Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №642/5434/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 642/5434/25

провадження № 22-ц/818/4282/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Савенка М.Є.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Лисенка Андрія Олександровича який діє в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2026 року ухвалене у складі судді Грінчук О.П.,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ТОВ «ФК Єврокредит» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №TDB.2020.0991.12339 від 02.07.2020 року, у розмірі 61 099.31 грн, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422,4 грн та 11200,00 грн витрат понесених на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.07.2020 між ОСОБА_1 та АТ «Мегабанк» укладено Договір №TDB.2020.0991.12339 про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії. Вказаний договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів за платіжними картками todobank у АТ «Мегабанк». Сторони погодили і клієнт своїм підписом підтвердив, що з умовами Договору, з урахуванням Правил, які розміщені на сайті банку, істотними умовами договору, ознайомлений і згоден. Банк свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши йому можливість користуватись кредитним лімітом. Відповідач, в свою чергу, свої зобов`язання за Договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитної лінією не виконав, у зв`язку з чим станом на 03.09.2024 заборгованість складає 61 099.31 грн, з яких 19 631.80 грн - заборгованість за тілом кредиту, 41 467.51 грн – заборгованість за процентами. 03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до ОСОБА_1 за Кредитним договором №TDB.2020.0991.12339. 27.12.2024 між ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК «Єврокредит» укладено Договір №1/12 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до ОСОБА_1 за Кредитним договором №TDB.2020.0991.12339. Оскільки відповідач добровільно не погашає заборгованість, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2026 року позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокредит» заборгованість за кредитним договором №TDB.2020.0991.12339 від 02.07.2020 в загальному розмірі 61 099,31 грн, судовий збір в розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 11 200,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню у судовому порядку.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неналежним чином дослідив містяться в матеріалах справи що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення. Зазначає що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором та відповідно не доведено порушення його прав з боку Відповідача та наявності права звернення до суду з позовом до останнього про стягнення заборгованості за кредитним договором Вказує в матеріалах справи відсутні докази позивачем повної суми коштів на користь попереднього кредитора ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс». Відповідач заперечує щодо визначеного судом розміру заборгованості, оскільки з наданих позивачем виписок вбачається що первісний кредитор здійснював нарахування відсотків поза межами кредитного договору що суперечить нормам законодавства. Крім цього, обов`язок доказування розміру заявлених вимог покладається на позивача, а належного розрахунку основного боргу та відсотків до матеріалів справи не надано, вважає, що вимоги щодо стягнення основної заборгованості та відсотків є недоведеними та задоволенню не підлягають. Апелянт також наголошує що ані первісні кредитори, ані Позивач, жодним чином не повідомили Відповідачу про те, що в нього змінився кредитор та не надали нових рахунків на продовження внесення грошових коштів за договором в щомісячному режимі. Тобто, Відповідач не мав змоги погасити заборгованість за кредитним договором в досудовому порядку Позивачу, оскільки останній не був зацікавлений у наданні нових реквізитів для сплати щомісячних платежів, а Відповідач не міг сплатити борг Позивачу через відсутність рахунків кредитора. Враховуючи зазначене вважає що правові підстави для задоволення нарахованих відсотків відсутні через прострочення кредитора. Одночасно апелянт заперечує щодо розміру заявленого розмірі судових витрат. Зазначає що вказаний розмір витрат на професійну правничу допомогу є значно завищеним та таким що не відповідає критеріям співмірності та розумності судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 02.07.2020 між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 укладено Договір №TDB.2020.0991.12339 про відкриття рахунків, видачу та обслуговування платіжних карток МПС з відкриттям кредитної лінії (далі – кредитний договір).

Відповідно до умов кредитного договору, цей договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів за платіжними картками todobank в АТ «Мегабанк». Підписання сторонами цього договору вважається одночасно підписанням Правил, у зв`язку з чим правила окремому підписанню не підлягають. Банк відкриває клієнту поточний рахунок НОМЕР_1 в гривні (рахунок 1), поточний рахунок № НОМЕР_2 в доларах США (рахунок 2), поточний рахунок НОМЕР_3 в євро (рахунок 3). Банк має право надавати клієнту на картковий рахунок 1 кредит, в межах кредитної лінії. Максимальний ліміт кредит – 200 000 грн пільговий період до 62 днів, процентна ставка за користування Доступним лімітом кредитної лінії по операціям, які здійснені в торгово-сервісних мережах у пільговий період з дати першого зняття коштів – 0.0001%. Процентна ставка за користування кредитним лімітом по операціям, які здійснені в торгово-сервісних мережах (фіксована) % річних, процентна ставка за користування доступним лімітом кредитної лінії по операціям зняття готівки в термінальних пристроях, % річних – 56% для тарифу todobank, 48% для тарифу todobank+, кінцевий строк, до якого має бути сплачена заборгованість за Доступним лімітом кредитної лінії – 01.07.2021, реальна річна процентна ставка 87.30% для тарифу todobank, 73.30% для тарифу todobank+. Сплата процентів здійснюється клієнтом у разі використання кредитного ліміту (повністю або частково). При користуванні Доступним лімітом кредитної лінії клієнт зобов`язаний - щомісячно, не пізніше розрахункової дати місяця, наступного за звітним, сплатити мінімальний обов`язковий платіж, в т.ч. проценти та інші обов`язкові платежі, в розмірі, визначеному тарифами; - погасити заборгованість за Доступним лімітом кредитної лінії до настання кінцевого строку сплати цієї заборгованості.

Також 02.07.2020 ОСОБА_1 підписано тарифний пакет todobank та паспорт споживчого кредиту, в яких відображені істотні умови надання кредиту по даному тарифу.

Представником позивача долучено до справи виписку з особового рахунку ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог.

Заборгованість ОСОБА_1 відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №TDB.2020.0991.12339 від 02.07.2020 складає в розмірі 61 099.31 грн., з яких 19 631.80 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 41 467.51 грн. – заборгованість за процентами.

09.07.2024 відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 переможцем електронного аукціону з придбання прав вимоги за кредитним договорами стало ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс».

03.09.2024 між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» укладено Договір №GL1N426240 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого та витягу з реєстру боржників, первісний кредитор відступив новому кредитору права вимоги, в тому числі, до ОСОБА_1 за Кредитним договором №TDB.2020.0991.12339 від 02.07.2020 року.

Відповідно до п. 4 вказаного договору сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за Основними договорами, відповідно до цього Договору Новий кредитор сплачує Банку грошові кошти у сумі 21 723 211,51 грн. Ціна договору сплачується Новим кредитором Банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим Договором, відповідно до пункту 14 цього Договору, на підставі протоколу, сформованого за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став Новий кредитор.

Оплата за договором №GL1N426240 підтверджується копією Платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 66895 від 31.07.2024 року.

Згідно витягу з Додатку №1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги, укладеного 03.09.2024, ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №TDB.2020.0991.12339 від 02.07.2020 у загальному розмірі 61099,31 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 19631,80 грн заборгованість за відсотками – 41467,51 грн.

27.12.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК Єврокредит» укладено Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Пункт 2 Договору №1/12 визначає, що за цим Договором Новий кредитор набуває усі права кредитора за Основними договорами. Права вимоги переходять від Первісного кредитора до Нового кредитора з моменту підписання сторонами цього Договору та Додатку №1 (Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються до Боржників/Дебіторів за такими договорами).

Згідно з платіжною інструкцією №1074 від 27.12.2024 ТОВ «ФК Єврокредит» сплатило ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» грошові кошти у розмірі 8 030 000,00 грн, в призначені платежу зазначено: аванс/оплата згідно договору №1/12 про відступлення права вимоги від 27.12.2024 за права вимоги за договорами на розрахунково-кассове обслуговування, користування банківськими індивідуальними сейфами та за кредитними договорами без ПДВ .

Відповідно до Витягу з Додатку №1 до Договору №1/12 про відступлення прав вимоги, укладеного 27 грудня 2024 року, до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло право вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №TDB.2020.0991.12339. від 02.07.2020 у загальному розмірі 61099,31 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 19631,80 грн заборгованість за відсотками – 41467,51 грн.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ «Мегабанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, та відповідач не факту його підписання, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

За загальним правилом відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Вказаний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI, і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо.

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 «Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку» у пункті 5.11 глави 5 розділу V цього Положення виключені слова «між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок)».

Договір відступлення прав вимоги було укладено 03.09.2024 між АТ «Мегабанк» (який перебуває в стані ліквідації) та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» за результатами проведення відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону № № GFD001-UA-20240618-01260 від 09.07.2024.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку, який перебуває в стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким суб`єктам правовідносин, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 21 липня 2022 року банківської ліцензії АТ «Мегабанк», а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги АТ «Мегабанк» законодавством не визначені.

В той же час Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Відповідач не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18.

Як вбачається з договору № GL1N426240 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.09.2024 року, станом на момент укладання даного Договору відступлення АТ «МЕГАБАНК» перебував в стані ліквідації, тому актив (право вимоги за кредитним договором) було виставлено на продаж у передбаченому діючим законодавством порядку відповідно до рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації, управління та продажу майна (активів) банків «Про затвердження умов продажу активів АТ «МЕГАБАНК» №670 від 17.06.2024р.

Таким чином право вимоги від ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» до ТОВ «ФК «Єврокредит» перейшло на підставі договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, колегія суддів вважає, що позивач довів перехід до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором№ TDB.2021.0083.14079 від 20.05.2021 року, що підтверджується, зокрема: копією Договору № GL1N426240 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.09.2024 та копією Договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору № GL1N426240 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 03.09.2024 та Договору №1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року.

Щодо наявності права вимоги у позивача, колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених договорів відступлення права вимоги передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги та не пов`язано з оплатою за вказаним договором, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк.

Враховуючи викладене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність відступлення права вимоги суперечить наявним в матеріалам справи доказам.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 13.03.2019 у справі №905/635/18 у разі зміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад.

За змістом правового висновку викладеного у постанова верховного Суду від 03.04.2019 у справі №910/9828/17 за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів.

Згідно постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, України «боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

З огляду на зазначене судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на неналежне повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні.

Задовольняючі позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції виходив з того що наданий позивачем розрахунок заборгованості повністю узгоджується із умовами кредитного договору та наявною в матеріалах справи випискою. Проте колегія суддів не може погодитись з даними висновками.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК Єврокредит» надало розрахунок заборгованості відповідно до змісту якого вбачаєте що за ОСОБА_1 за кредитним договором TDB.2020.0991.12339 від 02.07.2020 року обліковується заборгованість станом на 03.09.2024 року у розмірі 61 099.31 грн.

Умовами кредитного договору передбачено що максимальний ліміт кредитної лінії становить – 200 000,00 грн.(п.2.2.2), кінцевий строк сплати заборгованості – 01 липня 2021 року (п.2.2.7), договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 99 років але у будь-якому разі до повного виконання обов`язків (п.7.1).

Звертаючись з позовом позивач посилаючись на п.7.1 кредитного договору зазначав що вказаним кредитним договором було встановлено що позичальник зобов`язується сплатити проценти за користування кредитом до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів. Разом з тим апеляційний суд звертає увагу на наступне.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання повернути грошові кошти у встановлений строк та сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Апеляційний суд зазначає що невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже – і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін – на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного суду України від 05 квітня 2023 року по справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Разом з тим у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У цій справі сторони погодили що відповідно до п.2.2.7 Договору №TDB.2020.0991.12339 від 02.07.2020 року, що кінцевий строк до якого має бути сплачена заборгованість становить 01 липня 2021 року. Отже саме до вказаної дати первісний кредитор мав право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами в порядку ст.1048 ЦК України.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Крім того, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 654/4006/14-ц (провадження № 61-2247св18), від 30 червня 2020 року в справі № 554/12083/15 (провадження № 61-2049св19) та від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21) суд касаційної інстанції виснував про те, що виписки із банківських рахунків також можуть бути належними і допустимими доказами надання кредитних коштів позичальнику.

Так, зі змісту наданих позивачем виписок по особовому рахунку відповідача вбачається що первісним кредитором за період з 02.07.2021 року по 03.09.2024 року було нараховано проценти за користування кредитними коштами у загальному розмірі 41467,51 грн, тобто вказані відсотки були нараховані поза межами строку кредитування.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку що про відсутність підстав для стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в 2.2.7 договору оскільки підставою для їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.2.7 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Крім того, зі змісту вказаних виписок також вбачається що первісним кредитором здійснювалось періодичне списання грошових коштів на погашення таки процентів, зокрема за період з 02.07.2021 року по 03.09.2024 року АТ «Мегабанк» здійснило списання суми коштів в загальному розмірі 1475,06 грн які колегія суддів вважає за необхідне зарахувати до тіла кредиту, зменшивши його до 18156,74 грн.

Отже, оскільки, фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку у повному обсязі Банку не повернуті, виходячи із частини другої статті 530 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь банку лише заборгованості за тілом кредитом в сумі 18156,74 грн оскільки позивачем доведено використання позичальником кредитних коштів та невиконання обов`язку щодо їх повернення кредитору.

Резюмуючи викладене, колегія суддів констатує, що у даному випадку беззаперечно підлягає стягненню сума фактичного залишку боргу за тілом кредиту у сумі 18156,74без урахування протиправно нарахованих банком та сплачених боржником процентів поза межами строку кредитування.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення процентів за користування кредитом на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про повне задоволення позову, відтак рішення в зазначеній частині підлягає зміні.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що сума сплаченого позивачем судового збору за подання позову становить 2422,40 грн. сума сплаченого судового збору відповідачем за подання апеляційної скарги становить 3633,60 грн.

Оскільки вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме (29,71%) а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме (70,29%) отже з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 719,69 грн за подачу до суду позовної заяви та з ТОВ «ФК Єврокредит» належить стягнути 2554,05 грн за подачу апеляційної скарги та з урахуванням взаємозаліку (2554,05-719,69=1834,38) з ТОВ «ФК Єврокредит» належить стягнути 1834,38 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.

Згідно з ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України).

Із положень ч.ч. 1-5 ст.137ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акт прийому-передачі наданих послуг).

Отже, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Матеріали справи свідчать, що 01.07.2025 між ТОВ «ФК «Єврокредит» та АО «Альянс ДЛС» укладено Договір про надання правничої допомоги №1/07.

21.07.2025 між ТОВ «ФК «Єврокредит» та АО «Альянс ДЛС» підписано реєстр боржників до Договору про надання правничої допомоги, відносно якого надається правова допомога, в якому зазначений боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №TDB.2020.0991.12339.

14.08.2025 між ТОВ «ФК «Єврокредит» та АО «Альянс ДЛС» підписано акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги №12115636, в якому зазначений боржник ОСОБА_1 , кредитний договір №TDB.2020.0991.12339, вартість правової допомоги склала 11 200 грн.

Дослідивши надані докази витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 слід стягнути 3327,52 грн понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Лисенка Андрія Олександровича який діє в інтересах ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Заочне рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2026 року – змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411) заборгованість за кредитним договором №TDB.2020.0991.12339 від 02.07.2020 в загальному розмірі 18156 (вісімнадцять тисяч сто п`ятдесят шість) гривень 74 коп.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 1834 (одна тисяча вісімсот тридцять чотири) гривні 38 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Єврокредит» (ЄДРПОУ 40932411) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3327 (три тисячі триста двадцять сім) гривень 52 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

М.Є. Савенко