Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №620/8056/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/8056/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Падій В.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення №253350003749 від 26.06.2026 про відмову у перерахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 19.06.2026 перерахувати пенсію ОСОБА_1 , а саме, здійснити перехід на інший вид пенсії - пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 15.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

Відповідачем в межах встановленого ухвалою суду строку подано до суду відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що оскаржуване рішення прийнято, оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 – не менше 4-х років, а відтак, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відсутнє.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копією посвідчення (категорія 4) серії НОМЕР_1 , виданого Чернігівською облдержадміністрацією 20.05.1993.

Досягши 55 річного віку, позивач, 19.06.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та рішенням від 26.06.2026 №253350003749 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки не підтверджено факт постійного місця проживання або постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 4 років.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ).

Статтею 49 Закону № 796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років.

Підпунктом 7 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи, є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Із аналізу наведених правових норм слідує, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 4 років.

Визначальним є саме фактичне фізичне перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у визначений законом період, а не сам лише статус потерпілого чи факт реєстрації.

У постанові від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23 Верховний Суд зазначив: "наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території". Підставою для призначення такої пенсії є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2025 року у справі № 460/6098/24, у якій за майже тотожних обставин - відмови органу Пенсійного фонду України потерпілому 3 категорії через недостатній період проживання станом на 1 січня 1993 року - залишено в силі рішення про відмову в позові з тих мотивів, що матеріали справи не містять належних доказів постійного проживання чи роботи особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 1 січня 1993 року, а період перебування на території Російської Федерації до такого періоду не зараховується.

Отже, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії підтверджує статус особи, проте само по собі не доводить виконання спеціальної умови статті 55 Закону № 796-XII про проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 1 січня 1993 року. Таке посвідчення видається за наявності однієї з кількох альтернативних умов, передбачених пунктом 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51, у тому числі за поточним проживанням у відповідній зоні, а тому сам факт його наявності не засвідчує, що особа прожила у зоні гарантованого добровільного відселення саме три роки станом на 1 січня 1993 року.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з довідки Корюківської міської ради від 18.06.2026 № 823, позивач з 26.04.1986 по 12.12.1989, та з 13.11.1991 по 31.12.2014 постійно проживав в м. Корюківка, Чернігівської області, яке згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.01.1993 року № 17 - Р відносилось до зони посиленого радіоекологічного контролю четвертої категорії.

При цьому суд зазначає, що відповідно до зазначених періодів, загальний стан проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить більше 4 років, що є достатнім для призначення пенсії.

При цьому посилання відповідача на той факт, що відповідно до диплому НОМЕР_2 , виданого 30.06.1989, позивач у період з 01.09.1986 по 27.06.1989 навчався у Щорському середньому професійно-технічному училищі № 7, а відтак зазначений період не підлягає зарахуванню до періоду проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю, суд не приймає до уваги.

Суд зазначає, що відстань між населеними пунктами м. Сновськ (м. Щорс) та Корюківкою є незначною та становить приблизно 27 км, що саме по собі не виключає можливості щоденного проживання позивача за місцем реєстрації та фактичного перебування у м. Корюківка під час навчання у зазначеному навчальному закладі. Водночас сам факт навчання позивача у Щорському середньому професійно-технічному училищі № 7 не є безумовним доказом його постійного проживання за місцем знаходження навчального закладу та не спростовує факту його проживання у населеному пункті, віднесеному до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Як вже було зазначено судом, відповідно до довідки Корюківської міської ради від 18.06.2026 № 823, позивач з 26.04.1986 по 12.12.1989, та з 13.11.1991 по 31.12.2014 постійно проживав в м. Корюківка, Чернігівської області.

Отже, передбачена статтею 55 Закону № 796-XII обов`язкова умова, з якою законодавець пов`язує виникнення у особи права на зниження пенсійного віку, у позивача є належно підтвердженою та наявною, а відтак позивач відповідає встановленим законом передумовам для реалізації такого права.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 26.06.2026 № 253350003749 про відмову у перерахунку пенсії зі зниженням пенсійного віку є неправомірним, а позовні вимоги про його скасування та про зобов`язання перерахувати пенсію підлягають задоволенню.

Щодо моменту, з якого необхідно призначити пенсію, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

За наведених обставин суд вважає пенсія позивачу повинна бути призначена з дня звернення за пенсією 19.06.2026.

У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для повного задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 253350003749 від 26.06.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного згідно зі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 19 червня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21005, код ЄДРПОУ - 13322403).

Суддя В.В. Падій