Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №520/25002/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

15 вересня 2026 року №520/25002/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік за 30 діб, за 2023 рік за 30 діб, за 2024 рік за 30 діб, за 2025 рік за 30 діб та за 2026 рік за 30 діб з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік за 30 діб, за 2023 рік за 30 діб, за 2024 рік за 30 діб, за 2025 рік за 30 діб та за 2026 рік за 30 діб з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 520/24590/26 роз`єднано позовні вимоги, а наведені вище вимоги виділено в окреме провадження, якому присвоєно номер № 520/25002/26.

Ухвалою суду від 14 серпня 2026 року адміністративну справу № 520/25002/26 прийнято до провадження судді та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); у Військової частини НОМЕР_2 витребувано докази, що стосуються предмета спору, та встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

27 серпня 2026 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву.

Ухвалою суду від 28 серпня 2026 року до участі у справі як другого відповідача залучено Військову частину НОМЕР_4 , розгляд справи розпочато спочатку, у другого відповідача витребувано докази щодо проходження позивачем військової служби, надання і використання ним щорічної основної відпустки за 2022-2026 роки, розміру та структури місячного грошового забезпечення станом на 5 червня 2026 року, алгоритму обчислення і фактичної виплати грошової компенсації, а також установлено другому відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

11 вересня 2026 року Військова частина НОМЕР_2 подала клопотання про долучення до матеріалів справи розрахунку грошової компенсації позивачу за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2026 роки. Суд долучив поданий розрахунок до матеріалів справи та оцінює його як письмовий доказ.

14 вересня 2026 року до суду надійшла заява Військової частини НОМЕР_4 , у якій другий відповідач просить залишити позовну заяву без руху та надати достатній час для подання відзиву на позовну заяву. Правом на подання відзиву Військова частина НОМЕР_4 не скористалася.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 24 лютого 2022 року по 1 лютого 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 , а з 2 лютого 2023 року по 5 червня 2026 року - у Військовій частині НОМЕР_2 ; 5 червня 2026 року його звільнено з військової служби за станом здоров`я та виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення, однак грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2026 роки йому не нараховано і не виплачено.

Позивач посилається на те, що законодавство не позбавляє військовослужбовця права на відпустку, набутого в попередніх календарних роках, а у рік звільнення в разі невикористання щорічної основної відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки, у тому числі за минулі роки.

Позивач також вважає, що винагороди, які мають постійний характер, віднесено законом до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, не містить застережень щодо включення винагород у розрахунок грошової компенсації, а тому додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», має бути врахована при обчисленні компенсації. На підтвердження позивач посилається на постанову Верховного Суду від 23 вересня 2023 року у справі № 260/3564/22, у якій, за його твердженням, зазначену додаткову винагороду визнано однією зі складових грошового забезпечення.

Військова частина НОМЕР_2 у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує і просить відмовити в його задоволенні повністю. Відповідач повідомляє, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 5 червня 2026 року № 160ДСК позивача виключено зі списків військової частини та визначено виплатити йому грошову компенсацію за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік у розмірі 41 501,25 грн, за 30 діб за 2023 рік у розмірі 49 801,50 грн, за 30 діб за 2024 рік у розмірі 49 801,50 грн, за 30 діб за 2025 рік у розмірі 49 801,50 грн і за 30 діб за 2026 рік у розмірі 49 801,50 грн.

Відповідач наполягає, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є складовою грошового забезпечення та належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, тоді як одноразові й щомісячні додаткові види грошового забезпечення є різними, не тотожними складовими. Розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, до яких додаткова винагорода на час воєнного стану не включається. Відповідач додатково зазначає, що наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233, перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану, а тому до бази обчислення компенсації така винагорода не входить.

Військова частина НОМЕР_2 також повідомляє, що не має власного казначейського рахунку і не уповноважена здійснювати грошові розрахунки чи виплати, а її фінансове забезпечення та бухгалтерське обслуговування здійснюється через Військову частину НОМЕР_4 , яка є відповідним розпорядником бюджетних коштів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив таке.

ОСОБА_1 у період з 24 лютого 2022 року по 1 лютого 2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 , а з 2 лютого 2023 року по 5 червня 2026 року - у Військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_7 і сторонами не заперечується.

5 червня 2026 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я) та виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 5 червня 2026 року № 160ДСК, крім виключення позивача зі списків особового складу військової частини, визначено виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки: за 2022 рік - за 25 діб у розмірі 41 501,25 грн, за 2023 рік - за 30 діб у розмірі 49 801,50 грн, за 2024 рік - за 30 діб у розмірі 49 801,50 грн, за 2025 рік - за 30 діб у розмірі 49 801,50 грн, за 2026 рік - за 30 діб у розмірі 49 801,50 грн.

Зі змісту розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2022-2026 роки, складеного Військовою частиною НОМЕР_4 і долученого до матеріалів справи, вбачається, що компенсацію обчислено з місячного грошового забезпечення позивача в розмірі 49 801,50 грн, до складу якого включено оклад за військовим званням - 530,00 грн, посадовий оклад - 5 550,00 грн, надбавку за вислугу років (12 відсотків) - 666,00 грн, надбавку за особливості проходження служби (50 відсотків) - 3 373,00 грн і премію (715 відсотків) - 39 682,50 грн. Загальну суму компенсації визначено як частку від ділення 49 801,50 грн на 30 днів, помножену на 145 календарних днів невикористаної відпустки, що становить 240 707,25 грн.

Наведені суми узгоджуються між собою арифметично: 49 801,50 грн, поділені на 30 днів, становлять 1 660,05 грн за одну добу; 25 діб за цією ставкою становлять 41 501,25 грн, 30 діб - 49 801,50 грн, а 145 діб - 240 707,25 грн. Кількість 145 календарних днів дорівнює сумі 25 діб за 2022 рік і по 30 діб за 2023, 2024, 2025 і 2026 роки.

Отже, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023, 2024, 2025 і 2026 роки позивачу нараховано - за 145 календарних днів у загальному розмірі 240 707,25 грн. Зміст наказу від 5 червня 2026 року № 160ДСК у частині кількості діб і сум компенсації підтверджено відзивом Військової частини НОМЕР_2 та розрахунком, складеним Військовою частиною НОМЕР_4 , і позивачем не спростований.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю є його пасивною поведінкою, що полягає в невчиненні дії, яку такий суб`єкт за законом зобов`язаний був вчинити. Відповідно, визнати бездіяльність протиправною можливо лише тоді, коли відповідну дію не вчинено.

За 2023, 2024, 2025 і 2026 роки грошову компенсацію нараховано саме за ту кількість діб, яку заявлено в позові, - по 30 діб за кожен рік. У цій частині бездіяльності, про яку йдеться в позові, - ненарахування грошової компенсації - не існувало вже на день звернення позивача до суду. Позовна вимога про визнання такої бездіяльності протиправною у цій частині позбавлена предмета, а тому задоволенню не підлягає; не підлягає задоволенню і похідна від неї вимога про зобов`язання нарахувати компенсацію за ті самі роки за ту саму кількість діб.

Спір, який фактично існує між сторонами, зводиться до того, чи підлягає включенню до бази обчислення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Із наведеної норми вбачається, що закон розмежовує щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення як різні, не тотожні між собою складові грошового забезпечення.

Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки.

Порядок обчислення такої компенсації визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260). Розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Таким чином, до бази обчислення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з-поміж додаткових видів грошового забезпечення включаються лише ті, які є щомісячними. Одноразові додаткові види грошового забезпечення до цієї бази не входять.

Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за № 177/39233, перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану.

Отже, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», віднесена до одноразових, а не до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, а тому до бази обчислення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки вона не включається.

Позовні вимоги сформульовано як вимоги про нарахування грошової компенсації з урахуванням додаткової грошової винагороди станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини. Таким днем є 5 червня 2026 року. Станом на цю дату зміни, внесені наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, були чинними, а розмір і структура місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація, визначаються саме на день виключення зі списків особового складу. Наведене стосується обчислення компенсації за всі роки, за які її нараховано, у тому числі за 2022 рік.

Незалежно від наведеного суд враховує і характер самої виплати. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 установлено, що на період дії воєнного стану виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим, хто бере безпосередню участь у бойових діях або забезпечує здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), розмір такої винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Зі змісту наведеного правового регулювання вбачається, що ця виплата запроваджена лише на період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, залежить від фактичного часу безпосередньої участі військовослужбовця у відповідних діях і заходах та визначається наказами командирів (начальників). За таких умов додаткова винагорода не є винагородою, яка має постійний характер, у розумінні частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому вона не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і за той період, що передував набранню чинності змінами, внесеними наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44.

Довід позивача про те, що Порядок № 260 не містить застережень щодо включення винагород у розрахунок грошової компенсації, суд відхиляє. Таке застереження в наведеному правовому регулюванні є: коло виплат, з яких обчислюється компенсація, прямо обмежене посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавкою за вислугу років і щомісячними додатковими видами грошового забезпечення. Цей перелік є вичерпним і одноразових додаткових видів грошового забезпечення не охоплює.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 23 вересня 2023 року у справі № 260/3564/22, у якій додаткову винагороду визнано однією зі складових грошового забезпечення, висновків суду не спростовує. Належність додаткової винагороди до складу грошового забезпечення сама по собі не свідчить про належність її до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Як зазначено вище, частина друга статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» розмежовує щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, а до бази обчислення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки входять лише щомісячні.

Щодо 2022 року суд зазначає таке. Позивач просить визнати протиправною бездіяльність і зобов`язати нарахувати компенсацію за 30 діб, тоді як наказом від 5 червня 2026 року № 160ДСК за цей рік визначено компенсацію за 25 діб.

У 2022 році позивач проходив військову службу не у відповідачів, а у Військовій частині НОМЕР_6 , і не з початку календарного року, а з 24 лютого 2022 року. Визначена наказом кількість - 25 діб - становить десять дванадцятих від тривалості щорічної основної відпустки у 30 календарних днів і відповідає кількості повних місяців проходження позивачем військової служби у 2022 році.

Обставин, з яких випливало б право позивача саме на 30 діб грошової компенсації за 2022 рік, позивач не навів: у позові не зазначено ані кількості днів щорічної основної відпустки, фактично використаних за 2022 рік, ані підстав, з яких тривалість відпустки за цей рік мала б визначатися в повному розмірі попри зарахування на військову службу 24 лютого 2022 року. Обґрунтування позову і в цій частині зводиться виключно до необхідності врахування додаткової винагороди, у чому суд позивачу відмовляє з наведених вище мотивів. Розрахунку, складеного Військовою частиною НОМЕР_4 , позивач не спростував.

Заява Військової частини НОМЕР_4 від 14 вересня 2026 року про залишення позовної заяви без руху задоволенню не підлягає. За частиною першою статті 169 КАС України питання про залишення позовної заяви без руху вирішується суддею протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви, тобто на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі. Провадження у цій справі відкрито, справу розглянуто по суті, а тому процесуальних підстав для залишення позовної заяви без руху немає.

Позовних вимог до Військової частини НОМЕР_4 позивачем не заявлено, а визначення предмета і підстав позову є правом позивача. З огляду на відмову в задоволенні позову до Військової частини НОМЕР_2 з наведених вище мотивів позов не підлягає задоволенню і в частині вимог до другого відповідача.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачі на виконання обов`язку, встановленого частиною другою статті 77 КАС України, надали суду відомості про зміст наказу від 5 червня 2026 року № 160ДСК і розрахунок грошової компенсації, з яких вбачається кількість діб невикористаної щорічної основної відпустки за кожен рік, структура місячного грошового забезпечення та порядок обчислення сум компенсації. Цих доказів позивач не спростував і власного розрахунку не подав.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що бездіяльності, про яку йдеться в позові, відповідачі не допустили: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2026 роки позивачу нараховано, а додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», до бази обчислення такої компенсації не входить. Відтак позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_4 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 15 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар