Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №580/1238/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року справа № 580/1238/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – Позивач) через свого представника звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою в якій просить:

1) Визнати протиправним та скасувати висновок ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.10.2025 року.

2) Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

3) Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 20.10.2025 року № 435 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини.

4) Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2025 року № 297 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.

5) Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу військової частини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний висновок ВЛК та накази, в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та зарахування його до списків військової частини є протиправними та підлягають скасуванню, у зв`язку з грубим порушенням установленої законодавством процедури мобілізації. Зокрема, зазначено, що Позивача було примусово доставлено до приміщення ТЦК та СП невідомими особами, які не наділені повноваженнями щодо здійснення адміністративного затримання. Окрім цього, Відповідачем повністю порушено порядок проведення медичного огляду, зокрема Позивачу не вручалося направлення на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), а фактичний медичний огляд взагалі не проводився. Крім цього наголошено, що ОСОБА_1 має право на відстрочку, яка передбачена п.5 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки має дитину з інвалідністю віком до 18 років, з урахуванням чого 22.10.2025 року подав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву та пакет документів для надання відстрочки, який не був розглянутий та був проігнорований комісією ТЦК. Зазначені обставини свідчать про відсутність правових підстав для винесення спірних індивідуальних актів, що зумовлює їх незаконність.

Ухвалою від 26.02.2026 року суддею Орленко В.І. відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 26.02.2026 про відкриття провадження у справі Відповідачам було встановлено процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву. Крім цього, зобов`язано:

- ІНФОРМАЦІЯ_5 надати рішення (наказ) про мобілізацію (призов на військову службу) ОСОБА_1 .

- ІНФОРМАЦІЯ_5 надати висновок ВЛК від 23.10.2025 щодо ОСОБА_1 .

- Витребувати у військової частини НОМЕР_2 наказ від 20.10.2025 № 435 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини.

ІНФОРМАЦІЯ_5 відзив на позову заяву, а також витребувані документи надані не були.

Від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення мобілізованого з військової служби, тобто не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду у справі № 160/2592/23. Додатково наголошено, що Позивачем не надано жодного доказу того, що він звернувся до ТЦК та СП із заявою про отримання відстрочки за п.5 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Від військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.10.2025 №435 «Про порядок та організацію прийому людських мобілізаційних ресурсів» стосується саме організації комплектування військ (сил) військовозобов`язаними та підготовки їх у навчальних центрах. При цьому, в тексті вказаного наказу відсутнє зазначення щодо направлення Позивача для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . З аналізу наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) вбачається, що Позивач військову службу у військовій частині НОМЕР_2 не проходив, до списків особового складу не зараховувався. Таким чином, між військовою частиною НОМЕР_2 та Позивачем не могли виникнути викладені в позовній заяві спірні правовідносини щодо мобілізації внаслідок відсутності факту існування правовідносин, як таких.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 за зареєстрованим місцем проживання.

22.10.2025 року ОСОБА_1 затримали працівники ТЦК та СП після чого останній був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_4 по АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що Позивач був викрадений невідомими особами, 23.10.2025 дружина ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала заяву в поліцію за номером « 102» про зникнення її чоловіка, а ввечері 23.10.2025 знову повідомила на « 102» про викрадення її чоловіка ОСОБА_1 та незаконне утримання в ТЦК.

Оскільки кримінальне провадження за вказаною заявою відкрито не було, це спонукало представника Позивача звернутись із заявою до слідчого судді.

31.10.2025 ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси у справі № 712/14883/25 зобов`язано уповноважених осіб Черкаського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою про вчинення кримінального правопорушення від 23.10.2025 щодо незаконного, на думку заявника, позбавлення волі ОСОБА_1 та розпочати досудове розслідування, про що проінформувати заявника.

На виконання ухвали Соснівського рйонного суду м. Черкаси 06.11.2025 ЧРУП ГУНП в Черкаській області відкрито кримінальне провадження № 12025250310003694 за заявою ОСОБА_2 від 23.10.2025 року про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст. 146 КК України, надано відповідний Витяг з ЄРДР.

Так, в позовній заяві зазначено, що 23.10.2025 під конвоєм та без будь-яких направлень та повісток Позивач був доставлений на ВЛК до Черкаської обласної лікарні. ОСОБА_1 жодного лікаря не проходив, будь-яких документів не підписував, від проходження ВЛК відмовився. Тільки в січні 2026 року Позивачу була надана можливість сфотографувати довідку ВЛК від 23.10.2025 та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2025 №297 щодо зарахування його до списків особового складу Військової частини. У вищевказаному наказі зазначено, що його підстава – «Наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 20.10.2025 № 435».

Вважаючи вищевказані накази, в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та зарахування його до списків військової частини протиправними, оскільки останні прийняті з грубим порушенням установленої законодавством процедури мобілізації, представник Позивача звернуся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направленням) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Абзацом четвертим статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з абзацом першим частини 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

В позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 має право на відстрочку, яка передбачена п.5 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки має дитину з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . З урахуванням вищевказаної обставини, 22.10.2025 ним була подана заява про надання відстрочки за вищевказаним пунктом разом з усіма підтверджуючими документами. Розгляд заяви Позивача ІНФОРМАЦІЯ_5 проведений не був, натомість Позивача було безпідставно направлено на ВЛК, а в подальшому видано наказ про мобілізацію. Представник Позивача наголошує, що вказані дії ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також спірні рішення є протиправними, що є підставою для їх скасування в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, а також проаналізувавши в сукупності положення чинного законодавства, яке регулює питання мобілізації військовозобов`язаних осіб, суд зазначає наступне.

Статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII (далі – Закон №3543-XII) визначено коло осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Пунктом 5 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані чоловіки (зокрема) які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Постановою Кабінету Міністрів Українивід16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який серед іншого визначає процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення (далі - Порядок№560).

Відповідно до пункту 56 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Пунктом 58 Порядку №560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

За приписами п.60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних.

Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби (п.63 Порядку №560).

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивач дійсно є батьком дитини з інвалідністю віком до 18 років - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження, а також посвідченням дитини з інвалідністю.

В позовній заяві наголошено, що 22.10.2025 року Позивачем була подана Заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період згідно п.5 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» разом з усіма документами, натомість остання не була розглянута працівниками ТЦК та СП.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному контексті суд зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_5 , як суб`єкт владних повноважень не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність його дій під час розгляду заяви Позивача від 22.10.2025 року. Крім того, Відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту звернення Позивача із вказаною заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та отримання її ТЦК та СП.

Вищевказане є підстаою для висновкку, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 зазначена обставина (щодо наявності дитини до 18 років з інвалідінстю) належним чином не була перевірена та не з`ясована, що призвело до порушення низки нормативно-правових актів, законів та свідчить про грубе порушення конституційних прав ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що не лише у військовозобов`язаного громадянина є обов`язок щодо повідомлення органів ТЦК про наявність права для відстрочки, а й органи ТЦК зобов`язані перевіряти та володіти інформацією щодо статусу особи з метою недопущення протиправних дій щодо особи, а тому відповідач 1 мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочу від призову за мобілізацією, ураховуючи відповідне повідомлення з боку позивача.

Перевірка наявності відстрочки в силу норм Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 є повноваженнями саме ТЦК. Натомість ІНФОРМАЦІЯ_5 було проігноровано право Позивача на відстрочку, що в свою чергу призвело до протиправного призову ОСОБА_1 на військову службу.

З огляду на зміст досліджених судом документів наявних в матеріалах справи (свідоцтва про народження дитини, посвідчення дитини з інвалідністю до 18 років, індивідуальна програма реабілітації дитини-інваліда та ін.), суд діцшов виснвоку, що у Позивача станом на момент мобілізації були відповідні підстави для відстрочки від призову під час мобілізації, які не відпали і станом на час розгляду даної справи та прийняття відповідного рішення суду.

У справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, ЄСПЛ наголосив на особливій важливості принципу "належного урядування", зазначивши при цьому, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Також відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Як встановлено за результатами розгляду справи, оспорюваний наказ про мобілізацію позивача зазначеним критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає та порушує законне право позивача на відстрочку від призову на військову службу.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_4 , в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 20.10.2025 року № 435 належить зазначити, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.10.2025 №435 «Про порядок та організацію прийому людських мобілізаційних ресурсів» стосується саме організації комплектування військ (сил) військовозобов`язаними та підготовки їх у навчальних центрах. При цьому, в тексті вказаного наказу відсутнє зазначення щодо направлення Позивача для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 . З аналізу наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) вбачається, що Позивач військову службу у військовій частині НОМЕР_2 не проходив, до списків особового складу не зараховувався. Таким чином, між військовою частиною НОМЕР_2 та Позивачем не могли виникнути викладені в позовній заяві спірні правовідносини щодо мобілізації внаслідок відсутності факту існування правовідносин, як таких, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2025 року № 297, в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за № 1407/38743), затверджено Інструкцію з організації обліку особового складув системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад) в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили).

Відповідно до пункту 3 розділу XII Інструкції №280 військовослужбовці військової служб за призовом під час мобілізації,на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і14 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів від мобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.

Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції № 280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу(або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 1, 2, 8 Розділу V вказаної Інструкції військовослужбовці, які переміщуються по службі з одних військових частин до інших, під час прямування до них рахуються як поповнення. Відправлення поповнення здійснюється як у складі команд, так і поодинці. Під час відправки поповнення з одних військових частин до інших у складі команди на всіх відправлених обов`язково мають бути такі документи, зокрема, іменний список або припис (в якому вказується, коли, кому та за яким вихідним номером вислано їх особові справи) на відправлених - у старшого команди. Прийом поповнення проводиться поіменно, за іменним списком на поповнення, отриманим від старшого команди. Приймати поповнення без поіменної перевірки заборонено.

З вказаних норм слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, в тому числі щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу, покладена на ТЦК та СП.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахування здійснюється на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

В даному випадку, визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжує необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

Судом встановлено, що Позивача протиправно мобілізовано на військову службу, а чинним законодавством щодо проходження військової служби не передбачено, що скасування документів з оформлення процедури мобілізації має наслідком скасування наказу про зарахування особи до складу військової частини куди її направлено відповідним районним ТЦК та СП, то наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2025 року № 297, в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини також є протиправним та підлягає скасуванню, що в подальшому спричинить виключенням його зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч. 3 ст. 245 КАС України).

Отже, з метою поновлення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах, які були порушені прийняттям оскаржуваного індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, суд вправі покласти на такого суб`єкта обов`язок вчинити дії, однак лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Правові наслідки скасування у судовому порядку оскаржуваних наказів відповідачів полягають у незаконності призову та прийняття позивача на військову службу під час мобілізації та втраті чинності зазначеними актами, що закономірно покладає на відповідачів обов`язок вирішити питання про звільнення позивача з військової служби після набранням рішенням суду законної сили.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому,під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відтак, вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

На підставі вищезазгаченого,позовна вимога щдо визнання протиправним та скасування висновоку ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 від 23.10.2025 року не належтьь до задаволення.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що під час розгляду справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень ст.ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року пункт 1 статті 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 5-16, 90, 139, 242-246, 255, 293-295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24.10.2025 №1425 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2025 №297 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби та виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку із початком функціонування модулів Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням рішення ВРП від 17.08.2021 1845/О/15-21.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення складене та підписане 15.09.2026.

Суддя Валентина ОРЛЕНКО