем та АТ «ОТП Банк», відповідно до договору факторингу № 12/4/24 від 12.04.2021 року, укладеного між ТОВ «Цикл Фінанс» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» наступні права вимоги, які були набуті на підставі договору факторингу № 437/ФК/20 від 11.12.2020 року, укладеним між ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» та ТОВ «Діджи Фінанс», які були раніше відступлені по договору № 11/2/20 від 11.12.2020 року, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Діджи Фінанс».

Згідно договору факторингу сума боргу становить 9429 грн 55 к., з яких: заборгованість по тілу кредиту – 6642 грн 05 к.; заборгованість по відсотках – 0 грн 84 к.; заборгованість по комісії – 2786 грн 66 к.; заборгованість по пені – 0,00 грн.

Крім судового збору у розмірі 2422,40 грн позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

У зв`язку з прийняттям прав грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 , позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, але в позовній заяві просив розгляд справи проводити у його відсутність та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач до судового засідання не з`явився, хоча повідомлявся про дату та час судового засідання належним чином, відзив на позов не подав, а тому суд, приймаючи до уваги заяву представника позивача, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, відповідно до статті 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

В статтях 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В судовому засіданні установлено, що 12.05.2019 року між АТ «ОТП Банк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 2023868406, за умовами якого відповідачу було надано кредит.

Відповідачем власноручно підписано кредитний договір № 2023868406, відповідно до умов якого: загальний розмір кредиту – 7919 грн, який видано на придбання товару у Продавця 1; 390 грн – на сплату додаткових послуг банку, а саме «СМС-довідка»; загальний розмір кредиту – 8309 грн; дата остаточного повернення кредиту – 12.01.2021 року (п. 1.1); комісія за управління кредитом – у розмірі 0% від суми кредиту. Протягом дії кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись фіксована процентна ставка у розмірі 0,01% річних (п. 1.2 договору) (а.с. 7-8).

На виконання переддоговірних обов`язків 12.05.2019 року позичальника було ознайомлено з Графіком платежів за кредитним договором та паспортом споживчого кредиту, в яких відображені основні умови платежів за кредитом та умови кредитування та які підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором та відповідають умовам договору (а.с. 8 зв.-10 зв.)

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит в сумі 7919 грн на придбання товару у продавця 1 – ТОВ «СОТА-АЛЬЯНС», що підтверджується: специфікацією до кредитного договору від 12.05.2019 року; рахунком № 563826 від 12.05.2019 року; квитанцією (фіскальний чек) ТОВ «СОТА-АЛЬЯНС» № 2192 від 12.05.2019 року; актом приймання-передачі товару № SA000563826 від 12.05.2019 року (а.с. 11 зв.-12 зв., 14 зв.).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

11.12.2020 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та АТ «ОТП Банк» було укладено Договір факторингу № 11/2/20, відповідно до умов якого АТ «ОТП Банк» відступає за плату ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками (а.с. 15-17).

Згідно з копіями актів приймання-передачі від 11.12.2020 року Реєстру боржників № 1, Реєстру боржників № 2, Реєстру боржників № 3, Реєстру боржників № 4 до Договору факторингу № 11/2/20 від 11.12.2020 року та витягу з Реєстру боржників, до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2023868406. Розмір заборгованості складає 9429 грн 55 к., в тому числі: 6642 грн 05 к. – сума боргу по тілу кредиту; 0 грн 84 к. – сума боргу по відсотках; заборгованість по комісії – 2786 грн 66 к. (а.с. 19-20).

Відповідно до платіжної інструкції № 529 від 11.12.2020 року, ТОВ «Діджи Фінанс» на виконання умов договору факторингу № 11/2/20 від 11.12.2020 року перерахував на рахунок АТ «ОТП Банк» грошові кошти в сумі 2823184,00 грн (а.с. 21).

11.12.2020 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» було укладено Договір факторингу № 437/ФК-20, відповідно до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» відступає за плату ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками (а.с. 22-23).

Згідно з копіями актів приймання-передачі від 11.12.2020 року Реєстру боржників № 1 та Реєстру боржників № 2 до Договору факторингу № 437/ФК-20 від 11.12.2020 року та витягу з Реєстру боржників, до ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2023868406. Розмір заборгованості складає 9429 грн 55 к., в тому числі: 6642 грн 05 к. – сума боргу по тілу кредиту; 0 грн 84 к. – сума боргу по відсотках; заборгованість по комісії – 2786 грн 66 к. (а.с. 24-25).

Відповідно до платіжної інструкції № 511 від 11.12.2020 року, ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» на виконання умов договору факторингу № 437/ФК-20 від 11.12.2020 року перерахував на рахунок ТОВ «Діджи Фінанс» грошові кошти в сумі 2540700,00 грн (а.с. 26).

12.04.2021 року між ТОВ «Цикл Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» було укладено Договір факторингу № 12/4/21, відповідно до умов якого «ФК «Укрфінанс Груп» відступає за плату ТОВ «Цикл Фінанс» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в Реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками (а.с. 27-28).

Згідно з копіями актів приймання-передачі від 12.04.2021 року Реєстру боржників № 1 та Реєстру боржників № 2 до Договору факторингу № 12/4/21 від 12.04.2021 року та витягу з Реєстру боржників, до ТОВ «Цикл Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2023868406. Розмір заборгованості складає 9429 грн 55 к., в тому числі: 6642 грн 05 к. – сума боргу по тілу кредиту; 0 грн 84 к. – сума боргу по відсотках; заборгованість по комісії – 2786 грн 66 к. (а.с. 29-30).

Відповідно до платіжних інструкцій: № 2, № 3 та № 7 від 16.04.2021 року, ТОВ «Цикл Фінанс» на виконання умов договору факторингу № 12/4/21 від 12.04.2021 року перерахував на рахунок ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» грошові кошти в сумі 700000,00 грн, 650000,00 грн та 450000 грн (а.с. 31-31 зв.).

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено письмову вимогу про погашення кредитної заборгованості від 08.07.2025 року з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором (а.с. 32).

Вказана вимога відповідачем не виконана та заборгованість не сплачена.

Між тим, судом критично оцінені доводи позивача щодо нарахування заборгованості по комісії у розмірі 2786 грн 66 к. з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що: «згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладені оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі встановлено, що відповідно до кредитного договору № 2023868406 від 12.05.2019 року комісія за обслуговування кредиту сплачується у розмірі 0%. В Додатку № 1 до договору – Графіку платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, зазначені платежі за надані супутні послуги - інші послуги банку (Додаткові послуги Банку згідно з тарифами) плата по кредиту (щомісячна комісія) на загальну суму 4129 грн (а.с. 9). Відповідно до розрахунку (Витягу з реєстру боржників) зазначено заборгованість по комісії у розмірі 2786 грн 66 к. (а.с. 30).

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі, паспорті споживчого кредиту та в Додатку № 1 до Договору не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні вказаного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Разом з тим, неможливо встановити за які саме послуги банку позичальником сплачується комісія за обслуговування кредиту, в чому саме полягає це обслуговування тощо. В Додатку № 1 до договору – Графіку платежів та розрахунок загальної вартості кредиту, зазначені платежі за надані супутні послуги - інші послуги банку (Додаткові послуги Банку згідно з тарифами) плата по кредиту (щомісячна комісія). Разом з тим в чому полягає вказана комісія відомостей ані кредитний договір, ані паспорт споживчого кредитування не містять.

Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням. Наведена позиція узгоджується з висновками КЦС ВС в постановах від 14.09.2022 в справі № 755/11636/21, від 16.11.2022 в справі № 755/9486/21, від 14.09.2022 в справі 712/12028/20.

За таких обставин, суд вважає, що положення кредитного договору щодо обов`язку відповідача щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по комісії у розмірі 2786 грн 66 к. не підлягають задоволенню.

Проте, враховуючи той факт, що відповідач не повертає кредит та нараховані проценти, а тому суд вважає, що права позивача порушені і підлягають судовому захисту в частині стягнення заборгованості по сумі кредиту - 6642 грн 05 к. та заборгованості по процентам - 0 грн 84 к., що в загальному розмірі складає 6642 грн 89 к.

Щодо витрат на правову допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі жовтня статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, суд зважає на таке.

Як убачається з матеріалів справи, 25.08.2025 року між ТОВ «Цикл Фінанс» та адвокатом Гулієвою С.А. укладено договір № 43453613/1 про надання правової допомоги та додаткова угода № 2023868406 від 14.11.2025 року, за умовами якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (а.с. 43-45).

З копії акту № 2023868406 від 14.11.2025 року про підтвердження факту надання правової (правничої) допомоги від 25.08.2025 року, адвокатом ОСОБА_2 надані такі послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій – 500 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості – 2000 грн; формування додатків до позовної заяви – 500 грн. Сума наданих послуг склала 3000 грн (а.с. 47).

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат ТОВ «Цикл Фінанс» на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» 3000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з наданої платіжної інструкції № С3-2385 від 05.12.2025 року (а.с. 6 зв.), позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2422 грн 40 к., а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідача підлягає стягненню сума судового збору, пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1706 грн 52 к. (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 6642 грн 89 к. х 2422 грн 40 к./9429 грн 55 к.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Керуючись ст. ст. 207, 216, 509, 525, 526, 536, 549, 611, 634, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613, що розташоване за адресою: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112) заборгованість за кредитним договором № 2203868406 від 12.05.2019 року в розмірі 6642 грн 89 к., з яких: заборгованість по сумі кредиту – 6642 грн 05 к. та заборгованість по процентам - 0 грн 84 к.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613, що розташоване за адресою: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112) судовий збір у розмірі 1706 грн 52 к. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Повний текст рішення складено 19.05.2026 року.

Суддя Л.О. Пендюра