Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №160/4832/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/4832/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),

суддів: Семененка Я.В., Ясенової Т.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року (суддя Лозицька Ірина Олександрівна) в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1

до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області

про визнання дій та бездіяльності протиправними, стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2025 по 26.02.2026, але не більше шести місяців, визначених у редакції статті 117 КЗпП України; стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25.04.2025 року по 26.02.2026 у розмірі 130 982,24 грн; визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплаченого 27.02.2026; зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплаченого 27.02.2026 у розмірі 130 982,24 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2025 по 26.02.2026, але не більше шести місяців, визначених у редакції статті 117 КЗпП України). Стягнуто з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 25.04.2025 по 26.02.2026, у розмірі 130 982,24 грн. Визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплаченого 27.02.2026 року. Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, виплаченого 27.02.2026 року, у розмірі 130 982,24 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що фактично суд першої інстанції прирівняв будь-яке донарахування за судовим рішенням до «несвоєчасного розрахунку при звільненні», що суперечить змісту статей 116-117 КЗпП України. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що спір щодо місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 був складним, вирішувався судом, 3 ДПРЗ реалізовував право на судовий захист, після набрання рішенням законної сили 3 ДПРЗ виконав його добровільно та без зволікань. Тобто, 3 ДПРЗ не ухилявся від виконання обов`язків та не допускав недобросовісної поведінки. Вказує, що суд повинен враховувати розмір заборгованості, причини її виникнення, поведінку сторін, тривалість спору, наявність чи відсутність зловживань. Проте суд першої інстанції фактично не здійснив оцінку наведених критеріїв. Суд лише формально зазначив про принцип співмірності. Зазначає, що суд безпідставно застосував Закон України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», не встановивши належного механізму розрахунку компенсації, не визначивши помісячної структури доходу, індексу інфляції та фактичного розміру втрат. Компенсація втрати частини доходів не може застосовуватись автоматично без доведення всіх її складових, однак суд фактично виходив із презумпції її безумовного стягнення. Суд першої інстанції також не врахував принцип пропорційності, не оцінив добросовісність дій відповідача, який виконав судове рішення після набрання ним законної сили, а також не врахував бюджетний характер установи та відсутність можливості здійснювати виплати поза межами затверджених асигнувань. При цьому відповідальність була застосована фактично як санкція, а не як компенсаційний механізм.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу у 3 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління ДСНС у Дніпропетровській області, з якого звільнений 24 квітня 2025 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі №160/16856/25, зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місячного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року та виплачених за вказаний період: грошових допомог для оздоровлення, матеріальних допомог для вирішення соціально-побутових питань й премій з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року у розмірі 2102,00 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року у розмірі 2270,00 гривні, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривні та встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення 3 ДПРЗ 27.02.2026 виплатив грошові кошти у розмірі 137 898,68 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час несвоєчасної виплати грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що остаточний розрахунок мав бути проведений із ОСОБА_1 24.04.2025 – в день звільнення.

Натомість належні до виплати суми в загальному розмірі 137 898,68 грн були виплачені лише 27.02.2026.

Днем звільнення ОСОБА_1 є 24.04.2025, а тому першим днем затримки є 25.04.2025.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 27.02.2025, а тому останнім днем є 26.02.2026.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 711,86 грн.

З наведеного слідує, що загальна кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 308 днів, при цьому за приписами статті 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто 183 дня, проте суд першої інстанції дійшов висновку про виплату середнього заробітку за 184 дня, як наслідок дійшов помилкового висновку, що середнє грошове забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби становить 130 982,24 грн (711,86 грн х 184 дні).

Натомість суд апеляційної інстанції зазначити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 130 270,38 грн (183 дня х 711,86 грн (середньоденний заробіток)).

Також колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, не застосував висновки суду касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, акцентує увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 вказала, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Розглядаючи справу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що підхід, застосований судом апеляційної інстанції, забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення АТ «Миколаївгаз» несправедливих та непропорційних майнових втрат.

У справі № 489/6074/23 суд апеляційної інстанції встановив, що в період із 17 серпня 2023 року до 17 лютого 2024 року заборгованість існувала лише в частині компенсації за відпустку (61 261,02 грн). Суд визначив, що ця сума становить 4,56 % від загального розміру належних при звільненні виплат (1 341 979,10 грн). Керуючись принципом пропорційності, суд зменшив відшкодування до суми, співмірної з порушенням. Отже, суд апеляційної інстанції стягнув 46 537,64 грн, що становить ті ж 4,56 % від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні (1 020 560,64 грн).

З метою дотримання такого підходу для вирішення цього спору судом апеляційної інстанції було витребувано у відповідача відомості про розмір отриманих ОСОБА_1 виплат при звільненні.

На виконання вимог суду від відповідача надійшли розрахункові листи, відповідно до яких ОСОБА_1 при звільненні було нараховано грошові кошти у розмірі 90 822,98 грн та у розмірі 237 333,33 грн.

У цій справі невиплачена вчасно заборгованість становить 137 898,68 грн.

З наведеного слідує, що відповідач в день звільнення мав провести остаточний розрахунок та виплатити позивачу кошти в загальному розмірі 466 054,99 грн (90 822,98 грн, які фактично були нараховані та виплачені у день звільнення + 237 333,33 грн (одноразова грошова допомога 231 000,00 грн + додаткова винагорода 6 333,33 грн) + 137 898,68 грн, які виплачені 27.02.2026 на виконання судового рішення).

Враховуючи, що розмір виплаченого невчасно грошового забезпечення становить 137 898,68 грн, що складає 29,5 % від суми 466 054,99 грн, саме у відповідному відсотку (29,5 %) від 130 270,38 грн має бути обрахований середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, керуючись принципом пропорційності, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 38 429,76 грн (130 270,38 грн х 29,5 %).

При цьому суд апеляційної інстанції не вважає слушними зауваження апелянта про те, що останній не ухилявся від виконання обов`язків та не допускав недобросовісної поведінки, оскільки відповідач був зобов`язаний виплачувати в належному розмірі грошове забезпечення позивача під час несення ним служби, що не було забезпечено роботодавцем. Протиправність дій відповідача щодо виплати в неналежному розмірі грошового забезпечення позивачеві підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, суд апеляційної інстанції зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ).

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ), зокрема у постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19 Верховний Суд виходив із аналізу норм Закону № 2050-ІІІ, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

З покликанням на аналогічні висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, Верховний Суд у справі № 240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Верховний суд у постанові від 08 грудня 2025 року у справі № 420/13975/24 зазначив, що законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості.

Враховуючи, що на виконання рішення суду в справі № 160/16856/25 позивачу грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 виплачено лише 27 лютого 2026 року, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

Разом з тим суд апеляційної інстанції не може погодитись з визначеним судом першої інстанції розміром компенсації у сумі 130 982,24 грн, адже з метою реалізації Закону України № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктом 4 Порядку № 159 встановлено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не

включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не проведено відповідний розрахунок з урахуванням Порядку № 159.

При цьому варто зауважити, що Закон України № 2050-ІІІ не визначає обов`язку органу, який виносить рішення по суті спору, здійснити відповідний розрахунок суми компенсації, на відміну від вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, як це передбачено приписами статті 117 КЗпП України (розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору).

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що обчислення суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Враховуючи сукупність наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2026 року в адміністративній справі № 160/4832/26 скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2025 по 26.02.2026, але не більше шести місяців, визначених у редакції статті 117 КЗпП України.

Стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 25.04.2025 по 26.02.2026 у розмірі 38 429,76 грн.

Визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплаченого 27.02.2026.

Зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023, виплаченого 27.02.2026.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Постанова набирає законної сили з 15 вересня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.

Повна постанова складена 15 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя О.В. Головко

суддя Я.В. Семененко

суддя Т.І. Ясенова