Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №302/1081/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1081/26

Провадження № 2/302/664/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Повідайчика О.І.

за участі секретаря судового засідання Куруц В.І.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір`я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно за законом,

В С Т А Н О В И В:

12 серпня 2026 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, спадкоємець), через представника – адвокатку Гренджа Вікторію Юріївну, звернувся до суду з вказаним позовом до Міжгірської селищної ради (далі –Міжгірська селищна рада, відповідач), який обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Майдан Міжгірського району, Закарпатської області, помер ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який доводився позивачу батьком. До складу спадщини увійшов житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на зазначений будинок зареєстровано за ОСОБА_1 , 1935 р.н., на підставі свідоцтва про право власності виданого Майданською сільською радою 18.05.1981 року за № 95, яке втрачено останнім при житті. Позивач, ОСОБА_1 вважається єдиним належним спадкоємицем за законом, оскільки спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_2 (дружина померлого) та ОСОБА_3 (син померлого) подали до нотаріальної контори заяви про відмову від прийняття спадщини до майна померлого ОСОБА_1 , 1973 р.н.. Проте нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено через відсутність правоустановчих документів та через відсутність інформації в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності на зазначене вище нерухоме майно. Обґрунтовуючи позов зазначеними вище обставинами та посилаючись на відповідні норми цивільного законодавства позивач просив визнати за ним право власності на вище згаданий житловий будинок в порядку спадкування за законом до майна померлого ОСОБА_1 , 1973 року народження.

13 серпня 2026 року ухвалою судді було відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

Позивач в підготовче засідання не з`явився.

Представниця позивача – адвокатка Гренджа В.Ю. подала суду заяву від 15 вересня 2026 року, в якій просила розглянути справу без участі позивача та її представниці, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач – Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, 08.09.2026 подала суду заяву в якій просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданої заяви слідує визнання позову Міжгірською селищною радою Хустського району Закарпатської області.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.

За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 46 років помер ОСОБА_1 , який був батьком позивачу, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.7) та свідоцтвом про народження позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 (а.с.11).

Орієнтовно в 1952 році був побудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , 1935 р.н., що підтверджується випискою з погосподарської книги на житловий будинок в АДРЕСА_1 від 25.03.2025 № 101 (а.с.15), листом Комунального підприємства «Міжігрське бюро технічної інвентаризації» від 14.05.2025 № 122 (а.с.16).

ОСОБА_1 , 1935 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , доводився дідом позивачу, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.10).

Спадковий житловий будинок під АДРЕСА_1 , за життя належав ОСОБА_1 , 1935 р.н., який доводився спадкодавцю ОСОБА_1 , 1973 року народження - батьком, а позивачу ОСОБА_1 , 2000 року народження, – дідом.

Довідкою, виданою Майданським старостинським округом Міжгірської селищної ради за вих.№102 від 26.03.2025 підтверджується, що в результаті перенумерації житлових будинків в с. Майдан Хустського району Закарпатської області, адреса житлового будинку АДРЕСА_1 була змінена на: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки, виданої Майданським старостинським округом Міжгірської селищної ради за вих.№103 від 26.03.2025 померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , 1935 року народження, був постійним мешканцем АДРЕСА_1 , та на момент його смерті за даною адресою разом з ним проживали та були прописані: ОСОБА_1 , 1973 р.н. – син померлого, ОСОБА_2 , 1971 р.н. – невістка померлого, ОСОБА_1 , 2000 р.н. – онук померлого, ОСОБА_3 , 1993 р.н. – онук померлого (а.с.13).

ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 . Останнім йому було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії на підставі підпункту 4.16 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі – Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна – документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Державний нотаріус постановив відмовити у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину позаяк остання не подала оригінали документів (на підтвердження права власності на майно) та через відсутність відповідної інформації про зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтв про право на спадщину за законом) від 13 червня 2026 року (а.с.9).

Наявність вказаного вище житлового будинку та його характеристики підтверджуються технічним паспортом (а.с. 17-26).

Відповідно до підпункту 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено – речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок, у 1952 році регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об`єкта.

Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва ОСОБА_1 , 1935 р.н., житлового будинку в 1952 році передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».

Відтак ОСОБА_1 , 1935 р.н. за життя набув право власності на вказаний будинок у зв`язку з його завершенням будівництвом – внаслідок створення.

ОСОБА_1 , 1973 р.н., набув право власності на зазначений будинок в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 , 1935 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до приписів ст. 524-527, 529, 548, 549 ЦК УРСР 1963р. чинного на час виникнення спірних правовідносин. Факт прийняття спадщини ОСОБА_1 , 1973 р.н., за ОСОБА_1 , 1935 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджується довідкою, виданою Майданським старостинським округом Міжгірської селищної ради за вих.№103 від 26.03.2025 (а.с. 13) та свідоцтвами про право на спадщину за законом (а.с. 27-31).

ОСОБА_1 , 1973 р.н. помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок чого за ним відкрилась спадщина за його місцем проживання (ст. 1216, 1220 і 1221 ЦК України).

ОСОБА_1 , 1973 р.н., заповіту за життя не складав, а тому спадкування за ним здійснювалося за законом (ст. 1217 та ч. 2 ст. 1223 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

ОСОБА_2 – дружина померлого та ОСОБА_3 – син померлого, в установлений законом строк подали заяви про відмову від прийняття спадщини, а ОСОБА_1 , 2000 р.н., подав заяву про прийняття спадщини, що підтверджується постановою нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвої О.І. від 13 червня 2026 року № 140/02-31 (а.с. 9).

З врахуванням установлених обставин та правового регулювання право на спадкування за ОСОБА_1 , 1973 р.н., отримав його син ОСОБА_1 , 2000 р.н. який належить до першої черги спадкоємців за законом.

До складу спадщини за ОСОБА_1 , 1973 р.н., увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки які належали йому на праві власності.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

28 травня 2020 року було заведено спадкову справу за ОСОБА_1 , 1973 р.н., що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від зазначеної дати (а.с. 8).

З врахуванням положень ст. 1258, 1259 та 1261 ЦК України ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину за ОСОБА_1 , 1973 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач, як єдиний спадкоємець за законом за померлим ОСОБА_1 , 1973 р.н., який прийняв спадщину набув право на спадкування за ним майна, котре увійшло до складу спадщини, зокрема, земельних ділянок та житлового будинку АДРЕСА_1 .

Державний нотаріус Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєва О.І. видала позивачу свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, які належали спадкодавцю, що підтверджувалось відповідними правовстановлюючими документами (а.с. 27-31). Суд установив, що житловий будинок АДРЕСА_1 також увійшов до складу спадщини за ОСОБА_1 , 1973 р.н. Відсутність правовстановлюючого документа, який підтверджував право власності на зазначений житловий будинок позбавила позивача можливості оформити на нього право власності в порядку спадкування.

Суд не встановив обставин, які мали б наслідком усунення позивача від спадкування за ОСОБА_1 , 1973 р.н.

Суд не встановив обставин, які б свідчили, що спадкування позивачем за ОСОБА_1 , 1973 р.н., порушує права чи законні інтереси третіх осіб.

Відтак суд дійшов висновку, що у позивача виникло право на набуття у власність зазначеного об`єкта нерухомого майна в порядку спадкування за законом. Водночас суд встановив наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавця до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.

Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до приписів ст. 548 ЦК УРСР Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав на набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб – визнання права.

Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст. 2-5, 10-13, 19, 76-81, 200, 206, 258, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно за законом, – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ), право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 15.09.2026.

Повне найменування учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Міжгірська селищна рада, код ЄДРПОУ 04350910; місцезнаходження: вул. Шевченка, 97, селище Міжгір`я, Хустський район, Закарпатська область, 90000.

Суддя О. І. Повідайчик