Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №520/25006/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

15 вересня 2026 року №520/25006/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу № 520/25006/26 за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень щомісячно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за періоди перебування на лікуванні з 23.09.2022 по 06.10.2022, з 24.04.2023 по 08.05.2023, з 02.07.2024 по 17.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 11.02.2025 по 28.02.2025, з 25.06.2025 по 07.07.2025, з 31.10.2025 по 19.11.2025, з 22.12.2025 по 12.01.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень щомісячно, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, за періоди перебування на лікуванні з 23.09.2022 по 06.10.2022, з 24.04.2023 по 08.05.2023, з 02.07.2024 по 17.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 11.02.2025 по 28.02.2025, з 25.06.2025 по 07.07.2025, з 31.10.2025 по 19.11.2025, з 22.12.2025 по 12.01.2026.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 520/24590/26 позовні вимоги роз`єднано, а наведені вище вимоги виділено в окреме провадження, якому присвоєно номер № 520/25006/26.

Ухвалою від 14 серпня 2026 року адміністративну справу № 520/25006/26 прийнято до провадження судді Смагар С.В., розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а на відповідача покладено обов`язок надати докази, що стосуються предмета спору.

27 серпня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, в якому, крім заперечень по суті спору, заявлено клопотання про залучення до участі у справі Військової частини НОМЕР_4 як другого відповідача з тих мотивів, що фінансове забезпечення і бухгалтерське обслуговування Військової частини НОМЕР_2 здійснюється через Військову частину НОМЕР_4 , яка є розпорядником бюджетних коштів.

Ухвалою від 28 серпня 2026 року зазначене клопотання задоволено, до участі у справі як другого відповідача залучено Військову частину НОМЕР_4 , розгляд справи розпочато спочатку, у другого відповідача витребувано докази та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву. Станом на дату ухвалення цього рішення Військова частина НОМЕР_4 витребуваних доказів суду не надала та своєї позиції щодо заявлених вимог не висловила.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в умовах воєнного стану та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що підтверджується довідкою від 25 вересня 2024 року № 3/1682, а також має статус учасника бойових дій, посвідчення серії НОМЕР_6 від 09 грудня 2024 року. У спірні періоди позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Оскільки витягом з протоколу засідання Регіональної військово-лікарської комісії від 17 березня 2025 року встановлено зв`язок наявних у позивача порушень стану здоров`я із захистом Батьківщини, позивач вважає, що за час стаціонарного лікування за ним мала зберігатися додаткова винагорода, збільшена до 100 000 гривень, а ненарахування та невиплата цієї винагороди є протиправною бездіяльністю.

Військова частина НОМЕР_2 у відзиві проти позову заперечила та зазначила, що позивач помилково ототожнює факт участі у бойових діях, наявність захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, та отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). Право на додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, за час стаціонарного лікування пов`язане не з будь-яким погіршенням стану здоров`я і не з самим фактом госпіталізації, а з конкретно визначеним юридичним фактом - отриманням поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини. Наголосив, що для виникнення права на спірну виплату необхідна одночасна наявність сукупності обставин: отримання військовослужбовцем поранення, контузії, травми або каліцтва; встановлення зв`язку такого ушкодження із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні саме у зв`язку з цим ушкодженням; документальне підтвердження факту та обставин його отримання у визначеному законодавством порядку. Поняття «захворювання» до встановленого постановою № 168 вичерпного переліку підстав не включено, а розширене тлумачення цієї норми законодавством не передбачено. На переконання відповідача, подані позивачем медичні виписки підтверджують факт лікування та встановлені діагнози, проте не підтверджують отримання поранення, контузії, травми або каліцтва під час захисту Батьківщини і не доводять, що кожен із заявлених періодів госпіталізації був зумовлений лікуванням такого ушкодження. Довідка про безпосередню участь підтверджує лише факт і періоди такої участі. Довідки про обставини травми та постанови військово-лікарської комісії про причинний зв`язок поранення із захистом Батьківщини позивач не надав, а наведений в окремій медичній виписці діагноз «післятравматичний артроз» є клінічним діагнозом, який не встановлює дати, місця та обставин отримання травми.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в умовах воєнного стану. За твердженням позивача, яке відповідачем не спростовується, до 01 лютого 2023 року він проходив службу у Військовій частині НОМЕР_7 , а з 02 лютого 2023 року - у Військовій частині НОМЕР_2 .

У періоди з 23.09.2022 по 06.10.2022, з 24.04.2023 по 08.05.2023, з 02.07.2024 по 17.07.2024, з 13.09.2024 по 23.09.2024, з 11.02.2025 по 28.02.2025, з 25.06.2025 по 07.07.2025, з 31.10.2025 по 19.11.2025, з 22.12.2025 по 12.01.2026 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, що підтверджується наявними у справі виписками з медичних карт стаціонарного хворого і відповідачем не заперечується.

Згідно з цими виписками лікування проводилося з приводу аксіального спондилоартриту, двобічного сакроілеїту, поліартриту з ураженням колінних і кульшових суглобів на тлі остеоартриту, поширеного остеохондрозу та спондилоартрозу поперекового відділу хребта, дисциркуляторної енцефалопатії, цукрового діабету 2 типу середньої тяжкості та супутніх захворювань.

Витягом з протоколу засідання Регіональної військово-лікарської комісії від 17 березня 2025 року стан здоров`я позивача кваліфіковано формулюванням «ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ».

Довідкою від 25 вересня 2024 року № 3/1682 підтверджено безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_6 від 09 грудня 2024 року.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 установлено особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям у період дії воєнного стану. Пунктом 1 цієї постанови передбачено, що розмір додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або у забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за умови безпосереднього перебування в районах ведення таких дій (заходів).

Тим самим пунктом 1 постанови № 168 визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються також військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Зі змісту наведеного припису вбачається, що збереження за військовослужбовцем додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за час перебування у закладі охорони здоров`я пов`язується не з будь-яким погіршенням стану здоров`я і не з самим фактом госпіталізації, а виключно з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини. Перелік підстав, за наявності яких така винагорода зберігається, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Захворювання до цього переліку не включено.

У постанові від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що призначення та виплата додаткової винагороди за час стаціонарного лікування пов`язується з настанням особливого та єдиного юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, яке надалі зумовлює необхідність відповідного лікування.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 16 червня 2026 року у справі № 620/10029/24 дійшов висновку, що сам по собі висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини не є безумовною підставою для застосування постанови № 168, якщо не встановлено причинного зв`язку відповідних наслідків саме з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), отриманими під час захисту Батьківщини. Цей висновок сформульовано щодо іншої виплати, передбаченої тією самою постановою, проте він розкриває загальний підхід до розмежування понять «захворювання» і «поранення (контузія, травма, каліцтво)», а тому враховується судом і в цих правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Застосовуючи наведені приписи до спірних правовідносин, суд виходить з того, що формулювання «ЗАХВОРЮВАННЯ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ», наведене у витягу з протоколу засідання Регіональної військово-лікарської комісії від 17 березня 2025 року, підтверджує наявність у позивача захворювань та причинний зв`язок цих захворювань із захистом Батьківщини, проте не встановлює факту отримання позивачем поранення, контузії, травми або каліцтва. Захворювання і поранення (контузія, травма, каліцтво) мають різну медичну та правову природу, по-різному відображаються у військово-медичних документах і зумовлюють різні правові наслідки, а тому висновок військово-лікарської комісії про зв`язок захворювання із захистом Батьківщини не може підміняти собою висновок про поранення.

Довідка від 25 вересня 2024 року № 3/1682 підтверджує виключно факт і періоди безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. Ця довідка не містить відомостей про отримання позивачем конкретного ушкодження, про дату, місце та обставини його отримання і не підтверджує причинного зв`язку між участю у зазначених заходах та кожним із восьми заявлених періодів стаціонарного лікування. Так само посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_6 від 09 грудня 2024 року засвідчує правовий статус особи, а не отримання нею поранення під час захисту Батьківщини.

Виписки з медичних карт стаціонарного хворого підтверджують факт перебування позивача у закладах охорони здоров`я та встановлені йому діагнози, однак документами про обставини отримання поранення не є. З цих виписок не вбачається, що будь-яка з восьми госпіталізацій була зумовлена лікуванням поранення, контузії, травми або каліцтва, пов`язаних із захистом Батьківщини: у них зафіксовано лікування захворювань хронічного, запального, дегенеративного та метаболічного характеру.

Окремої оцінки потребує наведений в одній з медичних виписок діагноз «післятравматичний артроз». Суд зазначає, що це клінічний діагноз, який описує стан суглоба, але сам по собі не встановлює ані дати, ані місця, ані обставин отримання травми, ані зв`язку такої травми із захистом Батьківщини. Такий діагноз не замінює ані довідки про обставини травми, ані постанови (висновку) військово-лікарської комісії про причинний зв`язок травми із захистом Батьківщини. Жодного з цих документів матеріали справи не містять, а тому сама лише згадка зазначеного діагнозу не дає підстав вважати доведеним, що відповідне ушкодження було отримано позивачем під час захисту Батьківщини і що будь-який із заявлених періодів лікування був спричинений саме цією травмою.

Посилання позивача на неодноразові усні та письмові звернення до командування суд відхиляє, оскільки сам факт подання рапорту або іншого звернення не породжує права на виплату за відсутності передбачених законодавством матеріально-правових підстав для її здійснення.

Додатково суд звертає увагу на те, що постанова № 168 не передбачає виплати додаткової винагороди у фіксованому розмірі 100 000 гривень за будь-який проміжок часу: розмір винагороди становить до 100 000 гривень у розрахунку на місяць і визначається пропорційно часу участі. Заявлені ж позивачем періоди тривають від одинадцяти до двадцяти двох днів, у зв`язку з чим вимога про нарахування та виплату 100 000 гривень щомісячно за кожен такий період є неспівмірною і в такому формулюванні виконанню не піддається. Це міркування є додатковим та самостійною підставою для відмови в позові не є.

Щодо періоду з 23.09.2022 по 06.10.2022 суд зазначає, що в цей час позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_7 , а до Військової частини НОМЕР_2 був переведений лише з 02 лютого 2023 року. Водночас підставою для відмови в позові за цим періодом є не суб`єктний склад відповідачів, а ті самі матеріально-правові обставини, що й за рештою періодів: матеріали справи не містять доказів отримання позивачем поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, і доказів того, що лікування у вересні - жовтні 2022 року було зумовлене таким ушкодженням. За таких умов позовні вимоги за цим періодом задоволенню не підлягають незалежно від того, який саме суб`єкт владних повноважень здійснював грошове забезпечення позивача у відповідний час.

Таким чином, матеріали справи не підтверджують наявності сукупності обставин, з якими пункт 1 постанови № 168 пов`язує збереження за військовослужбовцем додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за час стаціонарного лікування. За відсутності документально підтвердженого поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, та причинного зв`язку між таким ушкодженням і кожним із заявлених періодів лікування обов`язок включити позивача до наказів про виплату зазначеної винагороди у відповідачів не виник.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною лише за умови існування визначеного законодавством обов`язку вчинити відповідну дію. Оскільки такого обов`язку у спірних правовідносинах не виникло, ненарахування та невиплата позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за заявлені періоди стаціонарного лікування протиправною бездіяльністю не є.

Позовна вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити спірну винагороду є похідною від вимоги про визнання бездіяльності протиправною. Оскільки протиправної бездіяльності судом не встановлено, відсутні й правові підстави для покладення на відповідачів відповідного обов`язку.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_4 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 15 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар