Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №480/2765/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: О.В. Соп`яненко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 р. Справа № 480/2765/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2026, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/2765/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач2, ГУ ПФУ в Сумській області) , в якому просила суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 184250012814 від 19.03.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати звернення за нею, тобто з 11.03.2025.

В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що відповідачем протиправно відмовлено їй у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного пільгового стажу роботи та недосягнення пенсійного віку відповідно до наявного пільгового стажу.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 184250012814 від 19.03.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020), з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку до позивача підлягають застосуванню положення ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII, при цьому з аналізу ст. 12-13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII слід дійти висновку, що особа (жінка) при стажі роботи не менше 20 років і не менше половини 7 років 6 місяців стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку (55 років) на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи, то в даному випадку у позивача наявні 5 повних років спеціального стажу (список №1), який з урахуванням приписів статті 12 Закону №1788-ХІІ відповідає значенню 6 років 8 місяців, що слід враховувати при зменшенні пенсійного віку позивача від 55 років, тому суд вважав, що рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 19.03.2025 № 184250012814 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання, суд вважав, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права, з огляду на що, дійшов висновку, що відповідачем протиправно не було зараховано позивачу до загального страхового стажу періоду її навчання з 01.09.1991 по 14.06.1994.

Щодо вимоги про зобов`язання ГУ ПФУ в Сумській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дати звернення, суд вважав, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в цій частині позовних вимог є таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною першою статті 5 КАС України та об`єкту порушеного права, у зв`язку з чим у задоволенні вказаної вимоги належить відмовити.

Також суд звернув увагу, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 11.03.2025 здійснювало ГУ ПФУ в Харківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 року № 22-1, а тому з урахуванням скасування вище зазначеного рішення, саме ГУ ПФУ в Харківській області повинно повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків даного судового рішення.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач 1, ГУ ПФУ в Харківській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі № 480/2765/25 та ухвалити нове рішення по даній справі, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що провідним законом у сфері пенсійного страхування, яким врегульовано усі правовідносини, пов`язані з функціонуванням системи пенсійного страхування, призначенням, перерахунком і виплатою пенсій, є Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), що був прийнятий на реалізацію положень Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Статтею 5 Закону №1058-ІV визначено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, Законом №1058-ІV передбачено його пріоритет над іншими Законами України та іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного страхування, а також визначено сферу, у якій Закон №1788-ХІІ продовжує діяти одночасно з цим Законом.

Вказує, що висновки Конституційного Суду України у рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 стосувались змін, внесених Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213 -VII до Закону №1788-ХІІ. Однак це рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 не відновлює дію Закону №1788-ХІІ і положення Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій” від 03.10.2017 № 2148-VІІІ неконституційним не визнає.

Вказує, що умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників передбачені статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тобто, в даному випадку зменшення пенсійного віку становить 6 років 8 місяців (повні 5 років пільгового стажу) від загального пенсійного віку (60 років – 6 років 8 місяців = 53 роки 4 місяці) і позивач матиме право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 зі зменшенням пенсійного віку у 53 роки 4 місяці.

Вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області правомірно і обґрунтовано винесено рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114, абзацу 24 пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу повної тривалості та недосягненням пенсійного віку відповідно до наявного пільгового стажу.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Позивачка та ГУ ПФУ в Сумській області не скористались правом надання відзивів на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції .

Позивачка повідомлена про перегляд рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду рекомендованими листами, які відповідно до повідомлень про вручення поштового відправлення нею отримано. Відповідачі повідомлені шляхом направлення копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених вимог, апеляційним судом не надається оцінка рішенню суду в частині відмови.

Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 11.03.2025 позивачка звернулася через веб портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. (а.с.21)

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме ГУ ПФУ в Харківській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 19.03.2025 № 184250012814 (а.с.22), позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону "Про пенсійне забезпечення" у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу повної тривалості, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та недосягнення пенсійного віку відповідно до наявного пільгового стажу. Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату 27.12.2027.

Вік заявниці на дату звернення 50 років 06 місяців 25 днів.

Страховий стаж 34 роки 5 місяців 20 днів. Пільговий стаж - 5 років 6 місяців 14 днів.

Крім того, зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання згідно диплому серії НОМЕР_1 від 14.06.1994, оскільки відсутня дата початку навчання та в трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 20.04.2000 відсутні дата та номер диплому.

Не погодившись із такою відмовою, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

За частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Стаття 114 Закону № 1058-IV врегульовує питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Так, згідно з частиною першою статті 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 20 років 6 місяців у чоловіків і не менше 15 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 21 року у чоловіків і не менше 16 років у жінок; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 21 року 6 місяців у чоловіків і не менше 16 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 22 років у чоловіків і не менше 17 років у жінок; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків і не менше 17 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 23 років у чоловіків і не менше 18 років у жінок; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 23 років 6 місяців у чоловіків і не менше 18 років 6 місяців у жінок; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 24 років у чоловіків і не менше 19 років у жінок; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків і не менше 19 років 6 місяців у жінок.

Пунктом «а» статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

02.03.2015 прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII, яким пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

У свою чергу, статтю 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).

Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

Так, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам».

Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» для призначення пенсії за віком за списком №1 було встановлено пенсійний вік досягнення жінкою 45 років, а також, страховий стаж роботи для жінок не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 за №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій за положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 за №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення». Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 за №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що застосуванню підлягають норми Закону №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-IV.

Суд зазначає, що у справах «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та «Серков проти України» (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що: національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.

Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, жінка при стажі роботи не менше 20 років і не менше половини 7 років 6 місяців стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку (55 років) на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

З оскаржуваного рішення судом встановлено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, вік позивачки - 50 років. Страховий стаж становить 34 років 05 місяців 20 днів (який є більше обов`язкових 20 років). Пільговий стаж за Списком № 1 становить 5 років 06 місяців 14 днів (що є більше половини необхідних 7 років 6 місяців) (а.с. 22). До пільгового стажу зараховані всі періоди.

Отже в даному випадку у позивачки наявні 5 повних років пільгового стажу (Список №1), який з урахуванням приписів статті 12 Закону №1788-ХІІ становить 6 років 8 місяців, що слід врахувати при зменшенні її пенсійного віку від 55 років.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 184250012814 від 19.03.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Посилання апелянта на необхідність застосування при призначенні пенсії позивачки вимог статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 і які відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23 січня 2020 року (набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020), належать особи, які працювали до 01 квітня 2015 року, були зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, яка діяла до 01 квітня 2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду України за призначенням пенсії. Водночас судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки позивачки та довідок про підтвердження наявного пільгового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 19.07.2024 № 289, № 290, 291 виданих ДП Шосткинський завод "Зірка", ОСОБА_1 працювала на посадах визначених у нормах статті 13 Закону №1788-XII до 1 квітня 2015 року з 26.07.1994 по 30.09.1994, з 01.10.1994 по 18.08.1998, з 19.08.1998 по 18.04.2000 (а.с. 18-20).

Щодо незарахування до страхового стажу позивачки періоду її навчання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Колегія суддів зазначає, що на момент внесення спірних записів до трудової книжки позивачки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.

Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Під час дослідження трудової книжки ОСОБА_1 серія НОМЕР_2 від 20.04.2000 встановлено, що відповідно до запису №1 - з 01.09.1991 по 14.06.1994 навчання в Шосткинському хіміко-технологічному технікумі (а.с.10).

Крім того, згідно диплому серії НОМЕР_1 позивачка закінчила Шосткинський хіміко-технологічний технікум, за спеціальністю "хімія і технологія високомолекулярних сполук", рішенням Державної кваліфікаційної комісії від 14.06.1994 присвоєно кваліфікацію технік-технолог (а.с.64).

Підставою для незарахування відповідачем до страхового стажу позивачки періоду її навчання з 01.09.1991 по 14.06.1994 пенсійним органом зазначено відсутність дати початку навчання у дипломі та у трудовій книжці запису номеру/дати видачі диплома.

Колегія суддів вказує, що дійсно в дипломі не вказано дати початку навчання, а в трудовій книжці не зазначено номеру диплома.

Водночас такі доводи пенсійного органу, які стали підставою для незарахування періоду навчання з 01.09.1991 по 14.06.1994 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 20.04.2000 колегія суддів відхиляє та вважає, що позивачка не може і не повинна нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, де вона працювала.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Здійснення записів у трудовій книжці роботодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, тому відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки не може бути покладена на позивача та призводити до позбавлення його права на врахування періодів роботи, який враховується для призначення пенсії.

У розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не було зараховано позивачці до загального страхового стажу періоду її навчання з 01.09.1991 по 14.06.1994.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

За змістом частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.

Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.

У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.

Тобто, у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.

За приписами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивачки колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020), з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частиною першою статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 по справі № 480/2765/25 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді Л.О. Фоміна І.М. Ральченко