Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №560/11151/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/11151/26

РІШЕННЯ

іменем України

15 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Драновського Я.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивований тим, що відповідач не виплатив позивачу в повному розмірі додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 30000,00 грн за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для введення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави за період з 01.02.2026 по 28.02.2026, з 01.03.2026 по 17.03.2026.

Хмельницький окружний адміністративний суд здійснює розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що до липня 2025 року військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 виплачувалася додаткова винагорода за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260.

Разом з тим, на виконання телеграми тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296, якою було доведено рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1, з 01.07.2025 термін «інтенсивна підготовка» було визначено складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))», у зв`язку з чим нарахування та виплата додаткової винагороди за виконання завдань з інтенсивної підготовки були припинені.

Крім того, відповідач зазначив, що звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Міністерства оборони України за відповідними роз`ясненнями, однак відповіді на час подання відзиву не отримав. Також вказав, що виплата додаткової винагороди здійснюється в межах бюджетних асигнувань, у зв`язку з чим просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, де зазначає, що право військовослужбовця на додаткову винагороду визначається постановою Кабінету Міністрів України №168, а тому не може бути обмежене актами нижчої юридичної сили.

Крім того, позивач вказує, що телеграма від 15.07.2025 №116/14/66296 не є військовим наказом та не містить прямої заборони щодо виплати додаткової винагороди, а відповідач, незважаючи на підтверджене виконання ним бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки, безпідставно припинив її виплату.

Дослідивши докази, суд встановив такі обставини справи.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308, військовою частиною НОМЕР_1 здійснюється організація та забезпечення інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій в сфері радіоелектронної підтримки Сухопутних військ Збройних Сил України.

Згідно з бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024 №1дск військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 залучаються до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

На звернення позивача, військова частина НОМЕР_1 повідомила, що виконання позивачем вищевказаних бойових (спеціальних) завдань підтверджується бойовим розпорядженням Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 №1308, бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 вiд 12.02.2024 № 1дск, записами у журналі бойових дій (відділення розробки програмного забезпечення) за лютий - березень 2026 року, рапортом начальника відділення розробки програмного забезпечення (про участь та виплату додаткової винагороди), що повністю відповідає вимогам п. 4 розділу XXXIV Порядку №260, проте в наданні витягу з журналу бойових дій, рапорту (про участь та виплату додаткової винагороди) відмовлено у зв`язку з наявністю в них інформації з обмеженим доступом.

Зазначено, що відповідно до телеграми тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 №116/14/66296 доведено рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 №34483/з/1, яким до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 запропоновано вважати термін «інтенсивна підготовка» у Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))». При цьому зазначене рішення застосовується з 01.07.2025.

Судом встановлено, що з моменту призначення на посаду по червень 2025 року позивачу виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 30000 грн пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань. З липня 2025 року її виплату припинено.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи і доказів, у період з 01.02.2026 по 28.02.2026, з 01.03.2026 по 17.03.2026 позивач продовжував виконувати бойові (спеціальні) завдання, що відповідачем не заперечується та підтверджується наявними у справі доказами.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частинами першою-третьою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, а також інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, включно з підвищенням посадового окладу, надбавками, доплатами, винагородами, які мають постійний характер, преміями, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Воно підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби та стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, а також керівниками розвідувальних органів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі по тексту - Постанова № 168).

Постановою №168 установлено, що на період дії воєнного стану для військовослужбовців передбачена виплата додаткової винагороди. Військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період дії воєнного стану для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень пропорційно часу виконання таких завдань.

Міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди, особливості виплати винагород за особливості проходження служби під час воєнного стану, а також перелік бойових (спеціальних) завдань та заходів для здійснення таких виплат.

Механізм і умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає щомісячні основні види, щомісячні додаткові види та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів є накази про призначення на посаду, зарахування до списків особового складу, про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення, присвоєння військових звань, грошовий атестат або довідка про грошові виплати.

Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану врегульовані розділом XXXIV Порядку №260. На період дії воєнного стану виплачується додаткова винагорода згідно з Постановою №168 у розмірі 30000 грн військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) пропорційно часу виконання цих завдань.

Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців здійснюється на підставі бойового наказу, журналу бойових дій, рапорту командира підрозділу або інших документів, передбачених Порядком №260.

Позивач мав право на виплату додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки у складі військової частини, включеної до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

Виплата додаткової винагороди відбувалась до червня 2025 року включно, що підтверджується довідкою про заробітну плату від 15.04.2026 №744/ФЕС.

У липні 2025 року відповідач припинив її виплату з причин неоднозначного розуміння терміну "інтенсивна підготовка".

Суд зазначає, що виплата пов`язується насамперед не з відповідною класифікацією ("інтенсивна підготовка", "колективна підготовка"), а з фактичним характером виконуваних завдань і їх документальним підтвердженням (бойові накази, розпорядження тощо)

Отже, визначальним критерієм для виплати додаткової винагороди є фактичне виконання військовослужбовцем завдань, передбачених вказаною постановою, що підтверджується відповідними бойовими наказами (розпорядженнями), а не формальне найменування виду діяльності чи її віднесення до тієї чи іншої категорії внутрішніми актами.

Наявними доказами підтверджується, що позивач виконував завдання згідно з бойовими наказами у складі військової частини, включеної до резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, з метою підготовки до ведення бойових дій, що за своїм змістом є складовою забезпечення обороноздатності держави в умовах збройної агресії.

Посилання відповідача на рішення Міністра оборони України щодо віднесення з 01.07.2025 терміну "інтенсивна підготовка" до "колективної підготовки" суд оцінює критично з огляду на те, що таке рішення є внутрішнім відомчим актом, який не є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили, що може змінювати чи звужувати обсяг прав і гарантій, встановлених актами Кабінету Міністрів України.

Крім того, сама по собі зміна класифікації виду підготовки не змінює фактичного змісту виконуваних позивачем завдань, які здійснювались на підставі бойових наказів, що виключає можливість ототожнення таких завдань із звичайною навчальною чи плановою підготовкою, яка не пов`язана із забезпеченням ведення бойових дій.

Доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань на виплату додаткової винагороди суд відхиляє як безпідставні, оскільки фінансування видатків не впливає на наявність у особи права на отримання встановлених державою виплат та не може бути підставою для невиконання обов`язків суб`єктом владних повноважень (постанови Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №200/193/23 та від 21.11.2018 у справі №824/166/15-а)

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що невиплата позивачу додаткової винагороди у спірні періоди є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує гарантоване державою право на належне грошове забезпечення.

У зв`язку з цим, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі, визначеному Постановою №168 пропорційно часу виконання відповідних завдань за період з 01.02.2026 по 28.02.2026, з 01.03.2026 по 17.03.2026.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, то суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 (у редакції, чинній станом на момент спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд вважає, що нарахування та виплата додаткової винагороди повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Враховуючи викладене, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу та пов`язані із проведенням експертиз.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що за результатами розгляду справи, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Вказана правова позиція також відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.03.2019 по справі № 826/7778/17.

У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі №569/17904/17.

Представник позивача, який є адвокатом та представляє інтереси останнього, додав ордер про надання правничої допомоги, договір про надання правничої допомоги №28/в від 01.10.2026, додаток №1 до договору №28/в від 01.10.2026, розрахунок витрат на правову допомогу №1 від 13.06.2026, акт надання послуг №1 від 13.06.2026, квитанцію до прибуткового касового ордера №28/в від 13.06.2026 на суму 8000,00 грн.

Водночас, суд враховує, що предмет спору відноситься до справ незначної складності та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо підготовки позовної заяви. Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року по справі № 520/9115/19 та від 03 червня 2022 року по справі № 640/18492/18 викладено правову позицію, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

У постанові Верховного Суду від 04 червня 2021 року по справі №380/887/20 зазначено, що судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою та п`ятою статті 134 КАС України, а також частиною дев`ятою статті 139 КАС України, суд вважає, що заявлений розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 8000,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат, співмірності та розумності їх розміру з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому з урахуванням складності справи належною сумою для стягнення є 3000,00 грн.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави за лютий - березень 2026 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" у розмірі 30000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави за періоди з 01.02.2026 по 28.02.2026, з 01.03.2026 по 17.03.2026, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Стягнути на корить ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя Я.В. Драновський