Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №752/21476/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10056/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі: представника позивача - адвоката Мамаєва Д. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича, в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Чекулаєва С. О.

від 01 жовтня 2025 року

у цивільній справі № 752/21476/24 Голосіївського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в суд з даним позовом, в якому просив стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на свою користь завдані матеріальні збитки у розмірі 55 000,00 грн, а також моральну шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 432 000,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги зазначав, що 06.08.2020 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебуваючи на дитячому майданчинку у стані алкогольного сп`яніння за адресою: АДРЕСА_1 , почали сварку з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_1 , який є чоловіком ОСОБА_5 , зробив відповідачам зауваження з приводу їх неналежної поведінки та отримав у відповідь удари від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в наслідок чого позивачу було завдано тілесні ушкодження середньої тяжкості, а саме: струс головного мозку, синці правової навколо-очної ділянки, правої та лівої підочно-ямкових ділянок, правої щічної ділянки, садна обличчя, закритий вдавлений перелом правої виличної кістки зі зміщенням уламків, синця правої виличної ділянки, закритий перелом.

31.10.2022 вироком Голосіївського районного суду міста Києва по справі № 752/16025/21 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 122 КК України.

За наслідками вчинення протиправних дій позивачу завдано матеріальну шкоду в розмірі 55 000,00 грн, що підтверджується чеками на придбання ліків та квитанцією з оплати психологічної експертизи, та моральну шкоду, розмір якої оцінює у сумі 432 000,00 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Мамаєв Д. Ю., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення у сумі 432 000 грн. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову посилаючись лише на недоведеність вчинення кримінального правопорушення. Звертає увагу на те, що судом було порушено принципи цивільного судочинства, закріплені у статтях 2, 6, 7, 10 та 263 ЦПК України, а також принцип верховенства права, передбачений статтею 8 Конституції України. Наголошує, що суддя виявив упередженість і перевищив свої повноваження, оскільки самостійно здійснював збір доказів та досліджував питання скасування вироку поза межами судових засідань, перебуваючи в нарадчій кімнаті. Вказує, що суд взагалі не дослідив фактичних обставин справи, за яких відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово визнавали факт побиття та приносили свої вибачення за вчинення протиправних дій.

Стверджує, що 06.08.2020 о 22 год. 35 хв. за адресою АДРЕСА_1 , відповідачі у стані алкогольного сп`яніння вчинили сварку з третіми особами, а після усного зауваження позивача нанесли позивачу умисні удари в область голови. Посилається на те, що внаслідок спільних неправомірних дій відповідачів позивачу було завдано тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які спричинили тривалий розлад здоров`я на строк понад 21 день. Пояснює, що за цим фактом було відкрите кримінальне провадження № 12020100010004133, а вироком суду від 31.10.2022 у справі № 752/16025/21 ОСОБА_2 було визнано винуватим за частиною 1 статті 28 та частиною 1 статті 122 КК України. Зауважує, що подальше скасування цього вироку судом апеляційної інстанції відбулося виключно з формальних причин, оскільки в лікарні потерпілий не мав можливості особисто подати заяву про приватне обвинувачення. Акцентує увагу на тому, що розмір матеріальної шкоди у сумі 55 000 грн повністю підтверджується фіскальними чеками на придбання ліків та квитанціями про оплату експертизи. Додає, що розмір моральної шкоди обґрунтований тривалими душевними стражданнями та визначений на підставі Висновку експерта № 1-14/01 у розмірі 54 мінімальних заробітних плат, що становить 432 000 грн.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідачів до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвоката Мамаєв Д. Ю. підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що для застосування деліктної відповідальності у вигляді стягнення збитків необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення, що включає шкоду, протиправну поведінку, причинний зв`язок та вину заподіювача. Встановивши, що ухвалою Київського апеляційного суду від 20.02.2025 у справі № 752/16025/21 вирок щодо ОСОБА_2 було скасовано, а кримінальне провадження закрите у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, суд дійшов висновку про недоведеність факту спричинення відповідачами тілесних ушкоджень позивачу. Стосовно відповідача ОСОБА_3 суд зазначив, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження факту завдання ним шкоди, оскільки матеріали кримінального провадження щодо нього виділені в окреме провадження та зупинені. Суд першої інстанції наголосив, що наданий позивачем висновок експерта № 1-14/01 Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» може бути доказом лише наявності моральної шкоди та її розміру, проте він не є належним та допустимим доказом того, хто саме таку шкоду завдав. Також суд вказав, що лікарські призначення, фіскальні чеки та медичні довідки підтверджують виключно факт лікування позивача та понесення ним витрат, але не доводять протиправності поведінки відповідачів та їхньої вини. Враховуючи відсутність будь-яких інших цивільних доказів, які б свідчили про протиправну поведінку відповідачів та причинно-наслідковий зв`язок із заподіяною шкодою, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог на підставі статей 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції повною мірою не відповідає.

Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Юридичною підставою позадоговірної цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою, а також вина заподіювача. Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди: потерпілий подає докази наявності шкоди та причинного зв`язку між діями відповідача і шкодою, тоді як обов`язок доведення відсутності протиправності дій та відсутності вини покладається на відповідача (правовий висновок у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20, правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 404/7922/17).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову з підстав скасування вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 31.10.2022 щодо ОСОБА_2 та закриття кримінального провадження ухвалою Київського апеляційного суду від 20.02.2025 за пунктом 1 частини першої статті 284 КК України, дійшов помилкового висновку про недоведеність цивільного правопорушення. Частиною шостою статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Відсутність обвинувального вироку або закриття кримінального провадження з суто процесуальних підстав не є преюдиційним фактом відсутності деліктного цивільного правопорушення і не позбавляє цивільний суд обов`язку самостійно встановити обставини справи на засадах змагальності, повноти та всебічності оцінки доказів за статтями 12, 76, 81, 89 ЦПК України.

Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 17.07.2024 та ухвали Київського апеляційного суду від 20.02.2025 у кримінальній справі № 752/16025/21 (повний доступ у ЄДРСР за номерами 120514072 та 126220475), кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною першою статті 122 КК України було розпочато 15.08.2020 за ознаками кримінального правопорушення приватного обвинувачення за відсутності первинної заяви самого потерпілого ОСОБА_1 , що було визнано істотним порушенням вимог статті 477 КПК України. Закриття провадження відбулося через допущені слідчими органами порушення порядку початку досудового розслідування та непідтвердження повноважень представника потерпілого адвокатським статусом, тобто через формальні процесуальні вади кримінального провадження, а не внаслідок відсутності самого факту фізичного насильства та спричинення тілесних ушкоджень. Більше того, переглядаючи вирок місцевого суду, Верховний Суд у постанові від 17.07.2024 зазначив про доведеність самого конфлікту, факт нанесення ударів кулаком і ногами в область голови потерпілого з боку ОСОБА_2 та відхилив версію сторони захисту про перебування у стані необхідної оборони з огляду на умисний характер застосування сили у відповідь на попередню сварку. Зокрема, у вказані постанові Верховний Суд зазначив: «Як було встановлено судом першої інстанції, між дружиною потерпілого, потерпілим, обвинуваченим та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, був конфлікт, під час якого ОСОБА_2 та особа, щодо якої матеріали виділені в окреме провадження, нецензурно висловлювались в бік дружини потерпілого, який хотів її захистити.

Дійсно суд встановив, що ОСОБА_1 першим дав ляпаса особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, однак у відповідь на це ОСОБА_2 наніс удар кулаком в потилицю ОСОБА_1 від чого останній впав на землю, після чого особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, сидячи зверху на спині лежачого ОСОБА_1 , наносила удари руками в область голови, а ОСОБА_2 наносив удари ногами в область голови потерпілого.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що такі дії ОСОБА_2 не були спрямовані на негайне відвернення або припинення суспільно небезпечного посягання, а свідчать про бажання спричинити шкоду у відповідь потерпілому.»

Колегія суддів наголошує, що у цивільному судочинстві сам факт події завдання тілесних ушкоджень не спростовується тим, що кримінальне переслідування припинено через недотримання публічного або приватного процесуального порядку реалізації кримінального обвинувачення. А відтак, враховуючи, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належним чином повідомлялися про розгляд справи судом першої інстанції, відзиву на позов та жодних заперечень не подали, а за правилами частини другої статті 1166 ЦК України обов`язок доведення правомірності своєї поведінки, наявності стану крайньої необхідності або необхідної оборони за статтею 1169 ЦК України покладається саме на заподіювача шкоди, висновок місцевого суду про відсутність у відповідачів процесуального обов`язку спростовувати вину є прямим порушенням матеріальних норм деліктного зобов`язання. Позивач надав докази наявності розладу здоров`я, тілесних ушкоджень середньої тяжкості (вдавленого перелому виличної кістки, перелому щелепи), понесених витрат на лікування та експертизи, а також обставин інциденту, що мав місце 06.08.2020 на дитячому майданчику, тоді як суд першої інстанції цим обставинам правової оцінки не дав і формально обмежився констатацією відсутності обвинувального вироку.

Статтею 1190 ЦК України встановлено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Посилання суду на те, що матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_3 виділені в окреме провадження через військову службу, не є передбаченою законом підставою для відмови у позові у цивільній справі, оскільки участь особи у нанесенні побиття та спільність дій підлягає дослідженню за правилами цивільного судочинства за наявними у справі доказами, у тому числі свідченнями очевидців та письмовими доказами.

Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 55 000,00 грн слід враховувати положення статті 1195 ЦК України, відповідно до якої фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Для покладення обов`язку відшкодування витрат на придбання ліків та лікування обов`язковому встановленню підлягає зв`язок між призначеннями лікарів і придбаними медичними препаратами відповідно до досліджених фіскальних чеків (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 263/16183/18, правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 404/7922/17).

Суд першої інстанції взагалі не перевірив надані фіскальні чеки на предмет їх належності, обґрунтованості та зв`язку із лікуванням травм щелепи та виличної кістки, відмовивши у їх відшкодуванні з формальних підстав, що свідчить про неповноту з`ясування обставин. При цьому витрати позивача на проведення висновку спеціаліста або експертного дослідження, замовлені на підтвердження вимог, мають правову природу судових витрат, а не прямих збитків у розумінні статті 1195 ЦК України, і підлягають розподілу за правилами статті 141 ЦПК України за наявності документального підтвердження їх оплати (правовий висновок у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

Щодо грошової компенсації моральної шкоди колегія суддів виходить із того, що за змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях через протиправну поведінку щодо неї. Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою прямої дії, яка поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, де особі завдано моральної шкоди, а можливість стягнення компенсації ставиться у залежність від самого факту порушення цивільного права особи (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 201/196/23, правовий висновок у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, виходячи з вимог розумності і справедливості (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 263/16183/18, правовий висновок у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 368/807/19). Висновок психологічного експертного дослідження № 1-14/01 від 14.01.2022, на який посилається апелянт, не має для суду обов`язкової сили та встановленого еквівалента у виді прив`язки до мінімальних заробітних плат, оскільки визначення розміру компенсації моральної шкоди є дискреційним повноваженням суду і здійснюється з урахуванням конкретних обставин інциденту, тяжкості травм, вимушених змін у життєвих зв`язках потерпілого та засад розумності і виваженості. Суд першої інстанції наведених норм матеріального права до спірних правовідносин не застосував, наявність і характер моральних страждань позивача внаслідок спричинення йому тілесних ушкоджень середньої тяжкості не дослідив та ухилився від надання оцінки доказам душевних страждань.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що регулюють загальні підстави деліктної відповідальності, та порушив норми процесуального права щодо оцінки доказів і визначення предмета доказування, висновок місцевого суду про повну відсутність підстав для відповідальності відповідачів через процесуальне закриття кримінального провадження є передчасним і помилковим, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з підстав визначених статтею 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення по суті позовних вимог.

Вирішуючи вимогу про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 55 000,00 грн, колегія суддів виходить із положень статті 1195 ЦК України, згідно з якою фізична особа, яка завдала шкоди ушкодженням здоров`я, зобов`язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю лікування та придбання ліків. Як зазначено вище, обов`язковою умовою для стягнення таких сум є належне документальне доведення взаємозв`язку між лікарськими призначеннями фахівців та придбаними медикаментами згідно з фіскальними чеками.

Дослідженням доданих до позовної заяви чеків установлено, що позивачем купувалися препарати без підтвердження їхнього призначення лікарями саме для лікування переломів щелепи, виличної кістки та струсу мозку, витрачалися кошти на продукти харчування та здійснювалися платежі без зазначення найменування товару, які відшкодуванню не підлягають.

За таких обставин заявлені позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.

Вирішуючи вимогу про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 432 000,00 грн, колегія суддів керується статтями 23 та 1167 ЦК України. Позивач переніс інтенсивний фізичний біль від перелому щелепи та вдавленого перелому виличної кістки, зазнав тривалого розладу здоров`я понад 21 день, перебував на стаціонарному лікуванні та зазнав психоемоційних переживань унаслідок конфлікту на очах у дружини, що порушило його нормальні життєві зв`язки та вимагало додаткових зусиль для організації життя. Разом із тим, визначений у висновку експерта-психолога від 14.01.2022 № 1-14/01 орієнтовний розмір відшкодування у 54 мінімальні заробітні плати не є обов`язковим для суду, оскільки визначення розміру компенсації моральної шкоди здійснюється виключно судом за внутрішнім переконанням із дотриманням засад розумності, виваженості та справедливості (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 372/1652/18). Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував, що розмір компенсації моральної шкоди не є сталою величиною, розраховується з урахуванням усіх обставин інциденту і не повинен призводити до безпідставного збагачення потерпілого (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 624/946/23, правовий висновок у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 368/807/19).

З огляду на тяжкість перенесених травм, тривалість лікування, але водночас зважаючи на характер подій та вимоги справедливості, заявлений розмір моральної шкоди 432 000,00 грн є вочевидь завищеним і неспівмірним. Справедливим, виваженим і достатнім для компенсації перенесених душевних та фізичних страждань є часткове стягнення компенсації моральної шкоди солідарно з відповідачів у розумному розмірі 100 000,00 грн.

Розподіл судових витрат підлягає здійсненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 141 ЦПК України, з урахуванням звільнення позивача від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» та необхідності його стягнення з відповідачів у дохід держави.

Витрати на оплату висновку психологічного експертного дослідження компенсації позивачу не підлягають, оскільки відповідно до долученої до матеріалів справи платіжної інструкції від 29.12.2021 витрати понесені не позивачем, а ОСОБА_6 . Відомості про правові підстави здійснення оплати вказаною особою у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Мамаєва Дмитра Юрійовича, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення завданих матеріальних збитків у розмірі 55 000,00 грн, а також моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення у розмірі 432 000,00 грн задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає: АДРЕСА_3 ) солідарно на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у відшкодування моральної шкоди 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 000,00 грн за розгляд справи у суді першої інстанції, по 500,00 грн з кожного та 1 500,00 грн за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, по 750,00 грн з кожного.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 вересня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов