Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №758/19351/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Справа № 758/19351/25

№ 33/824/3961/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Зеленчука М.М.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Подільського районного суду міста Києва Левицької Я.К. від 21 січня 2026 року, у справі

про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 523655, 25 листопада 2025 року о 21 год. 37 хв. у м. Києві по вулиці Набережно-Лугова, 4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР України, за що відповідальність передбачена, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився із застосуванням приладу Alcotest 6820, тест № 4046, результат огляду позитивний 0,58‰.

Постановою судді Подільського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір, що становить 665,60 грн. на користь держави.

Не погоджуючись з такою постановою, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та закрити провадження у справі за відсутності складу адміністративного правопорушення відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що в оскаржуваній постанові суд посилався на відеозапис як на доказ його винуватості. Проте, в матеріалах справи міститься пошкоджений диск, який при ознайомленні з матеріалами справи навіть не відтворювався. В даному випадку поліцейські не надали належний відеозапис події як доказ його винуватості. Свідки також залучені не були.

Тому вважає, що суд розглянув справу поверхнево, не беручи до уваги фактично відсутність основного доказу по справі, внаслідок чого і була винесена оскаржувана постанова.

Посилається на те, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Висновки суду не можуть грунтуватися на припущеннях.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що він пропущений з поважних причин, оскільки розгляд справи звівся до того, що суддя просто виніс постанову за його відсутності та відсутності захисника. Копія постанови не надсилалася, про винесене рішення не був повідомлений. Тому, апеляційну скаргу подано тоді, коли скаржник дізнався про винесену щодо нього постанову.

В судове засідання ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Чеботарьова Ю.В. не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно.

Щодо клопотання адвоката Чеботарьової Ю.В. про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів, апеляційний суд зазначає наступне.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення відсутня норма, яка передбачає порядок подання заяв про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, тому вважаю, що у даному випадку необхідно застосувати аналогію закону, як засіб заповнення прогалини у законодавстві, який полягає у застосуванні врегульованих конкретною нормою правовідносин, норми закону, що регламентує подібні відносини у кримінальному процесуальному законодавстві.

Відповідно до ч. 4 ст. 336 КПК України учасник кримінального провадження подає клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія клопотання в той самий строк надсилається іншим учасникам кримінального провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, судове засідання призначено на 14 вересня 2026 року, копію клопотання про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції направлено адвокатом Чеботарьовою Ю.В. 11 вересня 2026 року, тобто з пропуском п'ятиденного строку. Обставин щодо неможливості подання клопотання у строки, адвокатом не зазначено.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення суду у справі Жоффер де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У зв'язку з наведеним, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання.

Щодо клопотання про залучення прокурора до участі у справі про адміністративне правопорушення.

Так, апеляційним судом вживалися заходи щодо участі прокурора у розгляді справ про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП шляхом направлення судових повісток Київській міській прокуратурі.

Разом з тим, Київська міська прокуратури листом повертала судові повістки, вказуючи, що вона не є стороною у даній категорії справ.

Конституцією України, КУпАП, та іншими законодавчими актами не наділено прокуратуру повноваженнями щодо «Підтримання обвинувачення» у справах про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП.

Відтак, апеляційний суд не вбачає підстав для залучення прокурора до участі у даній справі, тому клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо заяви ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи для надання можливості взяти участь у розгляді апеляційної скарги.

Так, у заяві ОСОБА_1 вказує на неможливість участі в судовому засідання через його перебування поза межами м. Києва.

Однак, доказів на підтвердження обставин зазначених у заяві, ОСОБА_1 не додав.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Якщо представник (захисник) чи сторона по справі не з`явився в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити справу по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представника особи чи самої особи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження неможливості прибуття в судове засідання захисника та ОСОБА_1 , обмеження процесуального строку розгляду справи, передбаченого КУпАП, достатність матеріалів для розгляду справи, належне повідомлення як особи, що притягається до адміністративної відповідальності, так і його захисника, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаного клопотання та розглядати справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника Чеботарьової Ю.В.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що постанова винесена за відсутності ОСОБА_1 ..

Копію постанови від 21 січня 2026 року було направлено на електронну адресу захисника - адвоката Прасолова І.В. 29 січня 2026 року.

13 лютого 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Супрун Д.В. ознайомився з матеріалами справи.

23 березня 2026 року ОСОБА_1 вперше звернувся з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови відмовлено, апеляційну скаргу повернуто.

17 червня 2026 року ОСОБА_1 повторно звернувся з апеляційною скаргою.

Враховуючи вказані обставини, положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дії ОСОБА_1 щодо оскарження постанови та з метою забезпечення права на апеляційне оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови та вважає за доцільне його поновити.

Згідно з ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

З`ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст.252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Європейський суд з прав людини у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (рішення від 29 червня 2007 року) зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Пунктом 2.9а Правил дорожнього руху України визначено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП до адміністративної відповідальності притягуються особи за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортними засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 523655, 25 листопада 2025 року о 21 год. 37 хв. у м. Києві по вулиці Набережно-Лугова, 4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.9а ПДР України, за що відповідальність передбачена, ч. 1 ст. 130 КУпАП.Огляд на стан алкогольного сп`яніння проводився із застосуванням приладу Alcotest 6820, тест № 4046, результат огляду позитивний 0,58 ‰.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується наявними у справі доказами у їх сукупності, а саме:

даними, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення від 25 листопада 2025 року серії ЕПР1 № 523655. Протокол підписаний ОСОБА_1 без зауважень та висловлення незгоди;

даними проведеного тесту за допомогою приладу Drager Alcotest 6820, за результатами якого у ОСОБА_1 виявлено наявність алкоголю в розмірі 0,58‰;

актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому у графі «З результатом згоден» ОСОБА_1 особисто поставив свій підпис.

Зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, та в своїй сукупності підтверджують факт порушення ОСОБА_1 п.2.9а Правил дорожнього руху України, а доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували вину останнього у вчиненні інкримінованого правопорушення є безпідставними.

Відтак, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки вони спростовуються доказами, які містяться в матеріалах даної справи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи міститься пошкоджений диск, а тому висновки суду грунтуються на припущеннях, апеляційний суд зазначає наступне.

ЄСПЛ наголошує, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною позицією оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд. Стаття 6 Конвенції водночас не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами (рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28 жовтня 2010 року). Однак вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази, тому завдання ЄСПЛ полягає, з-поміж іншого, в тому, щоб установити, чи було провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, справедливим у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Отже, Суд не може, в принципі, виключати, що докази, отримані з порушеннями національного законодавства, можуть бути прийняті до розгляду. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи. Однак Суд має пересвідчитися, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 (mutatis mutandis рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 року, серія А № 140, сторінка 29, пункт 46).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Враховуючи, що суд оцінює докази у їх сукупності, у матеріалах справи наявнийпротокол про адміністративне правопорушення від 25 листопада 2025 року серії ЕПР1 № 523655, підписаний ОСОБА_1 без зауважень та висловлення незгоди; чек приладу Drager Alcotest 6820, про результати проведеного огляду, відповідно до якого у ОСОБА_1 виявлено наявність алкоголю в розмірі 0,58‰; акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в якому у графі «З результатом згоден» ОСОБА_1 особисто поставив свій підпис, апеляційний суд вважає, що порушення п. 2.9а Правил дорожнього руху ОСОБА_1 підтверджений належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд зауважує, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції надавав оцінку і відеозапису з боді-камер працівників поліції. Доказів про те, що такий відеозапис був пошкоджений до прийняття у справі оскаржуваної постанови, матеріали справи не містять, а відтак підстави для неврахування вказаного відеозапису як доказу, у суду першої інстанції не було.

ОСОБА_1 не спростовано обставин керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.

Враховуючи сукупність наведених обставин, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у порушенні ним п.2.9а Правил дорожнього руху України та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП доведена, підстав для скасування постанови суду першої інстанції та закриття справи за відсутністю складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП апеляційним судом не встановлено.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування апеляційним судом не встановлено, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Подільського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову судді Подільського районного суду міста Києва від 21 січня 2026 року, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду В.В. Саліхов