Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №440/10801/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р. Справа № 440/10801/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Р.І. Молодецький, по справі № 440/10801/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нездійснення ним розрахунку пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки, а також із зарахуванням до її страхового стажу для пенсії за віком періодів роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України №1788-XII під час здійснення призначення їй пенсії за віком на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі №440/12248/24;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 25.07.2024 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки та із зарахуванням до її страхового стажу для розрахунку пенсії в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періодів роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024, згідно даних довідки КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради» від 08.07.2024 №365.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі № 440/10801/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 період роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради», до стажу роботи у подвійному розмірі.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу роботи у подвійному розмірі ОСОБА_1 період роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради».

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 25.07.2024 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2021, 2022, 2023 роки).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, яку аргументує неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/10801/25 та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в позовних вимогах позивачу.

В обґрунтування апеляційної скарги пенсійний орган вказав, що визначення заробітної плати для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії застосовується лише при первинному призначенні пенсії, а також у разі, коли особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком. Апелянт посилається на позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 22.10.2024 у справі №300/5450/23. Відповідач наголошує, що пільг по обчисленню стажу за період з 01.01.2004 законодавством не передбачено, періоди роботи, зокрема, у інфекційних закладах охорони здоров`я до 01.01.2004 зараховують до страхового стажу у подвійному розмірі, а після 01.01.2004 – у одинарному розмірі.

Додатково відповідач зазначає, що судом першої інстанції допущено втручання у дискреційні повноваження відповідача.

Позивач реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 у справі №440/10801/25 – без змін.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є пенсіонером, який з 12.02.2015 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З 25.07.2024 позивачу призначена пенсія за віком у порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 440/12248/24.

08.07.2024 року КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради» видало позивачу довідку №365 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, якою передбачено, що позивач працює повний робочий день в КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради» з 15.12.1987 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 16.04.2018 та з 01.09.2020 по теперішній час виконувала роботу, пов`язану з безпосереднім обслуговуванням інфекційних хворих за професією, посадою сестри медичної сестри медичної старшої, що передбачено Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами прані, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком- на пільгових умовах, розділ XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога», «Працівники, які безпосередньо обслуговують хворих:у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри госполині підстава Постанова КМ України № 461 від 24.06.2016 р.

З метою зарахування стажу роботи в подвійному розмірі та для застосування показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки позивачка 26.06.2025 року подала заяву про перерахунку пенсії. На заяву позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом №0600-0307-8/58116 від 02.07.2025 повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку пенсії.

Не погодившись з такими діями органу Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при обчисленні позивачу пенсії за віком з 25.07.2024 на підставі норм Закону № 1058-IV пенсійний орган мав врахувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням саме цього виду пенсії, тобто, за 2021-2023 роки. Суд першої інстанції зазначив, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я у подвійному розмірі, є протиправними.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі – Закон №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 10 Закону України № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

При цьому, положеннями статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України № 1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики.

Частиною 3 статті 45 Закону України № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Тобто, частиною 3 статті 45 Закону України № 1058-ІV встановлений порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший та показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, - таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.

Отже, у випадку, коли особі призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, надалі при розрахунку пенсії за віком за Законом № 1058-ІV такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Колегія суддів зазначає, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а надалі при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно з частиною 3 статті 45 Закону України № 1058-IV.

У разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, такий перехід не може вважатися «переведенням на інший вид пенсії» в розумінні частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV. Це є «призначенням нового виду пенсії», оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.

Даний правовий підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17, постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №127/7522/17, від 10.06.2024 у справі № 460/51067/22, від 31.01.2025 у справі № 200/1478/24.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач є пенсіонером, з 12.02.2015 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується протоколом про призначення пенсії № 654 від 20.02.2015 (а.с. 25).

З 25.07.2024 позивачу призначена пенсія за віком у порядку Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 у справі № 440/12248/24.

Під час обчислення її розміру застосовано показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески - 3764,40 грн, тобто показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2014-2016 роки, що підтверджується розрахунком заробітку для обчислення пенсії позивача, наданим відповідачем (а.с. 26).

На заяву представника позивача щодо застосування показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом №0600-0307-8/58116 від 02.07.2025 повідомило про відсутність підстав для перерахунку пенсії з тих підстав, що показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки застосовується лише при переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком особам, які продовжували працювати та набули не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми ч. 3 ст. 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії, а призначення особі пенсії за віком за Законом № 1058-IV після того, як вона отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, не є переведенням на інший вид пенсії в розумінні частини 3 статті 45 Закону №1058-IV.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах з 12.02.2015 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», тоді як з 25.07.2024 позивачу призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення пенсії за віком з 25.07.2024 (2021, 2022, 2023 роки), оскільки в даному випадку мало місце призначення іншої пенсії (за віком) за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

З урахуванням наведеного, позивач має право на нарахування та виплату пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме за 2021-2023 роки.

Вищенаведене також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23.

Доводи апеляційної скарги про те, що визначення заробітної плати для обчислення пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, застосовується лише при первинному призначенні пенсії, не знайшли підтвердження в ході розгляду колегією суддів.

Водночас, колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 22.10.2024 у справі № 300/5450/23, є помилковими з наступних підстав.

Так, у справі № 300/5450/23 предметом спору була наявність у позивача, якій було призначено пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», права на призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням відповідно до приписів статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» після досягнення пенсійного віку.

У справі № 300/5450/23 Верховний Суд виходив із того, що позивач як особа, якій вже було призначено пенсію за віком на пільгових умовах, не має права на повторне призначення того самого виду пенсії за віком на загальних підставах (після досягнення пенсійного віку) відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують зверненню за призначенням пенсії.

Натомість у справі, яка розглядається, позивачу первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». У подальшому, позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначене виключає можливість застосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22.10.2024 у справі № 300/5450/23, до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, а судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, що в свою чергу не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та відповідну правову позицію у справі, що розглядається.

Вказане узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.03.2026 у справі № 560/5460/25.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради» в подвійному розмірі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Закон України № 1058 набрав чинності 1 січня 2004 року. До цієї дати пенсійні відносини було врегульовано Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Так, відповідно до статті 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Колегія суддів наголошує, що вказане пільгове обчислення стажу роботи у відповідних медичних закладах діє і на теперішній час.

Положеннями статті 24 Закону № 1058-IV не скасовано статтю 60 Закону № 1788-ХІІ та не зупинено її дію. А відтак, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я, яка виконувалася особою і після 1 січня 2004 року, зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону № 1058-IV та статті 60 Закону № 1788-ХІІ викладена у постановах Верхового Суду від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17.

Колегія суддів враховує положення статті 22 Конституції України, згідно з якими конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 22.12.2021 у справі № 688/2916/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 23.01.2019 у справі № 485/103/17, від 04.12.2019 у справі № 689/872/17.

У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон №1058-IV.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону № 1788-ХІІ, то він мав би виключити із останнього усі інші положення, чого, в свою чергу, зроблено не було.

Як було зазначено раніше, позивач є пенсіонером, з 25.07.2024 позивачу призначена пенсія за віком у порядку Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_1 від 15.12.1987, позивач працювала у Полтавській обласній клінічній інфекційній лікарні, зокрема, у такі періоди на наступних посадах:

з 15.12.1987 по 31.07.1989 – санітарка прибиральниця палатна дитячого відділення;

з 1.08.1989 по 14.10.1989 – медична сестра дитячого відділення;

з 15.10.1989 по 28.02.1993 – медична сестра відділення реанімації та інтенсивної терапії;

з 1.03.1993 по 31.05.1993 – медична сестра дитячого відділення;

з 1.06.1993 по 15.01.2010 – медична сестра відділення реанімації;

з 16.01.2010 по 11.02.2015 – в.о. старшої медичної сестри відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії;

з 19.02.2015 по 30.09.2015 – старша медична сестра відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії;

з 01.10.2015 по 16.04.2018 – сестра медична відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії;

з 01.09.2020 дотепер – сестра медична відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії.

При цьому, у матеріалах справи також міститься довідка №365 від 08.07.2024, видана КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради» на підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, якою передбачено, що позивач працює повний робочий день в КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради» з 15.12.1987 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 16.04.2018 та з 01.09.2020 по теперішній час виконувала роботу, пов`язану з безпосереднім обслуговуванням інфекційних хворих за професією, посадою сестри медичної сестри медичної старшої, що передбачено Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами прані, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком - на пільгових умовах, розділ XXIV «Охорона здоров`я та соціальна допомога», «Працівники, які безпосередньо обслуговують хворих:у туберкульозних та інфекційних закладах, відділеннях, кабінетах молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри госполині підстава Постанова КМ України № 461 від 24.06.2016 р.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відомості, які містяться у вказаній довідці, узгоджуються у повному обсязі із записами трудової книжки позивача.

Доказів недостовірності відомостей, зазначених у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 15.12.1987, довідці №365 від 08.07.2024, виданій КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради», відповідачем до суду не надано.

У свою чергу, на заяву представника позивача щодо того, з яких правових підстав відповідачем зараховано не всі періоди роботи позивача в інфекційній лікарні згідно з довідкою КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради» №365 від 08.07.2024, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом №0600-0307-8/58116 від 02.07.2025 повідомило про те, що періоди трудової діяльності ОСОБА_1 у закладах, передбачених ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» починаючи з 01.01.2004 зараховується в пільговому обчисленні виключно для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, а до страхового стажу за даними системи персоніфікованого обліку в календарному обчисленні відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів вказує, що за правилами статті 60 Закону №1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV період роботи в інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, від 20.04.2022 у справі №214/3705/17, від 11.02.2025 у справі № 420/8637/24, у яких суди дійшли висновку про правомірність зарахування до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону №1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.01.2004, тобто після дати набрання чинності Законом №1058-IV.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у зарахуванні періоду роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я у подвійному розмірі, є протиправними.

Доводи відповідача стосовно того, що пільг по обчисленню стажу за період з 01.01.2004 законодавством не передбачено, періоди роботи, зокрема, у інфекційних закладах охорони здоров`я до 01.01.2004 зараховують до страхового стажу у подвійному розмірі, а після 01.01.2004 – у одинарному розмірі, не підтвердилися в ході розгляду колегією суддів.

Колегія суддів також відхиляє доводи відповідача стосовно втручання в його дискреційні повноваження з огляду на таке.

Зі змісту Рекомендації № R(80) 2 Комітету Міністрів державам - членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснити з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень, те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящих в ієрархії нормативно - правовим актам. Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межахзаконуповноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Приписами статті статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи, в інтересах якої вона звертається.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даній справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, за наявності визначених законом підстав для зарахування певних періодів роботи до стажу роботи у подвійному розмірі, здійснення перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Отже, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, а саме: визначення відповідачу обов`язку зарахувати до стажу роботи у подвійному розмірі ОСОБА_1 період роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради», здійснити з 25.07.2024 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2021, 2022, 2023 роки).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у перерахунку ОСОБА_1 період роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради», до стажу роботи у подвійному розмірі, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до стажу роботи у подвійному розмірі ОСОБА_1 період роботи з 15.12.1987 по 31.07.1989, з 14.10.1991 по 01.03.1993, з 01.01.2004 по 15.01.2010, з 16.01.2010 по 11.02.2015, з 19.02.2015 по 30.09.2015, з 01.10.2015 по 16.04.2018, з 01.09.2020 по 08.07.2024 в КП «Полтавська обласна клінічна інфекційна лікарня Полтавської обласної ради», визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 25.07.2024 перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2021, 2022, 2023 роки).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2025 по справі № 440/10801/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова