Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №520/19451/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

15 вересня 2026 р. справа № 520/19451/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 в задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 12.05.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.05.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення про звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що був призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Позивач з 1997 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, що підтверджується відповідними медичними документами. 12.05.2026 позивач подав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», додавши документи, що підтверджують шлюб, інвалідність дружини та наявність у неї онкологічного захворювання. 16.06.2026 відповідач відмовив у задоволенні рапорту, пославшись на відсутність у медичних документах відомостей про необхідність здійснення догляду за дружиною. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки подані ним документи підтверджують наявність передбаченої законом підстави для звільнення, а законодавством не встановлено обов`язку подання окремого документа про необхідність здійснення догляду. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Зокрема, відповідач посилається на порушення позивачем порядку подання рапорту, а також зазначає, що надані позивачем медичні документи не містять підтвердження необхідності здійснення догляду за дружиною. На думку відповідача, відсутність документа, зокрема висновку за формою №080-4/о, який би підтверджував потребу дружини позивача у постійному сторонньому догляді, унеможливлює звільнення позивача з військової служби. Також відповідач посилається на перебування військової частини в зоні виконання бойових завдань та складні умови несення військової служби. На підставі викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач подав до суду відповідь на відзив та в подальшому подав додаткові пояснення, в яких заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав викладену у відзиві позицію та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Інші заяви по суті спору до суду не надходили.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом установлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на підставі призову під час мобілізації.

12.05.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІІ групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання.

До рапорту позивачем долучено документи, які підтверджують перебування його у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , встановлення їй ІІІ групи інвалідності та наявність онкологічного захворювання, а саме: копію свідоцтва про шлюб, довідку до акта огляду МСЕК № 771953 від 18.07.2024, консультативний висновок спеціаліста від 08.05.2026 та пенсійне посвідчення.

За результатами розгляду рапорту військовою частиною НОМЕР_2 16.06.2026 надано відповідь, якою позивачу відмовлено у звільненні з військової служби. В обґрунтування відмови відповідач зазначив, що надані медичні документи не містять відомостей про необхідність здійснення догляду за дружиною та не підтверджують юридичного факту необхідності такого догляду.

Згідно поданого до суду відзиву на позовну заяву відповідач також посилається на відсутність документального підтвердження необхідності здійснення за дружиною позивача саме постійного догляду.

Не погоджуючись із відмовою військової частини НОМЕР_2 у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Ці строки неодноразово продовжувалися аналогічними Указами Президента України та тривають далі.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Згідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі за текстом - Закон № 2232-ХІІ, у редакції від 12.04.2026, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульовано пунктом 2 частини четвертої статті 26 Законом №2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Так, відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ підставою звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Аналізуючи обставини справи, доводи сторін та надані ними докази, суд вважає за необхідне окремо надати оцінку доводам відповідача про ненадання позивачем документа, який би підтверджував необхідність здійснення саме постійного стороннього догляду за його дружиною.

Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.

Як установлено судом, зазначена норма передбачає дві самостійні підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану, які законодавець поєднав сполучником «або».

Перша підстава пов`язана з необхідністю здійснення догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, інвалідність якої встановлена внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги) або одного з парних органів. У цьому випадку юридично значущою є саме обставина необхідності здійснення догляду, а відтак така обставина підлягає підтвердженню належними та допустимими доказами.

Водночас, друга підстава має інший зміст та не ставить право військовослужбовця на звільнення у залежність від встановлення факту необхідності здійснення догляду. За цією підставою юридичне значення має сама наявність у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів, тобто захворювання чи стану, прямо визначеного законом.

Отже, положення абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ не передбачають обов`язку військовослужбовця, який реалізує право на звільнення за другою із зазначених підстав, додатково підтверджувати необхідність здійснення постійного стороннього догляду за дружиною.

Протилежне тлумачення зазначеної норми призвело б до фактичного ототожнення двох самостійних правових підстав для звільнення, незважаючи на їх різний юридичний зміст та різні умови реалізації. При цьому таке тлумачення позбавляло б самостійного правового значення другу частину норми, оскільки вимога щодо підтвердження необхідності догляду фактично поширювалася б і на випадки, коли законодавець пов`язує право на звільнення безпосередньо з наявністю у дружини (чоловіка) відповідного захворювання або стану.

При цьому, суд звертає увагу на те, що абзац 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ не містить вимоги про підтвердження саме «постійного догляду» за дружиною (чоловіком) як обов`язкової умови реалізації права на звільнення за другою самостійною підставою.

Відтак покладення на позивача обов`язку подати документ, який підтверджує потребу саме у «постійному сторонньому догляді», означало б фактичне доповнення закону новою умовою, якої ним не встановлено.

Отже, відповідач не вправі встановлювати додаткові, не передбачені законом, умови для реалізації військовослужбовцем права на звільнення з військової служби.

Окрім того, наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, затверджено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Інструкція №170).

Додатком 19 до Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (пункт 12.11 розділу XII).

Відповідно до підпункту 24 пункту 5 Додатку 19 при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

24) у разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів:

- копія свідоцтва про шлюб;

- один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) захворювання та/або причину інвалідності.

Аналіз абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ та підпункту 24 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 у взаємозв`язку свідчить, що підставою звільнення з військової служби є необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, не вимагаючи при цьому відображення у поданих на підтвердження наявності такої інвалідності «необхідність здійснювати догляд».

Так, у разі звільнення військовослужбовця через сімейні обставини або з інших поважних причин, передбачених частиною 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, у випадку наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання відповідно до зазначеної норми подаються, зокрема, копія свідоцтва про шлюб, один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка), та документ, що підтверджує наявність у дружини (чоловіка) відповідного захворювання та/або причину інвалідності.

Таким чином, сама Інструкція №170, яка визначає порядок документального підтвердження відповідної підстави для звільнення, не передбачає обов`язкового подання окремого документа про необхідність здійснення постійного стороннього догляду у випадку реалізації саме другої самостійної підстави, передбаченої абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Отже, посилання відповідача на необхідність надання висновку за формою №080-4/о як безумовної передумови звільнення позивача є безпідставним, оскільки така вимога не випливає ані зі змісту абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, ані з підпункту 24 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170 у частині другої самостійної підстави для звільнення.

При цьому, суд не заперечує, що документ за формою №080-4/о може мати доказове значення у випадку, коли військовослужбовець реалізує саме першу із передбачених абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ підстав - тобто коли підставою звільнення є необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком). Проте, поширення такої вимоги на другу самостійну підставу, пов`язану з самим фактом наявності у дружини (чоловіка) з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, суперечить буквальному змісту закону.

Суд також бере до уваги правову природу статусу особи з інвалідністю.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, який при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності. Саме встановлення інвалідності є юридично значущим підтвердженням наявності відповідних стійких порушень функцій організму.

З огляду на сутність статусу особи з інвалідністю, характер встановлених у дружини позивача порушень та наявність у неї онкологічного захворювання, суд виходить з того, що встановлення їй ІІІ групи інвалідності саме по собі свідчить про наявність обмежень життєдіяльності та об`єктивну потребу в допомозі й догляді, а тому не може ігноруватися відповідачем при вирішенні питання щодо реалізації позивачем права на звільнення.

Водночас, у межах спірних правовідносин вирішальне значення має не встановлення факту постійної потреби дружини позивача у сторонньому догляді, а встановлення передбачених законом юридичних фактів, а саме: перебування позивача у шлюбі з відповідною особою; наявність у неї ІІІ групи інвалідності; наявність у неї онкологічного захворювання.

Як установлено судом, усі зазначені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, які були надані позивачем разом із рапортом та перебували у розпорядженні відповідача на момент прийняття оскаржуваного рішення.

Зокрема, факт перебування позивача у шлюбі з ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про шлюб. Факт встановлення їй ІІІ групи інвалідності підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК №771953 від 18.07.2024, а наявність онкологічного захворювання — консультативним висновком спеціаліста від 08.05.2026.

Таким чином, на момент розгляду рапорту відповідач мав у своєму розпорядженні документи, які в сукупності підтверджували всі юридично значущі обставини, необхідні для реалізації позивачем права на звільнення з військової служби за другою самостійною підставою, передбаченою абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Суд наголошує, що відповідач, розглядаючи рапорт військовослужбовця, не наділений повноваженнями довільно визначати додаткові критерії для підтвердження законодавчо встановленої підстави звільнення. Його обов`язком є перевірка наявності саме тих юридичних фактів та документів, які передбачені законом і відповідними підзаконними нормативними актами.

Відтак, відмова відповідача з мотивів ненадання позивачем документа, який підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду за дружиною, не відповідає змісту абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оскільки така вимога фактично висунута до позивача понад встановлені законом умови реалізації права на звільнення.

За наведеного, суд доходить висновку, що позивачем доведено наявність усіх юридично значущих обставин, передбачених абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану.

При цьому, суд враховує, що відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Пунктом 233 Положення №1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Отже, законодавством встановлено чіткий алгоритм реалізації права військовослужбовця на звільнення: за наявності визначеної законом підстави військовослужбовець подає рапорт та документи, що підтверджують відповідні юридичні факти, після чого уповноважений суб`єкт повинен вирішити питання про звільнення у встановленому законом порядку.

У цьому випадку позивач такий рапорт подав, необхідні документи до нього долучив, а наведені документи підтверджували наявність передбаченої законом підстави для звільнення.

Відтак відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту виключно з мотивів відсутності документа про необхідність постійного стороннього догляду, фактично застосував до позивача умову, яка не передбачена законом для відповідної підстави звільнення.

За таких обставин оскаржувана відмова військової частини НОМЕР_2 є протиправною, оскільки не ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права та прийнята за віднає, що проходсутності передбачених законом підстав для відмови.

Посилання відповідача на те, що військова частина перебуває в зоні виконання бойових завдань, здійснює заходи із забезпечення оборони України та функціонує в умовах складної безпекової ситуації, не спростовують наведеного висновку суду.

Суд визнає, що проходження військової служби в умовах воєнного стану пов`язане з особливими умовами її несення та підвищеними вимогами до військовослужбовців. Разом з тим, такі обставини самі по собі не надають суб`єкту владних повноважень права не застосовувати або змінювати встановлені законом підстави звільнення військовослужбовців.

Таким чином, встановивши наявність у позивача дружини з числа осіб з інвалідністю III групи, яка має онкологічне захворювання, а також відсутність у позивача бажання продовжувати військову службу, суд доходить висновку про наявність визначеної законом підстави для його звільнення з військової служби під час дії воєнного стану.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає, що з урахуванням заявлених позовних вимог належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Встановивши протиправність відмови відповідача, суд не вбачає необхідності перебирати на себе повноваження суб`єкта владних повноважень щодо безпосереднього прийняття рішення про звільнення, а тому вважає достатнім та ефективним зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 12.05.2026 у встановленому законом порядку та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Такий спосіб захисту відповідає межам заявлених позовних вимог та забезпечує реальне поновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 12.05.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) від 12.05.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням висновків суду в даній справі та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 15 вересня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ