Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №757/47172/24-ц — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 757/47172/24-ц

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8495/2026

Головуючий у суді першої інстанції О. М. Соколов

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

14 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова

компанія «А-Фінанс»

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді О. М. Соколова в приміщенні Печерського районного суду м. Києва,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «А-Фінанс» ( далі по тексту ТОВ «ФК «А-Фінанс») про повернення надмірно сплачених коштів за договором та відшкодування моральної шкоди, просив суд зобов`язати ТОВ «ФК «А-Фінанс» сплатити на його користь надмірно сплачені кошти за договором - лізингу № 413Л/190523 від 19.05.2023 в сумі 36 818,43 грн., зобов`язати ТОВ «ФК «А-Фінанс» сплатити на його користь 30 000,00 компенсації моральної шкоди, просив також зобов`язати ТОВ «ФК «А-Фінанс» сплатити на його користь 30 000,00 компенсації витрат на юридичні послуги.

У обґрунтування вимог вказано, що 19.05.2023 між ТОВ «ФК «А-Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір фінансового лізингу №413Л/190523, щодо отримання у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Об`єкта лізингу, а саме: автомобіль МЕКСЕОЕ8-ВЕМ2 В 200, 2006 року випуску (бувший у використанні), вартістю 267 467,00 грн., терміном на 24 місяця строком дії до 19.05.2025.

Вказано, що позивач, згідно графіку відображеного у Додатку №1 до договору вніс авансовий платіж в сумі 80 240,10 грн., а також сплатив перший лізинговий платіж в сумі 5 349, 34 грн. Наступні лізингові платежі позивач здійснював з переплатою з метою швидшого викупу Об`єкта лізингу.

22.07.2024 позивач звернувся з заявою до відповідача з проханням надати можливість дострокового викупу Об`єкта лізингу за договором фінансового лізингу № 413Л/190523 від 19 травня 2023 року.

У відповідь на його заяву Лізингодавець надіслав графік внесення лізингових платежів де зазначив, що станом на 19.08.2024 сума дострокового викупу Об`єкта лізингу становить 92 611, 47 грн.

Але в даному графіку Лізингодавець не врахував переплати, які здійснювалися позивачем з метою швидшого викупу Об`єкта лізингу, а також - штрафні санкції та пеню за прострочені чергові лізингові платежі.

Так станом на 22.07.2024 позивач вказує, що ним було перераховано кошти на рахунок Лізингодавця в сумі 348 330,00 грн. що підтверджується довідкою з АТ КБ «Приватбанк» та платіжними інструкціями.

Але Лізингодавцем станом на 22.07.2024 зараховано платежів тільки на загальну суму 296 237,55 грн., що підтверджується Графіком внесення лізингових платежів до договору № 413Л/190523, наданим з розрахуванням на викуп об`єкту лізингу на його заяву від 22.07.2024. Також Лізингодавцем було нараховано штрафи і пеня за прострочення платежів на загальну суму 15 274,02 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

Тобто, відповідач не зарахував в графік внесення лізингових платежів суму 36 818,43 грн.

На неодноразові звернення позивача щодо коректного перерахунку заборгованості з урахуванням переплачених сум за договором, а також із вказанням плат штрафів та пені Лізингодавець постійно відмовляє.

Зазначив, що окрім матеріальної шкоди, позивачу було завдано значної моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «А-Фінанс» про повернення надмірно сплачених коштів за договором та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подано до суду апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги пояснення та докази позивача щодо фактичного перерахування коштів у сумі 348 330 грн станом на 22.07.2024 (довідка АТ КБ «ПриватБанк» від 12.07.2024 на 313 584 грн + платіжні інструкції № 0.0.3069874969.1 від 27.06.2023 на 22 000 грн та № 0.0.3779566429.1 від 22.07.2024 на 12 746 грн).

На думку апелянта, зазначені докази, прямо підтверджують переплату, спрямовану на достроковий викуп Об`єкта лізингу (автомобіля МЕКСЕОЕ8-ВЕМ2 В 200, 2006 р.в.).

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд помилково додав до розрахунку платіж від 21.08.2024 на 12 392 грн, який не стосувався розрахунку залишку на дату заяви про достроковий викуп(22.07.2024) і був здійснений вже після. Цей платіж не може впливати на оцінку переплати на момент заяви, оскільки він не змінює фактів на дату звернення позивача.

Зауважує, що відповідач не надав суду повної виписки по рахунку за весь період дії договору (з 19.05.2023), а лише акт звірки, який не був підписаний ОСОБА_1 і не є беззаперечним доказом (ст. 79 ЦПК).

Апелянт зазначає, що заява про достроковий викуп подана 22.07.2024. Водночас відповідач надав графік з залишком 92 611,47 грн, ігноруючи переплати. Отже, суд помилково вважав, що для дострокового викупу обов`язкове підписання додаткової угоди (п. 12.2 Договору), хоча п. 7.3 Договору передбачає лише письмове повідомлення за 1 місяць та відсутність заборгованості. Відсутність додаткової угоди не може скасовувати право на достроковий викуп за умови погашення заборгованості, оскільки переплати були спрямовані саме на це. Суд не врахував, що переплати (6 691,78 грн на 22.07.2024) мали зараховуватися при достроковому погашенні.

На думку апелянта, нараховані штрафи (23 399,64 грн) за прострочки в 2023-2024 не були обґрунтовані відповідачем з урахуванням переплат, які могли погасити чергові платежі раніше. Суд не перевірив, чи є ці штрафи справедливими (ст. 611 ЦК), оскільки переплати здійснювалися з метою швидшого викупу. Після липня 2024 платежі припинилися через спір, але це не скасовує права на перерахунок.

Відповідач ТОВ «ФК «А-Фінанс» своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, у відповідності до положень частин другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Вирішуючи спір у даній справі, суд врахував, що розмір коштів, який був сплачений позивачем за Договором фінансового лізингу № 413Л/190523 від 19.05.2023 складає 338 722,00 грн., що включає в себе суму щодо погашення лізингових платежів та суму щодо погашення штрафних санкцій.

Судом взято до уваги, що 22.07.2024 Лізингоодержувачем було подано заяву щодо дострокового викупу Об`єкта лізингу та на момент розрахунку дострокового викупу Об`єкта лізингу, Лізингоодержувач мав переплату у розмірі 6 691,78 грн., що підтверджується Актом звіряння взаєморозрахунків станом на 22.07.2024 та яка не була узгоджена з Лізингодавцем, як то передбачено умовами Договору, проте, сума переплати мала враховуватися Лізингоодержувачем при оплаті останнього платежу за додатковою угодою на дострокове погашення, про що Лізингоодержувачу було роз`яснено.

Отже, суд дійшов висновку, що оскільки дострокове погашення за договором мало відбутися 19.08.2024, проте, від Лізингоодержувача не було отримано зворотного зв`язку щодо погодження та/або заперечення цього розрахунку, в зв`язку з чим Додаткова угода щодо внесення змін до Договору, як це передбачено п. 12.2. Договору, сторонами не укладалася, а відповідно станом на дату подання позову, Договір фінансового лізингу № 413Л/190523 від 19.05.2023 та графік платежів, діє в первинній редакції, а відповідно існує прострочена заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 49 952,49 грн. за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року (включно) та лізингові платежі, строк оплати яких ще не настав у розмірі 38 943.54 грн., сума переплат відсутня.

Перевіряючи таке твердження суду, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що 19.05.2023 між ТОВ «ФК «А-Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір фінансового лізингу №413Л/190523 щодо отримання ОСОБА_1 у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Об`єкта лізингу - автомобіль МЕКСЕОЕ8-ВЕМ2 В 200, 2006 року випуску (бувший у використанні), вартістю 267 467,00 грн., терміном на 24 місяця строком дії до 19.05.2025.

Відповідно до умов Договору, Лізингоодержувач зобов`язався сплачувати на користь Лізингодавця лізингові платежі, кожен з яких складається з відшкодування частини вартості Об`єкта лізингу та комісії (винагороди) Лізингодавця за наданий в лізинг Об`єкт лізингу.

При цьому, на дату укладання Договору загальна сума лізингових платежів складала 404 218,39 грн., з яких: 267 467,00 грн. - сума платежів, що відшкодовує вартість Об`єкта лізингу; 136 751,39 грн. - сума платежів комісії Лізингодавця.

Відповідно до положень договору фінансового лізингу та норм чинного законодавства, зокрема статей 806-808 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фінансовий лізинг передбачає перерахування Лізингоодержувачем лізингових платежів відповідно до встановленого графіка.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що Лізингоодєржувач зобов`язаний своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.

Відповідно до п. 2.1. Договору фінансового лізингу, за переданий у лізинг Об`єкт лізингу з моменту передачі Об`єкта лізингу та до завершення строку лізингу, Лізингоодєржувач зобов`язаний сплачувати Лізингодавцю Лізингові платежі відповідно до Графіку внесення лізингових платежів (Додаток 1 до Договору фінансового лізингу) та виконувати інші обов`язки, передбачені даним Договором.

Згідно із статтями 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, позивачем мали здійснюватися оплати за користування Об`єктом лізингу, у розмірі та строки відповідно до встановленого та погодженого графіку внесення лізингових платежів, який є Додатком № 1 до Договору фінансового лізингу.

Відповідно до матеріалів справи згідно умов п. 2.3. Договору, Лізингоодєржувач має право достроково виплачувати Лізингодавцю лізингові платежі лише за умови письмового узгодження з Лізингодавцем, всі достроково сплачені лізингові платежі, здійснені без узгодження з Лізингодавцем. зараховуються в рахунок оплати відповідного чергового платежу в день настання строку його оплати згідно з Графіком платежів за Договором, з урахуванням черговості, передбаченої п.2.4. договору, а саме: оплата сум компенсації витрат, понесених Лізингодавцем та не відшкодованих Лізингоодержувачем; оплата сум штрафних санкцій (пеня, штраф), які підлягають сплаті за порушення зобов`язань за Договором; оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця; оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Об`єкта лізингу; оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди Лізингодавця: оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість Об`єкта лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було допущено прострочення сплати лізингових платежів, що є порушенням зобов`язань за Договором, а саме: оплату Лізингового платежу від 19.06.2023 у розмірі 17 347,58, було здійснено 27.06.2023, в результаті чого за неналежне виконання умов Договору щодо своєчасної сплати лізингових платежів позивачу/Лізингоодержувачу було нараховано штрафні санкції відповідно до п. 6.1.1. та 6.1.1.1. Договору, у розмірі 4 190,00 грн. (за період з 19.06.2023 по 27.06.2023р. - штраф 4000,00 грн. та пеня 190,11грн.).

Оплату Лізингового платежу від 19.09.2023 у розмірі 16 285,48. було здійснено 26.09.2023 та за порушення строків оплати також було нараховано штрафні санкції у розмірі 3656,16 грн. (за період з 19.09.2023 по 26.09.2023 - штраф 3500,00 грн та пеня 156,16 грн.).

Оплату Лізингового платежу від 19.12.2023 у розмірі 15 223,38 грн було частково прострочено та здійснено 18.01.2024. За порушення строків оплати також було нараховано штрафні санкції у розмірі 8 125,62 грн. (за період з 19.12.2023 по 18.01.2024р. - штраф 7500,00 грн. та пеня 625, 62 грн.).

Оплату Лізингового платежу від 19.01.2024 у розмірі 14 869,35 грн було здійснено 09.02.2024. та за порушення строків оплати також було нараховано штрафні санкції у розмірі 7 427,75 грн. (за період з 19.01.2024 по 09.02.2024р. - штраф 7000,00 грн. та пеня 427,75 грн).

Таким чином, у період дії Договору, за неналежне виконання позивачем умов Договору щодо сплати лізингових платежів, ОСОБА_1 було нараховано штрафних санкцій на загальну суму 23 399,64 грн.

Враховуючи вище викладене, розмір коштів, який був сплачений позивачем за Договором фінансового лізингу № 413Л/190523 від 19.05.2023 складає 338 722,00 грн., що включає в себе суму погашення лізингових платежів та суму погашення штрафних санкцій.

Зазначені розрахунки підтверджуються банківською випискою відповідача та Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.05.2023 по 06.02.2025, що надано до відзиву.

Звернувшись з апеляційною скаргою, апелянт зазначає, що станом на 22.07.2024 на виконання умов договору фінансового лізингу № 413Л/190523 від 19.05.2023 ним було перераховано кошти в розмірі 348 330, 00 грн.

Колегія суддів бере до уваги надану ОСОБА_1 довідку АТ КБ «ПриватБанк» від 12.07.2024, яка сформована за період з 01.04.2023 по 10.07.2024, на загальну суму 313 584,00 грн. Також платіжні інструкції № 0.0.3069874969.1 від 27.06.2023 на суму 22 000,00 грн. та № 0.0.3779566429.1 від 22.07.2024 на суму 12 746,00 грн.

При цьому, як вбачається з довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 12.07.2024 оплата згідно платіжної інструкції 0.0.3069874969.1 від 27.06.2023 на суму 22 000,00 грн. вже врахована в даній довідці АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 29-30).

Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що як вбачається з наданого позивачем розрахунку, не враховано здійснений ним платіж від 21.08.2024 на суму 12 392,00 грн.

Отже, з наданих позивачем доказів оплати та з урахуванням не врахованої ним оплати від 21.08.2024 випливає наступний розрахунок: 313 584,00 грн + 12 746,00 грн + 12 392,00 грн. = 338 722,00 грн. було сплачено ОСОБА_1 за договором фінансового лізингу № 413Л/190523 від 19.05.2023, що відповідає розрахунку наданому ТОВ «ФК «А-Фінанс».

Щодо доводів апеляційної скарги про здійснення ОСОБА_1 дострокового виконання умов договору і не врахування ТОВ «ФК «А-Фінанс» переплат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до умов пункту 7.3. Договору Лізингоодержувач має право достроково викупити Об`єкт лізингу (але не раніше 12 (дванадцяти) місяців з дати підписання Акту прийому-передачі Об`єкта лізингу) за умови відсутності заборгованості, передбаченої за лізинговими платежами, неоплачених/невідшкодованих витрат Лізингодавця, штрафних санкцій тощо, письмово повідомивши Лізингодавця про цей намір не менше ніж за 1 (один) місяць, а Лізингодавець зобов`язується передати Лізингоодержувачу право власності на Об`єкт лізингу за Договором.

При цьому, сума остаточного розрахунку при достроковому викупі Об`єкта лізингу на визначену дату розрахунку, вираховується як сума наступних складових: сума, несплачених лізингових платежів в частині вартості Об`єкта лізингу за всі періоди, які не настали на дату розрахунку суми викупу (Графа 4 Графіка платежів); сума витрат у зв`язку з достроковим розірванням (припиненням) Договору, які на дату розрахунку суми викупу були понесені Лізингодавцем, але не були відшкодовані Лізингоодержувачем в лізингових платежах (витрати на зняття з обліку Об`єкта лізингу , вартість страхування, тощо); розмір комісії Лізингодавця за місяць, в якому відбувається достроковий викуп Об`єкта лізингу.

Відповідно до матеріалів справи, 22.07.2024 Лізингоодержувачем було подано заяву щодо дострокового викупу Об`єкта лізингу (а.с. 33).

Як наслідок, Лізингодавцем було розраховано суму викупу та надано її Лізингоодержувачу у вигляді оновленого графіку для ознайомлення.

З матеріалів справи вбачається, що на момент розрахунку дострокового викупу Об`єкта лізингу, Лізингоодержувач мав переплату у розмірі 6 691,78 грн, що підтверджується Актом звіряння взаєморозрахунків станом на 22.07.2024 та яка не була узгоджена з Лізингодавцем, як то передбачено умовами Договору, про що зазначалося вище, проте, сума переплати мала враховуватися Лізингоодержувачем при оплаті останнього платежу за додатковою угодою на дострокове погашення, про що Лізингоодержувачу було роз`яснено.

Згідно сформованого графіку, дострокове погашення договору мало відбутися, 19.08.2024, проте, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 погодився з розрахунком наданим ТОВ «ФК «А-Фінанс» або висловив свої заперечення щодо нього.

Отже, слід дійти висновку, що додаткова угода про внесення змін до Договору, як це передбачено п. 12.2. Договору, сторонами договору не укладалася, а відповідно станом на дату подання позову, Договір фінансового лізингу № 413Л/190523 від 19.05.2023 та графік платежів, діяв в первинній редакції, а відповідно існує у ОСОБА_1 прострочена заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 49 952.49 грн. за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року (включно) та лізингові платежі, строк оплати яких ще не настав у розмірі 38 943, 54 грн., сума переплат відсутня.

Щодо доводів апеляційної скарги про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка зазначив, що внаслідок неправомірних дій відповідача спричинино йому моральну шкоду, яку він оцінює у 30 000,00 грн, оскільки, на його твердження, внаслідок неправомірних дій відповідача погіршився його фізичний стан, почав відчувати головний біль, підвищення тиску, нервове напруження, що змусило його звернутися до лікарів.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61- 21130сво21)).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 12, 81 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, оскільки останній під час розгляду справи не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, на які він посилається, як на підставу відшкодування моральної шкоди.

Таким чином суд, вирішуючи спір в частині вимог щодо відшкодування моральної шкоди, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Питання щодо розподілу судових витрат пов`язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна