Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №520/33575/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р.Справа № 520/33575/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 20.07.2026, (головуючий суддя І інстанції: Цвіра Д.М., повний текст складено 24.07.2026) по справі № 520/33575/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 6324130100019521 про примусове повернення до країни походження громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , складене Головним спеціалістом Основ`янського відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 30.09.2025;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 про продовження строку перебування на території України з урахуванням правових висновків Верховного суду.

В обґрунтування позову зазначив, що спірне рішення прийнято з порушенням процедури через незабезпечення органом міграційної служби затриманій особі, яка не володіє українською мовою, перекладача; не залучено понятих, не роз`яснено позивачу права та обов`язки.

Також, зауважував, що міграційний орган не врахував обставини постійного проживання позивача на території України, наявність у нього малолітньої дитини, яка є громадянкою України, тривалих сімейних зв`язків, відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально - караних діянь, які загрожують суспільству.

Крім того, просив врахувати, що у країні громадянства позивача - Федеративній Республіці Нігерія відбуваються дії, що мають ознаки громадянської війни, що становить реальну і достатню загрозу і небезпеку для життя і здоров`я як самого позивача так і його малолітньої дитини.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 20.07.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення № 6324130100019521 про примусове повернення до країни походження громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , складене Головним спеціалістом Основ`янського відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 30.09.2025.

В іншій частині позовні вимоги – залишено без задоволення.

Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач), не погоджуючись з рішенням суду в частині задоволення позову, подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду в цій частині скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, про не врахування судом першої інстанції відмови позивача від перекладача під час складання протоколу, повідомляв міграційний орган про те, що вільно володіє українською мовою. Натомість, залучення перекладача здійснюється на вимогу затриманої особи та не є обов`язком органу ДМС.

Просить врахувати постанову Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16-а, в якій висловлено правову позицію щодо обов`язку забезпечення іноземця перекладачем лише на його вимогу.

Крім того, посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: не виготовлення повного тексту судового рішення у день його проголошення, що суперечить ч. 1 ст. 271 КАС України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст.229, ч. 1 ст.308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином Федеративної Республіки Нігерія, що підтверджується копією паспорту.

23.05.2019 ОСОБА_1 прибув на територію України через пункт пропуску «Бориспіль» за паспортним документом № НОМЕР_1 з метою навчання, 02.10.2019 отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 терміном дії до 01.08.2022.

Також, позивач є батьком малолітньої дитини – громадянку України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

30.09.2023 уповноваженою особою Основ`янського відділу у місті Харкові ГУ ДМС у Харківській області стосовно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серія ПР МХК № 005163 у зв`язку із порушенням правил перебування іноземців, а саме: проживання позивача з 02.08.2022 по теперішній час без документів на право проживання в Україні.

Під час складання протоколу міграційним органом відібрано пояснення у ОСОБА_1 , який повідомив, що своєчасно не оформив документи на право проживання в Україні за сімейними обставинами, перекладач не потрібен, претензій не має.

Цього ж дня, міграційним органом складено постанову серії ПН МХК № 005162, якою громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП за порушення п. 67 Порядку № 322 від 25.04.2018 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі: 3 400,00 грн.

Позивач сплатив штраф, підтверджується квитанцією від 30.09.2025 № 6569718.

30.09.2023 Основ`янським відділом у місті Харкові ГУ ДМС у Харківській області № 6324130100019521 прийнято рішення про примусове повернення в країну походження громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 і зобов`язано його покинути територію України у строк до 29.10.2025.

Не погодившись із рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача прийнято з порушенням процедури з огляду на незабезпечення іноземця перекладачем з мови, якою він вільно володіє, що призвело до неможливості позивача розуміти зміст дій та рішень, що приймалися відносно нього службовими особами та отримати належне роз`яснення його прав, зокрема, на отримання правової допомоги.

Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Пунктом 14 ч. 1 ст.1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Статтею 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Статтею 9 указаного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.

Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі – Інструкція).

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

Пунктом 5 розділу І Інструкції передбачено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Згідно з п. 3 розділу ІІ Інструкції у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони подальшого в`їзду обчислюється з дня винесення такого рішення. Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в`їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в`їзду.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Інструкції рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства. У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.

Згідно з п. 3 розділу ІІ Інструкції у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов`язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони подальшого в`їзду обчислюється з дня винесення такого рішення. Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в`їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в`їзду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі – Порядок № 322).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Пунктами 16 ,17 Порядку № 322 передбачено, що документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг та територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування в Україні.

Відповідно до пункту 67 Порядку № 322 після закінчення строку дії посвідки іноземець та особа без громадянства зобов`язані в семиденний строк зняти з реєстрації місце проживання та виїхати за межі України. При цьому посвідка здається до територіального органу/територіального підрозділу ДМС.

Судом встановлено, що позивач є громадянином Федеративної Республіки Нігерія та до 01.08.2022 перебував на території України у законний спосіб на підставі посвідки на тимчасове проживання в Україні.

30.09.2023 через порушення правил перебування в України щодо позивача складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400 грн.

30.09.2023 органом міграційної служби прийнято рішення про примусове повернення до країни походження позивача.

Позивач, з твердженням якого погодився суд першої інстанції, зазначав, що органом міграційного контролю порушено процедуру прийняття спірного рішення з огляду на не залучення ним перекладача особі, яка не розуміє української мови.

Натомість, апелянт звертає увагу, що залучення перекладача не є обов`язком міграційного органу, тоді як ОСОБА_1 повідомляв відповідача про те, що перекладач йому не потрібен.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Так, право іноземця на перекладача закріплено в пункті 1 статті 5 Декларації про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій проживають, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 1985 року на виконання Міжнародних пактів про права людини, що ратифіковані Україною.

У пункті 2 статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також визначено, що кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

Про важливість забезпечення права особи на перекладача неодноразово наголошувалось в рішеннях Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН» від 28 листопада 1978 року, у справі «Камазінскі проти Австрії» від 19 грудня 1989 року, у справі «Артіко проти Італії» від 30 травня 1980 року).

Верховний Суд у постановах від 8 липня 2020 року у справі №522/14605/17, від 4 березня 2020 року у справі №813/2417/18, від 8 листопада 2018 року у справі №750/8187/16-а висловив правову позицію, згідно якої задля забезпечення права особи на розуміння суті та змісту рішення міграційного органу, має бути залучений перекладач.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання права іноземця на перекладача при прийнятті суб`єктом владних повноважень рішень відносно нього є достатньою і необхідною правовою підставою вважати, що він обізнаний з його змістом і сутністю, а отже, знає або повинен знати про втручання в його права.

Судом встановлено та визнається відповідачем, що відділом ГУ ДМС у Харківській області проведено розгляд справи про адміністративне правопорушення та вирішено питання про прийняття спірного рішення відносно ОСОБА_1 без залучення перекладача.

Протокол про адміністративне правопорушення від 30.09.2023 в графі "пояснення особи" містить запис, що перекладач не потрібен, претензій не має. (а.с.120)

Крім того, у поясненнях позивача органу міграційної служби від 30.09.2023 також міститься посилання на те, що перекладач не потрібен.(а.с.123 зворот)

Разом з тим, під час судового розгляду справи представник позивача повідомляв про те, що позивач не в повному обсязі володіє українською мовою, не розуміє всіх юридичних термінів, а тому потребував перекладача.

Відповідно до ст. 274 КУпАП перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов`язаний з`явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад.

Згідно ст. 286 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що залучення перекладача до участі в розгляді адміністративної справи є правом особи, а не його обов`язком.

Водночас, у разі реальної потреби залучати перекладача орган міграційної служби в такому випадку зобов`язаний його забезпечити.

В ході судового розгляду підтверджено, що позивач з моменту затримання не був забезпечений перекладачем з мови, якою він вільно володіє, а відтак не мав змоги в достатній мірі розуміти зміст дій та рішень, що приймалися відносно нього службовими особами та не міг отримати належне роз`яснення його прав, зокрема, на отримання правової допомоги.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення про примусове повернення з України прийнято з порушенням міжнародних норм та правил щодо забезпечення права іноземця на перекладача.

Доводи скаржника про те, що позивач відмовився від залучення перекладача, про що свідчить протокол про адміністративне правопорушення колегія суддів оцінює критично, оскільки пояснення особи в протоколі надруковані машинописним текстом, а не виконані власноручно позивачем.

Всі процесуальні документи складені українською мовою, якою позивач не володіє.

Жодних доказів з`ясування відповідачем, під час розгляду справа про адміністративне правопорушення та прийняття спірного рішення про примусове повернення позивача, відомостей щодо володіння позивачем українською мовою, матеріали справи не містять.

Отже , суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованих сумнівів у дотриманні відповідачем прав позивача на залучення перекладача, недотримання ним вимог ст.247 КУпАП в ході адміністративної процедури.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16-а колегія суддів відхиляє з огляду на відмінність спірних правовідносин.

Так, у справі № 343/2242/16-а суд встановив, що іноземець відмовився від залучення перекладача, тоді як у справі, що розглядається наведені обставини залишились недоведеними.

Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд першої інстанції вірно зазначив, у спірних правовідносинах відповідач діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також не з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано.

Таким чином, спірне рішення про примусове повернення до країни походження не відповідає вимогам чинного законодавства, прийнято без дотримання процедури, як наслідок, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про його скасування.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не виготовлення повного тексту судового рішення у день його проголошення, що суперечить ч. 1 ст. 271 КАС України колегія суддів вважає такими, що не призвели до невірного вирішення справи.

При цьому, наведені порушення норм процесуального права не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, передбаченими ч. 3 ст. 317 КАС України.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в частині задоволення позову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині не вбачається.

Керуючись ст.ст. 289, 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 20.07.2026 по справі № 520/33575/25 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц