Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №754/12862/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/13295/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

за участі: представника відповідача - адвоката Тальчук П. І. (в режимі ВКЗ),

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»

на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Скрипки О. І.

від 07 травня 2026 року

у цивільній справі № 754/12862/25 Деснянського районного суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором

У С Т А Н О В И В:

В серпні 2025 року позивач звернувся в суд з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 21.06.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3760432, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмірі 20 000,00 грн строком на 360 днів зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 2 % в день.

24.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» було укладено договір факторингу №24/04/2024, згідно якого ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників, зокрема до відповідача.

Вказував, що відповідач не виконує зобов`язань за вказаним договором, припинив повертати кредит у строки, передбачені договором, а тому виникла заборгованість за договором № 3760432 в розмірі 132 038 грн 53 коп., що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 19 999 грн 99 коп., заборгованість по процентам, нарахованих за період з 21.06.2023 по 24.04.2024 в сумі 112 038,54 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача серед іншого вказувала, що відповідач є військовослужбовцем, а тому є звільненим від сплати відсотків, а також стверджувала на несправедливості розміру відсотків, необхідності застосування пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та судової практики, яка допускає зменшення розміру заявлених кредитором сум на підставі правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.02.2020 та постанови Верховного Суду у справі № 679/1103/23 від 12.02.2025.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 3760432 від 21.06.2023 в розмірі 32 349 грн 99 грн, з яких: 19 999 грн 99 коп. - сума основного боргу, 12 350,00 грн - сума заборгованості за процентами, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 593 грн 50 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 1 225 грн 02 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, не погоджується з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року у справі № 754/12862/25 у частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів у сумі 99 688,54 грн, а також у частині зменшення розміру судових витрат. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір нарахованих процентів з 112 038,54 грн до 12 350,00 грн, помилково застосувавши пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18. Апелянт вважає, що суд припустився ототожнення правової природи процентів за користування кредитом як плати за договором за статтею 1048 ЦК України та штрафних санкцій чи компенсаційних заходів відповідальності за порушення зобов`язання за статтями 549, 625 ЦК України. Звертає увагу на те, що позивачем не заявлялися до стягнення будь-які заходи цивільно-правової відповідальності, а предметом позову є виключно договірна ціна наданої фінансової послуги за ставкою 2 % на день (730 % річних), нарахована у межах погодженого строку кредитування тривалістю 360 днів з 21.06.2023 по 24.04.2024. Апелянт підкреслює, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ набрав чинності 24.12.2023 та відповідно до пункту 2 розділу ІІ його Прикінцевих та перехідних положень поширюється на раніше укладені договори виключно у разі продовження строку їхньої дії після вказаної дати. Вказує, що додаткові угоди щодо продовження строку дії кредитного договору № 3760432 від 21.06.2023 не укладалися, у зв`язку з чим фіксована процентна ставка не підлягала примусовому зниженню за нормами зазначеного Закону з огляду на статті 5, 1056-1 ЦК України та статтю 58 Конституції України. Також апелянт наголошує на правильності висновку суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача про наявність статусу військовослужбовця, позаяк такий статус виник у відповідача лише 11.12.2024, тобто після завершення періоду нарахування процентів. Крім того, апелянт вважає безпідставним зменшення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції з 5 000,00 грн до 1 225,02 грн, оскільки відповідач не довів їхньої неспівмірності за правилами частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України. На підставі наведеного апелянт просить скасувати судове рішення у частині відмови у стягненні процентів та витрат на правничу допомогу і судового збору, ухваливши нове рішення про задоволення позову в цій частині у повному обсязі, а також розподілити судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, зокрема стягнути 15 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 4 542,00 грн судового збору.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Тальчук П. І., в інтересах ОСОБА_1 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Зазначає, що нарахування позивачем процентів у сумі 112 038,54 грн за договором позики тілом 20 000,00 грн у рази перевищує саме тіло кредиту та покладає на споживача непропорційно великий фінансовий тягар. Звертає увагу на те, що нарахований розмір процентів суперечить загальним засадам справедливості, добросовісності та розумності, закріпленим у частині третій статті 509 та статті 627 ЦК України. Вказує, що згідно з пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору щодо вимоги сплати непропорційно великої суми компенсації понад п`ятдесят відсотків вартості продукції у разі невиконання зобов`язань є несправедливими. Відповідач зазначає, що статус споживача як слабкої сторони у кредитному правочині обмежує дію принципу свободи договору відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України. Стверджує про наявність сталої судової практики, яка допускає зменшення розміру заявлених кредитором сум на підставі правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.02.2020 та постанови Верховного Суду у справі № 679/1103/23 від 12.02.2025. Наголошує на тому, що умови електронного договору були складені кредитором у стандартній формі без реальної можливості споживача вплинути на їхній зміст, у зв`язку з чим тлумачення договору повинно здійснюватися за правилом contra proferentem проти особи, яка підготувала його проєкт. Відповідач вважає, що перерахунок процентів, здійснений судом першої інстанції з обмеженням суми нарахованих процентів розміром тіла кредиту 20 000,00 грн та з урахуванням раніше сплаченої ним суми 7 560,00 грн, є законним засобом відновлення балансу прав сторін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача - адвокат Тальчук П. І. (в режимі ВКЗ), просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з підстав та доводів викладених у відзиві.

Позивач представника у судове засідання не направив, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника відповідача дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 21.06.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі кредитний договір № 3760432 на суму 20 000,00 грн строком на 360 днів зі стандартною ставкою 2 % за кожен день користування кредитом. Встановивши факт зарахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника, часткове погашення боргу 18.07.2023 в розмірі 7 560,00 грн та факт належного набуття позивачем права вимоги за договором факторингу від 24.04.2024 № 24/04/24, суд дійшов висновку про наявність заборгованості за основним боргом у сумі 19 999,99 грн. Дослідивши положення Закону України від 22.11.2023 № 3498-ІХ та пов`язані обмеження максимального розміру денної процентної ставки, суд визначив арифметичний розмір процентів у сумі 112 194,39 грн. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахована сума процентів є несправедливою у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушує вимоги справедливості, добросовісності та розумності за статтями 509, 627 ЦК України та створює істотний дисбаланс прав на шкоду позичальнику. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18.03.2020 та Верховного Суду у справі № 679/1103/23 від 12.02.2025, суд зменшив загальний розмір процентів до розміру основного боргу 20 000,00 грн та з урахуванням здійсненої відповідачем оплати присудив до стягнення 12 350,00 грн, відмовивши у задоволенні решти процентних вимог. Суд відхилив доводи відповідача про звільнення від сплати процентів на підставі частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідач був призваний на військову службу лише 11.12.2024, тобто після завершення спірного періоду нарахування процентів. Вирішуючи питання судових витрат, суд на підставі статті 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам стягнув судовий збір у сумі 593,50 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 225,02 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у сфері надання послуг споживчого кредитування небанківською фінансовою установою споживачеві - фізичній особі.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною першою статті 1048 ЦК України закріплено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції достовірно встановлено та учасниками справи не оспорюється факт укладення 21.06.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору № 3760432 в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за умовами якого позичальник одержав кредит у сумі 20 000,00 грн строком на 360 днів. Факт перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача та факт переходу права грошової вимоги до нового кредитора - ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» на підставі договору факторингу від 24.04.2024 № 24/04/24 підтверджені належними і допустимими письмовими та електронними доказами, а тому висновок суду про наявність правових підстав для стягнення непогашеного залишку неповернутого тіла кредиту в розмірі 19 999,99 грн є обґрунтованим.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги щодо зменшення розміру заборгованості за процентами, колегія суддів виходить із засад цивільного права та законодавства про захист прав споживачів, та правових позицій Верховного Суду у питаннях споживчого кредитування.

Апелянт, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на принцип свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) та стверджує, що погоджена сторонами плата за користування кредитом за ставкою 2 % на день (730 % річних) є договірною ціною фінансової послуги за статтею 1048 ЦК України, яка не може підлягати судовому зменшенню. Колегія суддів такі доводи відхиляє їх з огляду на таке.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Ці принципи мають фундаментальний характер, є нормами прямої дії та слугують універсальним правовим орієнтиром, крізь призму якого мають тлумачитися і застосовуватися будь-які норми цивільного законодавства та договірні умови. Відповідно до частини третьої статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Принцип свободи договору, закріплений у статтях 6 і 627 ЦК України, не є абсолютним і безмежним. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору виключно з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору завжди функціонує в межах, окреслених публічним порядком та імперативними нормами, покликаними забезпечити баланс інтересів суб`єктів цивільного обороту.

Частиною третьою статті 1054 ЦК України імперативно визначено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом. Відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача обов`язково враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 10.11.2011 № 15-рп/2011 зазначив, що межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків та фінансових установ щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їхніх кредитних послуг.

У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися засадам, за якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 132/1006/19).

Споживач, приєднуючись до типових умов споживчого кредитування небанківської фінансової установи, які викладені у формі електронного формуляра (стаття 634 ЦК України), фактично позбавлений можливості індивідуального узгодження умов або впливу на формулювання процентних ставок.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 за подібних правовідносин, під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватися чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Вимога про нарахування та сплату процентів, які є явно завищеними, суперечить частині третій статті 509, частинам першій, другій статті 627 ЦК України. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їхнє дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов наділений повноваженнями оцінювати співмірність і справедливий баланс майнових прав та обов`язків сторін і за певних обставин обсяг фінансового навантаження на боржника може бути визнаний нерозумним з огляду на його очевидну непропорційність.

Колегія суддів зазначає, що стягнення з відповідача заборгованості за щоденними процентами у сумі 112 038,54 грн за період користування кредитом у сумі 20 000,00 грн (що майже у шість разів перевищує розмір наданого кредиту) свідчить про встановлення явно завищених відсотків, які покладають на споживача тягар сплати надмірних платежів, породжують глибокий дисбаланс прав і обов`язків та вступають у пряму суперечність із засадами верховенства права і добросовісності цивільного обороту.

Посилання апелянта на те, що за відсутності окремого судового позову позичальника про визнання умов договору недійсними суд позбавлений права самостійно зменшувати розмір нарахованих процентів, є необґрунтованим. Суд, забезпечуючи захист прав споживача як слабкої сторони договору, зобов`язаний оцінити законність та справедливість заявленої до стягнення суми заборгованості безпосередньо під час розгляду позову кредитора. Відсутність окремого позову боржника про оспорення умов договору не може бути формальною перешкодою для захисту його порушених прав та відновлення порушеного паритету сторін (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23).

Позивач, у ході розгляду справи не надав жодних аргументів та доказів на спростування явної неспівмірності та економічної невиправданості нарахованої суми, обмежившись формальним посиланням на текст підписаного договору. Презумпція свободи договору не може слугувати інструментом легітимізації очевидно несправедливих договірних умов на шкоду слабкій стороні правочину. Зважаючи на висунуте матеріально-правове заперечення відповідача щодо несправедливості умов договору, приймаючи до уваги його статус як військовослужбовця та учасника бойових дій, підстави для відступу від наведених вище висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах - не встановлені.

Твердження заявника апеляційної скарги про неможливість застосування норм Закону України від 22.11.2023 № 3498-IX також не спростовують правильність висновку суду. Запровадження законодавцем граничних розмірів денної процентної ставки стало законодавчим підтвердженням спрямованості правового регулювання на подолання вкрай невигідних умов у договорах споживчого кредиту. Незалежно від часових меж набрання чинності конкретними нормами вказаного Закону, суд першої інстанції цілком правомірно застосував загальні імперативні засади цивільного законодавства (статті 3, 509, 627 ЦК України) та спеціальні норми статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», які діяли на момент укладення кредитного договору, забезпечивши справедливий захист прав боржника від стягнення надмірних коштів.

Встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного та виваженого висновку про допустимість обмеження загального розміру процентів за користування кредитом сумою отриманого тіла кредиту (20 000,00 грн), та, зарахувавши сплачену відповідачем суму процентів у розмірі 7 560,00 грн, обґрунтовано присудив до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за процентами у розмірі 12 350,00 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги про незаконність зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Справа за позовом ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» про стягнення заборгованості за кредитним договором є малозначною в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, її розгляд здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, правовідносини сторін мають типовий характер, а підготовка процесуальних документів не потребувала значних часових затрат чи вивчення великого масиву судової практики або новітніх доказів.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» задоволено частково (стягнуто 32 349,99 грн із заявлених 132 038,53 грн, що становить 24,5 %), суд першої інстанції відповідно до вимог статті 141 ЦПК України правильно розподілив судовий збір, стягнувши 593,50 грн. Аналогічно, враховуючи принцип пропорційності розподілу судових витрат, складність справи та критерій розумності і співмірності заявлених витрат, суд першої інстанції цілком обґрунтовано визначив до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 225,02 грн. Доводи апелянта у цій частині зазначених висновків не спростовують.

Щодо заявлених апелянтом витрат на професійну правничу допомогу за складання та подання апеляційної скарги у розмірі 15 000,00 грн, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 141 ЦПК України у разі залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені особою, яка подала скаргу, покладаються на таку особу та відшкодуванню чи компенсації за рахунок іншої сторони не підлягають.

Порушень норм процесуального права, які б відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України слугували безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду, колегією суддів не встановлено.

Таким чином, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, фактичні обставини встановлені повно, зібраним доказам надана належна правова оцінка, підстави для його зміни чи скасування відсутні, у зв`язку з чим відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 15 вересня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов