Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №520/25005/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

15 вересня 2026 року №520/25005/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 520/24590/26 роз`єднано позовні вимоги, а наведені вище вимоги виділено в окреме провадження, якому присвоєно номер № 520/25005/26.

Ухвалою суду від 14 серпня 2026 року адміністративну справу № 520/25005/26 прийнято до провадження судді та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); у Військової частини НОМЕР_2 витребувано докази щодо проходження позивачем військової служби, наказ про звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу, розрахунок вислуги років із зазначенням кількості повних календарних років служби, докази про розмір і складові місячного грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу, а також докази призначення, нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з алгоритмом її обчислення, і встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

27 серпня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву.

Ухвалою суду від 28 серпня 2026 року до участі у справі як другого відповідача залучено Військову частину НОМЕР_4 , розгляд справи розпочато спочатку, у другого відповідача витребувано докази щодо проходження позивачем військової служби за період з 24 лютого 2022 року по 5 червня 2026 року, матеріали особової справи і послужний список, витяги з наказів про звільнення та виключення зі списків особового складу, постанову військово-лікарської комісії, докази про вислугу років у календарному обчисленні, про кількість повних календарних років служби, за які нараховано одноразову грошову допомогу, про розмір і структуру місячного грошового забезпечення, про алгоритм обчислення такої допомоги та про її фактичну виплату, а також установлено другому відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

11 вересня 2026 року Військова частина НОМЕР_2 подала клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку виплаченої позивачу грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, складеного Військовою частиною НОМЕР_4 . Суд долучив поданий розрахунок до матеріалів справи та оцінює його як письмовий доказ.

14 вересня 2026 року до суду надійшла заява Військової частини НОМЕР_4 , у якій другий відповідач просить залишити позовну заяву без руху та надати достатній час для подання відзиву на позовну заяву. Правом на подання відзиву Військова частина НОМЕР_4 не скористалася.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 24 лютого 2022 року по 1 лютого 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 , а з 2 лютого 2023 року по 5 червня 2026 року - у Військовій частині НОМЕР_2 ; 5 червня 2026 року його звільнено з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) та виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення, однак одноразової грошової допомоги при звільненні йому не нараховано і не виплачено.

Позивач посилається на те, що за абзацом першим частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а пунктом першим розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 передбачено таке саме правило. Позивач вважає, що єдиною передумовою для виплати йому цієї допомоги є факт звільнення за станом здоров`я, тоді як умова про наявність вислуги десять календарних років і більше стосується інших підстав звільнення і на спірні правовідносини не поширюється. На підтвердження позивач посилається на постанову Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17.

Військова частина НОМЕР_2 у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує і просить відмовити в його задоволенні повністю. Відповідач зазначає, що позивач посилається на частину другу статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII не в повному обсязі, оскільки ця норма передбачає також, що умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або з військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України. Зазначає, що відповідно до Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив таке.

ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 1 лютого 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 , а з 2 лютого 2023 року по 5 червня 2026 року - у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_7 і сторонами не заперечується.

5 червня 2026 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) та виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 5 червня 2026 року № 160ДСК, крім виключення позивача зі списків особового складу військової частини, визначено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у разі звільнення в розмірі 204 відсотки місячного грошового забезпечення за останньою штатною займаною посадою за 51 повний календарний місяць служби.

Зі змісту розрахунку виплаченої ОСОБА_1 грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, складеного Управлінням фінансів Військової частини НОМЕР_4 і долученого до матеріалів справи, вбачається, що місячне грошове забезпечення позивача становить 49 801,50 грн, до складу якого включено оклад за військовим званням - 530,00 грн, посадовий оклад - 5 550,00 грн, надбавку за вислугу років (12 відсотків) - 666,00 грн, надбавку за особливості проходження служби (50 відсотків) - 3 373,00 грн і премію (715 відсотків) - 39 682,50 грн. Розмір грошової допомоги у разі звільнення з військової служби визначено в сумі 101 595,06 грн із зазначенням алгоритму обчислення: 49 801,50 грн, помножені на 4 відсотки і на 51.

Наведені в розрахунку показники суд перевірив. Чотири відсотки від 49 801,50 грн становлять 1 992,06 грн; 1 992,06 грн, помножені на 51, становлять 101 595,06 грн. Ця сума дорівнює 204 відсоткам місячного грошового забезпечення позивача (49 801,50 грн, помножені на 2,04, становлять 101 595,06 грн), тобто відомості відзиву про розмір допомоги у відсотковому вираженні і відомості розрахунку про її розмір у гривнях узгоджуються між собою.

Узгоджується з обставинами справи і кількість повних календарних місяців служби, взята за основу обчислення. За період проходження позивачем військової служби з 24 лютого 2022 року по 5 червня 2026 року повними календарними місяцями служби є десять місяців 2022 року (з березня по грудень), по дванадцять місяців 2023, 2024 і 2025 років та п`ять місяців 2026 року (з січня по травень), а разом - 51 повний календарний місяць. Отже до обчислення одноразової грошової допомоги взято весь строк військової служби позивача, у тому числі період її проходження у Військовій частині НОМЕР_6 .

Позивач просить нарахувати і виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби. Конкретної кількості повних календарних років служби і конкретної суми допомоги позивач у позовній заяві не зазначив, а тому суд перевіряє, якому розміру допомоги відповідає заявлена вимога.

За період військової служби з 24 лютого 2022 року по 5 червня 2026 року повними роками служби є чотири роки: з 24 лютого 2022 року по 23 лютого 2023 року, з 24 лютого 2023 року по 23 лютого 2024 року, з 24 лютого 2024 року по 23 лютого 2025 року і з 24 лютого 2025 року по 23 лютого 2026 року. За такого підрахунку розмір одноразової грошової допомоги, про яку просить позивач, становить 200 відсотків місячного грошового забезпечення, тобто 99 603,00 грн (49 801,50 грн, помножені на 2).

Якщо ж повний календарний рік служби розуміти буквально - як календарний рік з 1 січня по 31 грудня, відслужений повністю, - то таких років у позивача три: 2023, 2024 і 2025. За такого підрахунку розмір допомоги становить 150 відсотків місячного грошового забезпечення, тобто 74 702,25 грн.

Фактично нарахована і виплачена позивачу одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби становить 101 595,06 грн. Ця сума перевищує 99 603,00 грн, тобто найбільший із можливих розмірів допомоги, який випливає з норми, на яку посилається сам позивач, на 1 992,06 грн, і тим більше перевищує 74 702,25 грн.

Таким чином, за будь-якого з можливих варіантів підрахунку повних календарних років служби фактично виплачена позивачу одноразова грошова допомога у разі звільнення є більшою за ту, про нарахування та виплату якої заявлено позов.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю є його пасивною поведінкою, що полягає в невчиненні дії, яку такий суб`єкт за законом зобов`язаний був вчинити. Відповідно, визнати бездіяльність протиправною можливо лише тоді, коли відповідну дію не вчинено.

Одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу нараховано наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 5 червня 2026 року № 160ДСК і виплачено в сумі 101 595,06 грн, що підтверджується розрахунком, складеним Управлінням фінансів Військової частини НОМЕР_4 , тобто фінансовим органом, через який здійснюється фінансове забезпечення Військової частини НОМЕР_2 . Отже бездіяльності, про яку йдеться в позові, - ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні - не існувало вже на день звернення позивача до суду. Позовна вимога про визнання такої бездіяльності протиправною позбавлена предмета, а тому задоволенню не підлягає.

Не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист порушених прав особи у сфері публічно-правових відносин, а тому обов`язковою умовою задоволення позову є встановлення факту порушення права позивача. Оскільки право позивача на одноразову грошову допомогу у разі звільнення реалізоване в розмірі, що перевищує заявлений у позові, таке право не порушене, а підстав для донарахування і доплати допомоги немає.

Суд зазначає, що вирішення питання про те, за якою саме нормою - абзацом першим частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII чи Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 - належало обчислювати одноразову грошову допомогу позивачу, на результат розгляду цієї справи не впливає. Матеріали справи не містять документів, які дозволяли б установити вид військової служби, що його проходив позивач, і відповідачі таких доказів суду не надали. Водночас навіть за найбільшим розміром допомоги, який випливає з норми, на яку посилається сам позивач, фактично виплачена сума є більшою, а отже висновок суду про відсутність порушеного права є однаковим за кожного з можливих варіантів застосування норм.

Суд не ставить під сумнів право позивача на одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я і погоджується з доводом позивача про те, що умова про наявність вислуги десять календарних років і більше, передбачена абзацом другим частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII і пунктом другим розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, стосується інших підстав звільнення і на звільнення за станом здоров`я не поширюється. Спір між сторонами полягає не в наявності у позивача права на цю виплату, а в тому, чи виконано обов`язок щодо її нарахування та виплати і в якому розмірі.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17 висновків суду не спростовує. Викладений у ній висновок про те, що умова про наявність вислуги років не поширюється на звільнення військовослужбовця за станом здоров`я, суд враховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України і під сумнів не ставить. Проте та справа стосувалася військовослужбовця Державної прикордонної служби України, а порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в ній визначався Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за № 537/15228, дія якої на позивача не поширюється. Крім того, у тій справі вирішувалося питання про наявність у військовослужбовця права на допомогу, тоді як у цій справі право позивача на допомогу реалізоване, а спір стосується її розміру. Отже наведена постанова не містить висновків, які могли б бути застосовані до спірних правовідносин у частині, що є вирішальною для цієї справи.

Довід Військової частини НОМЕР_2 про те, що жодного рапорту за підписом позивача до командира частини не надходило, а тому позивачем не вчинено дій для досудового врегулювання спору, суд відхиляє. Обов`язкового досудового порядку врегулювання спорів цієї категорії законом не встановлено, а обов`язок нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу у разі звільнення виникає в силу закону при звільненні військовослужбовця з військової служби і не залежить від звернення військовослужбовця з рапортом. Наведений довід підставою для відмови в задоволенні позову не є.

Заява Військової частини НОМЕР_4 від 14 вересня 2026 року про залишення позовної заяви без руху задоволенню не підлягає. За частиною першою статті 169 КАС України питання про залишення позовної заяви без руху вирішується суддею протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви, тобто на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. Провадження у цій справі відкрито, справу розглянуто по суті, а тому процесуальних підстав для залишення позовної заяви без руху немає.

Позовних вимог до Військової частини НОМЕР_4 позивачем не заявлено, а визначення предмета і підстав позову є правом позивача. З огляду на відмову в задоволенні позову до Військової частини НОМЕР_2 з наведених вище мотивів позов не підлягає задоволенню і в частині вимог до другого відповідача.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачі на виконання обов`язку, встановленого частиною другою статті 77 КАС України, надали суду відомості про зміст наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 5 червня 2026 року № 160ДСК у частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та розрахунок такої допомоги, з якого вбачається розмір і структура місячного грошового забезпечення позивача, кількість повних календарних місяців служби, алгоритм обчислення і сума допомоги. Цих доказів позивач не спростував, власного розрахунку не подав і заперечень щодо розрахунку, долученого 11 вересня 2026 року, не навів.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що бездіяльності, про яку йдеться в позові, відповідачі не допустили: одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу нараховано і виплачено, а її розмір перевищує той, про нарахування та виплату якого заявлено позов. Відтак позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 15 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар