Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №440/1530/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р. Справа № 440/1530/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, повний текст складено 17.04.26 по справі № 440/1530/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області третя особа Приватне підприємство "АФ "Комагро"

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області , в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 23 квітня 2025 року №46726-2411-1620-UA53060030000045288 на суму 45153,41 грн.; зобов`язати ГУ ДПС у Полтавській області привести у відповідність індивідуальну картку платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення з неї відомостей про податкові зобов`язання, нараховані на підставі податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2025 року №46726-2411-1620-UA53060030000045288 на суму 45153,41 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 23 квітня 2025 року №46726-2411-1620-UA53060030000045288. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код ВП: 44057192) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок).

Головне управління ДПС у Полтавській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, подало апеляційну скаргу , вважає , що судом порушено норми матеріального (ст. 14, 287, 288 ПК України) та процесуального права . В обґрунтування посилається на те, що відносини щодо справляння орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності регулюються Податковим кодексом України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та умовами договору оренди. Посилаючись на положення статті 288 Податкового кодексу України, зазначає, що підставою для нарахування орендної плати є договір оренди земельної ділянки, а платником такої плати є орендар. З огляду на це, контролюючий орган вважає, що саме ОСОБА_1 , як орендар земельної ділянки за договором оренди від 14.03.2003, є платником орендної плати за спірну земельну ділянку. На думку апелянта, передача земельної ділянки в суборенду не припинила та не змінила правовідносин за основним договором оренди, оскільки сторона договору оренди - ОСОБА_1 - не змінювалася. Надання органом місцевого самоврядування згоди на передачу земельної ділянки в суборенду, на думку податкового органу, не є зміною сторони договору оренди та не звільняє орендаря від обов`язку зі сплати орендної плати. Апелянт також зазначає, що доказів внесення змін до договору оренди щодо заміни платника орендної плати з ОСОБА_1 на суборендаря ПП "АФ "Комагро" матеріали справи не містять, а згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав орендарем земельної ділянки продовжує значитися ОСОБА_1 . Контролюючий орган вважає, що факт сплати суборендарем коштів до місцевого бюджету не змінює визначеного законом платника орендної плати та не припиняє податкового обов`язку орендаря. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на положення Податкового та Земельного кодексів України, Закон України «Про оренду землі», а також на судову практику, зокрема постанови Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 822/3241/15, від 04.04.2019 у справі № 822/2611/15, від 26.09.2019 у справі № 809/40/16, від 08.07.2021 у справі № 804/5775/17, а також рішення судів першої інстанції. Просить суд скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 440/1530/26 в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає , що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки суд повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального права. Позивач не заперечує того, що за договором оренди земельної ділянки від 14.03.2003 саме ОСОБА_1 є орендарем земельної ділянки. Водночас наголошує, що предметом спору є не визначення статусу орендаря, а правомірність визначення йому податкового зобов`язання за умов, коли спірна земельна ділянка була передана в суборенду, а суборендар задекларував та фактично сплатив до місцевого бюджету орендну плату за цю земельну ділянку. Позивач посилається на те, що судом першої інстанції встановлено факт включення ПП "АФ "Комагро" спірної земельної ділянки до податкової декларації з плати за землю за 2025 рік та визначення орендної плати у сумі 45 143,40 грн. Відповідна сума фактично надійшла до місцевого бюджету, що контролюючим органом не спростовано. На думку позивача, апеляційна скарга не містить доказів того, що бюджет недоотримав відповідний платіж, що спірна сума не була зарахована до бюджету або що за земельною ділянкою виникла фактична недоїмка. Позивач зазначає, що сам факт збереження за ним статусу орендаря не може бути єдиною підставою для визначення податкового зобов`язання без урахування фактичної сплати відповідного платежу до бюджету за той самий об`єкт та податковий період. При цьому, позивач наголошує, що передача земельної ділянки в суборенду була здійснена за згодою органу місцевого самоврядування, а тому факт існування суборендних правовідносин є юридично значимою обставиною, яку контролюючий орган не вправі ігнорувати. Позивач також посилається на те, що у 2021 році за аналогічних обставин щодо тієї самої земельної ділянки контролюючим органом уже визначалося податкове зобов`язання з орендної плати, однак за результатами адміністративного оскарження відповідне податкове повідомлення-рішення було скасовано ДПС України. На думку позивача, апелянт не навів об`єктивних причин зміни свого підходу за незмінності фактичних обставин. Позивач вважає, що наведена апелянтом судова практика не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки стосується загального визначення платника орендної плати та не вирішує питання правомірності повторного визначення платежу за умов, коли відповідна сума вже фактично надійшла до місцевого бюджету. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу — без задоволення.

Головним управлінням ДПС у Полтавській області та ОСОБА_1 до суду подані додаткові пояснення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа .

Колегія суддів, вислухавши суддю – доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції , доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи у їх сукупності вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 зареєстрована як платник орендної плати з фізичних осіб перебуває на обліку в ГУ ДПС у Полтавській області.

14.03.2003 між Великобагачанською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування на 49 років земельну ділянку державної власності, розташовану на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, за межами населеного пункту, площею 26,920 га ріллі /а.с. 11-12/.

Рішенням Великобагачанської селищної ради Великобагачанського району Полтавської області від 16.12.2019 надано гр. ОСОБА_1 згоду на передачу в суборенду земельної ділянки кадастровий номер 5320285000:00:001:1106 /зв.а.с. 57/.

15.12.2020 між ОСОБА_1 та Приватним підприємством “АФ “КОМАГРО” укладено договір суборенди земельної ділянки кадастровий номер 5320285000:00:001:1106, підпунктом 2.3.1. якого передбачено, що плата за суборенду земельної ділянки (суборендна плата) встановлюється на рівні орендної плати, яка розраховується Орендарем відповідно до Договору оренди у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки землі розрахованої за даними всеукраїнської нормативної оцінки землі сільськогосподарського призначення з урахуванням індексації відповідно до законодавства та не може бути нижчою ніж 37860,47 грн. У розмір орендної плати входить плата за землю /а.с. 13-15/. Право суборенди зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також, підпунктом 2.3.2. вказаного Договору суборенди земельної ділянки передбачено, плата за суборенду земельної ділянки вноситься Суборендарем виключно у грошовій формі (гривня), на розрахунковий рахунок Орендодавця у строки визначені Податковим кодексом України.

23.04.2025 ГУ ДПС у Полтавській області сформовано податкове повідомлення-рішення № 46726-2411-1620-UA53060030000045288, яким повідомлено ОСОБА_1 про обов`язок сплатити суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2025 рік у розмірі 45153,41 грн /а.с. 9/.

Податкове повідомлення-рішення від 23.04.2025 №46726-2411-1620-UA53060030000045288 надіслане ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 рекомендованим листом, що повернувся до відправника з відміткою поштової організації від 09.09.2025 про причину не вручення поштового відправлення "адресат відсутній за вказаною адресою" /а.с. 58/.

Не погодившись з правомірністю прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Так , у дані справі предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області про визначення суми податкового зобов`язання зі сплати орендної плати з фізичних осіб на 2025 рік.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, судом першої інстанції встановлено, що спірним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначено податкове зобов`язання зі сплати орендної плати з фізичних осіб на 2025 рік за земельну ділянку площею 26,9200 га, кадастровий номер 5320285000:00:001:1106, що перебуває у його користуванні на підставі договору оренди землі, укладеного 14.03.2003 з Великобагачанською районною державною адміністрацією Полтавської області.

Водночас, як зазначає у позові позивач, відповідна земельна ділянка передана ним в суборенду Приватному підприємству "АФ "Комагро" та саме останнім в повному обсязі сплачено орендну плату за вказану земельну ділянку до бюджету.

Факт передачі земельної ділянки кадастровий номер 5320285000:00:001:1106 в суборенду підтверджений договором суборенди від 15.12.2020 та не заперечувався відповідачем.

У матеріалах справи наявна копія податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) Приватного підприємства "АФ "Комагро" за 2025 рік /а.с. 39-40/, у якій відображена інформація про нарахування орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 5320285000:00:001:1106 (№ з/п 1.34) та визначено суму орендної плати за 2025 рік у розмірі 45143,40 грн /зв.а.с. 39/.

Загалом Приватне підприємство "АФ "Комагро" у податковій декларації визначено податкове зобов`язання на 2025 рік у розмірі 1484276,61 грн зі сплатою щомісячно протягом січня - листопада 2025 року по 123689,72 грн, а у грудні 2025 року - 123689,69 грн /а.с. 40/.

Розмір орендної плати за земельну ділянку кадастровий номер 5320285000:00:001:1106 у договорі оренди від 14.03.2003 та договорі суборенди від 15.12.2020 визначений виходячи з 5% нормативної грошової оцінки землі на рік.

За повідомленням Великобагачанської селищної ради нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 5320285000:00:001:1106 з урахуванням її індексації станом на 01.02.2025 складала 903068,17 грн /а.с. 57/.

Таким чином, визначена третьою особою у податковій декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) сума орендної плати у розмірі 45153,41 грн (903068,17 грн х 5%) відповідає вимогам договору оренди та не суперечить приписам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Факт сплати третьою особою протягом 2025 року до місцевого бюджету Великобагачанської територіальної громади орендної плати за земельні ділянки підтверджений залученими до матеріалів справи платіжними інструкціями та не заперечувався відповідачем.

За наведених обставин, суд встановив, що орендна плата за земельну ділянку площею 26,9200 га, кадастровий номер 5320285000:00:001:1106 у 2025 році сплачена до бюджету у повному розмірі суборендарем - Приватним підприємством "АФ "Комагро".

Відповідач, не заперечуючи та не спростовуючи факту сплати орендної плати у розмірі 45153,40 грн третьою особою, стверджував про те, що наведене не звільняє ОСОБА_1 , як орендаря земельної ділянки, від обов`язку сплатити орендної плати за 2025 рік до бюджету, оскільки за приписами ПК України платником орендної плати визначено орендаря, а не суборендаря.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 23 квітня 2025 року №46726-2411-1620-UA53060030000045288 на суму 45153,41 грн, виходив із того, що чинне законодавство, зокрема стаття 8 Закону України «Про оренду землі», допускає передачу орендованої земельної ділянки в суборенду, а Податковий кодекс України не містить спеціального регулювання порядку виконання податкового обов`язку зі сплати орендної плати у випадку передачі земельної ділянки в суборенду. Суд погодився з тим, що за загальним правилом платником орендної плати є орендар земельної ділянки, однак зазначив, що об`єктом оподаткування є сама земельна ділянка, а чинне законодавство не забороняє сплату відповідного платежу суборендарем. Встановивши, що ПП "АФ "Комагро", як суборендар, включило спірну земельну ділянку до податкової декларації за 2025 рік та фактично сплатило до місцевого бюджету орендну плату в сумі 45 143,40 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що бюджет не зазнав недоотримання відповідного платежу. З огляду на принцип верховенства права, правової визначеності та пропорційності, а також положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд першої інстанції зазначив, що повторне визначення позивачу податкового зобов`язання за тією самою земельною ділянкою та за той самий податковий період фактично покладає на нього надмірний фінансовий тягар і призводить до подвійної сплати орендної плати. Також, суд першої інстанції врахував, що у 2021 році контролюючий орган уже визначав позивачу орендну плату за цю земельну ділянку, однак за результатами адміністративного оскарження відповідне податкове повідомлення-рішення було скасовано ДПС України саме з огляду на фактичну сплату відповідного платежу суборендарем. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що за умови фактичного надходження до місцевого бюджету повної суми орендної плати за спірну земельну ділянку визначення позивачу додаткового податкового зобов`язання за 2025 рік є безпідставним, непропорційним та таким, що не забезпечує справедливого балансу між публічним інтересом і правами платника податків.

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків, це - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України унормовує, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У силу статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України) орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу – обов`язковий платіж, який орендар вносить до відповідного бюджету за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди

Згідно з підпунктом 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками орендної плати є землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктом 288.2 статті 288 ПК України прямо встановлено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Таким чином, положеннями ПК України імперативно визначено суб`єкта, на якого покладається обов`язок зі сплати орендної плати за земельну ділянку державної або комунальної власності, – орендаря такої земельної ділянки.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, за договором оренди земельної ділянки від 14.03.2003 орендарем спірної земельної ділянки , кадастровий номер 5320285000:00:001:1106, є ОСОБА_1 на підставі договору оренди , укладеного 14.03.2003 з Великобагачанською районною державною адміністрацією (орендодавець) та за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування на 49 років земельну ділянку державної власності, розташовану на території Степанівської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, за межами населеного пункту, площею 26,920 га ріллі.

Доказів припинення договору оренди, його розірвання, заміни сторони договору або внесення до нього змін у частині визначення іншої особи орендарем матеріали справи не містять.

Навпаки, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно орендарем земельної ділянки залишається ОСОБА_1 .

За таких обставин саме позивач у спірному податковому періоді мав статус орендаря земельної ділянки, а відтак відповідно до положень підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 та пункту 288.2 статті 288 ПК України був платником орендної плати.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що передача земельної ділянки в суборенду не змінює особу орендаря за основним договором оренди та не припиняє його податкового обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду за наявності передбачених законом умов.

При цьому суборенда є похідним правом користування земельною ділянкою та не має наслідком заміну сторони основного договору оренди.

Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Отже, надання органом місцевого самоврядування згоди на передачу земельної ділянки в суборенду не є зміною сторони основного договору оренди та не свідчить про перехід до суборендаря прав та обов`язків орендаря.

У цьому випадку рішенням Великосорочинської сільської ради від 16.12.2019 позивачу лише надано згоду на передачу земельної ділянки в суборенду. Доказів прийняття рішення про заміну орендаря або внесення відповідних змін до договору оренди матеріали справи не містять.

Відтак суборендар ПП “АФ “КОМАГРО” не набув статусу орендаря спірної земельної ділянки у розумінні підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 та пункту 288.2 статті 288 ПК України.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактична сплата суборендарем коштів до місцевого бюджету є підставою для припинення податкового обов`язку позивача.

Дійсно, матеріалами справи підтверджується, що ПП “АФ “КОМАГРО” відобразило спірну земельну ділянку у податковій декларації з плати за землю за 2025 рік та здійснило сплату відповідної суми до місцевого бюджету.

Разом із тим зазначена обставина сама по собі не змінює визначеного законом платника орендної плати.

Податковим кодексом України не передбачено переходу податкового обов`язку зі сплати орендної плати від орендаря до суборендаря внаслідок передачі земельної ділянки в суборенду.

У цьому контексті колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 12.02.2019 у справі № 822/3241/15.

У вказаній справі Верховний Суд зазначив, що передача орендарем земельної ділянки у суборенду не означає делегування суборендарю податкового обов`язку орендаря зі сплати орендної плати. При цьому факт сплати суборендарем відповідних платежів до бюджету не змінює визначеного статтею 288 ПК України платника орендної плати.

Зазначений правовий висновок є релевантним до спірних правовідносин, оскільки у цій справі, як і у справі № 822/3241/15, земельна ділянка була передана орендарем у суборенду, а суборендар здійснював відповідні платежі до бюджету.

Колегія суддів зазначає , що передача земельної ділянки в суборенду не припиняє обов`язку орендаря зі сплати орендної плати, оскільки саме орендар визначений ПК України платником такого платежу.

Отже, сам факт сплати суборендарем коштів до бюджету не є юридичною підставою для звільнення позивача від обов`язку зі сплати орендної плати.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що визначення йому податкового зобов`язання призводить до подвійного оподаткування, виходячи з наступного.

У розумінні податкового законодавства визначальним є не лише факт надходження коштів до бюджету, а й встановлений законом суб`єкт податкового обов`язку.

Оскільки позивач залишався орендарем земельної ділянки, саме на нього законом покладено обов`язок зі сплати орендної плати.

Фактичне внесення суборендарем коштів до бюджету не може змінити визначеного законом платника податку, оскільки такий перехід не передбачений ні ПК України, ні Законом України «Про оренду землі».

При цьому сплата суборендарем коштів може мати правове значення у відносинах між орендарем та суборендарем, однак не змінює правового статусу позивача як платника орендної плати у відносинах із державою.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність фактичних втрат місцевого бюджету є підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним.

Податковий обов`язок є публічно-правовим обов`язком платника податків, порядок виникнення, виконання та припинення якого визначається виключно законом.

Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковий обов`язок полягає в обов`язку платника податку самостійно обчислити, задекларувати та/або сплатити відповідну суму податку і збору в порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України та законами з питань митної справи.

Отже, для визначення того, чи виконано податковий обов`язок, необхідно встановити, чи виконав конкретний платник податків передбачені законом дії щодо обчислення, декларування та сплати відповідного податку.

Колегія суддів не заперечує, що кошти, сплачені ПП “АФ “КОМАГРО”, фактично надійшли до місцевого бюджету. Однак , сам факт надходження цих коштів до бюджету не означає, що податковий обов`язок був виконаний саме позивачем. Надходження коштів до бюджету іншою особою не замінює виконання позивачем власного податкового обов`язку та не є підставою для припинення такого обов`язку, якщо інше прямо не передбачено законом.

Таким чином, відсутність фактичних втрат місцевого бюджету сама по собі не свідчить про належне виконання позивачем податкового обов`язку та не може бути самостійною підставою для визнання податкового повідомлення-рішення протиправним.

Посилання суду першої інстанції на принцип верховенства права та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також не змінює наведеного висновку.

Податкове зобов`язання є втручанням у майнову сферу особи, однак таке втручання допускається за наявності законних підстав та переслідування легітимної мети, зокрема забезпечення сплати податків.

У цій справі обов`язок позивача зі сплати орендної плати прямо передбачений положеннями ПК України та випливає з його статусу орендаря земельної ділянки.

Відтак визначення позивачу податкового зобов`язання саме по собі не є свавільним втручанням у його майнові права, оскільки ґрунтується на законі та має легітимну мету.

Посилання на принцип правової визначеності також не може бути підставою для невиконання позивачем прямо встановленого законом податкового обов`язку.

Колегія суддів враховує, що у 2021 році контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення щодо визначення позивачу орендної плати за цю ж земельну ділянку, яке за результатами адміністративного оскарження було скасовано рішенням ДПС України від 17.08.2021 № 7010/К/99-00-06-01-04-09.

Разом із тим зазначене рішення контролюючого органу не є нормативно-правовим актом та не встановлює загальнообов`язкового правила щодо визначення податкового обов`язку позивача в наступних податкових періодах.

Попередня позиція контролюючого органу також не може змінити прямо встановлений законом статус позивача як платника орендної плати.

За таких обставин посилання позивача на рішення ДПС України від 17.08.2021 не спростовує правомірності спірного податкового повідомлення-рішення, прийнятого за 2025 рік.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає, що у 2025 році позивач продовжував бути орендарем земельної ділянки державної або комунальної власності. Відтак саме позивач відповідно до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 та пункту 288.2 статті 288 Податкового кодексу України є платником орендної плати за таку земельну ділянку.

При цьому передача земельної ділянки в суборенду не припинила статусу позивача як орендаря та, відповідно, не звільнила його від обов`язку зі сплати орендної плати. Так само сплата суборендарем відповідних коштів до місцевого бюджету не може вважатися належним виконанням податкового обов`язку позивача, оскільки такий спосіб припинення податкового обов`язку законом не передбачений.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про безпідставність визначення позивачу податкового зобов`язання ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

За встановлених обставин податкове повідомлення-рішення прийнято контролюючим органом у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Підстав для його скасування не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову апеляційна скарга не містить, тому рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по даній справі підлягає залишенню без змін.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316,317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 440/1530/26 скасувати в частині задоволення позовних вимог та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Полтавській області від 23 квітня 2025 року №46726-2411-1620-UA53060030000045288.

В цій частині прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 440/1530/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко