Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №454/2098/26 — Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/2098/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретаря Калиш В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокаль справу за позовом

ОСОБА_1

до Шептицької міської ради Львівської області,

про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час смерті та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач звернувся в суд з даним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2

рішенням виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 18.05.1989р. його батькові ОСОБА_1 передано в приватну власність земельну ділянку площею 23кв.м для обслуговування гаражу № НОМЕР_1 . Батько позивача уклав договір з метою розроблення технічної документації із землеустрою і таку технічну документацію було розроблено, присвоєно кадастровий номер та надалі було за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.

Реєстрація права власності на гараж не проводилася, а тому нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину щодо гаражу та земельної ділянки.

Також рішенням острівської сільської ради від 25.09.2007р. спадкодавцю виділено земельну ділянку площею 0,4000га в с.Рудка Сокальського району Львівської області для ведення особистого селянського господарства та останній звернувся до землевпорядної організації з метою розробки технічної документації, однак не завершив процедуру приватизації, оскільки помер. Нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку.

Представник відповідача подав відзив на позов, у якому на заперечення позовних вимог зазначив, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем.

Оскільки позивач належним чином не прийняв спадщину після смерті батька, то право на продовження приватизації земельної ділянки площею 0,4000га не підлягає спадкуванню.

Також вважає, що не підлягає і визнанню за позивачем право власності на гараж, оскільки право власності на такий не було зареєстровано за спадкодавцем.

Заяви (клопотання) учасників справи

Представник позивача – адвокат Брух А.О. подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позов підтримав.

Представник відповідача у відзиві заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Інші процесуальні дії

Ухвалою суду призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 30.07.2026р. призначено судовий розгляд.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області №190 від 18.05.1989р., рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області №316 від 13.03.2018р., довідки від 14.12.2018р., технічної документації із землеустрою, витягу з Державного земельного кадастру, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що ОСОБА_2 належить право власності на земельну ділянку 99, площадку 1, площею 0,0023га кадастровий №4611800000:01:011:0215 в гаражному кооперативі №6 в м.Червоноград (на даний час м.Шептицький), Львівська область.

З технічного паспорта встановлено, що на належній ОСОБА_2 №99 на площадці №1 в гаражному кооперативі АДРЕСА_1 останній збудував гараж площею 21,1кв.м з підвалом площею 7,3кв.м.

З довідки №1756 від 14.04.2025р. встановлено, що реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_1 , площадка НОМЕР_2 в гаражному кооперативі АДРЕСА_1 не проводилася.

Також, ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,4000га в с.Рудка Сокальського району Львівської області та на замовлення останнього було розроблено технічну документацію на відведену земельну ділянку площею 0,3240га.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що встановлено з свідоцтва про народження.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після його смерті заведено спадкову справу, що встановлено з свідоцтва про смерть та інформаційної довідки.

17.03.2025р. Сокальською державною нотаріальною конторою Львівської області відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті його батька у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

З акта №32-02 від 13.02.2025р. встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживав зі своїм батьком ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 до дня смерті останнього.

Оцінка суду

Позивачем ставиться питання про встановлення факту його проживання зі спадкодавцем та спадкування гаражу і права на продовження і завершення приватизації земельної ділянки після його смерті.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008р., справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадові права й обов`язки інших осіб та за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до листа Верховного суду України від 01.01.2012 р. «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов`язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами. У більшості випадків вони підтверджуються різними свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видаються громадянам в адміністративному порядку. Проте не завжди заінтересована особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце. Тому в певних випадках допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Верховний Суд у постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 вказав, що відсутність реєстрації місця проживання заявника за місцем проживання спадкодавця не є доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем. Відсутність такої реєстрації відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням того, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, визначені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними та допустимими доказами, поданими заявником і оціненими судом.

Якщо постійне проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено документально, і нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину, спадкоємець має право звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. Такий підхід підтверджено постановою Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 750/12880/19, провадження № 61-8759св20 (ЄДРСРУ № 92842277).

Судом встановлено, що позивач дійсно проживав зі своїм батьком, хоча і не був зареєстрований, що підтверджується наявними в справі та дослідженими судом доказами.

Згідно п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ст.392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також уразі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Пунктом 1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За таких обставин, реєстрація права власності на нерухоме майно є офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Таким чином, державна реєстрація права власності на майно за особою може бути здійснена за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Окрім цього, до 05 серпня 1992 року законодавство не передбачало процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність).

Враховуючи зазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

У разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилася і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися в судовому порядку (лист Міністерства Юстиції України від 21 лютого 2005 року № 19-32/319).

Відповідно до п. г ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі прийняття спадщини.

Згідно ст.1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.2 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно частин першої, другої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1261 ЦК України, У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до абз. 3 п. 3 роз`яснень постанови Пленуму ВСУ України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст. 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Отже, для того, щоб набути право на спадщину, спадкоємці за заповітом або за законом мають прийняти її у порядку та у строки, встановлені законом.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори.

Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).

Згідно з п.п.4.10 п.4 гл.10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.

Як встановлено з наданих суду доказів, позивачем доведено факт постійного проживання разом з спадкодавцем однією сім`єю, в тому числі і на час відкриття спадщини.

Тому позивач є таким, що успадкував належні батькові земельну ділянку та розташований на ній гараж, право власності на який хоча і не було зареєстровано за останнім, проте такий збудований на належній йому земельній ділянці, цільовим призначенням якої є саме будівництво гаражу.

Що стосується спадкування права на завершення приватизації, то суд дійшов наступного висновку.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19, від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17 (провадження № 61-41370св18) вказано, що особливістю звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц (провадження № 61-14127св18) зазначено, що у разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію земельної ділянки, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати завершення такої приватизації.

Таким чином, у випадку, якщо спадкодавець за життя із дотриманням вимог законодавства розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації. У разі відмови компетентного органу спадкоємцям належним та ефективним способом захисту їх прав у судовому порядку є звернення із позовом про визнання права на завершення приватизації.

За таких підстав, позивач, прийнявши спадщину після смерті спадкодавця, набув право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали останньому.

Тому визнання права на завершення процедури приватизації є гарантією для позивача на розгляд органом місцевого самоврядування відповідної заяви, поданої від нього саме як від спадкоємця про затвердження проекту землеустрою із прийняттям органом місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом, рішення з цього питання, в разі незгоди з яким вона зможе оскаржити його у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищезазначене, позивач передчасно звернувся до суду з позовною вимогою про спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки і така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,0023га №4611800000:01:011:0215, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , призначену для будівництва та обслуговування індивідуального гаража.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права на продовження приватизації земельнгої ділянки площею 0,4000га в с.Рудка Острівської сільської ради Сокальського району Львівської області для ведення особистого селянського господарства – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

У разі, якщо рішення не було вручена в день його проголошення, пропущений строк може бути поновлено, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення суду.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Шептицька міська рада Львівської області, ЄДРПОУ:26269722, місцезнаходження: пр-т Шевченка,19, м.Шептицький, Львівська область.

Головуючий: М. Я. Адамович