Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №496/2781/25 — Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2781/25

Провадження № 2/496/1327/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Кабанової К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «Українські фінансові операції» - Дідух Є.О. звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором №4193489 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.12.2023 року у сумі 9 2343,52 грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,40 грн. та на правову допомогу у сумі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 05.12.2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4193489 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Відповідно до умов договору, товариство надало позичальнику кредит в сумі 15000 грн., строком на 350 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 2% у день. На підставі погоджених умов, викладених в п.2.1. договору ТОВ «Лінеура Україна» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто під час укладання договору. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 15000 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Враховуючи невиконання відповідачем своїх боргових зобов`язань перед первісним кредитором, 23.09.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу №23/09/2024 за плату відступило, а ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до відповідача. До позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором №4193489 від 05.12.2023 року загальна сума заборгованості склала 76551,52 грн., з яких: 14099,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 62451,53 грн. - заборгованість за відсотками. В межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, позивачем донараховано відсотки за 56 календарних днів у сумі 15792 грн. У зв`язку з викладеним, представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в прохальній частині позову просив справу розглянути за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила. Раніше від ОСОБА_1 надходила заява про ознайомлення з матеріалами справи, про відкладення судового засідання, тобто остання обізнана про розгляд цивільної справи судом.

Судом, на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.12.2023 рок між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №4193489 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого, товариство надає позичальнику кредит в сумі 15000 грн., строком на 350 днів, зі сплатою відсотків у розмірі 2% за кожен день користування кредитом (стандартна процентна ставка). Договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором 91707.

Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 .

05.12.2023 року ОСОБА_1 ознайомилася з паспортом споживчого кредиту та таблицею обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за укладеним договором виконало в повному обсязі, що підтверджується листом АТ «Південний» від 27.10.2025 року, відповідно до якого, на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_3 та 05.12.2023 року на вказану картку здійснено переказ у розмірі 15000 грн.

Виконання ТОВ «Лінеура Україна» своїх зобов`язань за укладеним договором підтверджується також листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення №198-0310 від 03.10.2024 року, відповідно до якого, 05.12.2023 року грошові кошти у сумі 15 000 грн. були перераховані на картку № НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 свої зобов`язання за укладеним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 92343,52 грн., з яких: 14099,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 62451,53 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими первісним кредитором; - 15792 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими новим кредитором, що підтверджується розрахунками заборгованості.

ТОВ «Українські фінансові операції» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №4193489 про надання коштів на умовах споживчого кредиту , що підтверджується договором факторингу №23/09/2024, укладеним між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції», витягом з реєстру боржників.

У п.5 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п.6 ч.1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства (ч.7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (ч.8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Аналізуючи вищевказані положення вбачається, що договір №4193489 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.12.2023 рокубув укладений в електронному вигляді через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), визначеним Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Лінеура Україна» (правонаступником є ТОВ «Українські фінансові операції») свої зобов`язання за договором №4149489 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.12.2023 року виконало у повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених зазначеним договором.

В порушення вимог Закону, ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов`язань, в установлені строки заборговані суми не повернула.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надала в судове засідання доказів, які б підтверджували належне виконання нею зобов`язань.

Однак, суд не погоджується з заявленим позивачем розміром заборгованості в частині нарахованих відсотків у розмірі 78243,53 грн., виходячи з наступних підстав.

Відповідно до п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Суд додатково зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі №679/1103/23.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, які складають 78 243,53 грн., що значно перевищує тіло наданого кредиту, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає доцільним зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідача на користь позивача відсотки у розмірі 14099,99 грн.

Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, права позивача порушені, оскільки відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання та підлягають судовому захисту шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованості у розмірі 28 199,98 грн., з яких: 14 099,99 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14 099,99 грн. - заборгованість за відсотками.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з платіжної інструкції від 05.05.2025 року, позивачем за подання даного позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову, відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору позивачу, пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 739,75 грн. (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 28199,98 грн.*2422,40 грн./92343,52 грн.). При цьому, суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. №36 Постанови №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Щодо вимоги представника позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн., суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 2, 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі № 199/3939/18-ц).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником ТОВ «Українські фінансові операції» надано суду: договір №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01.08.2024 року; акт №4193489 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно договору №01/08/2024-А від 01.08.2024 року, відповідно до якого, вартість наданих адвокатських послуг в рамках даної справи становить 10 000 грн.; рахунок на оплату №4193489-24/03 від 24.03.2025 року на суму 10 000 грн.

Проте, представником позивача не надано до суду платіжне доручення з відміткою банку, касовий чек або інший документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках цієї справи на суму 10 000 грн.

Таким чином, судові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. не підтверджені належними та допустимими доказами, тому позовні вимоги в частині стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 610, 612, 625, 629, 634,638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ 40966896) заборгованість за договором №4193489 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 05.12.2023 року у сумі 28 199,98 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40, приміщення 19, літ. «Н», «П», код ЄДРПОУ 40966896) судові витрати у розмірі 739,75 грн.

В іншій частині позовну заяву - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя М.Л. Пасечник

З урахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Біляївському районному суді Одеської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які на лікарняному, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження, з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку складання повного тексту рішення суду, повний текст судового рішення виготовлено 15.09.2026 року.