Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №953/8405/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 953/8405/24

провадження № 22-ц/818/64/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Харківська державна академія дизайну і мистецтв,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2024 року в складі судді Власової Ю.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову послався на те, що з грудня 2016 року він працював у ХДАДМ, сумлінно ставився до виконання своїх обов`язків, жодного разу не був притягнений до дисциплінарної відповідальності, навпаки отримував заохочення. 03.08.2023 на приватний номер телефону позивач отримав повідомлення від ректора, в якому ректор послався на наступні рішення адміністрації. Позивач на той час знаходився у тарифній відпустці. 28.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до роботодавця із заявами про надання відпустки без збереження заробітної плати строком на 90 календарних днів та дозволу на внутрішнє сумісництво. Належних копій наказів за результатами розгляду цих заяв та інформації про прийняті рішення позивачу надано не було. Позивач, як член Первинної профспілкової організації ХДАДМ, 05.09.2023 звернувся зі скаргою про порушення законодавства про працю адміністрацією ХДАДМ, мотивуючи свою скаргу тим, що на заяви від 28.08.2023 немає жодної відповіді з боку відповідача. Також, позивач посилається на те, що до нього жодних питань з боку адміністрації відповідача не виникало, обґрунтовуючи це тим, що він отримав в Телеграм чаті «Ректорат» привітання від ректора, в якому не було жодного посилання на необхідність надати будь-які пояснення. Також, привітання позивач отримав від начальника юридичної служби відповідача, який також йому не повідомляв про необхідність надати якісь пояснення. Заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати він направляв відповідачеві кожні 30 календарних днів до 25.06.2024. 24.07.2024 позивач направив відповідачеві заяву про надання тарифної відпустки терміном на 38 календарних днів із виплатою матеріальної допомоги у розмірі місячного посадового окладу.

У ХДАДМ з урахуванням вимог Харківської обласної державної (військової) адміністрації та ГУ ДСНС України у Харківській області на 2023/2024 навчальний рік було запроваджено дистанційну форму навчання, у зв`язку з чим, позивач мав право продовжувати виконувати трудові обов`язки у дистанційному режимі та фактично продовжував здійснювати викладацьку діяльність дистанційно. Належне виконання ним посадових обов`язків, в тому числі у дні так званої відсутності на роботі підтверджується проведенням занять та участю у семінарі.

22.08.2024 позивач на розрахунковий банківський рахунок, відкритий для нарахування заробітної плати та виплат із ХДАДМ, отримав грошові кошти із призначенням платежу - остаточний розрахунок при звільненні від ХДАДМ. Проте нічого невідомо про звільнення, а також те, що жодної заяви про звільнення він не писав, а відтак вважає, що його звільнено незаконно. Тому вимушений звернутись до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які би свідчили про поважність причин його відсутності на робочому місці у період з 24.05.2024 по 15.08.2024.

Не погодившись с апеляційної скаргою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити задовольнити позовні вимоги. Стягнути витрати пов`язані з розглядом справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно встановив обставини у справі, не надав належної оцінки наданим позивачем доказам та дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволені позову. Згідно наказів ХДАДМ, академія працює у дистанційному режимі, тому позивач виконував свої обов`язки дистанційно. 27 вересня 2023 року позивач надіслав заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати. Позивач продовжував виконувати трудові обов`язки за сумісництвом та отримувати заробітну плату, знаходячись у відпустці без збереження заробітної плати за основною посадою - декана факультету аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання. В подальшому позивачем неодноразово подавалися заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати за основною посадою декана. За таких обставин складені відповідачем 61 акти про відсутність позивача на робочому місці не можуть безумовно підтверджувати зазначені в них обставини, зокрема з огляду на те, що один із таких актів складено у період, коли перебування позивача на робочому місці підтверджується його участю у фаховому семінарі. Надані відповідачем докази не відповідають вимогам ст. 79 ЦПК України. Наказ про звільнення видано з порушенням вимог законодавства та положень Статуту ХДАДМ, оскільки позивача не було належним чином повідомлено про дату проведення засідання Вченої ради, членом якої він є за посадою, порядок денний засідання ради та питання, що підлягали розгляду. Крім того, відповідачем перед прийняттям рішення про звільнення не було витребувано у позивача письмових пояснень щодо причин його відсутності на робочому місці. Використання додатку WhatsApp як альтернативного способу обміну кадровими документами не було погоджено сторонами. Позивач не подавав заяви про отримання документів у такий спосіб, а відповідач не пропонував і не погоджував із ним відповідний порядок їх направлення. Неможливість виконання працівником дистанційної роботи у зв`язку з відсутністю відповідних комунікацій в умовах воєнних дій не можуть розглядатися як порушення трудової дисципліни. Суд зазначені обставини не встановив, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім цього, суд не дослідив, що листи від ХДАДМ від 04.10.2023, від 26.10.2023, від 27.05.2024, від 19.06.2024, від 27.06.2024, від 25.07.2024 не містять жодних доказів надсилання їх позивачеві. Станом на 03 грудня 2024 року позивачу жодного документу від відповідача не надходило. Водночас апелянт посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме розгляд справи за його відсутності. В судове засідання призначене на 04 грудня 2024 року судова повістка чи інший процесуальний документ суд на адресу позивача не надсилав. Відповідь на відзив, наданий відповідачем, містять численні образи, а тому суд повинен був вжити заходи процесуального реагування.

24.02.2025 року представник відповідача Ус В.В. подав відзив на апеляційну скаргу в якій просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначив що, позивач у випадку взяття відпусток без збереження заробітної плати майже протягом 9 місяців підряд не міг розраховувати на оплачувану відпустку, а тому посилання про обов`язкове надання йому 38 календарних днів є безпідставним. Вважав, що не вживаючи будь-яких заходів для самостійного отримання інформації посилання Позивача на неповідомлення судом останнього про наступну дату засідання є безпідставним. Судом на підставі належним чином досліджених доказів не виявлено порушень трудового законодавства з боку відповідача при звільненні позивача, а відповідні твердження позивача є безпідставними. Доводи апеляційної скарги зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно із частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судова колегія заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін у справі, дослідивши наявні в письмових та електронних матеріалах справи докази, вважає доводи апеляційної скарги частково обґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Порядок виклику та вручення судових повісток визначено статтями 128, 130 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 - 5, 8 статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. За наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі №296/9824/19 (провадження №61-13685св20).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення ОСОБА_1 про час і місце судового розгляду призначеного на 04.12.2024 в суді першої інстанції відсутні.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки-повідомлення, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також порушенням вимог статей 128, 130 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції порушив право позивача знати про час і місце судового засідання, що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на вищевикладене судова колегія уважає, що наявні передбачені п.3 ч.3 ст. 376 ЦПК України підстави для скасування рішення суду та ухвалення у справі нового судового рішення.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 01.12.2016 прийнятий на посаду провідного юрисконсульта ХДАДМ (Наказ № 221-03 від 28.11.2016); 01.09.2017 прийнятий на посаду старшого викладача на 0,5 ставки за сумісництвом (Наказ № 135-03 від 30.08.2017); 30.06.2018 звільнений від сумісництва, у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору за ст. 36 п. 2 КЗпП України; 05.09.2018 прийнятий на посаду старшого викладача на 0,5 ставки за сумісництвом (Наказ № 178-03 від 04.09.2018); 30.06.2019 звільнений від сумісництва, у зв`язку із закінченням терміну дії строкового трудового договору за ст. 36 п. 2 КЗпП України; 02.09.2019 переведений на посаду доцента до конкурсу (Наказ № 203-03 від 30.08.2019); 03.09.2019 прийнятий на посаду провідного юрисконсульта за сумісництвом (Наказ № 205-03 від 02.09.2019);03.09.2019 позивач прийнятий на посаду провідного юрисконсульта за сумісництвом (Наказ № 205-03 від 02.09.2019); 13.11.2019 укладений контракт на посаду доцента терміном 5 років (Наказ № 288-03 від 15.11.2019); 26.11.2020 присвоєно вчене звання «Доцент» (Наказ № 283-03 від 21.12.2020); 01.02.2021 переведений на посаду доцента за сумісництвом (Наказ № 31-03 від 01.02.2021); 01.02.2021 переведений на посаду в.о. декана факультету «Аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання» до проведення конкурсу на заміщення вакантної посади декана факультету (Наказ № 31-03 від 01.02.2021); 19.03.2021, у зв`язку із проходженням за конкурсом, позивач переведений на посаду декана факультету аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання у ХДАДМ, про що 19.03.2021 видано наказ ХДАДМ № 87-03 «По особовому складу працівників», на підставі рішення Вченої ради ХДАДМ № 10 від 19.03.2021 (вид. мат. т. 1 а.с. 16-20).

Відповідно до Контракту № 271 з деканом факультету «Аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання» Харківської державної академії дизайну і мистецтв, укладеного між позивачем та відповідачем 19.03.2021, строк його дії встановлено на п`ять років - з 19.03.2021 по 18.03.2026 (вид. мат. т.1. а.с. 33-36).

Згідно контракту, на позивача покладено керувати навчальною, методичною, науковою, організаційною роботою на факультеті. Організовувати роботу зі створення і реалізації навчальних планів і програм навчальних курсів, інших засобів науково-методичного й навчально-методичного забезпечення навчально-виховного процесу. Контролювати й регулювати організацію навчального процесу, навчальних практик. Забезпечувати підготовку особистих справ студентів для переведення з курсу на курс. Забезпечувати контроль за якість підготовки випускників. Забезпечувати впровадження нових технологій навчання і контролю знань осіб, які навчаються. Відповідати за кадрову політику на факультеті. Здійснювати заходи з охорони праці та виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством України та контрактом.

Пунктом 6.1. Контракту передбачено, що він може бути припинений у відповідності до чинного законодавства.

Відповідно до п. 6.2.3. Контракту підставами для розірвання контракту є зокрема ст. 40 КЗпП України.

Згідно наказом ХДАДМ від 14.03.2023 №14-ОП Затверджено персональний склад Академіїї, в якомі зазначений ОСОБА_1 , як декан факультету «Аудіовізуальне мистецтво» (т.2 а.с. 66-65)

У зв`язку зі збройною агресією РФ на території України, 31.03.2022 видано наказ по ХДАДМ № 07/Л-ОП про дистанційну форму роботи для осіб, які можуть за посадою виконувати дистанційно свою трудову функцію (т.2 а.с. 68).

З 01.07.2023 позивач знаходився у тарифній відпустці строком 56 днів, що підтверджується заявами ОСОБА_1 (вид. Мат. Т.1 а.с. 40-42)

Відповідно до наказу ХДАДМ від 15.08.2023 № 42-ОП «Про режим роботи та оплату праці працівників ХДАДМ під час воєнного стану», пунктом 2 передбачено обов`язок членів ректорату перебувати на свої робочі місця (вид. мат. т.1 а.с. 45).

28.08.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки за сімейними обставинами без збереження заробітної плати строком на 30 календарних днів (вид. мат. т. 1 а.с. 51).

28.08.2023 відповідачем видано наказ № 203-03, яким позивачу надано відпустку з 28.08.2023 по 26.09.2023 (вид. мат. т. 2, а.с. 34).

ОСОБА_1 05.09.2023 звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо відпустки та дозволу на внутрішнє сумісництво (вид. мат. т. 1 а.с. 54-55) та до голови Первинної профспілкової організації ХДАДМ зі скаргою про порушення його трудових прав, а саме: не працевлаштування (вид. мат. т. 1 а.с. 56-59).

13.09.2023 відповідачем видано наказ №250-03, яким позивачу призначене внутрішнє сумісництво посади доцента кафедри «МККП» на 0,5 ставки з 14.09.2023 по 30.06.2024 (вид. мат. т 2 а.с. 101)

28.09.2023 позивач подав заяву, датовану 27.09.2023, про надання йому відпустки за сімейними обставинами без збереження заробітної плати терміном на 30 календарних днів. (вид. мат. т. 1 а.с. 72-73).

Дана заява задоволена, що підтверджується наказом від 28.09.2023 № 272-03, згідно якого, позивачеві надано відпустку строком з 29.09.2023 по 26.10.2023 (т.2 а.с. 73).Заява позивача задоволена саме з 29.09.2023 та надано відпустку на 28 календарних днів, через те, що її отримано тільки 28.09.2023.

04.10.2023 відповідачем надіслано позивачеві лист №39-565, в якому містилось прохання надати інформацію щодо відсутності його на робочому місці протягом 27 та 28.09.2023 (т.2 а.с. 75-76).

В листі №39-612 голови первинної профспілкової організації ХДАДМ від 20.10.2023 зазначено, що з боку відповідача відсутні порушення трудових прав (вид. мат. т. 1 а.с. 98-99).

25.10.2023 позивачем надіслано заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами (вид. мат. т. 1 а.с. 91-92)

Вказана заява була задоволена 25.10.2023, що підтверджується наказом від 25.10.2023 № 295-03 та надано відпустку позивачу 30 календарних днів з 27.10.2023 по 25.11.2023 (т.2 а.с. 81).

26.10.2023 відповідачем надіслано позивачеві ще одного листа №39-623, в якому відповідач просить надати пояснення щодо відсутності позивача на робочому місці протягом 27 та 28.09.2023 (т.2 а.с. 82-83).

Таким чином, на заяви позивача від 28.08.2023, 28.092023, 25.10.2023 надано відпустки без збереження заробітної плати до 23.05.2024, що підтверджується наказами від 24.11.2023 № 327-03 (т.2 а.с. 84), від 28.12.2023 № 344-03 (т.2 а.с. 85), від 25.01.2024 № 22-03 (т.2 а.с. 93), від 23.02.2024 № 52-03 (т.2 а.с. 94), від 25.03.2024 № 73-03 (т.2 а.с. 95), від 24.04.2024 № 95-03 (т.2 а.с. 96).

24.05.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки за сімейними обставинами строком на 30 календарних днів без збереження заробітної плати (вид. мат. т. 1 а.с. 139-140).

27.05.2024 відповідачем відмовлено у наданні такої відпустки з мотивів, що відпустка за сімейними обставинами є відпусткою за згодою сторін, а оскільки відповідач не виражає такої згоди, то відпустка не надана (т.2 а.с. 99-100).

Листом ХДАДМ від 19.06.2024 №07-349 позивачу повідомлено, що згідно наказу №01 від 03.06.2024 «Про організацію структури ХДАДМ та оптимізацію освітнього процесу» посада яку займає ОСОБА_1 скорочується. Станом на 18.06.2024 у штатному розписі Академії наявні вакансії, які відповідають кваліфікації позивача (т.2. а.с. 121)

24.06.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами на 30 календарних днів (вид. мат. т. 1 а.с. 144-145)

27.06.2024 листом №39-364 позивачеві відмовлено у наданні відпустки та запропоновано з`явитись на робоче місце в строк до 28.06.2024 (т.2 а.с. 128-129).

Судом апеляційної інстанції досліджено відеодоказ, наданий відповідачем, з якого вбачається, що 27.06.2024 під час фахового семінару позивача попереджено про необхідність надати пояснення про причини відсутності на робочому місці протягом 27 та 28.09.2023, а також повідомлено про те, що позивач не знаходиться у відпустці.

24.07.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання тарифної відпустки терміном на 38 календарних днів (вид. мат. т. 1 а.с. 150-151)

25.07.2024 листом №39-436 позивачеві відмовлено у наданні тарифної відпустки з підстав виробничої необхідності перебування позивача на робочому місці (т.2 а.с. 152).

Згідно актів № 1-61 про відсутність працівника на робочому місці, позивач не з`являвся на робоче місце в період з 28.08.2023 по 26.09.2023 (т.2 а.с. 72) та з 24.05.2024 по 15.08.2024 (т. 2 а.с. 97-98, 102-105, 108-120,122-127,131-151,156-170).

Згідно з копіями скріншотів листування у застосунку «WhatsApp», на ім`я ОСОБА_1 направлялися повідомлення у зв`язку з відсутністю відповіді на листи ХДАДМ, надіслані на електронну пошту відповідача, з вимогою з`явитися на робочому місці (т. 2 а.с. 172-180).

15.08.2024 відповідачем видано наказ про звільнення позивача за прогул, тобто з підстав відсутності позивача більш ніж трьох годин на робочому місці (т.2 а.с. 182).

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно частини 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури. Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки».

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня.

Вказані висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі № 727/3114/21, від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21.

Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Разом із цим відповідно до сталої судової практики у такій категорії спорів, причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (постанови Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 756/8875/21, від 27 листопада 2023 року у справі № 486/78/23, від 05 жовтня 2023 року у справі № 671/2022/22, від 20 вересня 2023 року у справі № 309/399/22.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц.

Відсутність працівника на роботі має бути зафіксовано актом про відсутність працівника на роботі. Законодавство не встановлює вимог до форми акта, тому він подається у довільній письмовій формі та підписується не менш ніж двома працівниками (наприклад, бухгалтером та директором). В акті має бути зафіксовано факт відсутності працівника на роботі протягом робочого дня.

Акт про відсутність працівника на роботі оформлюється безпосередньо в день нез`явлення працівника на роботі. У таких документах обов`язково зазначаються не тільки дата, а й певний час відсутності працівника.

Після фіксації факту відсутності працівника на роботі потрібно з`ясувати, чим така відсутність була викликана.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті.

Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

Водночас правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами (див. постанови Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі № 643/19450/20, від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20).

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2024 року у справі № 537/1348/22 (провадження № 61-2988св24).

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.07.2021 у справі № Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Відповідно до Контракту № 271 з деканом факультету «Аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання» Харківської державної академії дизайну і мистецтв, укладеного між позивачем та відповідачем 19.03.2021, строк його дії встановлено на п`ять років - з 19.03.2021 по 18.03.2026

У зв`язку зі збройною агресією РФ на території України, 31.03.2022 видано наказ по ХДАДМ № 07/Л-ОП про дистанційну форму роботи для осіб, які можуть за посадою виконувати дистанційно свою трудову функцію.

Згідно наказом ХДАДМ від 14.03.2023 №14-ОП затверджено персональний склад Академіїї, в якомі зазначений ОСОБА_1 , як декан факультету «Аудіовізуальне мистецтво» (т.2 а.с. 66) .

Відповідно до наказу ХДАДМ від 15.08.2023 № 42-ОП «Про режим роботи та оплату праці працівників ХДАДМ під час воєнного стану», пунктом 2 передбачено обов`язок членів ректорату перебувати на свої робочі місця.

Наказом №250-03 від 13.09.2023, позивачу призначене внутрішнє сумісництво посади доцента кафедри «МККП» на 0,5 ставки з 14.09.2023 по 30.06.2024 (вид. мат. т 2 а.с. 101).

28.08.2023, 28.092023, 25.10.2023 ОСОБА_1 були надані відпустки без збереження заробітної плати до 23.05.2024, що підтверджується наказами від 24.11.2023 № 327-03 (т.2 а.с. 84), від 28.12.2023 № 344-03 (т.2 а.с. 85), від 25.01.2024 № 22-03 (т.2 а.с. 93), від 23.02.2024 № 52-03 (т.2 а.с. 94), від 25.03.2024 № 73-03 (т.2 а.с. 95), від 24.04.2024 № 95-03 (т.2 а.с. 96).

24.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки за сімейними обставинами строком на 30 календарних днів без збереження заробітної плати.

27.05.2024 відповідач відмовив позивачу у наданні такої відпустки з мотивів, що відпустка за сімейними обставинами є відпусткою за згодою сторін, а оскільки відповідач не виражає такої згоди, то відпустка не надана (т.2 а.с. 99-100).

ОСОБА_1 24.06.2024 знову звернувся до відповідача із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами на 30 календарних днів (вид. мат. т. 1 а.с. 144-145).

27.06.2024 листом №39-364 позивачеві відмовлено у наданні відпустки та запропоновано з`явитись на робоче місце в строк до 28.06.2024 (т.2 а.с. 128-129).

27.06.2024 під час фахового семінару позивача попереджено про необхідність надати пояснення про причини відсутності на робочому місці протягом 27 та 28.09.2023, а також повідомлено про те, що позивач не знаходиться у відпустці, що підтверджується наданим судом відеофайлом запису семінару.

24.07.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання тарифної відпустки терміном на 38 календарних днів (вид. мат. т. 1 а.с. 150-151)

25.07.2024 листом № 39 - 436 позивачеві відмовлено у наданні тарифної відпустки з підстав виробничої необхідності перебування позивача на робочому місці (т.2 а.с. 152).

Згідно актів № 1-61 про відсутність працівника на робочому місці, позивач не з`являвся на робоче місце в період з 28.08.2023 по 26.09.2023 (т.2 а.с. 72) та з 24.05.2024 по 15.08.2024 (т. 2 а.с. 97-98, 102-105, 108-120,122-127,131-151,156-170).

15.08.2024 відповідачем видано наказ про звільнення позивача за прогул, тобто з підстав відсутності позивача більш ніж трьох годин на робочому місці (т.2 а.с. 182).

Підставою для видання наказу зазначено витяг із протоколу Вченої ради від 14 серпня 2024 року № 41, яким прийнято рішення про звільнення позивача з посади декана факультету « Аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання» за прогули з 25.04.2024 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 14.08.2024 (т. 3, а. с. 80).

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи та встановлені обставини, судова колегія дійшла висновку, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин своєї відсутності на роботі у періоди з 28.08.2023 по 26.09.2023 та з 24.05.2024 по 14.08.2024.

Таким чином, установивши, що позивач допустив прогул без поважних причин (не подав роботодавцю докази, що підтверджують поважність причин відсутності на роботі у спірний період), його звільнення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, є законним, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові.

Доводи апеляційної скарги, що позивач продовжував виконувати трудові обов`язки за сумісництвом та отримувати заробітну плату як викладач, знаходився у відпустці без збереження заробітної плати за основною посадою - декана факультету, що свідчить про відсутність в його діях прогулу у періоди з 28.08.2023 по 26.09.2023 та з 24.05.2024 по 14.08.2024 спростовуються матеріалами справи, оскільки позивач не заперечує факт своєї відсутності в Україні протягом 2023 - 2024 учбового року, позивачу було відмовлено у наданні відпусток, як декану починаючи з 24.05.2024, що підтверджується листом 27.05.2024. Згідно наказу № 250-03 від 13.09.2023 термін дії внутрішнього сумісництва позивача як викладача сплив 26.06.2024, а позивач був звільнений з 14.08.2024.

Згідно даних табелю обліку використання робочого часу з 25.04.2024 позивач був відсутній на робочому місті декану факультету Аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання (т.2 а.с.181). Водночас в матеріалах справи наявний наказ від 24.04.2024 № 95-03 про надання ОСОБА_1 відпустки без збереження заробітної плати з 24.04.2025 до 23.05.2024. Тому судова колегія враховує лише надані відповідачем докази відсутності ОСОБА_1 на роботі у період з 24.05.2024 по 15.08.2024 ( див. акти №1-61 про відсутність працівника на робочому місці, у період з 24.05.2024 по 15.08.2024) та виходить з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які би свідчили про поважність причин його відсутності на робочому місці у період з 24.05.2024 по 15.08.2024.

Судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем порушена процедура звільнення, а саме не затребувати письмові пояснення про причини прогулу, з огляду на наступне.

25.05.2024 та 27.06.2024 працівниками академії ХДАДМ був складений акт огляду електронних комунікацій, яким встановлено, що на електронну адресу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано листа ХДАДМ №07-349 від 19.06.2024, яким повідомлено, що згідно наказу №01 від 03.06.2024 «Про організацію структури ХДАДМ та оптимізацію освітнього процесу» посада яку займає ОСОБА_1 скорочується. Станом на 18.06.2024 у штатному розписі Академії наявні вакансії, які відповідають кваліфікації позивача. На вказані листа позивач відповіді не надав (т. 2 а.с. 155, 130).

27.05.2024 працівниками академії ХДАДМ був складений акт огляду електронних комунікацій, яким встановлено, що на електронну адресу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано листа ХДАДМ №01-315 від 27.05.2024, яким відмовлено позивачу у наданні такої відпустки з мотивів, що відпустка за сімейними обставинами є відпусткою за згодою сторін, а оскільки відповідач не виражає такої згоди, то відпустка не надана. На вказаний лист позивач відповіді не надав (т.2 а.с. 101).

02.07.2024 працівниками академії ХДАДМ був складений акт огляду електронних комунікацій, а саме діалогу в месенджері Whatsapp між Усом В.В. та ОСОБА_1 , з якого вбачається, що 28.06.2024 Ус В.В. надіслав ОСОБА_1 листи ХДАДМ від 26.10.2023 №623, від 27.05.2024 №01-315, від 19.06.2024 №07-349, від 04.10.2023 №39-565, від 27.06.2024 №39364 та розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дане повідомлення було не прочитано на день складання цього акту (т.2 а.с. 134).

16.08.2024 працівниками академії ХДАДМ був складений акт огляду електронних комунікацій, яким встановлено, що на електронну адресу ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було надіслано листа ХДАДМ №01-492 від 15.08.2024 наказ про звільнення позивача за прогул, тобто з підстав відсутності позивача більш ніж трьох годин на робочому місці. На вказаний лист позивач відповіді не надавав (т.2 а.с. 171).

Крім цього 27.06.2024 під час фахового семінару позивача попереджено про необхідність надати пояснення про причини відсутності на робочому місці протягом 27 та 28.09.2023, а також повідомлено про те, що позивач не знаходиться у відпустці.

Судова колегія зазначає, що сама по собі обставина невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 564/2853/21.

Безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на статтю 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки зазначеною нормою матеріального права (у відповідній редакції) передбачено право, а не обов`язок роботодавця протягом періоду дії воєнного стану надавати працівнику (на його прохання) відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі №683/1745/22.

Судова колегія ознайомилась зі статутом ХДАДМ в електронному кабінету судді в системі «Електронний суд» та встановила, що згідно п. 5.3.3.1. Статуту звільнення позивача можливо за умови погодження з Вченою радою. Згідно витягу з засідання Вченої ради № 41 від 14.08.2024 щодо вирішення кадрових питань було погоджено звільнити ОСОБА_1 з посади декана факультету «Аудіовізуальне мистецтво та заочне навчання» ( т.3 а.с. 80).

Неналежне повідомлення позивач про зазначене засідання не може бути підставою для скасування наказу про звільнення, оскільки не впливають на правомірність оскаржуваного наказу.

Водночас судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач перебував за межами України, у зв`язку з чим не міг виконувати наказ ХДАДМ від 15.08.2023 № 42-ОП «Про режим роботи та оплату праці працівників ХДАДМ під час воєнного стану», пунктом 2 якого передбачено обов`язок членів ректорату перебувати на робочих місцях.

З наданої переписки у застосунку WhatsApp вбачається, що позивач фактично здійснював листування з відповідачем через зазначений засіб зв`язку, у тому числі щодо трудових питань. Отже, доводи про те, що використання WhatsApp як способу комунікації сторонами не погоджувалося, спростовуються матеріалами справи (т. 2 а.с. 172-180).

Крім цього, згідно наданих суду акті огляду електронних комунікацій від 25.05.2024, 27.06.2024 (т. 2 а.с. 155, 130), 27.05.2024 (т.2 а.с. 101), 02.07.2024 (т.2 а.с. 134), 16.08.2024 (т.2 а.с. 171) накази, що містяться в матеріалах справи та на які посилається позивач надсилались йому на електронну пошту, адреса якої повністю співпадає з адресною зазначеною в апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1.

За таких обставин, судова колегія вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів наявності у нього поважних причин відсутності на роботі на посаді декану факультету з 24.05.2024.

Вимоги про постановлення окремої ухвали за клопотанням ОСОБА_1 про визнання зловживання процесуальними правами від 17 жовтня 2024 року (т. 1, а. с. 129-134) також не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 262 ЦПК України передбачено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Відповідно до частини другої статті 262 ЦПК України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.

Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено: «окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду».

Окрема ухвала це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників.

Необхідність їх винесення зумовлена завданнями адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових, службових осіб у процесі здійснення ними управлінських функцій.

Слід зазначити, що суд має право, але не зобов`язаний, постановляти окрему ухвалу. Проте, виходячи з особливого статусу суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону.

Апеляційний суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали, оскільки заявлені відповідачем порушення не знайшли свого фактичного підтвердження, а дії відповідача відповідають цивільно-процесуальному закону зокрема ст. 178-182 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із положеннями статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведене апеляційним судом правове обґрунтування, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, тому підстави для розподілу содових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» відсутні.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2024 року- скасувати та ухвалити нове.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

Ю.М. Мальований