Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №520/34309/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р. Справа № 520/34309/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, по справі № 520/34309/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо залишення без реалізації рапорту позивача від 22.02.2024 про звільнення останнього з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з наявністю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю другої групи;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 22.02.2024, про звільнення останнього з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», з урахуванням висновків суд;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» (чинної редакції закону станом на лютий місяць 2024 року), через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з наявністю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю другої групи.

Рішенням Харквівського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції про неможливість звільнення з військової служби у зв`язку з призупиненням військової служби суперечать приписам п. 229 Положення 1153/2008, адже позивачу не була оголошена підозра та запобіжні заходи не обирались. Вказує, що рапорт про звільнення з військової служби був поданий позивачем 22.02.2024 року, а наказ військової частини НОМЕР_1 про призупинення військової служби був прийняти лише 06.07.2024 року на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі № 520/10371/24 (у межах якої зобов`язано відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 22.02.2024 року про звільнення з військової служби). Зазначає, що на момент подання рапорту від 22.02.2024 року у позивача були наявні всі підстави для звільнення з військової служби з необхідними підтверджуючими документами, однак відповідачем допущена триваюча бездіяльність щодо не розгляду по суті вказаного рапорту.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 року у справі № 520/34309/24 без змін. В обгрунтування відзиву на апеляційну скаргу вказав, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, можуть бути звільнені з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальним вироком стосовно них.Зазначає, що Положення 1153/2008 не містить норм, які передбачають можливість звільнення з військової служби військовослужбовцям, служба яким призупинена.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на норми частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , з 17.05.2022 року призваний під час мобілізації на військову службу, яку проходив у військовій частині НОМЕР_1 .

22 лютого 2024 року ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта», рапорт від 22.02.2024, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби, в якому він просив звільнити його, ОСОБА_1 , з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з наявністю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю другої групи; рапорт розглянути невідкладно та повідомити його про прийняте рішення. Вказував, що не бажає проходити військову службу у резерві ЗСУ. Знаходиться на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

До рапорту позивачем долучено: нотаріально завірена копія паспорту ОСОБА_1 ; нотаріально завірена копія паспорту ОСОБА_2 ; нотаріальна завірена копія свідоцтва про одруження ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; нотаріально завірена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; нотаріально завірена копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №651682 Серія 12ААГ.

Згідно з відомостями АТ «Укрпошта» зазначений рапорт отримано відповідачем у м. Чугуїв 28.02.2024.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 апеляційну скаргу позивача задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 по справі № 520/10371/24 - скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 від 22.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок", через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з наявністю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю 2 групи. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 , розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок".

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2024 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі №520/10371/24 командуванням військової частини НОМЕР_1 було розглянуто рапорт позивача про звільнення.

За результатами розгляду рапорту позивачу повідомлено, що оскільки, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №193 від 06.07.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із надходженням інформації про внесення відомостей до ЄРДР за №62024050010003145 від 29.05.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, у командування військової частини відсутні підстави для прийняття будь-якого кадрового рішення стосовно ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, звернувся до суду з відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у командування військової частини були відсутні законні підстави для звільнення позивача зі служби, так як строк військової служби позивачу призупинено та виключено ОСОБА_1 із списків особового складу частини у зв`язку із самовільним залишенням військової частини 16.01.2024 згідно наказу №193 від 06.07.2024 командира військової частини НОМЕР_1 (який не скасований та не оскаржений). Отже, з 06.07.2024 позивач не перебуває на обліку особового складу відповідача, а тому у командира військової частини відсутні повноваження на прийняття рішення щодо вирішення питання порушеного у рапорті.

Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 №2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі по тексту Закон №3543-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з ч.5 ст.4 Закону №3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

За змістом ст.2 Закону №3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Згідно з ч.6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу піл час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Початком проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період є день, визначений статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною 5 ст.1 Закону №2232-XII зазначено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII.

За змістом пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абз.2 пп. 2 п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення №1153/2008), звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу": у військових частинах до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 встановлено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

22 лютого 2024 року ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта», рапорт від 22.02.2024, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби, в якому він просив звільнити його, ОСОБА_1 , з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з наявністю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю другої групи; рапорт розглянути невідкладно та повідомити його про прийняте рішення. Вказував, що не бажає проходити військову службу у резерві ЗСУ. Знаходиться на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з відомостями АТ «Укрпошта» зазначений рапорт отримано відповідачем у м. Чугуїв 28.02.2024.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 апеляційну скаргу позивача задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2024 по справі № 520/10371/24 - скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 від 22.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок", через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з наявністю матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю 2 групи. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 , розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.02.2024 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок".

Відповідно до листа військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2024 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі №520/10371/24 командуванням військової частини НОМЕР_1 було розглянуто рапорт позивача про звільнення.

Листом за підписом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2024 року № 0501/2/1/196 позивачу повідомлено, що оскільки, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №193 від 06.07.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із надходженням інформації про внесення відомостей до ЄРДР за №62024050010003145 від 29.05.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, у командування військової частини відсутні підстави для прийняття будь-якого кадрового рішення стосовно ОСОБА_1 .

Таким чином, предметом спірних правовідносин є можливість звільнення позивача , як особи яка перебуває у СЗЧ, з військової служби відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч.2 ст.24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 та 2 частини п`ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Згідно з п.п. 122, 144-1 Положення №1153/2008 усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до п.144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Пунктом 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "д" пункту 2 частини п`ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Звільнення військовослужбовців, військову службу яким призупинено, з військової служби здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу, крім військовослужбовців, які згідно із пунктом 225 цього Положення звільняються з військової служби Президентом України.

Пунктом 144-6 Положення №1153/2008 передбачено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Таким чином, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Стосовно доводів апеляційної скарги в частині застосування до спірних правовідносин п. 229 Положення № 1153/2008 , колегія суддів вважає необхідним зазначити, що застосування пункту 229 Положення № 1153/2008 у даній справі є неможливим з таких підстав.

Так, відповідно до п. 229 Положення № 1153/2008, за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

З вищезазначеного випливає, що пункт 229 є загальною нормою, яка регулює можливість звільнення військовослужбовця під час досудового розслідування за наявності підстав ст. 26 Закону № 2232-XII. Однак у даному випадку правовідносини регулюються спеціальними нормами ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII та пунктами 144-1 – 144-6 Положення № 1153/2008, які встановлюють особливий правовий статус осіб, військову службу яких призупинено у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

Оскільки на час розгляду рапорту позивача щодо нього внесено відомості до ЄРДР за ч. 5 ст. 407 КК України у зв`язку з самовільним залишенням 16.01.2024 позивачем військової частини, а з 06.07.2024 його військову службу призупинено, він виключений зі списків особового складу частини, не входить до чисельності Збройних Сил України та вважається таким, що не виконує обов`язків військової служби, то у такому правовому статусі позивач не є «військовослужбовцем, який проходить військову службу» у розумінні пункту 229 Положення, з огляду на що командир військової частини позбавлений повноважень розглядати питання його звільнення за сімейними обставинами (абз. 4 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону).

Натомість, застосування п. 229 у даному випадку суперечило б меті законодавця - забезпечити невідворотність відповідальності за військові кримінальні правопорушення, вчинені в умовах воєнного стану, та унеможливити зловживання правом на звільнення.

У контексті наведеного вище, колегія суддів зазначає, що як вбачається зі змісту витягу з наказу №193 від 06.07.2024 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 призупинено строк військової служби та виключено із списків особового складу частини у зв`язку із самовільним залишенням військової частини 16.01.2024. Наказ також містить відомості, про направлення облікових документів позивача до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 .

Вищезазначений наказ Військової частини НОМЕР_1 за номером №193 від 06.07.2024 є чинними, в судовому порядку не оскаржувався. Доказів зворотного позивачем суду не було надано до суду першої інстанції і матеріали справи не містять.

Крім того, відомості про вчинення кримінального правопорушення за ч.5 ст. 407 Кримінального кодексу України, номер провадження: №62024050010003145 від 29.05.2024 , внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Вказані обставини не є спірними у даній справі.

Тобто, станом на дату розгляду відповідачем рапорту позивача від 22.02.2024 року про звільнення з військової служби до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України з 16.01.20254 у зв`язку з самовільним залишенням позивачем військової частин; наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №193 від 06.07.2024 позивачу призупинено військову службу, строк військової служби з 16.01.2024 та позивача виключено зі списків особового складу частини, призупинено строк військової служби.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на час розгляду рапорту позивач від 22.02.2024 його військова служба у Збройних Силах України призупинена, він не входить до складу Збройних Сил України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення за ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України з 16.01.20254 у зв`язку з самовільним залишенням позивачем військової частин та стосовно нього не прийнятий виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або не закрито кримінальне провадження, наказ про продовження ним військової служби командиром військової частини не приймався, у зв`язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для розгляду по суті порушеного у рапорті від 22.02.2024 питання щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із наявністю матері з інвалідністю другої групи), та прийняття відповідного рішення за результатами такого розгляду.

З огляду на вказане колегія суддів відхиляє доводи апелянта на те, що рапорт на звільнення подано ним ще задовго до призупинення військової служби, як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Відтак, колегія суддів доходить висновку щодо неможливості розглянути та прийняти рішення за рапортом позивача про звільнення з військової служби до повернення останнього до військової частини, яку він самовільно залишив (відповідно до пп.14 п.116 Положення №1153/2008), набрання законної сили обвинувального вироку (відповідно абз.1 п.144-5 Положення №1153/2008), або набрання законної сили виправдувального вироку, закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України та після продовження його військової служби (у відповідності до абз.1 п.144-6 Положення №1153/2008).

Матеріали справи не містять відповідних доказів та належного нормативного обґрунтування, що підтверджували б повноваження відповідача розглянути і прийняти рішення по суті рапорту позивача, військова служба якого призупинена.

Як встановлено вище, листом за підписом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2024 року № 0501/2/1/196 позивачу повідомлено, що оскільки, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №193 від 06.07.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із надходженням інформації про внесення відомостей до ЄРДР за №62024050010003145 від 29.05.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, у командування військової частини відсутні підстави для прийняття будь-якого кадрового рішення стосовно ОСОБА_1 .

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідач належним чином здійснив розгляд рапорту позивача від 22.02.2024 року та повідомив про неможливість прийняття рішення про його звільнення з військової служби, правомірно та обґрунтовано виходячи із наявності тих обставин, які унеможливлюють вирішення поставленого позивачем питання, зокрема через виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку із надходженням інформації про внесення відомостей до ЄРДР за №62024050010003145 від 29.05.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення передбаченого частиною 5 статті 407 КК України через самовільне залишення позивачем розташування Військової частини НОМЕР_1 з 16.01.2024 року, враховуючи також те, що розгляд рапорту по суті щодо звільнення позивача під час незаконної відсутності на військовій службі не передбачено нормами чинного законодавства.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність з боку Військової частини НОМЕР_1 протиправної бездіяльності щодо не розгляду та не прийняття рішення по суті рапорту ОСОБА_1 від 22.02.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

При цьому надаючи оцінку наданому позивачем до суду апеляційної інстанції постанови про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України щодо ОСОБА_1 від 05.05.2026 року, колегія суддів зазначає, що вказана постанова прийнята після розгляду відповідачем рапорту, а тому не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в позові.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та, враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 по справі № 520/34309/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій