Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №308/4623/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/4623/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Бедьо В.І., за участю секретаря судового засідання Малиновської І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження в залі суду, в місті Ужгород, цивільну справу за позовною заявою Ужанського національного природного парку до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівниці ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

26 березня 2026 року позивач Ужанський національний парк, в особі представника Шукаль Я. звернувся до суду із позовною заявою у якій просить визнати поважними причини пропуску строку на подання позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівниці ОСОБА_2 , стягнути з ОСОБА_1 на користь «Ужанського національного природного парку» шкоду завдану внаслідок незаконного звільнення працівників, в сумі 80 475,20 грн., виплачені ОСОБА_3 відповідно до Рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18.04.2023 року у справі №298/833/22, сплату єдиного соціального внеску у сумі 17704,60 грн. та інших судових зборів у сумі 1984,80 грн.. Всього 100989,83 грн., стягути з ОСОБА_1 на користь Ужанського національного парку усі понесені в ході розгляду справи судові витрати.

Свої вимоги мотивує тим, що наказом директора Ужанського НПП Сойми А.Д. № 20-К від 18.04.2022 ОСОБА_2 було незаконно звільнено за прогул, у зв`язку з чим рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18.04.2023 у справі № 298/833/22 її поновлено на посаді та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. На виконання зазначеного рішення Ужанський НПП виплатив ОСОБА_2 80 475,20 грн середнього заробітку, 17 704,60 грн ЄСВ та 1 984,80 грн судових витрат, загалом 100 989,83 грн.

Позивач вважає, що зазначені виплати є шкодою, завданою установі внаслідок незаконного звільнення працівниці, а оскільки незаконний наказ був виданий та підписаний колишнім директором ОСОБА_1 , саме він як службова особа має нести повну матеріальну відповідальність за заподіяну установі шкоду в порядку статей 130, 134, 237 КЗпП України та статті 1191 ЦК України.

Позивач також посилається на положення статті 82 ЦПК України щодо преюдиційності обставин, встановлених рішенням суду у справі про поновлення ОСОБА_2 на роботі, та зазначає, що про необхідність регресного стягнення коштів дізнався за результатами ревізії 27.06.2025 року. У зв`язку з цим позивач просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та стягнути із ОСОБА_1 100 989,83 грн шкоди, а також понесені судові витрати.

Заяви (клопотання) учасників справи.

03.04.2026 року через Канцелярію суду подано заяву про усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 01.04.2026 року.

24.04.2026 року через систему «Електронний суд» представником Відповідача ОСОБА_4 подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді.

20.05.2026 року через через систему «Електронний суд» представником Відповідача ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву, з якого вбачаються підстави для відмови у задоволенні позовної заяви.

Представник вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи із наступного. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Відповідач вважає такі вимоги викладені в позовній заяві безпідставними та недоведеними, оскільки сам факт підписання наказу про звільнення, який у подальшому визнано незаконним, не свідчить про наявність персональної вини службової особи та не створює автоматичної підстави для покладення на неї матеріальної відповідальності.

Рішенням суду у справі № 298/833/22 не встановлено персональної вини ОСОБА_1 , умислу, недобросовісності чи інших протиправних дій з його боку. Наказ про звільнення був прийнятий на підставі службових документів, складених іншими працівниками Ужанського НПП, а також протоколу зборів працівників, яким було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_2 . Отже, рішення про звільнення мало колегіальний характер, а Відповідач лише оформив його відповідним наказом у межах своїх службових повноважень.

Позивачем не доведено наявності всіх необхідних елементів матеріальної відповідальності Відповідача, зокрема його персональної вини, протиправності саме його дій та причинного зв`язку між такими діями і заподіяною шкодою. Преюдиційне значення рішення у справі № 298/833/22 не може поширюватися на обставини, які в цій справі судом не встановлювалися, зокрема на питання персональної вини ОСОБА_1 .

Крім того, вимога про стягнення з Відповідача суми ЄСВ у розмірі 17 704,60 грн є необґрунтованою, оскільки ЄСВ є обов`язковим платежем роботодавця, а незаконно звільнений працівник був поновлений на роботі. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, суми ЄСВ, сплачені роботодавцем у зв`язку з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не є прямою дійсною шкодою, яка може бути стягнута зі службової особи.

Таким чином, Позивач фактично намагається покласти на Відповідача фінансові наслідки програного трудового спору лише з огляду на те, що саме ним було підписано наказ про звільнення, без належного доведення його персональної вини та протиправності дій. За таких обставин заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

02.06.2026 року через систему «Електронний суд» представником Відповідача ОСОБА_4 подано заяву про застосування строку позовної давності. В обґрунтування заяви зазначено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з пред`явленням Позивачем регресної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої установі внаслідок незаконного звільнення працівника. Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду з вимогою про стягнення матеріальної шкоди з працівника встановлено спеціальний строк тривалістю один рік з дня виявлення такої шкоди.

Відповідач зазначає, що у разі пред`явлення регресної вимоги право на звернення до суду виникає з моменту фактичної виплати підприємством відповідних коштів третій особі. У даному випадку кошти на виконання рішення суду у справі № 298/833/22 були виплачені ОСОБА_2 на підставі наказу № 87-к від 30.11.2023 року, що підтверджується платіжними документами.

Отже, саме з моменту здійснення відповідної виплати у Позивача виникло право регресної вимоги до Відповідача та розпочався перебіг встановленого законом річного строку для звернення до суду. Незважаючи на це, з позовом Позивач звернувся лише у березні 2026 року, тобто після спливу встановленого ст. 233 КЗпП України строку.

При цьому Позивачем не наведено поважних причин пропуску строку та не заявлено клопотання про його поновлення. У зв`язку з цим Відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

03.06.2026 року через систему «Електронний суд» представником Відповідача Бойко Б.Б. подано клопотання про долучення доказів.

03.06.2026 року через систему «Електронний суд» представником Позивача ОСОБА_5 подано заперечення на клопотання Відповідача про застосування строку позовної давності.

У запереченнях Позивач не погодився з доводами Відповідача про пропуск строку звернення до суду та зазначив, що при його обчисленні необхідно враховувати періоди зупинення перебігу строків позовної давності, пов`язані із запровадженням карантинних обмежень та воєнного стану.

Зокрема, Позивач послався на положення Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до яких, на його думку, перебіг строків позовної давності був зупинений у періоди з 02.04.2020 року по 30.06.2023 року, з 17.03.2022 року по 29.01.2024 року, а також з 30.01.2024 року по 03.09.2025 року.

Позивач зазначив, що після набрання чинності Законом України № 4434-IX перебіг строків позовної давності поновився з 04.09.2025 року. Відтак, на думку Позивача, річний строк для звернення Ужанського НПП до суду спливає 04.09.2026 року, а тому позов у справі № 308/4623/26 подано в межах встановленого законом строку. На цій підставі Позивач просив суд долучити подані заперечення до матеріалів справи та врахувати наведені в них доводи під час вирішення питання щодо застосування строку позовної давності.

08.06.2026 року через Канцелярію суду представником Позивача Кірика В.І. подано заяву про розгляд справи без участі представника та призначення розгляду справи по суті.

06.07.2026 року через систему «Електронний суд» представником Відповідача Бойко Б.Б. подано клопотання про долучення доказів.

08.07.2026 року через систему «Електронний суд» представником Позивача Шукаль Я.Ю. подано заперечення на клопотання Відповідача про застосування строку позовної давності.

Позивач зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП України річний строк звернення до суду обчислюється з дня виявлення шкоди. На думку Позивача, таким днем є 27.06.2025 року - дата підписання акта ревізії фінансово-господарської діяльності Ужанського НПП. Посилаючись на судову практику, Позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено, та просив відмовити у застосуванні строку позовної давності і долучити до матеріалів справи акт ревізії від 27.06.2025 року.

У судове засідання представник Позивача, не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судове засідання Відповідач та представник ОСОБА_4 , не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд констатує, що в матеріалах справи міститься клопотання представника Позивача та Відповідача про розгляд справи без їх участі, на підставі наявних у справі документів

З огляду на те, що сторони подали заяви про розгляд справи без їх участі, суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі на підставі наданих сторонами письмових доказів.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України

Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.03.2026 року вказана справа передана на розгляд судді Бедьо В.І.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.04.2026 року, позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.04.2026 року відкрито провадження у справі, було постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.06.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Ужанський національний природний парк обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що Відповідач ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора Ужанського національного природного парку, допустив незаконне звільнення працівника ОСОБА_2 .

Рішенням Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18 квітня 2023 року у справі № 298/833/22 звільнення ОСОБА_2 було визнано незаконним та на її користь з Ужанського національного природного парку стягнуто відповідні виплати за час вимушеного прогулу.

Як зазначає Позивач, на виконання вказаного судового рішення Ужанським НПП на підставі наказу № 87-к від 30.11.2023 року здійснено виплату ОСОБА_2 належних їй коштів у сумі 80 475,20 грн. Крім того, Позивачем сплачено єдиний соціальний внесок у сумі 17 704,60 грн., а також понесено інші витрати, пов`язані з виконанням судового рішення, у сумі 1 984,80 грн.

Загальний розмір понесених Ужанським НПП витрат, які Позивач вважає шкодою, завданою незаконними діями Відповідача, становить 100 989,83 грн.

Як вказує Позивач, зазначені витрати виникли саме внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 , допущеного Відповідачем під час виконання ним своїх службових обов`язків, а тому підлягають відшкодуванню Відповідачем у порядку матеріальної відповідальності працівника.

На підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, Позивач посилається, зокрема, на рішення Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 18.04.2023 року у справі № 298/833/22, наказ № 87-к від 30.11.2023 року, платіжні документи щодо здійснення відповідних виплат, а також інші документи, долучені до матеріалів справи.

При цьому, як зазначає Позивач у поданих до суду запереченнях на заяву Відповідача про застосування строку позовної давності, факт заподіяння шкоди та її розмір були встановлені за результатами ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Ужанського НПП, що оформлена актом від 27.06.2025 року № 130707-07/9. Позивач вважає, що саме з моменту підписання зазначеного акта йому стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд за правилом ч. 1 ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається у випадку, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Таким чином, законодавством передбачено спеціальний механізм матеріальної відповідальності службової особи за шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації у зв`язку з незаконним звільненням працівника. При цьому для виникнення відповідного обов`язку необхідним є встановлення передбачених законом юридичних фактів, зокрема незаконності звільнення, факту заподіяння підприємству шкоди, її розміру та наявності передбачених законом підстав для покладення відповідальності на відповідну службову особу.

Правова позиція про застосування пункту 8 частини першої статті 134 та статті 237 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом. Зокрема, Верховний Суд у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц та від 14 травня 2025 року у справі № 444/3023/22 зазначав, що у випадку незаконного звільнення або переведення працівника на іншу роботу може наставати повна матеріальна відповідальність винної службової особи за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Разом із тим спірні правовідносини виникають саме з трудових відносин, а тому питання строку звернення до суду регулюється спеціальними нормами КЗпП України, а не загальними положеннями Цивільного кодексу України про позовну давність.

Відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі чи організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

При цьому зазначений строк є спеціальним строком звернення до суду за вирішенням трудового спору, а не позовною давністю у розумінні цивільного законодавства. Його застосування не залежить від заяви сторони, а питання дотримання цього строку підлягає перевірці судом за власною ініціативою.

Такий правовий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 та від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21.

Водночас днем виявлення шкоди у справах про матеріальну відповідальність працівника є день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. У спорах, пов`язаних із незаконним звільненням працівника, перебіг строку звернення до суду з регресною вимогою пов`язується з фактичним здійсненням підприємством відповідних виплат, оскільки саме з моменту проведення таких виплат виникає право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 401/1745/16-ц, відповідно до якої перебіг строку звернення з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним звільненням працівника, розпочинається з дня проведення підприємством належних виплат незаконно звільненому працівнику. Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені Ужанським національним природним парком у розмірі 100 989,83 грн. та пов`язані з відшкодуванням шкоди, яку позивач вважає заподіяною у зв`язку з незаконним звільненням працівника та подальшим виконанням судового рішення про виплату відповідних сум.

Судом встановлено, що відповідні грошові кошти були перераховані позивачем у листопаді 2023 року. Зокрема, згідно з наданими платіжними документами:

-10 листопада 2023 року отримано суму 14 485,54 грн.;

-10 листопада 2023 року отримано суму 1 207,13 грн.;

-10 листопада 2023 року отримано суму 32 803,88 грн.;

-10 листопада 2023 року виконано платіж на суму 1 984,80 грн.

-11 листопада 2023 року отримано суму 32 803,88 грн.;

При цьому дата валютування відповідних платежів визначена як 08 листопада 2023 року.

Таким чином, саме у листопаді 2023 року відбулося фактичне вибуття відповідних коштів, у зв`язку з чим саме з цього моменту позивачеві було відомо як про факт понесення відповідних витрат, так і про їх розмір.

Саме здійснення виплати є юридично значущою обставиною для визначення моменту виникнення права на регресну вимогу. До моменту фактичного виконання основного зобов`язання шкода у відповідному розмірі ще не є понесеною підприємством, а право зворотної вимоги не може бути реалізоване щодо коштів, які підприємство ще не сплатило.

З огляду на наведене перебіг установленого частиною третьою статті 233 КЗпП України річного строку звернення до суду у цій справі розпочався не пізніше листопада 2023 року, коли позивач здійснив відповідні виплати.

Враховуючи зазначену позивачем дату валютування - 08 листопада 2023 року, річний строк звернення до суду за відповідною вимогою сплив у листопаді 2024 року. Навіть якщо визначати початок перебігу строку за найбільш пізньою з наведених дат фактичного виконання платежу - 11 листопада 2023 року, відповідний річний строк сплив 11 листопада 2024 року.

Натомість із позовною заявою у цій справі позивач звернувся лише 26 березня 2026 року, тобто після спливу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України річного строку.

Отже, незалежно від того, чи обчислювати початок перебігу строку від дати валютування 08 листопада 2023 року, чи від дат фактичного виконання окремих платежів 10-11 листопада 2023 року, на момент звернення до суду 26 березня 2026 року передбачений законом строк звернення до суду був пропущений більш ніж на один рік.

Посилання на подальше проведення ревізії або складення відповідного акта ревізії не змінює моменту виникнення права на звернення до суду. Акт ревізії не створює права на регрес не відшкодування та не є юридичним фактом, з яким положення статті 233 КЗпП України пов`язують початок перебігу строку звернення до суду.

На момент здійснення відповідних виплат позивач уже володів усіма необхідними відомостями для звернення до суду: йому було відомо про факт незаконного звільнення працівника, про судове рішення, яким встановлено відповідні обставини, про необхідність здійснення виплати, про фактичне перерахування коштів та їх конкретний розмір, а також про особу, з якої позивач у подальшому просить стягнути відповідні кошти.

Отже, проведення ревізії у подальшому не створило нового права вимоги та не змінило моменту, з якого позивач дізнався про заподіяну шкоду.

Крім того, положення статті 234 КЗпП України передбачають можливість поновлення строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, у разі їх пропуску з поважних причин.

При цьому поважними можуть визнаватися лише такі обставини, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду, були непереборними, не залежали від волевиявлення особи та унеможливлювали реалізацію нею права на судовий захист.

Саме по собі проведення ревізії, очікування висновків контролюючого органу, необхідність проведення внутрішньої перевірки чи отримання відповідних рекомендацій не є обставинами, які об`єктивно позбавляли позивача можливості звернутися до суду протягом установленого законом строку.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання на положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності та її зупинення на підставі пунктів 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки у цій справі застосуванню підлягає спеціальний строк звернення до суду, встановлений частиною третьою статті 233 КЗпП України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що спори про відшкодування шкоди, заподіяної працівником підприємству, установі чи організації, регулюються нормами трудового законодавства, а тому строки звернення до суду визначаються саме положеннями КЗпП України. Такий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 463/4040/15-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 583/1942/17.

Відтак положення цивільного законодавства щодо позовної давності не можуть застосовуватися для продовження чи зупинення спеціального річного строку, передбаченого частиною третьою статті 233 КЗпП України.

Таким чином, судом встановлено, що право позивача на звернення до суду з вимогами про відшкодування шкоди виникло у зв`язку з фактичним здійсненням відповідних виплат у листопаді 2023 року, а перебіг спеціального річного строку, передбаченого частиною третьою статті 233 КЗпП України, розпочався не пізніше 08 листопада 2023 року – дати валютування відповідного платежу, а за окремими платежами фактичне виконання відбулося 10-11 листопада 2023 року.

За таких обставин граничним строком звернення до суду було не пізніше 11 листопада 2024 року, тоді як позов подано лише 26 березня 2026 року.

Отже, позивач звернувся до суду зі значним пропуском установленого частиною третьою статті 233 КЗпП України річного строку. Обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачу звернутися до суду своєчасно та могли б бути визнані поважними причинами пропуску строку, судом не встановлено.

При цьому питання дотримання строку звернення до суду має самостійне правове значення. У разі встановлення пропуску строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, та відсутності поважних причин для його поновлення позовні вимоги не можуть бути задоволені.

Таким чином, навіть за умови встановлення судом наявності правових підстав для покладення на відповідача матеріальної відповідальності відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 та статті 237 КЗпП України, пропуск позивачем спеціального річного строку звернення до суду, передбаченого частиною третьою статті 233 КЗпП України, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, враховуючи пропуск позивачем установленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду та відсутність підстав для його поновлення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позові судовий збір покладається на позивача та відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 130, 134, 136, 233, 234, 237 КЗпП України, статтями 2, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви Ужанського національного природного парку до ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівниці ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду

Закарпатської області Бедьо В.І.