Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №520/19747/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р. Справа № 520/19747/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., повний текст складено 22.07.26 по справі № 520/19747/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 07.06.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 по 31.12.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 по 07.06.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.

16.07.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в обґрунтування якої зокрема зазначено, що про застосований відповідачем неналежний механізм під час обрахунку грошового забезпечення позивача, було повідомлено позивачу у листі відповідача від 06.06.2026, де останній чітко вказав про застосування саме неналежного механізму обрахунку грошового забезпечення, а з позовом до суду позивач звернувся 07.07.2026, тобто, з дотриманням трьохмісячних строків. В той же час сторона позивача вважає, що причини пропуску звернення до суду є поважними, а тому такий строк може бути поновлений.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд, вказуючи про пропуск позивачем строку звернення з позовом, послався виключно на два чинника, дату звільнення 07.06.2024 та дату звернення до суду 07.07.2026, як в ухвалі про залишення позову без руху, так і в ухвалі про повернення позову. Однак, Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 відступив від правових висновків, які викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 03.01.2025 у справі № 400/4829/24 та від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23, в яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається з дати його звільнення з цієї служби. Отже, посилання суду на дату звільнення, як фактор початку обрахунку строків звернення, суперечить правовим висновкам, які Верховний Суд виклав у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23. Також, вказує, що грошовий атестат самостійно не є повідомленням про нараховані та сплачені позивачу суми при звільненні у правовідносинах, з приводу яких ініційовано вказане судове провадження - застосування відповідачем неналежного механізму під час обрахунку грошового забезпечення, оскільки, за відсутності у ньому відомостей щодо того який саме базис для нарахування застосовано відповідачем та який тарифний коефіцієнт належні позивачу ( вказання таких відомостей законодавчо не передбачено), числові показники грошового забезпечення, зазначені у ньому є неможливо перевірити на відповідність первинній редакції п.4 Постанови № 704. Відповідачем же, при виключенні позивача зі списків особового складу, інформації щодо того який саме прожитковий мінімум застосовано відповідачем та який тарифний коефіцієнт належні позивачу не повідомлялось не могли бути повідомлені у процедурі вибуття позивача до нового місця служби, оскільки такі зобов`язання не передбачені жодною нормою чинного законодавства. Вказує, що про застосований відповідачем неналежний механізм під час обрахунку грошового забезпечення позивача, було повідомлено позивачу у листі відповідача від 06.06.2026, де останній чітко вказав про застосування саме неналежного механізму обрахунку грошового забезпечення, а з позовом до суду позивач звернувся 07.07.2026, тобто, з дотриманням трьохмісячних строків. Саме з отриманням листа відповідача від 06.06.2026, де останній чітко вказав про застосування саме неналежного механізму обрахунку грошового забезпечення, позивач став обізнаний з порушенням його прав, а з позовом до суду позивач звернувся 07.07.2026, тобто, з дотриманням трьохмісячних строків.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Вказує, що визначення моменту вручення грошового атестата, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам ч. 2 ст. 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що вказані представником позивача в заяві про поновлення строку від 16.07.2026 підстави для поновлення строку звернення до суду визнаються судом неповажними, то відсутні підстави для поновлення процесуального строку звернення до суду. З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає поверненню.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про повернення позовної заяви, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Частиною третьою статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до пункту 8 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві також зазначаються перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Аналіз зазначених норм права свідчить, що строк на усунення недоліків позовної заяви починає свій перебіг лише з дати вручення належним чином копії ухвали позивачеві.

Відповідно до ч. 6 ст. 251 КАС України, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з ч. 7 ст. 251 КАС України, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Частиною 6 ст. 120 КАС України визначено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку.

Згідно довідки про доставку до електронного кабінету ЄСІТС, копію ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026, представником позивача – адвокатом Коломойцевим М.М. отримано : 14.07.2026 об 20:00 год.

Отже, строк на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання ухвали (14.07.2026 об 20:00 год)– 25.07.2026 (субота – вихідний день).

Враховуючи положення ч. 6 ст. 120 КАС України, останнім днем на усунення недоліків позовної заяви є 27.07.2026.

Відповідно до ч. 8 ст. 120 КАС України, останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви постановлена Харківським окружним адміністративним судом 22.07.2026.

Тобто, судом першої інстанції всупереч положенню ч. 5 ст. 169 КАС України повернуто позовну заяву до закінчення строку на усунення недоліків.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки постановлено ухвалу про повернення позовної заяви до того, як у позивача закінчився строк для усунення недоліків позовної заяви.

Колегія суддів зазначає, що позивач до 27.07.2026 ще мав можливість доповнити чи змінити свою заяву на усунення недоліків протягом строку, наданого на усунення недоліку, який станом на 22.07.2026 ще не закінчився.

Колегія суддів наголошує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що метою, яку переслідує суд при залишенні позовної заяви без руху є забезпечення особі можливості усунути недоліки позову у строк та спосіб встановлений судом, фактично забезпечуючи таким чином право особи на доступ до правосуддя у спосіб визначений Законом.

Суд звертає увагу, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 12.04.2012 № 9-рп/2012 ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції»).

Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст. 13 Конвенції, в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали від 22.07.2026 про повернення позовної заяви ОСОБА_1 порушено право позивача на звернення до суду за захистом його прав, свобод та інтересів, передбачених ст. 4 КАС України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як слідує із змісту оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції не було встановлено дату ознайомлення позивача із письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні (грошовим атестатом, копія якого в матеріалах справи відсутня, або іншим документом, яким було доведено до позивача фактичні суми нарахувань та виплат за спірний період).

Аналогічне правозастосування наведено Верховним Судом у постанові від 26.05.2026 у справі № 340/5721/25 за подібних правовідносин, в якій вказав наступне:

«Для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20.05.2023 по 31.03.2024, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивачки (якщо так, то в якій формі), та коли позивачка набула документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду. Крім того, для обрахунку передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 01.04.2024 по 08.04.2024 суд повинен встановити дату одержання позивачкою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій помилково пов`язали початок перебігу цього строку з днем звільнення позивачки та виключення її зі списків особового складу військової частини, що не відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України.».

Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали про повернення позову, дійшов передчасних висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За цим, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для направлення справи для слухання по суті до суду першої інстанції, як просить позивачка, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 по справі № 520/19747/26 скасувати.

Справу № 520/19747/26 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко