Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №450/5473/25 — Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/5473/25 Провадження № 2/450/671/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2026 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого – судді Добош Н.Б.

секретаря судового засідання Солодовник Д.

представника позивача Ільків Г.М.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля BMW 520, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 у розмірі 140 000,00 грн., -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся із позовною заявою до Пустомитівського районного суду Львівської області в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля BMW 520, 2008 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя у розмірі 140 000,00 грн. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 15.05.2025 року між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб та видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_3 . На даний час шлюб позивача та відповідача припинив своє існування, а відтак сторони 11.11.2025 року через органи РАЦС подали спільну заяву про розірвання шлюбу. Під час шлюбу, а саме 10.07.2025 подружжя придбало автомобіль BMW 520, 2008 року випуску, д. н. з. НОМЕР_1 , який був оформлений на відповідача. З часу припинення шлюбу сторін, даний транспортний засіб залишився у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_3 . Згідно з вимогами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Оскільки автомобіль набутий у шлюбі за спільні кошти подружжя, відтак відповідно він є спільною сумісною власністю подружжя. Предметом спору є неподільне майно, що підлягає поділу шляхом визначення часток у праві спільної власності або шляхом компенсації вартості відповідної частки іншій стороні. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів станом від 04.11.2025 року вартість спірного автомобіля становить 280 000,00грн. За таких обставин грошова компенсація вартості частки автомобіля має становити 140 000,00грн. На підставі наведеного, просить позовні вимоги задоволити та стягнути з відповідача судові витрати.

Представником відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 подано відзив в якому щодо позовних вимог заперечила, вказала, що відповідач вважає позов необгрунтованим з наступних підстав. 10.07.2024 – відповідач ОСОБА_3 набув у власність за договором купівлі-продажу автомобіль MAZDA 6, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_4 ; – 11.07.2024 – щодо цього ж автомобіля відповідачу видано індивідуальний номерний знак НОМЕР_5 ; – 15.05.2025 – між сторонами зареєстровано шлюб (актовий запис № 807, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 ); – 28.06.2025 – відповідач відчужив автомобіль MAZDA 6 на користь ОСОБА_4 ; загальна вартість транспортного засобу, зафіксована в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, – 280 000,00 грн (ТСЦ 4641, операція 315); – 10.07.2025 – тобто через дванадцять днів після одержання коштів від продажу MAZDA 6 – відповідач придбав спірний автомобіль BMW 520 у ОСОБА_5 (дата придбання зазначена самим позивачем у позовній заяві); – 11.11.2025 – сторони через органи РАЦС подали спільну заяву про розірвання шлюбу. Отже, шлюб між сторонами існував менше шести місяців, а спірний автомобіль придбано на 56-й день шлюбу. Позов ґрунтується виключно на тому, що автомобіль BMW 520 придбано під час шлюбу, а відтак, на думку позивача, він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Жодних інших доводів чи доказів позовна заява не містить. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Саме джерело походження коштів у цій справі підтверджене документально. Кошти, одержані одним із подружжя від відчуження майна, що належить йому на праві особистої приватної власності, зберігають режим особистої приватної власності та не набувають статусу спільних сумісних коштів подружжя. Відповідно, майно, придбане за такі кошти, є особистою приватною власністю того з подружжя, кому ці кошти належали (пункт 3 частини першої статті 57 СК України). Вартість проданого автомобіля MAZDA 6 і вартість спірного автомобіля BMW 520 є однаковими. Це означає, що вартість автомобіля BMW 520 повністю, на 100 %, покривається коштами, одержаними відповідачем від продажу його особистого майна. Спільні кошти подружжя у придбання цього автомобіля не вкладалися. Відтак автомобіль BMW 520 є майном, набутим за час шлюбу, але за кошти, які належали відповідачу особисто, тобто є особистою приватною власністю відповідача. На підставі викладеного просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача Стриковської (Худої) – Ільків Г.М. позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, вказала, що автомобіль був придбаний за спільні кошти подружжя, отриманні в дарунок на весілля.

Представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 позовні вимоги заперечила, з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

15 травня 2025 року сторонами у справі було зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м.Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 15.0.2025 року.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

11.11.2025 року через органи РАЦС подали спільну заяву про розірвання шлюбу, про що зазначено у позовній заяві та відзиві.

12.12.2025 року шлюб між сторонами розірвано, після державної реєстрації розірвання шлюбу позивачу присвоєно прізвище ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_6 .

10.07.2024 – відповідач ОСОБА_3 набув у власність за договором купівлі-продажу автомобіль MAZDA 6, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_4 .

11.07.2024 відображено операцію перереєстрацію даного транспортного засобу при видачі індивідуального номерного знаку.

28.06.2025 року відповідач відчужив автомобіль MAZDA 6 на користь ОСОБА_4 ; загальна вартість транспортного засобу, зафіксована в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, – 280 000,00 грн (ТСЦ 4641, операція 315).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів 10.07.2025 року відповідач ОСОБА_3 придбав спірний автомобіль BMW 520 у ОСОБА_5 , вартість придбання 280 000,00грн.

Згідно з вимогами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами першою статті 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 57 СК України - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 334/9028/15-ц.

Таким чином, позивачеві достатньо підтвердити, що спірний об`єкт набутий під час шлюбу, і тоді вже тягар доказування покладається на відповідача, який повинен доводити, що цей об`єкт не є спільною сумісною власністю подружжя. Приклад застосування такого підходу викладено в Постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 та від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи викладене, оцінюючи представлені докази вбачається, що у власності відповідача ОСОБА_3 на момент укладення шлюбу перебував у власності автомобіль MAZDA 6, 2008 року випуску, який він набув 10.07.2024 року. Даний автомобіль був відчужений відповідачем 28.06.2025 року та в подальшому через дванадцять днів після відчуження автомобіля MAZDA, відповідач 10.07.2025 року придбав автомобіль BMW 520 д.н.з. НОМЕР_1 .

Вартість проданого автомобіля MAZDA 6 і вартість спірного автомобіля BMW 520 є однаковими. Таким чином, вказане майно хоча і набуто за час шлюбу, але за кошти, які належали відповідачу особисто від продажу належного йому на праві власності автомобіля MAZDA 6.

Суду не надано належних доказів на підтвердження того, що спірний автомобіль придбавалася відповідачем саме у спільну сумісну власність подружжя та за кошти подружжя.

Доводи сторони позивача про використання коштів подружжя, які були подаровані на весілля доказами не підтверджено.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, судом встановлено, що сторони уклали шлюб 15.05.2025 року, однак спірний автомобіль не належить до спільної сумісної власності, оскільки обставини придбання даного майна підтверджують те, що воно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали відповідачу особисто за рахунок продажу належного відповідачу автомобіля MAZDA 6 на суму 280 000,00 грн. .

У постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19, судом зазначено, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час ведення спільного господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Тому, суд вважає, що відповідач в судовому засіданні спростував презумпцію спільності майна подружжя.

Подібна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17, від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, від 22 лютого 2021 року у справі № 264/2232/19.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 247, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля , - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_1

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 .

СуддяН. Б. Добош