Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №275/606/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 275/606/25 Головуючий у 1-й інст.Данилюк О.С.

Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Павицька Т.М.,

розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу №275/606/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2026 року,

встановив:

У червні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Кредит-Капітал") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 11.07.2021 між товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі - ТОВ "Мілоан") та відповідачем укладено кредитний договір № 4950469, за умовами якого ТОВ "Мілоан" надало відповідачу 5000,00 грн, шляхом переказу на картковий рахунок. Вказує, що договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті через веб-сайт та підписання договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, який було введено відповідачем, відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". Зазначає, що 18.10.2021 ТОВ "Мілоан" відступило право вимоги за кредитним договором № 4950469 від 11.07.2021 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та відповідно ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" набуло права вимоги до відповідача. Зазначає, що первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість у загальному розмірі 21 487,50 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 5 000,00 грн, заборгованості за процентами - 15 937,50 грн, заборгованості за комісією - 550,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просив позов задовольнити у повному обсязі, стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 02 жовтня 2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у АТ КБ "ПриватБанк" інформацію: чи належить банківська карта з прихованим номером № НОМЕР_1 ОСОБА_1 ; чи була успішною транзакція, здійснена 11.07.2021 на банківську картку № НОМЕР_1 в сумі 5000,00 грн; чи були зараховані грошові кошти за цією транзакцією на відповідний рахунок власника банківської карти № НОМЕР_1 ; чи проводилась верифікація особи власника банківської карти № НОМЕР_1 (а.с.72).

Брусилівський районний суд Житомирської області рішенням від 23 лютого 2026 позовні вимоги ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" заборгованість за договором про споживчий кредит № 4950469 від 11.07.2021 року в сумі 21 487,50 грн, судовий збір в сумі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, а всього 26 909,90 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання кредитних коштів та наявності заявленої заборгованості. Зазначає, що надані відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №4950469 не є первинними бухгалтерськими документами та не містять даних про рух коштів за банківським рахунком відповідача. Позивач не надав виписки з особового рахунку, документів, які підтверджують перерахування кредитних коштів на належний відповідачу рахунок, а також доказів належності такого рахунку саме відповідачу. У зв`язку із цим вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не підтверджує фактичного здійснення кредитних операцій та сам по собі не доводить існування заборгованості.

Також зазначає, що матеріали справи не містять відомостей про рахунок, на який відповідач мав здійснювати платежі на погашення кредитної заборгованості. Вважає, що суд першої інстанції не надав цим обставинам належної оцінки та безпідставно дійшов висновку про доведеність позовних вимог.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 11 червня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що суд повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Зазначає, що 11 липня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №4950469, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн, а останній зобов`язався повернути кредитні кошти, сплатити проценти та комісію у визначені договором строки. Відповідно до умов договору кредитні кошти підлягали перерахуванню на картковий рахунок позичальника.

На спростування доводів апеляційної скарги про відсутність доказів фактичного надання кредиту позивач посилається на платіжне доручення №50987193, відповідно до якого 5 000,00 грн були перераховані на картковий рахунок № НОМЕР_1 . Вважає, що зазначене платіжне доручення містить необхідні реквізити первинного документа та є належним доказом здійснення відповідної господарської операції. Крім того, факт отримання відповідачем кредитних коштів, за твердженням позивача, підтверджується отриманою судом на виконання ухвали про витребування доказів інформацією АТ КБ "ПриватБанк". Банком повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано банківську картку № НОМЕР_2 , на яку 11 липня 2021 року було здійснено успішну транзакцію із зарахуванням 5 000,00 грн. Ця інформація безпосередньо підтверджує як належність карткового рахунку відповідачу, так і факт перерахування на нього кредитних коштів за спірним договором.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання виписки з особового рахунку позивач зазначає, що сама по собі відсутність такої виписки не свідчить про відсутність заборгованості. Первісний кредитор ТОВ "Мілоан" не є банківською установою, не відкривав відповідачу окремого банківського рахунку, а перерахував кредитні кошти на вже існуючий рахунок позичальника, у зв`язку з чим не мав доступу до інформації про операції за таким рахунком та не міг сформувати відповідну банківську виписку.

Також позивач вважає належним доказом розміру боргу надану відомість про щоденні нарахування та погашення, оскільки вона містить деталізовану інформацію про нарахування процентів і комісії, відомості про позичальника, номер і дату кредитного договору. У сукупності з договором та документами про фактичне перерахування кредитних коштів така відомість, на думку позивача, дозволяє встановити умови кредитування, рух заборгованості та перевірити правильність її розрахунку.

На підтвердження своїх заперечень позивач посилається на практику Верховного Суду та Київського апеляційного суду, відповідно до якої відсутність виписки за картковим рахунком не є безумовною підставою для висновку про недоведеність кредитної заборгованості, якщо факт отримання кредиту та існування боргу підтверджується сукупністю інших належних доказів. Зокрема, посилається на постанови Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі №298/825/15-ц, Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та Київського апеляційного суду від 30 грудня 2024 року у справі №378/932/23.

З огляду на викладене ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" вважає доводи відповідача про недоведеність факту отримання кредитних коштів та наявності заборгованості безпідставними, оскільки ці обставини підтверджені кредитним договором, платіжним дорученням, інформацією АТ КБ "ПриватБанк" та відомістю про щоденні нарахування та погашення, оціненими у сукупності.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 11 липня 2021 року в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №4950469, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 15 днів зі сплатою процентів та комісії.

Суд вважав доведеним факт виконання первісним кредитором своїх зобов`язань щодо надання кредиту, оскільки перерахування 5 000 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 підтверджується отриманою від АТ КБ "ПриватБанк" інформацією. Водночас відповідач у встановлений договором строк кредит не повернув та проценти за користування ним не сплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 21 487,50 грн. Також суд установив, що на підставі договору відступлення права вимоги від 18 жовтня 2021 року №77-МЛ до ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за спірним кредитним договором. Незважаючи на направлення новим кредитором досудової вимоги, відповідач заборгованість не погасив.

Відхиляючи заперечення відповідача щодо недоведеності факту отримання кредитних коштів, суд зазначив, що вони спростовуються інформацією щодо банківського рахунку ОСОБА_1 , витребуваною судом в АТ КБ "ПриватБанк", яку визнав належним і допустимим доказом виконання кредитодавцем своїх зобов`язань за договором. За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач довів факт укладення та виконання кредитного договору зі свого боку, перехід до нього права вимоги, порушення відповідачем зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та наявність заявленої заборгованості, у зв`язку з чим стягнув з ОСОБА_1 21 487,50 грн заборгованості у повному обсязі, з яких 5 000,00 грн - тіло кредиту, 15 937,50 грн - проценти та 550,00 грн - комісія.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності факту укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання ним зобов`язання з їх повернення, однак не може погодитися з визначеним судом розміром заборгованості з огляду на таке.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Статтями 525-526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В матеріалах справи наявна анкета-заява ОСОБА_1 на отримання кредиту № 4950469, дата створення 11.07.2021, яка містить інформацію про умови кредитування, а саме: сума кредиту становить 5000,00 грн, строк кредитування 15 днів. Комісія за надання кредиту - 550,00 грн, нараховується одноразово за ставкою 11,00 відсотків від суми кредиту за договором; проценти за користування кредитом - 937,50 грн, нараховуються за ставкою 1,25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (а.с.15 зв.-16).

Договір про споживчий кредит № 4950469 від 11.07.2021, укладений між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 (а.с.16 зв.-20).

У пункті 1.2. зазначено, що сума кредиту становить 5000,00 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 11.07.2021 (п.1.3. договору). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 26.07.2021 (п.1.4. договору).

Кредитним договором було визначено розмір відсотків за користування кредитом - 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.5.2. кредитного договору).

Також договором передбачена сплата комісії за надання кредиту в розмірі 550,00 грн, яка нараховується за ставкою 11 % від суми кредиту одноразово в момент видачу кредиту (п.1.5.1. договору).

Особливості нарахування та сплати комісій та процентів, а також тіла кредиту визначені п.п.2.2.1. - 2.2.3.

Згідно із пунктом 6.1. договору, визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, створеному в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Розміщені в особистому кабінеті позичальника проєкт цього кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення кредитного договору (офертою). Відповідь про прийняття пропозиції про укладення цього кредитного договору (акцепт) надається позичальником шляхом відправлення товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається товариством електронним повідомленням (смс) на мобільний телефонний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно-цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору/електронного повідомлення про прийняття пропозиції про його укладення (акцепту) (п.6.2. договору).

Вказаний договір є укладеним, оскільки підписаний відповідачем 11.07.2021.

Додатком №1 до вказаного кредитного договору є Графік платежів (а.с.20 зв.).

18.10.2021 ТОВ "Мілоан" відступило на підставі договору відступлення прав вимоги № 77-МЛ на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" права грошової вимоги та, відповідно, останнє набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4950469 від 11.07.2021 (а.с.23 зв.-29).

Згідно реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 77-МЛ від 18.10.2021 та розрахунку заборгованості, сума боргу відповідача перед ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" 21 487,50 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 5 000,00 гривень, заборгованості за процентами - 15 937,50 гривень, заборгованості за комісією - 550,00 грн (а.с.28).

Відповідачу було надіслано письмову досудову вимогу за вих. № 21449404 від 23.06.2025, в якій позивач повідомив останнього про стан заборгованості за кредитним договором та необхідність її сплати (а.с.29 зв.).

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

У ч.2 ст.78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Аналогічні за змістом висновки, викладені і у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14-ц, від 26.05.2021 у справі №204/2972/20 викладена правова позиція стосовно належних доказів, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" від 16 липня 1999 року № 996-XIV.

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитними договорами.

У справі, що переглядається, встановлено, що на підтвердження факту надання кредиту та користування кредитними коштами позивач надав платіжне доручення № 50987193 від 11.07.2021 (а.с.22).

Колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що вказане платіжне доручення не відповідає критеріям належності та достовірності, яким повинні відповідати засоби доказування у цивільному процесі.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Абзацом 14 пункту 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, що затверджене постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 №75 (це Положення розроблене відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №75), передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про операцію.

Пунктами 43, 48, 51, 52 Положення №75, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.

У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).

Первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Дослідивши надану позивачем копію платіжного доручення № 50987193 від 11.07.2021, встановлено, що на підставі вказаного документа не можна встановити дійсні обставини щодо перерахунку ТОВ "Мілоан" ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 5000,00 грн, оскільки платіжне доручення не містить таких обов`язкових реквізитів первинного документа як: найменування банку, від імені якого складений документ, посаду особи, відповідальної за здійснення операції та правильність її оформлення (у платіжному дорученні відсутній підпис працівника банку, відповідального за здійснення операції, а також штамп (печатка) відповідної банківської установи про проведення банком означеної операції) та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції (будь-яких підписів, в тому числі електронних цифрових, платіжне доручення не містить).

Таким чином, додане до позовної заяви платіжне доручення, що завірене лише підписом уповноваженої особи і печаткою ТОВ "Мілоан", із зазначенням неповного номера банківської картки, що не дає можливості встановити належність відповідного рахунку відповідачу та факт фактичного зарахування коштів, не є належним і достовірним доказом надання відповідачу кредитних коштів на виконання умов саме кредитного договору № 4950469 від 11.07.2021.

Разом з тим, АТ КБ "ПриватБанк" повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). Клієнт ОСОБА_1 верифікований шляхом підписання анкети-заяви по ідентифікації клієнта від 07-06-2019 По рахунку НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 ) було зарахування коштів на суму 5000,00 грн від 11.07.2021 (а.с.104).

Отже, отримана безпосередньо від банківської установи інформація підтверджує як належність відповідного рахунку ОСОБА_1 , так і факт зарахування на цей рахунок 11 липня 2021 року грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн.

Зазначені відомості узгоджуються з умовами кредитного договору № 4950469 від 11 липня 2021 року, відповідно до якого сума кредиту становила саме 5 000,00 грн, а його надання передбачалося шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позичальника.

Такий збіг дати зарахування коштів, їх розміру та належність рахунку саме відповідачу, у сукупності з укладеним між сторонами кредитним договором, підтверджують виконання кредитодавцем обов`язку з надання кредиту та фактичне отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Відсутність у матеріалах справи повної виписки про подальший рух коштів за картковим рахунком за таких обставин не спростовує встановленого факту отримання відповідачем кредитних коштів.

У позовній заяві ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" посилалося на те, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість у загальному розмірі 21 487,50 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 5 000,00 гривень, заборгованості за процентами - 15 937,50 гривень, заборгованості за комісією - 550,00 грн.

Надана позивачем відомість ТОВ "МІЛОАН" про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору 4950469 ОСОБА_1 11.07.2021 нараховано комісію за оформлення кредиту в розмірі 550,00 грн, 11.07.2021 надано кредиту 5000,00 грн, з 12.07.2021 по 26.07.2021 нараховано процентів згідно п.1.5.2. договору по 62,50 грн щоденно, 27.07.2021 по 24.09.2021 нараховано процентів згідно п.п.1.6, 2.3.1.2. по 250,00 грн щоденно, жодних погашень не здійснено (а.с.22 зв.-23).

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя)

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.

Крім того, суд звертає увагу на правові позиції, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок було підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

Так умовами викладеними в анкеті-заяві на кредит № 4950469 від 11.07.2021, договорі про споживчий кредит №4950469 (індивідуальна частина) від 11.07.2021, графіку платежів за договором про споживчий кредит 4950469 від 11.07.2021, паспорті споживчого кредиту №4950469 передбачено, що ОСОБА_1 отримує кредит в сумі 5000,00 грн, на строк 15 днів до 26.07.2021, та має повернути первісному кредитору проценти за користування кредитом в сумі 937,50 грн.

Суд враховує, крім іншого, можливість пролонгації строку кредитування, умови якої визначені в пункті 2.3 та його підпунктах кредитного договору №4950469 від 11.07.2021, відповідно до яких, для продовження строку кредитування позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил надання фінансових кредитів товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (в редакції від 13.05.2021), у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частину заборгованості по кредиту.

Із розрахунку заборгованості, та витягу з реєстру боржників судом встановлено, що відповідач не здійснив жодного платежу в рахунок погашення тіла кредиту, процентів чи комісії.

Передбачена договором можливість продовження строку кредитування не свідчить про його фактичну пролонгацію. Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення відповідачем передбачених пунктом 2.3. договору дій, необхідних для продовження строку кредитування, підстави вважати строк кредитування продовженим після 26 липня 2021 року відсутні.

Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування 15 днів, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів продовження строку кредитування, позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами підлягають частковому задоволенню в межах цього строку кредитування та у розмірі погодженому сторонами під час укладення 11.07.2021 кредитного договору №4950469 в розмірі 937,50 грн (5000,00 грн х 1,25 % х 15).

Відтак позовні вимоги про стягнення процентів у решті - 15 000,00 грн задоволенню не підлягають.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц зроблено висновок, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України "Про захист прав споживачів" (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів".

Враховуючи викладене, що умова щодо сплати комісії в розмірі 550,00 грн є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування", а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості або її повного погашення не надав, а тому самі по собі її заперечення не спростовують факту неналежного виконання ним зобов`язань за кредитним договором.

За таких обставин, оцінивши надані позивачем докази, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №4950469 від 11.07.2021 у загальному розмірі 5937,50 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 937,50 грн - заборгованість за процентами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Статтею 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

За звернення до суду із позовом ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" сплатило 2422,40 грн судового збору.

Позов ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" задоволено на 27,63 % (5937,50 ? 21 487,50 грн х 100%), відтак, із ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" підлягає стягненню судовий збір у розмірі 669,31 грн (2422,40 грн х 27,63%) та витрати на правничу допомогу в розмірі 828,90 грн (3000,00 грн х 27,63%).

Із ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду із апеляційною скаргою у розмірі 3287,05 грн (4542,00 грн х 72,37 %).

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" (м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, 3-й поверх, код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором №4950469 від 11.07.2021 у розмірі 5937,50 грн (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 50 копійок), з яких: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 937,50 грн - заборгованість за процентами.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" витрати зі сплати судового збору в розмірі 669,31 грн (шістсот шістдесят дев`ять гривень 31 копійка) та витрати на правничу допомогу в розмірі 828,90 грн (вісімсот двадцять вісім гривень 90 копійок).

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" на користь ОСОБА_1 3287,05 грн (три тисячі двісті вісімдесят сім гривень 05 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

Т.М. Павицька