Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №282/81/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №282/81/26 Головуючий у 1-й інст. Носач В. М.

Категорія 99 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О. С.

суддів Талько О. Б., Шалоти К. В.

з участю секретаря

судового засідання Драч Т. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 282/81/26 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Романівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області, Житомирська державна нотаріальна контора Житомирської області, про встановлення факту смерті

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сьомко Віталій Тарасович

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 11 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Носача В.М.,

у с т а н о в и в:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту смерті.

Заява мотивована тим, що батьками заявниці ОСОБА_2 були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Другою дочкою крім заявниці була ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя мати заявниці ОСОБА_4 , 17.03.2003 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла ОСОБА_1 , в тому числі і на будинок АДРЕСА_1 , який знаходиться на приватизованій земельній ділянці розміром 0,6071 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

ОСОБА_4 померла у віці 69 років, ІНФОРМАЦІЯ_6 року за місцем проживання у своєму будинку.

По факту смерті ОСОБА_4 , Любарською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №426 та 21.10.2009 ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за законом. При цьому ОСОБА_1 , діючи в інтересах старшої рідної сестри, подала заяву про відмову від спадкування майна своєї матері на користь сестри.

Зазначає, що сестра ОСОБА_6 народилася на території України та проживала до 2000 року на території с. Борушківці Любарського району Житомирської області. Однак, одружившись з громадянином Росії, поїхала проживати з останнім до Росії, де і прийняла відповідне громадянство. За життя ОСОБА_6 говорила, що має і українське громадянство, однак достовірних відомостей про це на даний час не має.

В подальшому, через часті конфліктні ситуації із чоловіком, враховуючи наявність родичів та житла в Україні, остання тривалий час перебувала в Україні, проживаючи у власному будинку, в якому була зареєстрована.

Так, під час чергової поїздки до Росії, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Тольятті, у зв`язку з цим органи влади російської федерації видали свідоцтво про смерть.

Через вище вказані обставини (в тому числі постійне проживання в Україні), тіло ОСОБА_6 було доставлено в Україну, до с.Борушківці Любарського району Житомирської області, де остання була похована її рідною сестрою, ОСОБА_1 на місцевому кладовищі.

У момент передачі тіла ОСОБА_6 , ОСОБА_1 була надана виключно копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Будь-яких інших документів, що підтверджують факт смерті ОСОБА_6 у ОСОБА_1 не має. На даний час, у ОСОБА_1 відсутні будь-які можливості мати належний документ, що посвідчував би смерть її рідної сестри, в тому числі через запровадження воєнного стану та прямої агресії росії щодо України. Оригінали відповідних документів можуть перебувати на території російської федерації, куди ОСОБА_1 з міркувань безпеки виїхати не може. Поряд з цим, 24.02.2022 дипломатичні відносини між росією та Україною були припинені, що є перешкодою в отриманні вказаних документів дистанційно.

З урахуванням вищевикладеного, з метою захисту порушених прав та оформлення спадщини, яка залишилася після смерті її рідної сестри, ОСОБА_1 просить встановити факт, що громадянка російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в с. Борушківці Любарського району Житомирської області, померла у віці 43 років, ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Тольятті, Самарської області, російської федерації.

Рішенням Любарського районного суду Житомирської області від 11 березня 2026 року у задоволенні заяви відмолено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник заявника, посилаючись на його необґрунтованість та незаконність, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву про встановлення факту.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано те, що оригіналів документів, які видані органами російської федерації, у заявника немає. Отримати оригінал свідоцтва про смерть своєї сестри або апостильовану його копію заявник не має можливості у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України. На підтвердження факту смерті сестри заявник подала до суду першої інстанції достатньо доказів. Додатково вказує, що жодний нормативно-правовий акт України не забороняє здійснювати повторну реєстрацію смерті особи. Таким чином, оскільки заявниця позбавлена можливості реалізувати своє право на спадкування без українського свідоцтва про смерть спадкодавиці, вважає наявними підстави для задоволення заяви про встановлення факту смерті.

Правом подати відзив на апеляційну скаргу заінтересована особа не скористалась.

В судовому засіданні представник заявника доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представники заінтересованих особи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату час та місце розгляду справи були повідомлені. Представник Романівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надіслав до суду заяву, в якій просив справу розглянути без його присутності.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_7 , батьками якої записані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис №16.

04 лютого 1997 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище - « ОСОБА_7 », про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_3 .

Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 21 січня 2026 року №00056014314 стверджується, що ОСОБА_10 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

20 листопада 1990 року Старочорторийською сільською радою Любарського району зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Після реєстрації шлюбу дружині присвоєне прізвище - " ОСОБА_10 ", про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 21 січня 2026 року №00056014222.

Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину, виданого 21 жовтня 2009 року державним нотаріусом Любарської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . Спадкове майно, на яке видане свідоцтво складається із цілого житлового будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Тольяті Самарської області росії, померла громадянка росії ОСОБА_6 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , видане 19 вересня 2011 року відділом ЗАГС Автозаводського району міського округу Тольятті управління ЗАГС Самарської області.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області від 21 січня 2026 року №155/02-31, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 сестри ОСОБА_6 на спадкове майно, що складається із житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що заявником не подано відповідний документ (свідоцтво про смерть), виданий компетентними органами іноземної держави, який є дійсним на території України, що не дає можливість підтвердити факт смерті спадкодавця.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що оскільки свідоцтво про смерть ОСОБА_6 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла сестра заявниці, тому відсутні підстави для встановлення факту смерті у судовому порядку на території України. Також суд виснував, що існування перешкод у легалізації свідоцтва про смерть відповідно до п.8 ч.1 ст. 315 ЦПК України не є підставою для встановлення судом факту смерті.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

У частинах третій-четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами-членами СНД (зокрема, Україною і російською федерацією) та ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом із тим, 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон № 278-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».

Відповідно до цього Закону дію Конвенції було зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Разом з тим, з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м.Гаазі. Відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року №2933-ІІІ «про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів». Конвенція набрала чинності для України з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінет Міністрів України врегулював питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 04 лютого 2023 року № 107 «деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Судом під час розгляду справи встановлено, що факт смерті сестри заявника ОСОБА_6 на території міста Тольяті Самарської області росії зафіксовано відповідним державним органом іноземної держави. Відділ ЗАГСу Автозаводського району міського округу Тольятті управління ЗАГС Самарської області склало актовий запис про смерть ОСОБА_6 № 2671 від 19 вересня 2011 року та видало відповідне свідоцтво НОМЕР_1 , копія якого є у заявника.

Таким чином встановивши під час розгляду справи, що свідоцтво про смерть ОСОБА_6 видане на підставі законодавства іноземної держави, на території якої померла сестра заявника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для встановлення факту смерті.

Наведе узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема висновками, викладеними у постановах № 642/8133/23 від 15.08.2024, №186/227/24 від 02.07.2025, №357/17180/25 від 02.09.2026.

Доводи апеляційної скарги щодо можливості встановлення юридичного факту за умови неможливості отримання відповідного документа, який посвідчує цей факт, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки така обставина сама по собі не є підставою для обов`язкового задоволення відповідної заяви. У даній справі відсутня необхідність у встановленні факту смерті ОСОБА_6 , оскільки, як вже зазначено колегією суддів, смерть останньої підтверджено належним документом, виданим відповідно до законодавства іноземної держави.

Отже наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність прийнятого рішення.

Рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Таким чином, відповідно до присів ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Сьомко Віталій Тарасович, залишити без задоволення, а рішення Любарського районного суду Житомирської області від 11 березня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий О. С. Коломієць

Судді О. Б. Талько

К. В. Шалота