Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №520/27673/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р. Справа № 520/27673/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 26.01.26 у справі № 520/27673/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом також – відповідач), у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та скасувати рішення № ПС232730025594 від 28.05.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи призвели до винесення судом незаконного і необґрунтованого рішення, прийнятого з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка, із посиланням на обставини справи та норми діючого законодавства, зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не враховано та не взято до уваги, що не зважаючи на те, що в трудовій книжці колгоспника не вказані річні норми відпрацювання, хоча в ній чітко вказана річна норма і кількість відпрацьованих днів (норма навіть менша, ніж відпрацьовано). Доказом страхового стажу підприємця є сплата страхових внесків. З 1999 року по 2010 рік підприємці України платили єдиний податок, який включав 42% платежів в ПФУ. Саме цей період відповідач не зарахував у страховий стаж позивача. Орган податкової служби не зміг підтвердити платежі ЄП, адже підтверджувальні сплату документи зберігаються до 5 років. Саме тому позивачка надала копії платіжних документів ЄП. Логічним є висновок, що якщо сплачувався ЄП, то і платежі в ПФУ були сплачені, адже все оплачувалося однією сумою, а вже в подальшому орган казначейства ділив кошти між бюджетом та ПФУ.

За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка 09.09.2024 звернулася до Пенсійного фонду України в Черкаській області шляхом подання заяви про призначення пенсії за віком згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та рішенням за № П/С232730025594 від 16.09.2024 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком.

Позивачка зазначене рішення відповідача оскаржила в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 520/35214/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 09.09.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків суду в цій справі.

Відповідач, отримавши зазначене рішення суду, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, повторно розглянув заяву позивачки про призначення пенсії за віком від 09.09.2024 та 28.05.2025 виніс рішення про відмову у призначенні пенсії за № ПС 232730025594.

Згідно з вказаним рішенням відповідач зарахував всі періоди згідно поданих позивачкою документів та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 520/35214/24, однак зазначає, що пенсійний вік становить - 60 років, вік заявника - 60 років. Необхідний страховий стаж згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 31 рік. Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого ч. 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 по 31 грудня 2027 року від 24 до 34 років. Страховий стаж особи становить 27 років 05 місяців 18 днів, а страховий стаж для визначення права на пенсію за віком з врахуванням положень абзацу 3 п. 1 ч. 1 ст. 3 - 1 розділу XV Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” становить 27 років 09 місяців 28 днів. Враховуючи зазначене, вирішено відмовити в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Право на отримання пенсійної виплати 03.09.2027 або з дати набуття необхідного страхового стажу.

Позивачка, вважаючи вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, звернулась до суду з даною позовною заявою.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є правомірним, оскільки позивачка не має права на призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначаються чинним Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон України № 1058-ІV) та Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон України №1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 26 Закону України № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема : з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.

Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Тобто, положеннями частини 1 статті 26 Закону України № 1058-ІV (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 №2148-VІІ) визначено страховий стаж, наявність якого необхідна починаючи з 1 січня 2018 року, а саме право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

При цьому, частиною другою статті 26 Закону України № 1058-ІV встановлено страховий стаж для призначення пенсії за віком після досягнення 63 років - за наявності страхового стажу з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року – від 24 до 34 років.

Оскільки на час звернення позивачки з заявою про призначення пенсії вона досягла віку 60 років, при цьому страховий стаж, згідно поданих документів склав 27 років 05 місяців 18 днів, а загальний стаж роботи позивача згідно поданих документів становить лише 11 років 3 місяці 9 днів, право на призначення пенсії позивачці на даний час відсутнє.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії є правомірним, оскільки позивачка не має права на призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивачки, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 у справі № 520/27673/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова