Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №282/208/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 282/208/26 Головуючий у 1-й інст. Носач В.М.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу № 282/208/26 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" - Василенко Сніжани Романівни

на рішення Любарського районного суду Житомирської області від 04 травня 2026 року,

встановив:

У червні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Кредит-Капітал") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 31 серпня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Авентус Україна" (далі - ТОВ "Авентус Україна") та відповідачем укладено кредитний договір №1228577, за умовами якого ТОВ "Авентус Україна" надало відповідачу 3500,00 грн, шляхом переказу на картковий рахунок. Вказує, що договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті через веб-сайт та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, який було введено відповідачем, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". Зазначає, що 11.09.2020 ТОВ "Авентус Україна" відступило право вимоги за кредитним договором №1228577 від 31 серпня 2019 року на користь "ФК "Кредит-Капітал" та відповідно "ФК "Кредит-Капітал" набуло права вимоги до відповідача. Зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість у загальному розмірі 12605,25 грн грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 3500,00 грн, заборгованості за процентами - 7355,25 грн, заборгованості за пенею - 1300,00 грн, заборгованості за штрафом - 450,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив позов задовольнити у повному обсязі, стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн та судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Любарський районний суд Житомирської області рішенням від 04 травня 2026 року позовні вимоги ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" заборгованість за кредитним договором №1228577 від 31.08.2019 в розмірі 3360,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" 709,68 грн витрат пов`язаних зі сплатою судового збору та 2132,44 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку наданих доказів та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно визначив строк кредитування та не врахував передбачений договором механізм його продовження. Апелянт зазначає, що відповідно до умов кредитного договору №1228577 від 31 серпня 2019 року первісний строк кредитування становив 30 днів, однак пунктами 1.6, 1.7 договору сторонам договору надано право ініціювати продовження строку користування.

На переконання апелянта, відповідачка фактично скористалася передбаченим договором правом на пролонгацію. Так, 01 жовтня 2019 року нею сплачено 1606,50 грн, якими повністю погашено нараховані на відповідну дату проценти, що відповідно до умов договору мало наслідком продовження строку кредитування ще на 30 днів - до 31 жовтня 2019 року. У подальшому 02 листопада 2019 року відповідачка здійснила платіж у розмірі 1890,00 грн, який був спрямований на погашення нарахованих процентів та частково тіла кредиту, що, за твердженням позивача, зумовило чергове продовження строку користування кредитом до 02 грудня 2019 року. Тому висновок суду першої інстанції про відсутність доказів ініціювання відповідачкою продовження строку кредитування апелянт вважає таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" також зазначає, що після закінчення продовженого строку кредитування нарахування здійснювалося відповідно до пункту 3.6 договору. Після пільгового періоду з 03 по 05 грудня 2019 року, протягом якого проценти не нараховувалися, у зв`язку з непогашенням заборгованості з 06 грудня 2019 року застосовувалися умови пункту 3.6.2 договору. Нарахування процентів тривало до 01 березня 2020 року, після чого було припинено. На думку апелянта, це свідчить про те, що заявлений кредитором розмір процентів визначено відповідно до погоджених сторонами умов договору, а заборгованість після зазначеної дати не збільшувалася.

Окремо апелянт не погоджується з проведеним судом першої інстанції розрахунком заборгованості. Зазначає, що здійснені відповідачкою платежі у загальному розмірі 3496,50 грн уже були враховані первісним кредитором при формуванні розрахунку заборгованості та спрямовані відповідно до умов договору на погашення нарахованих процентів, частково тіла кредиту та ініціювання продовження строку кредитування. Тому повторне віднімання судом цієї суми від визначеної ним заборгованості фактично призвело до подвійного врахування одних і тих самих платежів та, як наслідок, до безпідставного зменшення розміру боргу. Підписання відповідачкою кредитного договору в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора підтверджує її волевиявлення та погодження з умовами кредитування, у тому числі щодо розміру процентів, порядку їх нарахування та умов продовження строку користування кредитом. Поданий позивачем розрахунок заборгованості, на його думку, відповідає погодженим сторонами умовам договору, тоді як доказів на спростування такого розрахунку відповідачкою не надано.

З урахуванням наведеного ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо розміру заборгованості та зазначає, що станом на 23 лютого 2026 року заборгованість за кредитним договором становить 12605,25 грн, тобто саме та сума, яка була заявлена до стягнення.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 11 червня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи та відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" про витребування доказів.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 31 серпня 2019 року було укладено кредитний договір №1228577, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 3500 грн строком на 30 днів - до 30 вересня 2019 року. За погодженими сторонами умовами за первісний строк кредитування підлягали сплаті проценти у розмірі 1606,50 грн, а загальна сума до повернення становила 5106,50 грн. Суд установив, що відповідачка частково виконувала зобов`язання за кредитним договором, сплативши 01 жовтня 2019 року 1606,50 грн та 02 листопада 2019 року 1890,00 грн, а всього - 3496,50 грн. Водночас суд виходив із того, що належних доказів ініціювання відповідачкою продовження строку користування кредитними коштами та зміни визначеної договором дати їх повернення позивачем не надано, а тому не вбачав підстав для стягнення нарахованих кредитором процентів за межами первісно погодженого сторонами строку кредитування.

Визначаючи розмір заборгованості, суд урахував здійснені відповідачкою платежі у загальному розмірі 3496,50 грн та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з неї 3 360,00 грн, виходячи з розрахунку: 5106,50 грн загальної суми зобов`язань за первісний строк кредитування мінус 3496,50 грн сплачених коштів, плюс 450,00 грн штрафу та 1300,00 грн пені. У решті заявлених позовних вимог суд відмовив.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки заборгованості у заявленому позивачем розмірі, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують з огляду на таке.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як видно з матеріалів справи, завантажених апеляційним судом з "Електронного суду", 31 серпня 2019 року ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 уклали договір №1228577 про надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту.

На умовах, встановлених цим договором, товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в сумі 3500,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат клієнта, а клієнт зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування позикою: знижена процентна ставка становить 1,53% від суми позики за кожен день користування позикою (558,45% річних) у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.2 цього договору; стандартна процента ставка становить 1,80% від суми позики за кожний день користування позикою (657,00 % річних). Загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 145,90% від суми позики (у процентному виразі) або 5106,50 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе проценти (відсотки) за користування позикою 45,90% від суми позики (у процентному виразі) або 1606,50 грн (у грошовому виразі) (п.1.1.-1-4.).

Відповідно до п.1.5. вказаного позика надається шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий клієнтом.

Договір підписаний електронним підписом ОСОБА_1 .

Згідно додатку №1 до договору про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту № 1228577 від 31.08.2019, у ОСОБА_1 дата повернення та сплати нарахованих процентів - 30.09.2019, сума позики - 3500,00 грн; сума нарахованих процентів - 1606,50 грн. Разом до оплати - 5106,50 грн.

Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що ОСОБА_1 , з якою укладено договір про надання споживчого кредиту № 1228577 від 31.08.2019 ідентифікована ТОВ "Авентус Україна". Акцепт договору позичальником (підписання 31.08.2019 аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора - M769935).

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що між сторонами існували договірні зобов`язання.

На підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами позивач надав лист від 16.12.2025 №6521-ВП ТОВ ФК "Вей Фор пей", яким повідомлено про успішні перекази коштів на суму 3500,00 грн, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 891495, номер транзакції в системі WayForPay - creditplus-3167886.

Відповідно до картки обліку договору (розрахунку заборгованості), у позичальника ОСОБА_1 рахується наступна заборгованість: основний борг 3500,00 грн, проценти за зниженою процентною ставкою 1606,50 грн, проценти за стандартною процентною ставкою 9245,25 грн, штраф 450,00 грн, пеня 1300,00 грн, загальна заборгованість 12605,25 грн, за виключенням суми 3496,50 грн, які сплачені відповідачем.

11 вересня 2020 року між ТОВ "Авентус Україна" (кредитор) та ТОВ "ФК "Кредит Капітал" (новий кредитор) уклали договір відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020. Відповідно до якого кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

11 вересня 2020 року ТОВ "Авентус Україна" та ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" підписали акт приймання-передачі реєстру боржників від 11 вересня 2020 року до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020 від 11 вересня 2020 року, відповідно до якого кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників кредитора від 11 вересня 2020 року, складений за формою згідно із Додатком № 1 до договору. Кількість боржників - 11807.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № ККАУ-11092020 від 11 вересня 2020 року, позивач ТОВ "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №1228577 на загальну суму 12605,25 грн.

Платіжним дорученням від 11 вересня 2020 року №19683 підтверджується оплата компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги згідно п.7.1 договору відступлення права вимоги №ККАУ-11092020 від 11.09.2020.

13 лютого 2026 року за вих. №19994097 ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" направило ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій повідомило про відступлення права вимоги за кредитним договором №1228577 від 31.08.2019, а також про необхідність сплатити заборгованість в сумі 12605,25 грн.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя)

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.

Крім того, суд звертає увагу на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок було підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Пунктом 1.6. договору передбачено, що у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі та у встановлений строк, клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати повернення позики шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів та у разі наявності неустойки (штрафів та пені). Після отримання товариством коштів у розмірі нарахованих та несплачених процентів, штрафів та пені, заява клієнта про продовження строку користування позикою вважається поданою.

Після вчинення клієнтом дій згідно з п.1.6. цього договору, та у разі якщо залишок суми позики складає не менше ніж 400,00 грн, товариство має право, але не обов`язок, продовжити строк користування позикою. Новий строк користування позикою обчислюється з дня, наступного за днем вчинення клієнтом дій згідно з п.1.6. цього договору та дорівнює 30 днів. Нова дата повернення позики відображається у особистому кабінеті клієнта. Протягом нового строку користування позикою проценти (відсотки) нараховуються за стандартною процентною ставкою (п.1.7. договору).

Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачкою здійснено два платежі, які позивач розцінює як вчинення передбачених пунктами 1.6., 1.7. договору дій, спрямованих на продовження строку користування позикою.

Так, 01 жовтня 2019 року нею сплачено 1606,50 грн, що у повному обсязі відповідає сумі процентів, нарахованих за первісний 30-денний строк користування позикою за зниженою процентною ставкою 1,53 % на день. Зазначений платіж кредитором у повному обсязі зараховано в рахунок погашення процентів, при цьому залишок основного боргу становив 3500,00 грн, а з наступного дня розпочато нарахування процентів за стандартною ставкою 1,80 % на день.

02 листопада 2019 року позичальницею сплачено ще 1890,00 грн, що відповідає сумі процентів за 30 днів користування позикою за стандартною ставкою 1,80 % на день (3500,00 грн ? 1,80 % ? 30 днів). Цей платіж також у повному обсязі зарахований кредитором у рахунок погашення процентів, без зменшення основної суми позики.

Загалом позичальницею сплачено 3496,50 грн процентів, тоді як основна сума отриманої позики становила 3500,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що здійснення відповідачкою платежів у розмірі нарахованих процентів свідчить про вчинення нею дій, передбачених пунктом 1.6. договору, однак не є безумовним доказом продовження строку користування позикою.

Зі змісту пункту 1.7. договору вбачається, що після вчинення клієнтом таких дій товариство має право, але не обов`язок, продовжити строк користування позикою, при цьому нова дата повернення позики має відображатися в особистому кабінеті клієнта.

Натомість матеріали справи не містять доказів прийняття ТОВ "Авентус Україна" рішення про продовження строку користування позикою після здійснення відповідачкою відповідних платежів, встановлення нової дати повернення кредиту та відображення такої дати в особистому кабінеті позичальниці.

Отже, розрахунок заборгованості, в якому кредитором після здійснення платежів продовжено нарахування процентів, не підтверджує фактичного продовження строку кредитування в порядку, визначеному пунктами 1.6., 1.7. договору.

Відтак підстав вважати, що внаслідок здійснення зазначених платежів строк користування позикою був продовжений на наступні 30-денні періоди відповідно до передбаченого договором механізму пролонгації, немає.

Передбачена договором можливість продовження строку кредитування не свідчить про його фактичну пролонгацію.

Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів реалізації ТОВ "Авентус Україна" передбаченого пунктом 1.7. договору права на продовження строку користування позикою, зокрема встановлення нової дати її повернення та відображення такої дати в особистому кабінеті позичальниці, підстави вважати строк кредитування продовженим після 30 вересня 2019 року відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені в апеляційній скарзі доводи щодо фактичного продовження строку користування позикою ґрунтуються на іншому тлумаченні апелянтом умов кредитного договору та наданого ним розрахунку заборгованості, однак не спростовують встановленої судом відсутності належних доказів фактичного продовження строку кредитування у визначеному договором порядку.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" - Василенко Сніжани Романівни залишити без задоволення.

Рішення Любарського районного суду Житомирської області від 04 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич