Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №522/3306/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/12492/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

при секретарі Мудрак Р. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Віданової Олени Василівни, в інтересах ОСОБА_1 ,

на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Плахотнюк К. Г.

від 14 травня 2026 року

у цивільній справі № 522/3306/25 Голосіївського районного суду міста Києва

за заявою представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Віданової Олени Василівни

про компенсацію витрат, здійснених у цивільній справі № 522/3306/25

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про стягнення боргу,

У С Т А Н О В И В:

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Віданової О. В. про компенсацію витрат, здійснених у даній справі, залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі адвокат Віданова О. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви в повному обсязі.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив підставу залишення позову без розгляду зі звичайною реалізацією позивачем диспозитивних прав і не надав оцінки системній недобросовісній поведінці ОСОБА_2 протягом усього провадження. Звертає увагу на те, що позивач увів суд в оману ще під час звернення з позовом, надавши документи щодо інвалідності для звільнення від сплати судового збору, хоча за офіційною відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 26.01.2026 за номером 1500-0201-5/12746 ОСОБА_2 на обліку не перебуває та пенсійних чи соціальних виплат не отримує. Апелянт наголошує, що органом досудового розслідування ще 07.08.2025 було відкрито кримінальне провадження за номером 12025168500000201 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, щодо можливого підроблення боргової розписки від 13.07.2021, на якій ґрунтувалися позовні вимоги. Вказує на штучне маніпулювання територіальною підсудністю шляхом первинного пред`явлення позову до Приморського районного суду міста Одеси та приховування засобів зв`язку. Стверджує, що відповідно до довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 01.04.2024 за номером 19-22581/18/24-Вих відповідач виїхав з України 26.01.2020 і не перетинав кордон до 01.04.2024, а отже фізично не міг підписати розписку 13.07.2021 в місті Одесі. Підкреслює, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 21.10.2025 явку позивача у засідання на 28.01.2026 було визнано обов`язковою та прямо зобов`язано його надати оригінал розписки для огляду судом, що виключало диспозитивність такої поведінки. Наполягає, що саме умисне ненадання оригіналу ключового документа унеможливило проведення призначеної судово-почеркознавчої експертизи і стало підставою для залишення позову без розгляду згідно з пунктом 9 частини першої статті 257 ЦПК України. Посилається на неправильне застосування судом частини п`ятої статті 142 ЦПК України та повне ігнорування поданих стороною відповідача доказів на підтвердження необґрунтованості дій позивача. Зазначає, що відповідач поніс документально підтверджені витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 19 000 грн, пов`язані із складанням відзиву, клопотань про передачу за підсудністю, призначення експертизи, долучення доказів та участю у засіданнях. Просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви і стягнення з позивача 19 000 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про дату, час й місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Позивач причин неявки не повідомив.

Адвокат Віданова О. В., в інтересах ОСОБА_1 , подала заяву, в якій просила розглядати справу її за відсутності, апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, просила про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника відповідача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що звернення до суду з позовом є конституційним правом позивача, гарантованим статтями 55 та 124 Конституції України, яке не свідчить про необґрунтованість його дій. Суд зазначив, що забезпечення чи незабезпечення позивачем особистої явки в судове засідання та припинення підтримки позову належить до його диспозитивних прав, передбачених нормами процесуального закону. Встановивши, що ухвалою суду від 28.01.2026 позов було залишено без розгляду, суд дійшов висновку, що сам по собі цей факт не є свідченням учинення позивачем необґрунтованих дій. На переконання суду, відповідач не надав достатніх і належних доказів того, що дії позивача були завідомо недобросовісними, мали протиправну мету щодо ущемлення інтересів відповідача або містили ознаки зловживання процесуальними правами за статтею 44 ЦПК України. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду та приписи частини п`ятої статті 142 і частини дев`ятої статті 141 ЦПК України, суд констатував відсутність правових підстав для покладення обов`язку з відшкодування витрат на відповідача. Відтак суд дійшов висновку про повну необґрунтованість поданої представником відповідача заяви.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Суд першої інстанції, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, допустив викривлення фактичних обставин справи та правової кваліфікації підстав закінчення провадження. Так, в оскаржуваній ухвалі від 14.05.2026 місцевий суд помилково зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_2 було залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання, й виснував про диспозитивність неявки учасника як суб`єктивного права.

Проте за змістом ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 28.01.2026, яка набрала законної сили та не була оскаржена позивачем, позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду виключно на підставі пункту 9 частини першої статті 257 ЦПК України, а саме у зв`язку з тим, що позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору.

Більше того, матеріали справи свідчать, що ще під час перебування справи у Приморському районному суді міста Одеси позивач 14.04.2025 подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності, відтак питання його особистої присутності саме по собі не могло слугувати підставою для припинення розгляду справи за правилами щодо повторної неявки. Натомість ключовою обставиною стало те, що ухвалою суду від 21.10.2025 явку позивача у підготовче судове засідання було визнано судом обов`язковою з прямою процесуальною метою - надання суду для огляду оригіналу боргової розписки від 13.07.2021, відібрання зразків почерку та вирішення клопотання відповідача про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Після постановлення зазначеної ухвали надання витребуваного доказу та прибуття до суду для вчинення відповідних дій перестали охоплюватися виключно диспозитивним правом сторони і набули статусу прямого процесуального обов`язку, встановленого судом відповідно до статті 43 ЦПК України. Ігнорування позивачем вимог суду про надання оригіналу розписки за наявності в матеріалах справи відомостей Державної прикордонної служби України про відсутність відповідача на території України у день підписання розписки, свідчить про свідоме ухилення від процесуального обов`язку доказування та створення умов, що унеможливили розгляд спору по суті.

Звертаючись до суду із вимогами про стягнення боргу з особи, місце проживання якої зареєстроване у місті Києві, позивач ініціював процес в іншому регіоні, змусив відповідача забезпечувати правовий захист, звертатися за професійною правничою допомогою, ініціювати клопотання про передачу справи за належною територіальною підсудністю, заперечувати проти автентичності розписки та сплачувати послуги адвоката. У подальшому позивач фактично унеможливив експертне дослідження і вирішення справи, внаслідок чого його позов було залишено без розгляду за спеціальною нормою процесуального закону.

Такі дії позивача повністю підпадають під ознаки необґрунтованих дій у розумінні частини п`ятої статті 142 ЦПК України, оскільки позивач вийшов за межі дійсного призначення своїх процесуальних прав, створив відповідачеві значні перешкоди, змусив його нести реальні фінансові витрати та ухилився від надання доказів законності своїх вимог (правовий висновок у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 712/15541/18 та від 23.05.2023 у справі № 910/12184/20).

Суд першої інстанції необґрунтовано поклав увесь тягар негативних наслідків розгляду справи на добросовісного відповідача не надавши належної оцінки процесуальній поведінці позивача, що порушує загальні засади цивільного судочинства щодо справедливого розподілу судових витрат.

Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, виконаними роботами, часом, витраченим на надання допомоги, та значенням справи для сторони. Матеріалами справи підтверджено надання представником відповідача адвокатом Відановою О. В. професійної правничої допомоги за договором, включаючи вивчення матеріалів, підготовку відзиву, подання клопотань про зміну підсудності, призначення почеркознавчої експертизи, витребування та долучення доказів, а також безпосередню участь у судових засіданнях. Заявлений розмір компенсації у сумі 19 000 грн є повністю обґрунтованим, співмірним, відповідає критеріям розумності та реальності витрат адвоката. З боку позивача клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу або доводів щодо їх неспівмірності суду надано не було, а тому підстави для зменшення цієї суми відсутні (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 759/16936/24).

За таких обставин ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2026 року підлягає скасуванню з підстав, визначених статтею 376 ЦПК України, із ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви представника відповідача та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 19 000 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Віданової Олени Василівни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 14 травня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Заяву представника відповідача адвоката Віданової Олени Василівни, в інтересах ОСОБА_1 , про компенсацію судових витрат задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 19 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 14 вересня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Б. Б. Левенець

В. В. Саліхов