Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №344/8269/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8269/26

Провадження № 2/344/5215/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Польської М.В.,

секретаря судового засідання Соляник Т.І.,

за участю:

представника позивача Гресько В.В.,

представника відповідача Сапонов О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференцзв`язку в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Гресько Василь Васильович, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, в порядку захисту прав споживача, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в інтересах якого діє представник звернувся в квітні 2026 року до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в сумі 15 000,00 грн. та пеню в сумі 6 300,00 грн. за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором від 30.10.2025р.

Позов обґрунтував тим, що 30.10.2025 року між ОСОБА_1 як замовником та ФОП ОСОБА_2 як виконавцем було укладено Договір про надання правової допомоги/юридичних послуг №30102505, за змістом якого виконавець зобов`язувався за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу - збір, ознайомлення та формування правового висновку. Вартість послуг згідно переліку, зазначеного у п. 1.2. цього договору становить 15 000грн. Цього ж дня, 30.10.2025 року вказані сторони уклали ще один Договір про надання правової допомоги/юридичних послуг №30102506, за змістом якого виконавець (ФОП ОСОБА_2 ) зобов`язувався за дорученням замовника ( ОСОБА_1 ) надати юридичні послуги/правову допомогу - проект запиту щодо отримання відповіді, у разі відмови - позов. Вартість послуг згідно переліку, зазначеного у п. 1.2. цього договору становить 15 000грн. За змістом пункту 6.4. Договорів саме підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг є належним та достатнім документальним підтвердженням виконання виконавцем своїх зобов`язань у повному обсязі. Свої договірні зобов`язання ОСОБА_1 виконав належним чином, так як 30.10.2025 року із свого банківського рахунку перерахував на рахунок відповідача 15 000,00 грн. як оплату за юридичні послуги. Аналіз умов цих Договорів свідчить про те, що вони були укладені сторонами на невизначений строк, а в самому договорі – сторони не встановили чіткий термін надання послуг виконавцем замовнику. Відтак, 27.02.2026 року позивачем було направлено відповідачу письмову вимогу про виконання умов цих Договорів, в якій він вимагав від виконавця надати йому послуги, обумовлені договорами в семиденний строк від дня отримання цієї вимоги, результат наданих послуг просив направити йому на адресу електронної пошти, або у випадку неможливості ним надати означені послуги повернути сплачені ним кошти в розмірі 15 000,00 грн.. Відповідач отримав вимогу 06.03.2026 року, однак та таку не реагував. Тому позивач направив 20.03.2026 року відповідачу Повідомлення про одностороннє розірвання означених вище договорів, днем розірвання слід вважати день отримання цього повідомлення, повернути сплачені ним кошти в розмірі 15 000,00 грн. не пізніше як за 30 календарних днів з дня отримання цього повідомлення. Дане повідомлення відповідач отримав 27.03.2026 року. В подальшому відповідач направив 08.04.2026 року позивачу листа датованого 18.03.2026 року за №18/03-01/2026 в якому повідомив, що ним було в повному обсязі виконано зобов`язання, передбачені пунктом 1.2. Договору №30102505 тобто, «збір, ознайомлення та формування правового висновку», а щодо іншого Договору №30102506, то оплата позивачем не була здійснена, у зв`язку з чим у нього як виконавця не виник обов`язок розпочати надання послуг. Однак позивачу жодних документів, які б підтверджували реальне надання послуг за договором №30102505 (зокрема, акта наданих послуг чи примірника самого правового висновку) даним листом не направлялось, як і станом на день звернення до суду. Оскільки послуги не надані, договори розірвані в односторонньому порядку замовником, оплачені кошти підлягають поверненню, а також відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню через невиконання своїх договірних зобов`язань, зважаючи на закон про захист прав споживачів, так як послуги надавались не адвокатом.

17.07.2026р. надійшов відзив на позов, в якому вимоги заперечуються повністю. Відповідно до умов п. 4.1. договору №30102505, №30102506 строк дії договору - до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань або до моменту розірвання договору. Таким чином, як умовами договорів про надання послуг від 30.10.2025, строк (проміжок часу) надання позивачу послуг, так й граничний термін (дата) надання їх не встановлено, а доводи у позовній заяві щодо цього є помилковими. Договорами не встановлено й будь-яких штрафних санкцій за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідно до умов п. 3.1. договорів, термін оплати позивачем послуг ФОП ОСОБА_2 у розмірі 15000,00 грн., не встановлено. Тобто, оплатити (у спосіб передоплати 100%) послуги ФОП ОСОБА_2 , що мають бути наданими позивачу в обсязі визначеному умовами п. 1.2. договору, позивач має право в будь-який час. Позивачем 31.10.2025 було оплачено (у спосіб передоплати 100%) послуги ФОП ОСОБА_2 , визначені умовами п. 1.2. договору №30102505 - „збір, ознайомлення та формування правового висновку”, у розмірі 15000,00 грн.. Листом ФОП ОСОБА_2 вих. № 1/05-02/2026 від 05.01.2026, позивача було повідомлено про виконання зобов`язань згідно умов п. 1.2. договору № 30102505 та додано письмовий примірник „експертно-правового висновку” №11/3 від 04.11.2025, з додатками на 28 арк., який отримано замовником 17.02.2026, тобто оплачений договір був виконаний виконавцем. Станом до теперішнього часу, з боку позивача послуги ФОП ОСОБА_2 за іншим договором № 30102506 не було оплачено, тому обов`язки виконавця відсутні. Щодо нарахування пені, то до даних правовідносин по правовій допомозі така взагалі не може застосовуватись.

22.07.2026р. надійшла відповідь на відзив.

13.08.2026р. надійшло заперечення на відповідь на відзив.

19.08.206р. надійшли додаткові письмові пояснення від сторони позивача.

У судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в режимі відеоконференцзв`язку вимоги заперечив та просив відмовити у їх задоволенні повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінюючи всі докази в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30.10.2025 року між ОСОБА_1 як замовником та ФОП ОСОБА_2 як виконавцем було укладено Договір про надання правової допомоги/юридичних послуг №30102505 (а.с.14), за змістом якого виконавець зобов`язувався за дорученням замовника надати юридичні послуги/правову допомогу - збір, ознайомлення та формування правового висновку (п.1.1,1.2). Вартість послуг згідно переліку, зазначеного у п. 1.2. цього договору становить 15 000грн, які сплачуються замовником 30.10.2025р. (п.3.1,3.2). Водночас, за цим Договором №30102505 виконавець зобов`язувався після оплати в повному обсязі послуг замовником, відповідно до умов п. 3.1, 3.2 цього договору, приступити до надання послуг згідно переліку, зазначеного у п. 1.2. цього договору, своєчасно і якісно, згідно нормативних актів чинного законодавства України (пункт 2.1.1. Договору).

Отже, сторони правочину визначили строк сплати повної визначеної вартості надання послуг – 30.10.2025р., який дотримано замовником, про що вказано нижче. Також сторони дійсно не визначили конкретний строк виконання виконавцем таких послуг, обумовивши обов`язок виконавця після оплати в повному обсязі послуг приступити своєчасно і якісно до надання послуг за цим договором №30102505.

За п.3.8 договору зобов`язання замовника вважаються виконаними після фактичного надходження коштів на рахунок виконавця.

Окрім того, пунктом 4.1. Договору №30102505 сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором та/або до моменту розірвання цього договору, в порядку визначеному розділом 4 договору.

Цього ж дня, 30.10.2025 року між ОСОБА_1 як замовником та ФОП ОСОБА_2 як виконавцем було укладено Договір про надання правової допомоги/юридичних послуг №30102506 (а.с.15), за змістом якого виконавець ФОП ОСОБА_2 зобов`язувався за дорученням замовника ОСОБА_1 надати юридичні послуги/правову допомогу - проект запиту щодо отримання відповіді, у разі відмови – позов (п.1.1,1.2). Вартість послуг згідно переліку, зазначеного у п. 1.2. цього договору становить 15 000грн, термін сплати за даним договором не визначено сторонами (п.3.1). Водночас, за цим Договором №30102506 виконавець зобов`язувався після оплати в повному обсязі послуг замовником, відповідно до умов п. 3.1, 3.2 цього договору, приступити до надання послуг згідно переліку, зазначеного у п. 1.2. цього договору, своєчасно і якісно, згідно нормативних актів чинного законодавства України (пункт 2.1.1. Договору).

Отже, сторони не визначили умовами наступного договору №30102506 ні строк оплати вартості договору, ні строк виконання обов`язків виконавцем. Однак, можна прийти висновку, що перелік послуг за договором №30102506 був наслідком виконання умов першого договору №30102505, тобто формування правової позиції (висновку) пов`язаного із захистом прав позивача щодо нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям, в т.ч. звільнених з військової служби.

При цьому представники пояснили, що проект договорів і їх зміст формувався до підписання саме стороною відповідача, після того як замовник (позивач) не погодився на укладення єдиного договору з оплатою одноразово за юридичні послуги вартістю 30 000грн.

Свої договірні зобов`язання ОСОБА_1 виконав належним чином, а саме 30.10.2025 року із свого банківського рахунку перерахував на рахунок відповідача 15 000,00 грн. як оплату за юридичну допомогу (а.с.16), призначення платежу – оплата за юридичну допомогу. Кошти дані отримано відповідачем 31.10.2025р. (а.с.75).

При цьому, сторони по різному трактують цільове призначення оплачених коштів. Сторона позивача вважає, що кошти у сумі 15000грн. спрямовані на виконання обох договорів (частково по кожному), а сторона відповідача, що такі кошти спрямовані саме по договору №30102505. При цьому, представник позивача на запитання суду про існування інших домовленостей відмінних від умов договору зокрема і першого про оплату коштів у сумі 15 тисяч грн.. у день підписання 30.10.2025р., чи уточнення в якій саме частці виконання таких вважав замовник оплату по двох договорах, надати інформацію не зміг. Сам позивач участі при розгляді цивільної справи не брав.

Разом з тим, суд вважає доводи в цій частині сторони відповідача вірними, оскільки по перше, як вже зазначено вище, договір №30102505 від 30.10.2025р. мав чіткий термін оплати замовником коштів у сумі 15000грн.– 30.10.2025р., а договір №30102506 терміни сплати коштів замовником у такому ж розмірі 15000грн. взагалі не містив. По друге, вид послуг визначений саме сторонами правочину (вписано рукописно до умов договору) за першим договором №30102505 - збір, ознайомлення та формування правового висновку та вид послуг визначений сторонами за наступним договором №30102506 - проект запиту щодо отримання відповіді, у разі відмови – позов, тобто види таких є різними, а остання послуга по крайній мірі є наслідком за наданими послугами при видачі вже правового висновку, а саме щодо можливості отримання відповіді в т.ч. від розпорядника коштів (по виплатах у тому чи іншому розмірі на який розраховує замовник) та через судові органи (підготовка позову виконавцем юридичних послуг ФОП ОСОБА_2 за результатами негативної відповіді). По третє, як пояснила сторона позивача, саме замовник ОСОБА_1 не погодився на укладення одного договору з вартістю 30000грн. за надання правової допомоги, а отже такі послуги були сторонами поділені на дві частини, з оплатою першої вартості у день підписання, а інший платіж при переході до виконання умов іншого договору.

Щодо виконання чи невиконання даних договорів зі сторони виконавця та розірвання одноособово договорів зі сторони замовника, і як наслідок вимога позову про повернення коштів оплачених 30.10.2025р. у сумі 15000грн., судом встановлено наступне.

За змістом пункту 4.3 договорів №30102505, №30102506 замовник має право відмовитись від виконання зобов`язань за цим договором, за умови оплати виконавцю фактично понесених останнім витрат, пов`язаних з наданням послуг за цим договором. Дія договору в т.ч. і до моменту його розірвання передбачена і п.4.1 договору.

Також 6.4. Договорів підписаний сторонами акт приймання-передачі наданих послуг, в т.ч. відповідний акт направлений замовнику за п.5.7 договору, є належним та достатнім документальним підтвердженням виконання виконавцем своїх зобов`язань за цим договором у повному обсязі. А за п.5.7 договорів, у разі якщо замовник безпідставно ухиляється від прийняття фактично наданих послуг всупереч умовам п.2.2.4 договору, виконавець має право направити замовнику відповідне письмове або текстове повідомлення, а також підписаний з боку виконавця акт приймання-передачі наданих послуг, що вважатиметься належним прийняттям наданих послуг з боку замовника.

Сторона позивача доводила, що до моменту одноосібного розірвання ним договорів, послуги не були надані за укладеними договорами, натомість сторона відповідача доводила те, що виконавцем (відповідачем) виконано умови першого договору №30102505, про що було повідомлено замовника листом від 05.01.2026р. та від 22.06.2026р., з наданням доказу такого виконання (правового висновку), а тому даний договір є повністю виконаним, натомість оскільки оплата по договору №30102506 не була здійснена замовником, до виконання такого договору він і не мав обов`язку приступити.

Щодо цього слід зазначити наступне.

Аналіз умов обох Договорів свідчить про те, що вони були укладені сторонами на невизначений строк, а в їх тексті – сторони не встановили чіткий термін надання послуг виконавцем замовнику після проведення оплати.

Тому, як доводила сторона позивача, не маючи жодного повідомлення від виконавця щодо результатів виконання ним обумовлених послуг правової допомоги, 27.02.2026 року ОСОБА_1 направив ФОП ОСОБА_2 письмову вимогу про виконання умов цих Договорів, в якій він вимагав від виконавця надати йому послуги, обумовлені договорами в семиденний строк від дня отримання цієї вимоги. При цьому, результат наданих послуг просив направити йому на адресу зазначеної електронної пошти. У випадку неможливості надати означені послуги негайно повернути сплачені ним кошти в розмірі 15 000,00 грн., але не пізніше 30-ти днів з дати отримання вимоги (а.с.17). Така вимога від 27.02.2026р. була направлена на дві адреси відповідача: м.Івано-Франківськ (за адресою зазначеною виконавцем в договорах) та в м.Львів (відомою адресою для замовника щодо діяльності ФОПа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Аналогічно, вимога від 27.02.2026р. позивачем була також направлена і на електронну адресу відповідача (а.с.22).

По м.Івано-Франківську лист-вимога отримана адресатом ФОП ОСОБА_2 – 06.03.2026р., а по місцю відправки м.Львів повернено назад відправнику без вручення (а.с.18-21). При цьому, в даній вимозі позивача вказується те, що лист від 05.01.2026р. отриманий від виконавця правочинів, не містив жодного доказу наданих послуг, тобто висновку.

Отже, судом встановлено, що по крайній мірі станом вже на 06.03.2026р. ФОП ОСОБА_2 як виконавець обох договорів отримав поштовим зв`язком від замовника претензію про відсутність виконання таких домовленостей, з вимогою виконання таких в 7-ми денний строк з дня отримання, тобто до 13.02.2026 року включно.

Так дійсно, листом від 05.01.2026р. №1/05-02/2026 ФОП ОСОБА_2 повідомляв ОСОБА_1 про виконання договору №30102505, а саме збір, ознайомлення та формування правового висновку. В цьому листі додатком зазначено експертно-правовий висновок №11/3 від 04.11.2025р. на 28 аркушах (а.с.83).

Однак, відповідачем по перше належних доказів направлення даного листа саме за адресою позивача, вказаною в правочинах – АДРЕСА_1 не надано, по друге що такий вказаний лист дійсно містив додаток – виконану послугу (експертний висновок), і оскільки матеріали справи на спростування такого підтвердження не містять, доводи відповідача про повідомлення замовника про виконану послуги є припущенням.

Так, лист хоч і датований 05.01.2026р. відповідачем був скерований на ім`я позивача тільки 08.02.2026р. та містив тільки 1 аркуш опису відправлень (саме повідомлення без додатку), отже доводи сторони позивача щодо відсутності отримання результатів наданих послуг виконавцем є доведеними перед судом. Також такий лист був направлений не на адресу позивача, а у інший населений пункт - с.Велика Павлівка Полтавського району Полтавської області, який там був отриманий 17.02.2026р. ймовірно особою яка передала такий позивачу чи самим позивачем (а.с.99,105). При цьому, доводи адвоката позивача про не отримання ОСОБА_1 взагалі такого листа від ФОП ОСОБА_2 відправлено 08.02.2026р., оскільки в Полтавській області ОСОБА_1 не проживав, відхиляються судом, оскільки саме позивач у вимозі від 27.02.2026р. вказує у змісті про такий лист від 05.01.2026р.. Разом з тим, як вже зазначено вище, суду підтверджено стороною позивача факт відсутності належного отримання позивачем результату виконаних послуг виконавцем-відповідачем, так як поштовим зв`язком зафіксовано було опис вкладення «на 1 аркуші» і це не може бути помилкою, як трактує на власний розсуд представник відповідача.

Окрім того, у разі б отримання наданих послуг за першим договором, позивач не вчиняв би наступні дії, які навпаки підтверджують факт неотримання ним такого доказу.

Так, 20.03.2026р. позивачем була направлена відповідачу вимога про розірвання договорів від 30.10.2025р., так як у 7-ми денний строк після отримання вимоги відповідачем послуги так і не були надані, як і не повернуто кошти у разі ненадання таких послуг. Отже, замовник відмовляється від вказаних договорів та односторонньо такі розриває, днем розірвання слід вважати день отримання повідомлення та вимагає повернути сплачені кошти протягом 30 днів (а.с.23). Даний лист-повідомлення відповідач отримав 27.03.2026р. за адресою у м.Івано-Франківськ, а за адресою м.Львів знову повернуто відправнику без вручення (а.с.24-27).

Як слідує з матеріалів справи долучених стороною позивача, ФОП ОСОБА_2 сформував лист на ім`я ОСОБА_1 , датованого 18.03.2026р., однак відправленого відправником тільки 08.04.2026р. (а.с.28-30,102-103), тобто вже після отримання повідомлення від замовника про одностороннє розірвання договорів через невиконання ФОП ОСОБА_2 до 13.02.2026 року обов`язків як виконавця угоди, за попередньою отриманою виконавцем претензією 06.03.2026р. від замовника. Даним листом ФОП ОСОБА_2 повідомив про виконання обов`язку за договором №30102505 та відсутність обов`язку за договором №30102506 через відсутність оплати. При цьому, цей лист тільки стверджував виконання обов`язку без вкотре направлення самого результату такого обов`язку виконавця, тобто висновку. При цьому, не доведено представником відповідача, який же зміст вкладення «відповідь на заяву ОСОБА_1 » відправляв двічі відповідач, а саме 19.03.2026р. та 08.04.2026р. (а.с.102-103 та 103зв-104зв), оскільки саме позивач стверджує та не заперечує факт отримання відповіді від ФОП ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 , датованої 18.03.2026р., однак відправленого відправником тільки 08.04.2026р. та отриманої ОСОБА_1 .. Лист же відправлений відповідачем 19.03.2026р. (без встановлення судом змісту такого або такий зміст і відповідав листу від 18.03.2026р.), повернувся йому без вручення позивачу (а.с.107-108).

Сторона позивача доводила те, що результат виконаної роботи за договором №30102505, а саме експертно-правовий висновок №11/3 від 04.11.2025р. на 28 аркушах, складений відповідачем за датою 04.11.2025р., отриманий ним вперше з направленого до суду відзиву на позов (тобто 16.07.2026р.) та поштовим зв`язком 13.07.2026р. - письмове повідомлення ФОП ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 , датованого 25.06.2026р. за №1/25-06/2026р., відправленого відправником 25.06.2026р. (а.с.84-98,101,109). Суд погоджується з такими доводами, так як дійсно опис відправлення потової кореспонденції від ФОП ОСОБА_2 позивачу саме за 25.06.2026р. вперше містить найменування такого відправлення «копія експертно-правовий висновок №11/3 від 04.11.2025р. на 28 аркушах» і як вже зазначено вище в рішенні, посилання сторони відповідача про направлення такого висновку замовнику попередньо ще в січні чи березні (квітні) 2026р., а тим паче після складання такого у листопаді 2025 року, не є доведеними перед судом.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язанням ж, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти повинні керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважались такими (висновок міститься у п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 607/3693/17).

За змістом ч.1 ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ч.1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання)

Відповідно до приписів ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків .

Згідно із ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час , крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, відповідач повинен був надати позивачу послуги, обумовлені договором №30102505 від 30.10.2025р., в 7-ми денний термін після отримання 06.03.2026р. такої вимоги від замовника, але не пізніше 13.03.2026 року включно. Натомість, не зважаючи на те, що дійсно є наявним експертно-правовий висновок №11/3 за результатами опрацювання інформації, наданої замовником від 04.11.2025р. складений на 28 аркушах та підписаний ФОП ОСОБА_2 , який долучений 16.07.2026р. до відзиву на позов у даній цивільній справі та до долучений до листа адресованого позивачу від 25.06.2026р., не був вчасно в період з 04.11.2025року до червня 2026 року наданий виконавцем замовнику ні електронною поштою вказаною в переписці позивача з відповідачем(зокрема і претензії отриманої виконавцем у березні 2026р.), ні поштовим зв`язком за весь вказаний період, ні будь яким іншим способом (вручення особисто чи за телефонограмою за номером телефону вказаному у договорі, чи передачі в офісі відповідача тощо). Тому доводи представника відповідача, що граничний термін (дата) надання позивачу послуг – не встановлено, а також що протягом періоду часу з 04.11.2025 по 06.02.2026, з боку ФОП ОСОБА_2 вживались спроби досягти домовленості з позивачем щодо проведення з останнім особистої комунікації в офісі виконавця щодо договірних відносин за договорами про надання послуг не виявилось за можливе, є помилковими та без належних доказів щодо ініціативи виконавця послуг до будь якої комунікації з замовником після складеного експертно-правового висновку №11/3 від 04.11.2025р., тобто на підтвердження своєчасного виконання ним договору №30102505 від 30.10.2025р., при цьому що відповідач таку дату складеного ним висновку проставив прописом самостійно і чи така відповідає наданій по факту послузі, встановити не вдалося.

Приписами ч.1 ст.906 ЦК України визначено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Звідси, враховуючи все викладене, а також, що договором обумовлювалось право як замовника, так і виконавця на відмову від обов`язків по договору, достроково припинити дію договору у зв`язку з відмовою замовника від послуг виконавця, розірвання договору (п.4.1.,4.3,5.2) та вимагати повернення коштів у випадках передбачених законом, що й відбулося у даних правовідносинах замовником (позивачем) на підставі висловленого ним повідомлення про розірвання договорів та повернення коштів, яке отримане відповідачем – 27.03.2026р., відповідач не довів перед судом факт своєчасного та належного виконання обов`язку за договором №30102505 з дня визначеного замовником строку за цим повідомленням, вимоги позову в частині стягнення грошових коштів з відповідача в сумі 15 000,00 грн., як завдані збитки у формі внесеної плати за договором послуг (при цьому факт понесених фактично виконавцем послуг витрат за п.4.3 договору, стороною відповідача не доводилось перед судом), підлягають до задоволення і є доведеними перед судом, з врахуванням також і вимог Закону України «Про захист прав споживачів», який вірно застосовано стороною позивача у даних правовідносинах, враховуючи й таке.

Відносини, що виникли між сторонами та розглядаються судом у даній цивільній справі є зобов`язальними з приводу надання послуг за укладеним договором на підставі ст..11 ЦК України та глави 63 цього ж кодексу. При цьому, положення глави 63 ЦК України окремо не регулює особливості такого виду послуг як юридичні (правові) послуги, які надаються фізичними особами чи ФОПами - не адвокатами.

Відповідач, укладаючи договір про надання правової допомоги/юридичних послуг №30102505 та №№30102506 від 30.10.2025р., як виконавець послуг, діяв як ФОП– суб`єкт господарювання з приводу виконання останнім договору про надання юридичних послуг для задоволення особистих потреб замовника. Відповідач не є адвокатом, у Єдиному реєстрі адвокатів України відсутній (а.с.33), що також і підтверджено про відсутність такого статусу і представником відповідача.

Представник відповідача заперечував застосування до даних правовідносин закону про захист прав споживачів, вказуючи що юридичні (правові) послуги до таких не відносяться на підставі Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Пунктами 3,17,22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Оскільки даний спір виник між замовником та виконавцем – суб`єктом господарювання (ФОПом) з приводу виконання договору про надання юридичних послуг для задоволення особистих потреб замовника, то наявні підстави стверджувати, що позивач звернувся до суду за захистом свого права, саме як споживач. Посилання на вказані закони представника відповідача є вірними тільки в тій частині, що дійсно на діяльність адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об`єднання не поширюються норми закону про захист прав споживачів, однак до такого переліку: діяльність адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об`єднання відповідач ФОП ОСОБА_2 як виконавець послуг по даних договорах не відноситься, не зважаючи на вид наданих ним послуг.

За змістом ч.1 ст.1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. Разом з тим, цим Законом визначено, що виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги, а споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Оскільки виконавцем послуг була фізична особа-підприємець (суб`єкт господарювання), а споживачем була фізична особа, яка замовила послугу для особистих потреб, то до даних відносин на переконання суду застосовується також й Закон України «Про захист прав споживачів».

У постанові ВС 24 листопада 2021 року справа № 191/2617/19, провадження № 61-5146св21, на яку посилається сторона відповідача, суд зазначив, що відповідно до пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно з положеннями статті 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов`язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний (зобов`язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов`язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

За змістом статей 632, 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) - форма грошового визначення вартості наданих послуг. Виплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов`язку. Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України в їх системному зв`язку, сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості й можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом») або якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.

Тому, свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою, за договором про надання юридичних послуг у формі представництва в суді, є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи в суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес).

Отже, ВС висловлювався щодо правовідносин наданих саме за законодавством про адвокатуру чи безоплатну правничу допомогу, а оскільки така відповідачем у даній справі не надавалась, а надавались юридичні послуги фізичною особою – підприємцем, який не укладав договір як адвокат та не діяв як адвокат по наданню послуг, такий правовий висновок ВС не може застосовуватись у даній справі, що розглядається з даними правовідносинами між позивачем та відповідачем.

При цьому, види правової допомоги – є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Тому, такий вид правової допомоги, який надавався відповідачем без статусу адвоката, не є видом надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань за законодавством про адвокатуру. Звідси, зазначаючи вид послуг як юридичні, відповідач не діяв як адвокат, іншого матеріали справи не містять.

Щодо нарахування позивачем пені.

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Водночас, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Згідно зі статтею 546,548 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що по своїй суті неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності).

У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дозволяє констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання».

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) , якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Позивачем нараховано пеню за період з 14.03.2026р. (перший день після встановлення замовником строку виконання зобов`язання виконавцем – до 13.03.2026р.) по 27.03.2026р. (день отримання виконавцем односторонньої вимоги замовника про припинення дії договору через невиконання зобов`язання), за розрахунком: вартість послуги 15000грн х 3% х 14 днів = 6300грн.

Так, сторони вказаних договорів від 30.10.2025р. у п.5.1 передбачали, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором вони несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства.

Договір складений та запропонований в такій редакції саме відповідачем (виконавцем послуг), тому відсутність конкретизації такої відповідальності за умовами договору надання послуг, не звільняє відповідача як виконавця від відповідальності перед споживачем таких послуг, який своєчасно за встановленим строком замовника свої обов`язки не виконав, ні шляхом направлення відповідного результату (висновку) для ознайомлення з наданою послугою, ні шляхом складання акта приймання-передачі таких наданих послуг у строк до 13.03.2026р.

Отже, вимоги в цій частині є також доведеними перед судом та підлягають до виконання.

За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважити доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натоміть, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи з`являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими повністю.

За положеннями статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові - на позивача.

За нормою ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що ціна позову становить 21 300 грн., відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 1 відсоток від ціни позову становить 213 грн. (21 300 грн.*1 %). Однак зазначена сума є меншою за встановлений законом мінімальний розмір судового збору.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328 грн., а тому мінімальний розмір судового збору за подання такого позову становить 1 331,20 грн. (3 328 грн. * 0,4).

Оскільки позовну заяву подано в електронній формі, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» до ставки судового збору застосовується коефіцієнт 0,8. Таким чином, належний до сплати розмір судового збору становить 1064,96 грн. (1331,20 грн. * 0,8).

Водночас позивач відповідно до закону звільнений від сплати судового збору. З огляду на те, що позовні вимоги задоволено, судовий збір, від сплати якого позивач звільнений, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 1064,96 грн.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. 11,509,526, 530,599,620,612,615,903 ЦК України, ст.1,10 Закону України «Про захист прав споживачів» керуючись ст.ст. 12, 13, 141,263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Задовольнити позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Гресько Василь Васильович, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти в сумі 15 000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень) та пеню в сумі 6 300 грн. (шість тисяч триста гривень) за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором про надання правової допомоги/юридичних послуг №30102505 від 30.10.2025р.

Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , на користь держави (з зарахуванням на рахунок: UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 1 064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА