Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №367/4920/26 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року місто Київ

справа №367/4920/26

апеляційне провадження № 22-ц/824/12474/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коновалова Валерія Сергійовича на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Кравчук Ю.В., у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 .

Заява обгрунтована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 .

На початку сімейних відносин сторони спільно проживали у квартирі, що належить ОСОБА_2 та її матері, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стверджує, що останнім часом ОСОБА_1 почав допускати щодо ОСОБА_2 та їхньої спільної малолітньої дитини протиправну поведінку, яка виражається у систематичному вчиненні психологічного тиску, а саме: висловлюванні погроз життю та здоров`ю ОСОБА_2 та дитині, використання нецензурної лексики образливого характеру, вчиненні дій, спрямованих на залякування та створення реальної загрози застосування фізичного насильства. Крім того, ОСОБА_1 неодноразово висловлював наміри протиправно відібрати у ОСОБА_2 дитину.

Вказує, що у зв`язку з черговим конфліктом, що супроводжувався вищезазначеними діями, ОСОБА_2 була змушена залишити місце спільного проживання, з метою забезпечення власної безпеки та безпеки дитини і тимчасово переїхала до житлового будинку за адресую: АДРЕСА_2 , де проживають її мати та сестра, однак ОСОБА_1 встановив місце її перебування та перебування дитини і продовжив вчиняти протиправні дії, які виражалися у висловлюванні погроз на її адресу та адресу родичів.

Зазначає, що у зв`язку з вищевикладеним ОСОБА_2 була змушена звернутися до органів Національної поліції України.

Стверджує, що за результатами виїзду працівників поліції відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол, а також винесено терміновий заборонний припис, яким, зокрема, встановлено зобов`язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи строком на 10 (десять) діб.

Вказує, що незважаючи на встановленні обмеження, ОСОБА_1 продовжує вчиняти дії спрямовані на психологічний тиск, а саме - здійснює телефонні дзвінки ОСОБА_2 , погрожує в смс- повідомленнях про те, що подасть заяву в поліцію про викрадення дитини та вигадав, що вона викрала у нього кошти.

Наголошує на тому, що зазначене викликає в ОСОБА_2 обґрунтовані побоювання за свою безпеку та безпеку дитини та дає підстави стверджувати про реальну загрозу продовження домашнього насильства.

Крім того, представник зазначає, що ОСОБА_1 служить у Збройних силах України та активно брав участь в військових діях проти російської федерації, що ймовірно вплинуло на його психічний стан, у зв`язку з чим ОСОБА_2 побоюється повертатись до попереднього місця проживання та вважає за необхідне застосування додаткових заходів захисту.

Вказує, що з відеозапису здійсненого 06 квітня 2026 року сестрою ОСОБА_2 , вбачається, що у будинку, куди була змушена тимчасово переміститися потерпіла, зафіксовано агресивну поведінку ОСОБА_1 , яка проявляється у жорстокому, зневажливому та принизливому ставленні до своєї дружини та її родичів, а також у вчиненні дій, спрямованих на протиправне заволодіння дитиною.

Стверджує, що зазначена поведінка має ознаки психологічного та, з огляду на характер дій, потенційно фізичного домашнього насильства, оскільки супроводжується залякуванням, тиском, створенням небезпеки для емоційного стану потерпілої та дитини, а також посяганням на їхню безпеку та спокій.

Зазначає, що з скріншотів SMS-повідомлень, зроблених під час дії тимчасового забороненого припису, вбачається систематична агресивна та психологічно насильницька поведінка з боку кривдника, яка створює атмосферу страху, емоційного напруження та негативно впливає на психологічний стан ОСОБА_2 .

Вказує, що після винесення працівниками поліції термінового заборонного припису ОСОБА_1 не припинив протиправну поведінку, а навпаки, вдався до подальшого психологічного тиску на ОСОБА_2 , зокрема шляхом безпідставних звинувачень у нібито викраденні грошових коштів та подання заяви до поліції про вчинення нею кримінального правопорушення.

Стверджує, що таким чином, дії ОСОБА_1 носять системний характер, спрямовані на психологічне пригнічення, залякування та контроль над ОСОБА_2 .

Враховуючи вищевикладене, заявник просила винести обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав кривдника, а саме: заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 або АДРЕСА_2 ; обмежити спілкування з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; заборонити наближатися на відстань менше 200 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 або АДРЕСА_2 ; заборонити вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Встановити строк обмежувального припису 6 (шість) місяців.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - задоволено частково.

Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 поклавши на нього обов`язки строком на 2 (два) місяці, а саме:

- заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а також за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заборонено наближатися на відстань менше 200 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а також за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Строк обмежувального припису до 30 червня 2026 року включно.

У решті заяви відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Коновалов В.С. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не надав належної оцінки доказам та поясненням представника ОСОБА_1 . Суд прийняв як доказ пояснення лише заявника про адміністративний протокол, складений на ОСОБА_1 за ст. 173-2 КУпАП, за наслідками розгляду якого не було винесено постанови щодо притягнення останнього до адміністративної відповідальності, а тому посилання суду в оскаржуваному рішенні на цю обставину як на доказ винної поведінки заінтересованої особи є незаконним.

Вказує, що ОСОБА_1 не ображав свою дружину та дитину. Вілео сварки від 06.04.2026 року, яке заявник надала до суду, підтверджує лише те, що розмова на підвищених тонах відбулася в родині між ОСОБА_1 і його тещею та сестрою дружини, які постійно втручаються в сімейні стосунки та нав'язують свої погляди на виховання дитини.

Зауважує, що суд оскаржуваним рішенням порушує права батька на побачення та спілкування із сином.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Коновалов В.С. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належно, про причини неявки суду не повідомила, тому враховуючи ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника заінтересованої особи, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що 17 травня 2024 року Ірпінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 17 травня 2024 року складено відповідний актовий запис № 238, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . Після реєстрації шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_4 ».

Від даного шлюбу сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 01 жовтня 2024 року Бучанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 270349490 від 13 серпня 2021 року, ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності належить 1/10 частка квартири загальною площею 79,3 кв.м., житловою площею 46,9 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із витягом з реєстру Бучанської територіальної громади № 2024/009530244 від 09 серпня 2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , дата реєстрації 09 серпня 2024 року.

Відповідно до термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА № 524406 від 06 квітня 2026 року, інспектором СРПП ВП № 1 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, старшим лейтенантом поліції Хилевичем Дмитром Миколайовичем винесено терміновий заборонний припис стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із скоєнням ним домашнього насильства психологічного характеру (ображав нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою) відносно ОСОБА_2 . ОСОБА_1 зобов`язано залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи строком на 10 діб, з 18 години 00 хвилин 06 квітня 2026 року до 18 години 00 хвилин 16 квітня 2026 року.

З долучених до матеріалів справи відеозаписів, вбачається, що ОСОБА_1 висловлював погрози ОСОБА_2 про те, що підірве гранату в місці перебування її родичів.

Крім того, під час розгляду даної справи представником заявника долучено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА № 351214 від 19 квітня 2026 року, згідно з яким ОСОБА_1 , у зв`язку із скоєнням домашнього насильства психологічного характеру відносно ОСОБА_2 , заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком 10 діб, з 13 години 58 хвилин 19 квітня 2026 року до 13 години 58 хвилин 29 квітня 2026 року.

Задовольняючи частково заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що наявні обґрунтовані ризики вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства стосовно дружини ОСОБА_2 , яка потребує захисту, і тому є підстави для видачі обмежувального припису, заборонивши ОСОБА_1 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 або АДРЕСА_2 , наближатися на відстань менше 200 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 або АДРЕСА_2 , вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Застосування вказаних заходів тимчасового обмеження прав кривдника є необхідними та достатніми для забезпечення прав заявниці на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства стосовно заявниці, а втручання у права і свободи заінтересованої особи внаслідок застосування обмежувальних заходів не буде непропорційним, враховуючи, що ці заходи безпосередньо пов`язані із поведінкою ОСОБА_1 та є спеціальними засобом правового захисту прав потерпілої особи від домашнього насильства.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (пункти 1, 4, 6 частини другої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

Відповідно до статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» на строк від одного до шести місяців.

Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях (постанова Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22).

Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (постанова Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.

Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.

Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Подібні висновки викладені Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).

Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, ОСОБА_2 посилалася на те, що ОСОБА_1 систематично вчиняє щодо неї домашнє насильство, яке виражається у висловлюванні погроз на її адресу та адресу її родичів, навіть під час дії тимчасового заборонного припису.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, таким чином незалежно від особи заявника та від того в чиїх інтересах він діє, суд зобов`язаний незалежно від наявності чи результатів кримінального провадження, а також від існування між сторонами житлового або іншого спору, здійснити незалежну і повну оцінку всіх установлених факторів небезпеки щодо кожного заявника. Така оцінка має охоплювати характер заявленої поведінки, відомості про тілесні ушкодження та погрози, попередні й очікувані контакти сторін, можливість доступу ймовірного кривдника до постраждалих осіб, вразливість і найкращі інтереси дітей, сприйняття ними події, імовірність продовження або повторення насильства та тяжкість ймовірних наслідків. Жодна із цих обставин окремо не є ні безумовною підставою для видачі припису, ні підставою для відмови в його видачі, а тому рішення суду має ґрунтуватися на оцінці сукупності обставин, факторів небезпеки і пропорційності конкретних обмежень підтвердженій небезпеці.

Установивши, що у порушення вимог статті 81 ЦПК України, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 систематично вчиняє щодо неї домашнє насильство, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із невчиненням обмежувального припису.

Надані ОСОБА_2 відеозаписи з мобільного телефону її родички не підтверджують обставин вчинення домашнього насильства відносно заявниці. З наданих відеозаписів можливо лише встановити конфлікт між подружжям та родичами заявниці.

Також не підтверджує вчинення домашнього насильства і надані скрін-шоти смс-повідомлень. З переписки вбачається наявність конфлікту між подружжям.

Щодо термінового заборонного припису суд зауважив, що зі змісту останнього не вбачається повторності та систематичності вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2 , а тому відсутні документально підтверджені правові підстави для його видачі працівниками поліції.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заявницею не доведено наявність обставин, які, відповідно до положень Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», дають підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Апеляційний суд зазначає, що наявність конфлікту між подружжям не підтверджує факт вчинення щодо ОСОБА_2 домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності в розумінні Закону № 2229-VIII, враховуючи що ці докази підтверджують виключно наявність конфлікту між учасниками справи, а відтак відсутні правові підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коновалова Валерія Сергійовича - задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 квітня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: