Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №641/8545/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Харків

справа № 641/8545/24

провадження № 22-ц/818/2794/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.

суддів колегії – Маміної О.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря: Риндіч О.Б.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Національний Банк України,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Ісмаілова Руслана Грамуддіновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 06 січня 2026 року у складі судді Курганникової О.А., -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування заборони на відчуження нерухомого майна – квартири за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровану Державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Шеховцевою М.Є. в реєстрі від 16.10.2008, реєстраційний номер обтяження: 8077497, підстава обтяження: договір іпотеки, серія та номер: 7320 виданий 16.10.2008, видавник: ПН ХМНО Літвінова Я.М.

Позовна заява мотивована тим, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить позивачу — 1/4 частка, його батькові, ОСОБА_3 — 3/4 частки. Раніше квартира належала на праві власності ОСОБА_4 , матері позивача. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла та ОСОБА_1 успадкував зазначену частку квартири.

Проте ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не можуть повноцінно володіти розпоряджатися своєю квартирою, оскільки на майнові права накладено заборону відчуження за договором іпотеки від 16.10.2008, укладеного в забезпечення виконання кредитного договору № 22-12-124 від 09.07.2008. реєстровий № 7320, укладеного між АКБ «МЕРКУРІЙ» ЄДРПОУ: 14361 та ТОВ «ХЗТСШНО». 30.07.2019 року державним реєстратором внесено запис до Реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи AT БАНК «МЕРКУРІЙ», про що розміщено інформацію на офіційному сайті Фонду. Фондом гарантування вкладів фізичних осіб завершено процедуру ліквідації банку, AT БАНК «МЕРКУРІЙ» є ліквідованим. Позивач звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Літвінової Я.М. із заявою про припинення заборони відчуження майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 , що були предметом договору іпотеки 16.10.2008 реєстровий № 7320, укладеного між АКБ «МЕРКУРІЙ» ЄДРПОУ: 14361 та ТОВ «ХЗТСШНО». Проте нотаріусом Літвіновою Я.М. постановою від 24.06.2024 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії та в знятті заборони відчуження майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 . Тому позивач вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 06 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вказане рішення, суд зазначив, що підстави вважати заставу (іпотеку) припиненою відсутні, оскільки позивач не надав до суду належних та допустимих доказів виконання зобов`язання за кредитним договором № 22-12-124 від 09.07.2008, реєстровий № 7320, укладеного між АКБ «МЕРКУРІЙ» ЄДРПОУ: 14361 та ТОВ «ХЗТСШНО», а тому відсутні підстави для встановлення даного факту та, як наслідок відсутні підстави для скасування заборони на відчуження нерухомого майна – квартири АДРЕСА_3 зареєстровану Державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Шеховцовою М.Є. в реєстрі від 16.10.2008. Крім того, позивач не позбавлений права та можливості звернутися з позовом щодо оскарження дій нотаріуса, як державного реєстратора до адміністративного суду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України за захистом своїх прав.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, адвокат Ісмаілов Р.Г., що діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, вказує, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог. Існування запису про обтяження у вигляді «заборони на нерухоме майно» у розділі Квартири створює для позивача та співвласника реальну та постійну перешкоду у здійсненні правомочностей власника, насамперед – права розпорядження (відчуження, оформлення правочинів, реєстраційних дій тощо). Проте позивач не є позичальником, не є іпотекодавцем, не був стороною кредитного договору та не перебував у зобов`язальних правовідносинах з АКБ «МЕРКУРІЙ». При цьому, за характером реєстрових даних та змістом наданих документів, спірний запис має ознаки архівного/перенесеного (походить з реєстраційних даних попередніх реєстрів, перенесених до ДРРП), тобто фактично є «завислим» обтяженням, існування якого у сучасному реєстрі не супроводжується можливістю його позасудового припинення через відсутність дієздатного кредитора. Вказує, що суб`єкт, який згідно з реєстровим записом є кредитором/обтяжувачем за договором іпотеки №7320 від 16.10.2008 та мав би ініціювати припинення обтяження, а саме АКБ «МЕРКУРІЙ» фактично припинив існування. В матеріалах справи наявна відповідь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до якої: станом на дату запровадження тимчасової адміністрації – 14.03.2014 рок у ЄОІС відсутня інформація щодо кредитного договору № 22-12-124 від 09.07.2008 та договору іпотеки № 7320 від 16.10.2008, якій суд належної оцінки не надав. В той же час, оскільки приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М. було відмовлено у знятті заборони на відчуження вказаної вище квартири, через відсутність повідомлення кредитора, вважає позасудовий механізм усунення реєстрової перешкоди заблокованим, що не залежать від позивача та виникли внаслідок ліквідації банку без правонаступника. Водночас позивач доводив і іншу самостійну обставину для правильного вирішення спору, а саме реєстраційну/технічну невідповідність предмета обтяження саме квартирі позивача. Так, первісно обтяження могло стосуватися іншого об`єкта майнових прав, оскільки в матеріалах справи фігурує квартира АДРЕСА_4 , проте, згодом запис було відображено у розділі квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, суд обмежившись формальним посиланням на відсутність доказів погашення кредиту та на неналежність відповідача, не виконав свого обов`язку забезпечити ефективний судовий захист, що є фундаментальним принципом цивільного процесу. Ухвалене судом рішення призвело до ситуації, коли право власності позивача існує лише формально, а реальний механізм його реалізації відсутній. Висновок суду про необхідність звернення до адміністративного суду, оскільки вказаний спір не має публічно-правового характеру, а стосується безпосередньо захисту приватного речового права позивача, порушеного існуванням реєстрової перешкоди є помилковим, оскільки у дійсній справі реєстровий запис про заборону є наслідком певних цивільних правовідносин, легітимність і чинність яких підлягає оцінці судом саме у межах цивільного процесу. Вирішення ж питання про скасування такого запису є похідним від встановлення наявності або відсутності правових підстав для існування обмеження речового права.

27 березня 2026 року від Донченка О.Г., який діє в інтересах Національного Банку України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій міститься прохання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 06.01.2026 року – без змін.

В обґрунтування відзиву вказує, що суд, враховуючи те, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів про виконання зобов`язання, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Водночас зазначив, що Національний банк не є стороною договірних відносин між позивачем та АКБ «МЕРКУРІЙ», не є правонаступником АКБ «МЕРКУРІЙ». Позивачем не зазначено в чому полягає порушення його прав на нерухоме майно саме зі сторони Національного банку. Тобто Національний банк не є належним відповідачем по справі оскільки не відповідає за зобов`язаннями банків та не наділений функціями офіційного визнання і підтвердження фактів набуття, зміни або припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_4 , 1954 р.н., на підставі Свідоцтва про право власності від 05.08.2013. право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 21.06.2013.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

ОСОБА_1 успадкував частку квартири після смерті своєї матері ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.06.2024, зареєстрованим у реєстрі за № 1119 (а.с. 17-18).

ОСОБА_3 належить 1/2 частки вищевказаної квартири на праві спільної сумісної власності, набутого подружжям за час шлюбу, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 24.06.2024, зареєстрованим у реєстрі за № 1117 (а.с. 14).

Крім того, ОСОБА_3 успадкував від дружини, ОСОБА_4 1/4 частину зазначеної квартири, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.06.2024, зареєстрованим у реєстрі за № 1120 (а.с. 15).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.11.2024 № 404802124 на квартиру накладено заборону відчуження за договором іпотеки від 16.10.2008, укладеного в забезпечення виконання кредитного договору № 22-12-124 від 09.07.2008. реєстровий № 7320, укладеного між АКБ «МЕРКУРІЙ» ЄДРПОУ: 14361 та ТОВ «ХЗТСШНО» (а.с. 9).

Так, статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов`язання, а саме: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення зобов`язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання.

Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. (ч.6 ст.3 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про нотаріат» нотаріус знімає заборону відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, частки у праві власності на таке майно у зв`язку із припиненням, розірванням іпотечного договору, договору застави, ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору, іншого договору, на підставі якого було накладено заборону відчуження.

Так, констатації підлягає факт, що під час розгляду справи в суді першої інстанції сторонами не було долучено до матеріалів справи ані Кредитного договору № 22-12-124 від 09.07.20083 року, ані договору іпотеки №7320 від 16.10.2008 року.

Крім того, відомостей про боржника та виконання ним зобов`язання за вказаним кредитним договором матеріали справи також не містять.

Виходячи з вищевикладеного суд першої інстанції вважав, що він позбавлений можливості вважати іпотеку припиненою, та, як наслідок не вбачав підстав для скасування заборони на відчуження нерухомого майна – квартири, на яку було накладене обтяження та яка є предметом даного позову.

В той же час, позивач наголошує на тому, що він взагалі не перебував в договірних відносинах з АКБ «МЕРКУРІЙ», а накладення заборони відчуження за договором іпотеки від 16.10.2008, укладеного в забезпечення виконання кредитного договору № 22-12-124 від 09.07.2008. реєстровий № 7320, укладеного між АКБ «МЕРКУРІЙ» ЄДРПОУ: 14361 та ТОВ «ХЗТСШНО» на вищевказану квартиру є технічною помилкою нотаріуса, як державного реєстратора.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, представником позивача – адвокатом Ісмаіловим Р.Г. було здійснено адвокатський запит до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з метою встановлення інформації про те, чи проводилися Фондом відкриті торги (аукціон) з продажу активів, що обліковуються на балансі АТ «БАНК «МЕРКУРІЙ»: право вимоги за договором № 22-12-124 від 09.07.2008 із забезпеченням майновими правами на вищевказану квартиру.

Згідно відповіді Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за даними Єдиної операційно-інформаційної системи станом на дату запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК «МАРЕУРІЙ» відсутня будь-яка інформація про зазначений у запиті кредитний договір № 22-12-124 від 09.07.2008 року та договір іпотеки від 16.10.2008.

Виходячи з вищевикладеного, можливість пересвідчитися у дійсності та суб`єктності такого договору відсутня.

Як на підставу подання позову, ОСОБА_1 посилається на те, що наявність запису щодо заборони відчуження належного йому нерухомого майна позбавляє його, як власника житлового приміщення, можливості реалізувати свої права на володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Так, цивільне процесуальне законодавство України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2).

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Способом захисту цивільного права є припинення дії, яка порушує права відповідно до статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду із позовом, позивач обґрунтовував порушення його прав накладенням заборони відчуження на майно державним реєстратором на підставі договору договору іпотеки від 16.10.2008, укладеного в забезпечення виконання кредитного договору № 22-12-124 від 16.10.2008, укладеного між АКБ «МЕРКУРІЙ» та ТОВ «ХЗТСШНО», стороною якого не є позивач.

Вказана заборона перешкоджає позивачу реалізувати своє право на володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічне правило міститься у статті 19 Закону України "Про заставу".

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою, сьомою статті 20 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

За частиною другою статті 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов`язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Аналіз статей 546, 572, 576, 577 ЦК України, статей 1, 4 Закону України "Про заставу" дає підстави для висновку, що суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника (постанова Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 921/5/18).

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріали справи свідчать, що починаючи з 2008 року по час звернення до суду із позовом минуло майже 16 років, проте за цей проміжок часу кредитор не звернув стягнення на предмет іпотеки та не пред`явив відповідних вимог до позивача в межах строків позовної давності.

Згідно відповіді Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за даними Єдиної операційно-інформаційної системи станом на дату запровадження тимчасової адміністрації в АТ «БАНК «МАРЕУРІЙ» (14.03.2014) відсутня будь-яка інформація про зазначений у запиті кредитний договір № 22-12-124 від 09.07.2008 року та договір іпотеки від 16.10.2008.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається що станом 30.07.2019 року діяльність АТ «БАНК «МАРЕУРІЙ» припинена у зв`язку із ліквідацією, номер запису №14801110050003763.

Виконавчі провадження щодо зазначених правовідносин відсутні.

Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Літвінова Я.М., яка посвідчувала договір іпотеки та накладала заборону на відчуження майнових прав зазначила, що договір іпотеки було укладено в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, укладеним між АКБ «Меркурій» та ТОВ «ХЗТСШНО».

Доказів на спростування зазначених тверджень матеріали справи не містять.

Водночас судова колегія погоджується з доводами відповідача щодо відсутності у нього матеріально – правового та процесуального зв`язку у спірних правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №295/7291/20 (провадження №61-11106св21) зроблено такий висновок: «у справі, що переглядається: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання іпотеки припиненою, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку. В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що зобов`язання за кредитним договором припинилося у зв`язку з припиненням без правонаступників юридичної особи - позикодавця, а тому є припиненою й іпотека. Вважала нотаріуса належним відповідачем за такими вимогами, оскільки лише нотаріус має повноваження зняти заборону на відчуження іпотечного майна; суди не звернули увагу, що зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи як у добровільному, так і за примусовому порядку її ліквідації. Стаття 609 ЦК України поширюється на договірні, недоговірні, основні та додаткові (акцесорні) зобов`язання; з урахуванням установлених обставин у цій справі, положень статті 609 ЦК України, ліквідації юридичної особи позикодавця (ПАТ КБ «Західінкомбанк») за кредитним договором від 26 грудня 2006 року № 261206/2203-271, укладеним між КБ «Західінкомбанк» та ОСОБА_2, існують підстави для висновку про припинення зобов`язань за кредитним договором, та внаслідок цього припинення права іпотеки за договором іпотеки від 26 грудня 2006 року № 271, який укладений між ПАТ КБ «Західінкомбанк» та ОСОБА_1;

Касаційний суд зауважив, що належним відповідачем за вимогами про визнання іпотеки припиненою, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку є ПАТ «Західінкомбанк», щодо якого 03 травня 2019 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення без правонаступника юридичної особи. Проте запис про реєстрацію обтяження не скасований, адже повідомлення про припинення іпотеки у порядку статті 74 Закону України «Про нотаріат» не подано. Наявність такого запису порушує право власника предмета іпотеки.

Тлумачення частини першої статті 8 ЦК України свідчить, що законодавець визначив порядок усунення прогалин у приватному праві. Приватні відносини є різноманітними, а соціальне життя - рухливе. У зв`язку з цим може виникнути необхідність визначення певного правила, яке не закріплено в приватно-правових нормах безпосередньо; умовами застосування аналогії закону є те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті1,9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин (норми акта цивільного законодавства або договору); існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Касаційний суд зауважує, що можуть існувати випадки, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Касаційний суд констатує, що в ЦК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників приватних відносин для випадку, коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації). Подібною нормою є абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, то фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абзац третій частини четвертої статті 277 ЦК України). Тому Касаційний Суд підкреслює, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування запису про заборону відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

За таких обставин та з урахуванням наявних підстав вважати іпотеку припиненою, касаційний суд вважає за можливе встановити факт припинення іпотеки та скасувати запис про заборону відчуження на іпотечне майно та про іпотеку, які внесені на підставі договору іпотеки від 26 грудня 2006 року. Касаційний суд акцентує увагу, що ця постанова Верховного Суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку».

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 333/8899/21 (провадження № 61-6732св23).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суд розглядає в порядку окремого провадження. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України, частини четверта, шоста статті 294 ЦПК України).

ЦПК України не визначено осіб, які є заінтересованими у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які суд розглядає в порядку окремого провадження. Коло заінтересованих осіб визначається залежно від мети встановлення фактів, взаємовідносин таких осіб із заявником у зв`язку з фактами, які підлягають встановленню, і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Неправильне визначення такої особи заявником не є підставою для відмови

у задоволенні заяви, оскільки заінтересовані особи повинні бути залучені до участі у справі також з ініціативи суду або можуть вступити у справу з власної ініціативи.

У справі, що переглядається відповідачем за цим позовом ОСОБА_1 визначив Національний Банк України, мотивуючи це тим, що АТ «БАНК «МАРЕУРІЙ» припинив свою діяльність 30.07.2019 і у Фонду гарантування вкладів була відсутня будь-яка інформація про кредитний договір № 22-12-124 від 09.07.2008 року та договір іпотеки від 16.10.2008.

Жодних доказів набуття Національним Банком України прав та обов`язків кредитора за кредитним договором № 22-12-124 від 09.07.2008 року та договір іпотеки від 16.10.2008

НБУ не є стороною кредитного договору з позивачем, і у нього відсутні зобов`язальні правовідносини з позивачем.

Водночас запис про реєстрацію обтяження, здійснений на підставі кредитного та іпотечного договору, не скасований. Наявність такого запису порушує право власника предмета застави (іпотеки).

Колегія суддів підкреслює, що коли «відсутня» особа, яка має відповідати за позовом, тобто бути відповідачем (наприклад, припинення юридичної особи внаслідок ліквідації), то особа (іпотекодавець) може звернутися із заявою про встановлення факту припинення іпотеки, скасування відповідних обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно з абзацом третім частини четвертої статті 277 ЦК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.

Суд застосовує аналогію закону й аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого є прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, провадження № 14-31цс21).

Отже, за встановлених у цій справі обставин: наявність заборони відчуження квартири понад 16 років з моменту укладення нібито забезпеченого кредитного договору (суб`єктом якого позивач не виступав і боржником за яким не є), за умови ліквідації первинного кредитора АТ «Банк Меркурій», при відсутності відомостей про договори кредиту та іпотеку в базі даних ФГВФО, суд апеляційної інстанції вважає за можливе встановити факт факт відсутності заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за кредитним договором № 22-12-124 від 09.07.2008 року укладеного між Акціонерним комерційним банком «МЕРКУРІЙ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХЗТСШНО».

З урахуванням того, що позивач не є стороною кредитного договору, ніколи не укладав договорів із банком – кредитором і не несе відповідальності за виконання зобов`язань третіх осіб, обтяження нерухомого майна є безпідставним з моменту виникнення та таким, що порушує ст. 41 Конституції України щодо непорушності права власності.

Враховуючи вищевикладене та той факт, що заборона на відчуження нерухомого майна, порушує законні права позивача на володіння, користування та розпорядження своїм майном за наслідками встановленого факту відсутності заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за вищезазначеним кредитним договором належить виключити з Державного реєстру речових прав запис про обтяження – у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна: квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 частини та ОСОБА_1 частина, зареєстровану Державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Шеховцовою М.Є. в реєстрі від 16.10.2008, реєстраційний номер обтяження: 8077497, підстава обтяження: договір іпотеки, серія та номер: 7320 виданий 16.10.2008, видавник: ПН ХМНО Літвінова Я.М.

У задоволені позову ОСОБА_1 до Національного Банку України – відмовити.

Колегія суддів акцентує увагу, що ця постанова апеляційного суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування заборони відчуження нерухомого майна та запису про іпотеку.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 210/1532/23.

Зважаючи на викладене судова колегія не погоджується з висновком суду про недоведеність позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 06 січня 2026 року підлягає скасуванню, із ухваленням нового про часткове позовних вимог задоволення з одночасною відмовою у позові до неналежного відповідача.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Ісмаілова Руслана Грамуддіновича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , – задовольнити частково.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 06 січня 2026 року – скасувати та ухвалити нове.

Встановити факт відсутності заборгованості у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за кредитним договором № 22-12-124 від 09.07.2008 року укладеним між Акціонерним комерційним банком «МЕРКУРІЙ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХЗТСШНО»

Виключити з Державного реєстру речових прав запис про обтяження – у вигляді заборони на відчуження нерухомого майна: квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 частини та ОСОБА_1 частина, зареєстровану Державним реєстратором Харківського міського управління юстиції Шеховцовою М.Є. в реєстрі від 16.10.2008, реєстраційний номер обтяження: 8077497, підстава обтяження: договір іпотеки, серія та номер: 7320 виданий 16.10.2008, видавник: ПН ХМНО Літвінова Я.М.

У задоволені позову ОСОБА_1 до Національного Банку України – відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Ю.М. Мальований