Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №753/15360/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/693/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Київ

Справа № 753/15360/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Коренюк А.М.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою,

встановив:

У серпні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за борговою розпискою в розмірі 170 000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 24 червня 2024 року позивач видав відповідачу боргову розписку, а відповідач прийняв від нього в позику кошти в розмірі 170 000 грн., та зобов`язався повернути зазначену суму до 01 серпня 2024 року.

З огляду на те, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за борговою розпискою, оскільки не повернув кошти до 01 серпня 2024 року, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Рішенням Дарницького районного суду від 19 лютого 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за позикою - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 170 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1360 грн.

Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, який відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не направляв за адресою його місця проживання копію позовної заяви та доданих до неї копій документів, жодних повідомлень про надходження процесуальних документів з Дарницького районного суду міста Києва від оператора поштового зв`язку не отримував, про факт звернення позивача до суду з позовом він не був обізнаний.

Для доведеності факту направлення позивачем на адресу відповідача копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів позивач надав лише копію фіскального чеку, однак, який є неналежним доказом і не надав опису вкладення до цінного листа.

Таким чином, апелянт був позбавлений можливості протягом встановленого місцевим судом строку в ухвалі про відкриття провадження скористатися правом на подання відзиву на позовну заяву і заперечити проти наданих позивачем письмових та електронних доказів.

Зазначає, що про судове провадження він дізнався через надходження за номером його мобільного телефону смс-повідомлення, згідно з яким розгляд справи було призначено на 17 грудня 2024 року об 11:00 год. у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва, зважаючи на що 13 грудня 2024 року він прибув до суду для ознайомлення з матеріалами справи.

Вказує на те, що 16 грудня 2024 року подав до суду письмові заперечення проти позовних вимог, а 17 грудня 2024 року - з`явився в судове засідання, позивач в судове засідання на зазначену дату не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив. В день судового засідання він подав клопотання про його перенесення на іншу дату і час у зв`язку з неявкою позивача.

Суд відклав розгляд справи на 19 лютого 2025 року, проте позивач, який був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, вчергове не з`явився, у зв`язку з чим представник відповідача ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, яка передбачає, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні, яке відбулося 19 лютого 2025 року, апелянт підтримав заявлене клопотання, проте судом було вирішено залишити його без задоволення, оскільки неявка позивача не перешкоджала розгляду справи по суті. Натомість, представник відповідача ОСОБА_3 стверджувала в судовому засіданні, що розгляд справи за відсутності позивача неможливий і перешкоджає вирішенню спору, оскільки в нього знаходиться оригінал боргової розписки.

Також зазначає, що під час провадження в суді першої інстанції представником відповідача ОСОБА_3 через канцелярію суду було подано заяву про допит свідків, яку місцевий суд залишив без задоволення в порушення статтей 43, 76, 77, 78, 91 і 116 ЦПК України, що призвело до істотного порушення норм матеріального та процесуального права.

Крім цього, як у поданих до суду письмових запереченнях, так і під час судового засідання, призначеного на 19 лютого 2025 року, апелянт наполягав на дослідженні оригіналу боргової розписки з метою ідентифікації власноручного підпису та призначення судом і проведення судової почеркознавчої експертизи, якщо виникатимуть сумніви у достовірності власноручного підпису відповідача.

Проте, згідно з оскаржуваним рішенням, суд першої інстанції вирішив справу за наявними матеріалами справи, без урахування письмових заперечень апелянта проти позовних вимог, мотивуючи це тим, що письмові заперечення не були відзивом в розумінні статті 191 ЦПК України.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції не переконався в існуванні оригіналу боргової розписки (в матеріалах справи міститься лише неналежним чином завірена її копія) та розглянув справу без позивача.

Стверджує, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності факту виникнення між сторонами зобов`язань за договором позики не відповідають фактичним обставинам, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які це підтверджують: договір позики апелянт не укладав з позивачем, грошові кошти в розмірі 170 000 грн. апелянт не отримував від позивача ні в готівковій, ні в безготівковій формах та не брав на себе обов`язок з їхнього повернення позивачу до 01 серпня 2024 року.

Зауважує, що позивача він знає як директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех Авто» і як власника автомобіля «Volkswagen Jetta» з державним номерним знаком НОМЕР_1 . Внаслідок підписання з ТОВ «Тех Авто» договору оренди транспортного засобу № 21, він передав позивачу копію свого паспорта громадянина України і довідку про зареєстроване місце проживання, таким чином, посилання суду першої інстанції на наявність у позивача копій документів апелянта не може підтверджувати факт перебування боржника у боргових/ зобов`язальних відносинах щодо наданого позивачем у борг відповідачу коштів у розмірі 170 000 грн.

Стверджує, що 20 червня 2024 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю апелянта, внаслідок якої йому було спричинено черепно-мозкову травму, забій грудної клітки, у зв`язку з чим у провадженні Солом`янського районного суду міста Києва перебуває справа №760/190/24 за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Під час дорожньо-транспортної пригоди апелянт керував орендованим транспортним засобом, переданим у його володіння ТОВ «Тех Авто» і який отримав пошкодження, у зв`язку з чим, за попередньою згодою з позивачем, 24 червня 2024 року він прибув до технічної станції з ремонту транспортних засобів і зустрівся з ним.

Під час зустрічі позивач ознайомив апелянта з актом огляду транспортного засобу, зі слів власника (довіреної особи) апелянт дізнався, що орієнтовна ціна ремонту автомобіля складає 170 000 грн.

24 червня 2024 року апелянту було запропоновано добровільно сплатити 170 000 грн. на відшкодування ремонтних робіт пошкодженого транспортного засобу. Припускає, що під час ознайомлення з актом огляду транспортного засобу йому було навмисно надано для підпису розписку в друкованому вигляді із зазначенням паспортних даних позивача, його реєстраційного номеру облікової картки платника податків, які стали відомі апелянту лише під час ознайомлення з матеріалами цієї цивільної справи в суді першої інстанції.

Вказує на те, що розписку міг підписати помилково, у зв`язку з чим існує потреба в огляді її оригіналу та проведенні судової почеркознавчої експертизи, якщо існуватимуть сумніви в достовірності власноручного підпису апелянта.

Наголошує, що внаслідок вищезазначеної дорожньої транспортної пригоди він отримав ушкодження середньої тяжкості, як-от закриту черепно-мозкову травму, стан його здоров`я не дозволяв усвідомлювати йому в повній мірі дійсність та реальні факти, тоді як зі змісту розписки вбачається, що вона складена апелянтом при ясному розумі та здоровій пам`яті, без морального і фізичного тиску.

Прибувши на технічну станцію з ремонтну транспортних засобів для оцінки вартості відновлювального ремонту орендованого автомобіля, апелянт не мав із собою розписки в друкованому вигляді із зазначенням паспортних даних позивача, які на той час не були відомі апелянту, як і не було відомо про паспортні дані свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Дійшовши висновку, що апелянт підписав розписку, яку було погоджено зазначеними свідками, суд першої інстанції не дослідив її оригіналу, не заслухав пояснення позивача та не допитав свідків.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_6. просив залишити скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою від 24.06.2024 року, за якою ОСОБА_1 підтвердив отримання та обов`язок повернення ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 170 000 грн. до 01 серпня 2024 року.

У розписці зазначено, що складена вона ОСОБА_1 при ясному розумі та здоровій пам`яті, без морального і фізичного тиску, про що особисто підписано ним.

Вказана розписка погоджена свідками ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Проте в обумовлений строк позичальник позичені кошти у повному обсязі не повернув, чим взяті на себе зобов`язання не виконав.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, на чому наголосив Верховний Суд України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Таким чином між сторонами був укладений договір позики грошей на визначений строк, за умовами якого позивач передав відповідачу зазначену грошову суму у позику, а відповідач зобов`язався повернути отримані кошти готівкою у строк, визначений умовами договору, й у визначений спосіб, що підтверджується умовами вказаного договору, засвідченого розпискою.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити з викладених у ній підстав.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 заперечили проти доводів і вимог апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 24 червня 2024 року між сторонами укладено договір позики грошових коштів на суму 170 000 грн., відповідно до умов якого позивач ОСОБА_2 передав відповідачу ОСОБА_1 , а відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 170 000 грн. як позику на строк до 01 серпня 2024 року (а.с. 15).

Фактична передача та отримання цієї суми підтверджується розпискою від 24.06.2024 року, за якою відповідач підтвердив отримання та обов`язок повернення позивачу грошових коштів в сумі 170 000 грн. у строк до 01 серпня 2024 року.

У розписці зазначено, що складена вона відповідачем ОСОБА_1 при ясному розумі та здоровій пам`яті, без морального і фізичного тиску, про що особисто підписано ним. Вказана розписка погоджена свідками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (а.с. 15).

Відповідач не довів факту повернення грошових коштів.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За змістом частини першої статті 639 і частини другої статті 640 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

У постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 712/14562/17-ц викладено правову позицію, за якою письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передання грошової суми позичальнику. За суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 372/3173/15-ц сформульовано правовий висновок, згідно з яким за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 19.12.2018 року у справі № 544/174/17 в частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Встановивши, що між сторонами укладено договір позики, оформленого борговою розпискою, і що на момент пред`явлення позову оригінал боргової розписки знаходився у позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 170 000 грн.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про не направлення і не надходження відповідачу ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви з доданими до неї копіями документів.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Згідно з пунктом 99-2 Правил рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Відповідно до матеріалів справи за даними електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» місце проживання відповідача зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 19).

До повістки про виклик до суду від 23 вересня 2024 року додано копію ухвали про відкриття провадження на 1 арк. і копію позовної заяви з додатками для відповідача (а.с. 21).

Поштове відправлення зазначених документів оформлене 08 листопада 2024 року о 09:26 год. за № 0610204703496 та відправлене через АТ «Укрпошта» 08 листопада 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39), проте поштове відправлення повернулося до суду 02 грудня 2024 року у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (а.с. 31 зворот).

У постановах від 25.04.2018 у справі № 800/547/17(П/9901/87/18), від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 27.02.2023 у справі № 909/548/16(909/947/20) Верховний Суд дійшов висновку, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки, у цьому випадку отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд відправив копію ухвали та копію позовної заяви за зареєстрованим місцем проживання відповідача, що вважається належним чином відправленим.

В апеляційній скарзі відповідач фактично підтвердив, що отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі на мобільний телефон, а після цього з`явився до суду для ознайомлення з матеріалами справи, а тому істотних порушень процесуального права, що могли б слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, апеляційним судом в цій частині не встановлено.

В апеляційній скарзі відповідач стверджував про недоведеність позивачем направлення копії позовної заяви з доданими до неї копіями документів за місцем його проживання, оскільки позивач надав лише копію фіскального чека.

Апеляційний суд відхиляє зазначені доводи.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 177 ЦПК України у разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.

У частині першій статті 43 ЦПК України регламентовано порядок обміну процесуальними документами учасниками справи, а саме, у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

В такому випадку позовна заява в електронній формі направляється з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Згідно з матеріалами справи позивач звернувся до суду з позовною заявою через підсистему «Електронний суд». Отже, позивач зобов`язаний був направити відповідачу копію позовної заяви з доданими до неї документами засобами поштового зв`язку і надати на підтвердження виконання процесуального обов`язку опис вкладення.

Апеляційний суд зазначає, що у матеріалах справи, окрім копії фіскального чеку про поштове відправлення, є також копія квитанції засобу поштового зв`язку АТ «Укрпошта» від 08.08.2024 № 0100100282180 та опис вкладення до цього поштового відправлення, в якому зазначено, що предметом відправлення була позовна заява з додатками всього на 12 аркушах оголошеною цінністю 5 грн. (т. 1 а.с. 10).

За наведених обставин доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Крім цього апеляційний суд не погоджується з аргументами відповідача про те, що відповідач був позбавлений можливості висловити свою процесуальну позицію з позовними вимогами та підставами позову, адже 13 грудня 2024 року відповідач подав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи, в якій просив надати справу для ознайомлення і для фотокопій (т. 1 а.с. 23).

Також 16 грудня 2024 року відповідач подав до місцевого суду заперечення на позовну заяву, в якій виклав підстави для відмови в задоволенні позовних вимог та просив відмовити в позові (т. 1 а.с. 24-26). На підтвердження своєї позиції відповідач додав до заперечень докази (т. 1 а.с. 27, 28).

17 грудня 2024 року відповідач подав до суду ще одну заяву, в якій зазначив, що не визнає позовні вимоги і що заперечує проти них, просив відкласти розгляд справи у зв`язку з неявкою позивача (т. 1 а.с. 29).

Тож відповідачу було забезпечено повною мірою доступ до правосуддя, на вираження своєї позиції щодо позовних вимог та участі в судовому процесі на етапі провадження в суді першої інстанції.

Апеляційний суд критично оцінює доводи відповідача про те, що розписку він міг підписати помилково, у зв`язку з чим суд першої інстанції повинен був витребувати оригінал розписки у позивача та призначити судову почеркознавчу експертизу, якщо існуватимуть сумніви в достовірності підпису відповідача за результатами огляду розписки.

Правила доказування у цивільному судочинстві передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Статтею 95 ЦПК України внормовано, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша).

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частина друга).

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом (частина третя).

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу (частина п`ята).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина шоста).

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави вважати, що на кожну зі сторін покладено рівномірний обов`язок з доведення тих обставин, на які ця сторона посилається. На підтвердження певних обставин сторони мають надати суду докази. При цьому, процесуальне право залишає за відповідною стороною право на подання відповідних доказів в оригіналі або в належним чином засвідчених копіях.

Суд зауважує, що позовну заяву з доданими до неї копіями документів подано через підсистему «Електронний суд» і на ці документи накладено електронний цифровий підпис, що відповідає частині третій статті 95 ЦПК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання представника відповідача та витребувано для огляду оригінал розписки від 24 червня 2024 року, копія якої знаходиться на аркуші справи 15, та оглянуто в судовому засіданні оригінал розписки.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду, оглянувши оригінал розписки, підтвердив, що підпис у розписці від 24 червня 2024 року належить йому.

Отже, факт виникнення договірних правовідносин з позики доведено наявною в матеріалах справи копією боргової розписки, оригінал якої було оглянуто апеляційним судом, обґрунтованих заперечень проти викладених у ній умов позики відповідач не представив перед судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором позики, який в установленому порядку не визнаний судом недійсним, з відповідними вимогами ОСОБА_1 до суду не звертався.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування матеріального права для врегулювання спірних правовідносин, і не свідчать про незаконність та (або) необґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року - відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Ратнікова В.М.