Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №344/12710/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/12710/26

Провадження № 22-ц/4808/1737/26

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Томин О. О.,

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2026 року, у складі судді Атаманюка Б. М., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

в с т а н о в и в:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка самоусунулася від виконання батьківських обов`язків та постійно проживає за межами України.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2026 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що суд першої інстанції зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Зазначає, що майбутня реалізація права на відстрочку від мобілізації не свідчить про існування спору між особами.

У заяві відсутні вимоги про визначення місця проживання дитини, позбавлення матері батьківських прав, стягнення аліментів, визначення способу участі матері у вихованні чи у будь-які інші позовні вимоги. ОСОБА_2 не заявляє вимог щодо проживання дитини, не оспорює факт її проживання з батьком та не вчиняє дій, спрямованих на заперечення викладених заявником обставин.

Вважає, що суд припустив існування спору, але на стадії вирішення питання про відкриття провадження суд повинен встановити наявність реального спору про право, а не припускати його можливість лише виходячи із предмета заяви.

Апелянт вважає, що суд помилково посилався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 та не надав належної правової оцінки правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 344/20811/24.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини є належним способом судового захисту. При цьому відсутність рішення про позбавлення іншого з батьків батьківських прав не виключає можливості встановлення такого факту.

Вважає висновок суду про наявність спору про право передчасним і таким, що не ґрунтується на матеріалах заяви. Судом першої інстанції не було проведено оцінку доказів, наданих заявником, не встановлено зв`язку між заявленим фактом, не враховано мету звернення з такою заявою. Відмова у відкритті провадження порушує право на доступ до правосуддя.

Зазначає, що факт, який просить встановити заявник, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить можливість безперешкодної реалізації прав дитини та заявника. Іншого позасудового порядку встановлення даного факту, передбаченого законодавством, немає.

Просить скасувати ухвалу суду, направити справу для відкриття провадження та розгляду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення по суті.

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Кочержук З. підтримала доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2 та представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у судове засідання не з`явилися про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення самостійного виховання та утримання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що із заяви, з якою заявник звернувся до суду, вбачається спір про право, оскільки зазначені заявником обставини дають підстави вважати, що вимога фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих немайнових та майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

У частині першій статті 4 ЦПК України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб, адже у такому разі між цими особами виникає спір про право.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такі самі критерії застосувала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року в справі № 560/17953/21.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина самостійного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері дитини, яка самоусунулася від виконання батьківських обов`язків та постійно проживає за межами України, обґрунтовуючи це необхідністю захисту прав та інтересів сина, а також заявника як батька, зокрема для реалізації його права відстрочки від призову.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою ( ч. 1 ст. 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені статтями 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Аналіз змісту заяви ОСОБА_1 дає підстави для висновку про те, що він фактично просить встановити факт самостійного виховання та утримання дитини з огляду на те, що мати дитини перебуває за кордоном та самоусунулась від виконання своїх обов`язків, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2026 року у справі № 759/24464/24 та від 14 листопада 2025 року у справі № 707/3637/23.

Колегія суддів зазначає, що доводи ОСОБА_1 про виховання та утримання сина підлягають перевірці в межах позовного провадження.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки зі змісту заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), а також в постановах Верховного Суду від 01 квітня 2026 року в справі № 752/11817/24, від 26 червня 2025 року в справі № 760/14564/24.

Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що за встановлених у цій справі конкретних обставин, факт самостійного виховання та утримання дитини не може бути встановлений за правилами окремого провадження, та обґрунтовано відмовив у відкритті провадження у справі.

Посилання заявника в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував висновків Верховного Суду викладених у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №344/20811/24 є безпідставними, оскільки у зазначеній справі позивачем пред`явлено позов про встановлення факту самостійного виховання дітей, а не заяву в порядку окремого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі матері у вихованні та утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій матері та може вирішуватись у межах спору про право за загальним правилом у позовному провадженні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

О. О. Томин