Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №345/4252/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/4252/26

Провадження № 2-а/345/136/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.09.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Юрчака Л.Б., за участю секретаря Пилипів Н.П., розглянувши в приміщенні суду м. Калуш у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову № 3434 від 03 грудня 2025 року, зареєстровану за № 1/1/15786, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що про наявність щодо нього виконавчого провадження йому стало відомо 13 липня 2026 року. При цьому копії оскаржуваної постанови він до цього часу не отримував ані поштою, ані особисто, у зв`язку з чим просить поновити строк на її оскарження. Позивач посилається на порушення відповідачем установленої процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки його належним чином не повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, а копію постанови йому не вручено. Крім того, позивач зазначає про недоведеність факту вчинення ним адміністративного правопорушення, оскільки в оскаржуваній постанові відсутні належні та допустимі докази вручення йому направлення на проходження військово-лікарської комісії, вручення повістки, відмови від проходження медичного огляду або умисного ухилення від його проходження. Окремо позивач звертає увагу суду на неправильне застосування відповідачем положень пункту 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, а також на відсутність у його діях події та складу адміністративного правопорушення.

Відповідач проти задоволення позову заперечив та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У наданих суду поясненнях відповідач зазначив, що 26 листопада 2025 року в ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено, що ОСОБА_1 протягом п`яти років не проходив військово-лікарську комісію, у зв`язку з чим, на думку відповідача, він вчинив адміністративне правопорушення. Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 було роз`яснено положення статті 63 Конституції України, а також повідомлено про дату розгляду справи - 03 грудня 2025 року. 03 грудня 2025 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 , за результатами розгляду матеріалів справи, винесено постанову № 3434 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання також не з`явився, просив слухати справу без їхньої участі.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи, їх неявка не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Суд, з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано; з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, предметом судового контролю у цій справі є не лише формальна наявність у відповідача повноважень на винесення постанови, а й перевірка: наявності передбаченої законом підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності; правильності правової кваліфікації встановлених обставин; доведеності події адміністративного правопорушення; доведеності вини позивача; дотримання встановленої КУпАП процедури розгляду справи; забезпечення позивачу права на захист; обґрунтованості висновків, викладених в оскаржуваній постанові.

Згідно зі статтею 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання законності.

За змістом статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням є протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно встановити не абстрактне невиконання нею певного обов`язку, а конкретну протиправну дію чи бездіяльність, передбачену диспозицією відповідної норми КУпАП, а також вину особи у її вчиненні.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

За статтею 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган чи посадова особа встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У свою чергу, частиною другою статті 77 КАС України встановлено спеціальне правило розподілу доказового тягаря: в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач у цій справі повинен довести суду належними та допустимими доказами не лише факт того, що позивач не проходив медичний огляд, але й те, що така поведінка утворювала конкретний склад адміністративного правопорушення, передбаченого тією нормою КУпАП, за якою позивача фактично притягнуто до відповідальності.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає обов`язок громадян виконувати правила військового обліку та проходити медичний огляд у встановлених законодавством випадках, зокрема згідно з рішеннями відповідних комісій та військово-лікарських комісій.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, встановлює, що військовозобов`язані та резервісти повинні проходити медичний огляд та лікування відповідно до рішень відповідних комісій та військово-лікарських комісій.

Разом з тим нормативне регулювання не дає підстав для висновку, що будь-яка сама по собі відсутність у військовозобов`язаного чинного висновку ВЛК автоматично утворює склад адміністративного правопорушення.

Пунктом 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16 травня 2024 року, передбачено, що особи, які не проходили медичний огляд, або в яких закінчився строк дії рішення про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію. При цьому в разі відсутності у відповідної особи чинного рішення ВЛК питання направлення на медичний огляд реалізується у встановленому Порядком процедурному порядку.

Таким чином, зазначена норма встановлює правовий механізм направлення особи на медичний огляд, але для притягнення конкретної особи до адміністративної відповідальності необхідно встановити, що щодо неї такий механізм був реалізований належним чином.

Зокрема, має бути встановлено: наявність у позивача відповідного статусу військовозобов`язаного; наявність у нього обов`язку пройти відповідний медичний огляд; конкретні підстави для такого огляду; факт належного направлення його на медичний огляд; факт доведення до його відома відповідної вимоги; строк та місце проходження медичного огляду; факт невиконання саме цієї вимоги; відсутність поважних причин невиконання, якщо такі мають юридичне значення; вину особи у відповідному порушенні.

Саме сукупність зазначених обставин дає можливість встановити склад адміністративного правопорушення.

Щодо доводу відповідача про непроходження позивачем ВЛК протягом п`яти років

Суд бере до уваги довід відповідача про те, що 26 листопада 2025 року ним встановлено факт непроходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії протягом п`яти років.

Разом з тим сам по собі цей факт не є достатнім для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Відповідач повинен був довести не лише відсутність медичного огляду, а й те, що позивач отримав конкретну законну вимогу пройти такий огляд і, будучи належним чином повідомленим про неї, без поважних причин її не виконав.

Такий підхід відповідає і нормативному механізму, за яким військовозобов`язані проходять медичний огляд відповідно до рішень та направлень компетентних органів, а не шляхом покладення на них невизначеного обов`язку самостійно з`являтися до будь-якого медичного закладу.

Правила військового обліку прямо передбачають проходження медичного огляду відповідно до відповідних рішень комісій та військово-лікарських комісій.

Пункт 69 Порядку № 560 також передбачає направлення на ВЛК осіб, які не проходили медичного огляду або в яких закінчився строк дії рішення про придатність.

Отже, для доведення складу правопорушення у цій справі відповідач повинен був надати суду докази того, що позивачу було належним чином вручено відповідне направлення, повістку або інший документ, яким його було зобов`язано прибути для проходження медичного огляду, із зазначенням необхідних реквізитів, а також докази того, що позивач не виконав цей конкретний обов`язок.

Натомість із наданих суду матеріалів такого належного доказування не вбачається.

Щодо доказів вручення повістки та направлення на ВЛК

Позивач заперечує факт отримання ним повістки та направлення на проходження ВЛК.

Відповідно до статті 251 КУпАП факт правопорушення та вина особи повинні підтверджуватися належними доказами.

Саме по собі твердження посадової особи про те, що особу було повідомлено або що вона повинна була знати про необхідність проходження ВЛК, без належного підтвердження такого повідомлення не може вважатися достатнім доказом вини.

Порядок № 560 передбачає спеціальний механізм оповіщення військовозобов`язаних, у тому числі шляхом вручення повісток, та визначає документи, якими може підтверджуватися належне вручення.

У цій справі відповідачем не надано належних доказів того, що ОСОБА_1 : отримав відповідну повістку; отримав направлення на ВЛК; відмовився від їх отримання; був належним чином повідомлений іншим передбаченим законом способом; був зобов`язаний прибути у конкретні дату, час та місце для проходження медичного огляду; після такого повідомлення без поважних причин не виконав відповідний обов`язок.

Отже, відсутній належний доказовий ланцюг між установленим відповідачем фактом відсутності медичного огляду та висновком про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Щодо розбіжності між протоколом та постановою

Судом установлено, що 26 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення, у якому його дії кваліфіковано за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Водночас 03 грудня 2025 року за результатами розгляду матеріалів справи винесено постанову № 3434, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності вже за частиною третьою статті 210 КУпАП.

Таким чином, протокол та постанова містять різну правову кваліфікацію.

Ця обставина не може бути визнана несуттєвою технічною опискою.

Стаття 210 КУпАП передбачає відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Стаття 210-1 КУпАП встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Отже, законодавець розмежовує зазначені склади адміністративних правопорушень. У судовій практиці також зазначається, що частина третя статті 210 КУпАП стосується порушення правил військового обліку в особливий період, тоді як частина третя статті 210-1 КУпАП стосується порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення, а також нормативний акт, який передбачає відповідальність за відповідне правопорушення.

Отже, протокол визначає конкретне фактичне та правове обвинувачення особи.

У свою чергу, відповідно до статті 280 КУпАП орган або посадова особа при розгляді справи зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Таким чином, розгляд справи повинен здійснюватися щодо конкретної події, конкретного складу адміністративного правопорушення та конкретної правової норми.

Суд не заперечує, що при правовій оцінці поведінки особи може виникати питання про правильність застосування тієї чи іншої норми права.

Однак у цій справі проблема полягає не лише у формальній заміні номера статті.

Протокол інкримінував позивачу порушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, тоді як остаточна постанова містить висновок про вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.

При цьому відповідач не навів у постанові мотивів, з яких змінив правову кваліфікацію, не зазначив, яким чином позивачу було повідомлено про зміну правової оцінки його дій та не підтвердив, що до винесення постанови позивачу було забезпечено реальну можливість захищатися саме від обвинувачення за частиною третьою статті 210 КУпАП.

За таких обставин зміна правової кваліфікації фактично призвела до того, що остаточне рішення було прийняте щодо складу адміністративного правопорушення, який не був належним чином сформульований як предмет первинного обвинувачення у протоколі.

Це має істотне значення для права особи на захист.

Особа повинна чітко розуміти, у вчиненні якого саме адміністративного правопорушення її обвинувачують, які саме фактичні обставини їй ставляться у вину та яка норма закону передбачає за них відповідальність.

У даному випадку відповідач не довів, що позивач був поставлений у такі умови, за яких він міг реалізувати право на захист саме щодо складу, передбаченого частиною третьою статті 210 КУпАП.

Щодо доводів відповідача про законність притягнення до відповідальності

Суд не приймає як достатнє обґрунтування постанови посилання відповідача на те, що позивач протягом п`яти років не проходив ВЛК.

Такий факт може мати значення для вирішення питання про необхідність направлення особи на медичний огляд, однак сам по собі не встановлює складу конкретного адміністративного правопорушення.

Для притягнення особи за частиною третьою статті 210 КУпАП відповідач повинен був встановити конкретне порушення правил військового обліку та довести його належними доказами.

Для притягнення за частиною третьою статті 210-1 КУпАП необхідно було б встановити конкретне порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Натомість із постанови не вбачається належного розмежування цих правових підстав.

Більше того, протокол та постанова містять різні правові кваліфікації.

Отже, відповідач не довів суду, що саме та подія, яка була покладена в основу постанови № 3434, утворює склад правопорушення, передбачений частиною третьою статті 210 КУпАП.

Суд звертає увагу, що в адміністративному судочинстві суд здійснює контроль за законністю рішення суб`єкта владних повноважень, однак не може підміняти такий орган шляхом самостійного формування нового обвинувачення, встановлення замість органу необхідних для притягнення до відповідальності фактичних обставин або фактичної заміни одного складу адміністративного правопорушення іншим.

У цій справі для того, щоб залишити постанову в силі, суд повинен був би фактично встановити за відповідача: яку саме вимогу було пред`явлено позивачу; коли її пред`явлено; у який спосіб її вручено; який строк було встановлено для її виконання; у чому саме полягала бездіяльність позивача; чому ця бездіяльність є порушенням саме правил військового обліку; чому ця поведінка відповідає частині третій статті 210 КУпАП.

Однак встановлення таких обставин замість суб`єкта владних повноважень означало б фактичне усунення недоліків доказування відповідача та формування судом нового обвинувачення.

Це суперечило б вимогам статті 2 та частини другої статті 77 КАС України.

Оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав покладеного на нього частиною другою статті 77 КАС України обов`язку щодо доказування правомірності оскаржуваної постанови.

Зокрема, судом установлено істотну невідповідність між правовою кваліфікацією, зазначеною у протоколі, та правовою кваліфікацією, зазначеною в постанові.

У протоколі дії позивача кваліфіковані за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, тоді як у постанові - за частиною третьою статті 210 КУпАП.

Відповідач не надав належного обґрунтування такої зміни та не довів, що позивачу було забезпечено можливість захищатися від обвинувачення за іншою нормою КУпАП.

Суд наголошує, що ця обставина має не формальний, а матеріальний характер, оскільки статті 210 та 210-1 КУпАП встановлюють відповідальність за різні склади адміністративних правопорушень.

За таких обставин суд не має достатніх правових підстав вважати доведеним саме той склад адміністративного правопорушення, за який позивача фактично притягнуто до адміністративної відповідальності.

З огляду на встановлену недоведеність складу адміністративного правопорушення, істотні порушення процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності та порушення його права на захист, оскаржувана постанова не може вважатися законною та обґрунтованою.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту є належним та ефективним у цій справі.

При цьому суд не встановлює, що ОСОБА_1 за жодних обставин не може бути суб`єктом адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку або законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Предметом судового розгляду є виключно законність постанови № 3434 від 03 грудня 2025 року, винесеної щодо позивача, та дотримання відповідачем установленого законом порядку притягнення його до адміністративної відповідальності.

Оскільки відповідач не довів законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови, а встановлені порушення не дають можливості вважати доведеним склад правопорушення, провадження у справі підлягає закриттю.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 08 вересня 2026 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено 14 вересня 2026 року, оскільки останні дні строку, визначеного для складення повного судового рішення, припадали на вихідні дні.

Керуючись статтями 2, 77, 241–246, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 7, 247, 251, 256, 268, 280, 283, 285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 210, 210-1 КУпАП, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про оскарження постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_4 № 3434 від 03 грудня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, та закрити справу про адміністративне правопорушення щодо зазначеної особи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 14.09.2026.

Суддя: