Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №520/12436/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 р. № 520/12436/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Юліана Матвійчука, буд. 119, м. Полтава, Полтавська обл., Полтавський р-н, 36014, ЄДРПОУ 44730367), , Державної служби України з питань праці (вул. Десятинна, буд. 14, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 39472148) про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування акту, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Північно-східного міжрегіонального управління Держпраці щодо не об`єктивного та всебічного розгляду моєї скарги щодо мобінгу з боку Харківської державної академії дизайну і мистецтв щодо мене;

- визнати незаконним та скасувати Акт складений за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці № ПНС/ХК/29204/325 від 26.12.2025 року;

- зобов`язати Північно-східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повторно провести перевірку Харківської державної академії дизайну і мистецтв на предмет мобінгу (цькування) по відношенню до ОСОБА_1 з урахуванням доводів викладених в позовній заяві;

- визнати протиправною бездіяльність Державної служби з питань праці, щодо розгляду моєї скарги на дії Північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про поверхневий розгляд його скарги на предмет вчинення по відношенню до нього мобінгу керівництвом Харківської державної академії дизайну і мистецтв Північно-східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці та, у подальшому, неналежний розгляд Державною службою з питань праці скарги на дії Північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 25.05.2026 відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив, а відповідачу - заперечення протягом п`яти календарних днів з моменту отримання відповідних документів.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена сторонам до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", що підтверджується довідками про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Відповідач 1, Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (далі - Управління, Відповідач 1), скориставшись своїм правом на надання відзиву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою правову позицію обґрунтував тим, що матеріалами перевірки не встановлено ознак вчинення стосовно ОСОБА_1 мобінгу з боку роботодавця.

Відповідач 2, Державна служба України з питань праці (далі - Держпраці, Відповідач 2), подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначив про помилкове ототожнення позивачем понять "дія" та "бездіяльність", оскільки його звернення щодо неналежного розгляду Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці його скарги було розглянуто у відповідності до вимог чинного законодавства. Натомість незгода з ухваленим рішенням не свідчить про вчинення суб`єктом владних повноважень бездіяльності. Просить відмовити в задоволенні позову.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, згідно якої зазначив, що відповідачем 2, попри надання відповіді на скаргу, не вчинено жодних дій, спрямованих на вивчення матеріалів та обставин перевірки, отже висновки щодо відсутності порушень з боку Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці під час проведення перевірки, були суто формальними. Натомість позивач зазначає про відсутність обов`язку у нього, як у скаржника, доводити незаконність рішення органу управління, оскільки це є прямим порушенням вимог приписів статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України. Щодо обґрунтованих доводів перевірки, здійсненої відповідачем 1, позивач наголосив на вибірковому проведенні аналізу доказів, що викладені позивачем у скарзі. Оскільки для формування повного висновку він мав проаналізувати весь період роботи позивача, зокрема, в частині умов праці до виникнення підстав для цькування, а також після виникнення такого факту. Також позивач наголосив на тому, що відповідач 1 не проаналізував відомості щодо умов оплати праці всіх працівників, які мають 11-12 тарифний розряд та хибно тлумачить поняття мобінгу. Натомість мобінг по відношенню до заявника полягав саме у безпідставній зміні умов праці в односторонньому порядку після того, як позивачем було заявлено про можливі корупційні порушення з боку проректорки. На думку позивача, гнучкий графік його роботи, у тому числі, дистанційний, обумовлений ситуацією, що склалася від початку його працевлаштування. Тож вимога особисто бути присутнім на робочому місці обґрунтована саме проявом мобінгу, оскільки під час трудової діяльності позивач неодноразово вдавався до дистанційної роботи, у тому числі, перебуваючи закордоном.

Відповідачем 1 надано до суду додаткові пояснення, згідно яких наполягав на правомірності ухваленого рішення про відсутність вчинення мобінгу до нього з боку керівництва академії. Просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розгляд справи здійснюється з урахуванням надмірного навантаження в Харківському окружному адміністративному суді та днів перебування судді у відпустці у період з 06.07.2026 по 20.07.2026 та з 10.08.2026 по 23.08.2026 включно.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач у період з 16.03.2023 по 07.11.2025 працював начальником відділу договірно-правового забезпечення юридичної служби та начальником юридичного відділу.

02.11.2025 позивач звернувся на адресу Державної служби України з питань праці з заявою про вчинення відносно нього мобінгу з боку керівництва Харківської державної академії дизайну і мистецтв.

В обґрунтування поданої скарги позивач зазначив про цькування з боку керівництва Академії, які полягають у створенні неналежних умов праці, обмеженні умов праці табелями обліку робочого часу, які вимагають постійної присутності на робочому місці, попри наявний та узгоджений із керівництвом гнучкий графік роботи позивача, застосування заходів фінансового тиску, які полягають у припиненні виплати премії позивачу, а також ненадання матеріальної допомоги, а також створенні ворожої атмосфери та ізоляції від колективу.

На переконання позивача, прояви мобінгу почалися після того, як він дізнався про порушення з боку проректорки, пов`язані з маніпуляціями проведення зарахування студентів на навчання: зі з`ясування причин відсутності його на робочому місці 30.09.2025, попри наявність гнучкого графіку роботи. У зв`язку з цим адміністрацією навчального закладу запроваджено журнали обліку робочого часу. У подальшому до позивача було застосовано заходи фінансового тиску, які виразилися, зокрема, у ненарахуванні та невиплаті премії та надбавок за напруженість та складність роботи. Мобінг також знайшов своє вираження, на твердження позивача, у ненаданні йому можливості для дистанційної роботи, створенні перешкод для користування інформаційною системою ЄДЕБО, а також неналежній манері спілкування з ним під час проведень ректоратів, та в особистому спілкуванні. Зазначені обставини, як стверджує позивач, зумовили написання ним заяви на звільнення.

З 07.11.2025, як вбачається з копії наказу по особовому складу працівників ректора Харківської державної академії дизайну і мистецтв від 07.11.2025 №252-03, ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу, звільнено за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідачем 1 за погодженням з Державною службою з питань праці, за поданою заявою проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності Харківської державної академії дизайну і мистецтв.

В ході аналізу матеріалів заходу контролю та інформації Управлінням встановлено, що під час заходу контролю у працівників закладу відібрано усні та письмові пояснення з питань, що стали предметом контролю, та досліджені і враховані надані позивачем докази і пояснення.

Проте надані інспекторам праці під час проведення заходу контролю документи та пояснення не підтвердили фактів систематичних (повторюваних) тривалих умисних дій або бездіяльності роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності, ділової репутації, які б проявлялися у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створенням стосовно позивача напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує позивача недооцінювати свою професійну придатність.

Листом від 26.12.2025 Управління повідомило позивача про відсутність встановлених фактів мобінгу відносно позивача з боку ректора Академії, з урахуванням аналізу внутрішнього трудового розпорядку, колективного договору, табелів обліку робочого часу, наказів, заяв, письмових пояснень працівників навчального закладу.

Не погодившись із таким результатом проведеної перевірки, позивач 25.01.2026 звернувся зі скаргою на результати перевірки на адресу Державної служби з питань праці.

Листом від 16.02.2026 №215/2.3/2.5-ЗВ-26а Держпраці повідомила про використання територіальним підрозділом під час проведення перевірки усіх наданих повноважень, здійснення необхідних запитів, спрямованих на встановлення об`єктивних обставин справи, за скаргою позивача.

Не погодившись із такими висновками відповідачів, вважаючи, що викладені у скарзі обставини потребують повторної та всебічної перевірки, яка охоплюватиме більший період часу та ширше коло осіб, а акт Північно-Східного міжрегіонального управління - скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне положення закріплено в абзаці першому частини першої статті 38 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці».

Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України від 05.04.2007 "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (далі - Закон №877-V).

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; на основі принципу оцінки ризиків та доцільності; невтручання органу державного нагляду (контролю) у діяльність суб`єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону (стаття 3 Закону № 877-V).

Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються, зокрема, за наявності підстав, визначених абзацами п`ятим, восьмим, дев`ятим, десятим частини першої статті 6 Закону №877-V.

Стаття 6 Закону №877-V визначає порядок здійснення позапланових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю).

Так, абзацами п`ятим, восьмим, дев`ятим, десятим частини першої статті 6 Закону №877-V передбачено, що підставами для здійснення позапланових заходів є: звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров`ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності).

Позаплановий захід у такому разі здійснюється територіальним органом державного нагляду (контролю) за наявністю погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.

У період дії воєнного стану Держпраці та її територіальні органи, відповідно до частини першої статті 16 Закону України від 15.03.2022 "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-IX, можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин, вчинення мобінгу (цькування) та законності припинення трудових договорів.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом (стаття 4 Закону № 877-V).

Для здійснення позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання та предмет перевірки (частина перша статті 7 Закону № 877-V). На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою (частина друга статті 7 Закону № 877-V).

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, у якому зазначає стан виконання вимог законодавства, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства (частина шоста статті 7 Закону № 877-V). В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис (частина сьома статті 7 Закону № 877-V).

Абзац дванадцятий частини першої статті 6 Закону № 877-V передбачає, що під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

08.09.2004 Верховна Рада України прийняла Закон № 1985-ІV, яким ратифікувала Конвенцію Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, прийняту 11 липня 1947 року (далі - Конвенція МОП № 81).

Статтею 3 Конвенції МОП № 81 визначено, що завданням системи інспекції праці є, зокрема, забезпечення застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи, норм щодо заробітної плати, безпеки праці, охорони здоров`я і добробуту.

Відповідно до пункту 1 статті 12 Конвенції інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право, зокрема: c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i) наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii) вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги.

Тобто інспектор праці може здійснювати будь-які перевірки, контроль і розслідування, які він може вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що роботодавець суворо дотримується норм трудового законодавства.

Подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 19 серпня 2020 року у справі № 756/6946/16-а та від 09 лютого 2021 року у справі № 822/620/17.

Як свідчить акт від 26.12.2025 №ПНС/ХК/29204/325, складений за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сферах охорони праці, під час проведення заходу державного нагляду були отримані пояснення щодо викладених у скарзі обставин заступника головного бухгалтера, голови студентського парламенту, провідного фахівця з антикорупційної діяльності, першого проректора науково-педагогічної роботи.

У зазначеному акті викладено висновки перевірки за скаргою позивача щодо підстав встановлення позивачу тарифного розряду відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України "Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ від 26.09.2005 №557, обмеження виплати премії, викликаного неналежним виконанням позивачем переліку встановлених керівником доручень, робочого графіку позивача, невиплати матеріальної допомоги, умов допуску до інформаційно-телекомунікаційної системи ЄДЕБО, а також можливого цькування заявника під час проведення ректорату.

За наслідками проведення позапланового заходу Управлінням ухвалено рішення про відсутність встановлених фактів щодо вчинення мобінгу відносно позивача.

Згідно статті 22 КЗпП України, мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:

створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);

безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);

нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;

нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;

безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);

необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.

Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов`язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).

Як вбачається з матеріалів справи, відносно позивача було застосовано фінансові обмеження заробітної плати, викликані систематичним невиконанням доручень керівника.

Позивач, зазначаючи про неповноту проведеної перевірки, посилається на часткову розробку, в межах наданих повноважень, доручень адміністрації.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем скріншоти особистої переписки з проректором, ректором у месенджері свідчать лише про факт направлення в особисті повідомлення невстановлених положень та інших документів, що не може свідчити про виконання позивачем трудових обов`язків в частині розробки Положення про юридичний відділ, документообіг, стипендіальну комісію, Меморандуму про співпрацю. Доказів розробки зазначених документів позивачем у ході судового розгляду не надано. Водночас письмові зауваження позивача щодо необхідності надання йому, як керівнику юридичного відділу, письмових зауважень до розробленого меморандуму про співпрацю свідчить про упереджене ставлення до виконання посадових обов`язків з боку таки позивача. Оскільки вимагання від безпосереднього керівника конкретного переліку відомостей, які необхідно додати до розробленого документу, свідчить про небажання вдосконалити розроблений документ.

Застосовуючи поняття "гнучкий графік роботи", позивач не надає доказів переведення його локальним розпорядчим наказом на здійснення дистанційної роботи. Застосування позивачем вислову "історично складений гнучкий графік роботи" не обумовлює створення законодавчої підстави для позивача бути відсутнім на робочому місці у робочий час. А виявлене порушення позивачем трудової дисципліни (відсутність на робочому місці) з наступним запитом про надання пояснень не свідчить про вчинення адміністрацією заходів тиску на позивача.

Що стосується доводів позивача про вжиття стосовно нього заходів фінансового тиску, суд звертає увагу на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 квітня 2026 року у справі №756/12586/24, зокрема, що премія є виплатою індивідуального характеру, розмір якої залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретно визначеного працівника, встановлення премії є диспозитивним правом, а не обов`язком керівника, яке реалізується останнім виходячи із якості роботи конкретного працівника, його продуктивності праці, результатів роботи та виплачується у межах коштів, передбачених у кошторисі на преміювання працівників.

Враховуючи, що керівництвом Академії було встановлено факти тривалого невиконання позивачем наданих доручень на розробку організаційно-розпорядчих документів, доводи позивача про систематичне його преміювання до вересня 2025 року не встановлюють для керівництва Академії обов`язку на постійне преміювання позивача в одному і тому самому розмірі, а також виплачувати у встановленому розмірі надбавки за напруженість та складність в роботі в інші періоди.

Всі інші висновки позивача, якими він обґрунтовує окреме ставлення до себе, що створює ворожу атмосферу по відношенню до нього серед колективу, ґрунтуються лише на чутливому сприйнятті критики його безпосередніх обов`язків з боку керівництва навчального закладу, та застосуванням до нього заходів, спрямованих на виконання трудової дисципліни. Матеріалами перевірки (поясненнями працівників, тощо) зазначених обставин про створення ворожої атмосфери навколо позивача також не встановлено.

Статтею 5 Закону України від 02.10.1996 "Про звернення громадян" №393/96ВР (далі - Закон №393/96ВР) визначено, що звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

У зверненні, зокрема має бути викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Право на звернення до органів публічної влади, гарантовано статтею 40 Конституції України, згідно з якою: «Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк».

Враховуючи вимоги Закону №393/96ВР, а також правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 квітня 2020 року у справі № 813/4351/16, суд зазначає, що істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення).

Відповідно до статті 19 Закону №393/96ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

Згідно зі змістом статті 15 Закону №393/96ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Таким чином, проаналізувавши зміст листа № ПНС/2/1676-ЦА-25 від 26.12.2025 року, суд дійшов висновку про те, що відповідач належним чином оцінив викладені у заяві про вчинення мобінгу обставини та долучені до неї докази.

Щодо позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування Акту складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці № ПНС/ХК/29204/325 від 26.12.2025 року та зобов`язати Північно-східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повторно провести перевірку Харківської державної академії дизайну і мистецтв на предмет мобінгу (цькування) по відношенню до ОСОБА_1 з урахуванням доводів викладених в позовній заяві, суд зазначає наступне.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Отже, рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дія чи бездіяльність прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення, дія чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників контролюючого органу, який не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору, обґрунтовувати ними власну позицію, а оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.09.2020 в адміністративній справі № П/811/2893/14.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено приписами пункту 6 статті 7 Закону №877-V, за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

На підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав, складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу (пункт 7 статті 6 Закону №877-V).

Отже акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень. А тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Державної служби з питань праці, щодо розгляду скарги на дії Північно-східного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, суд зазначає наступне.

Порядком розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державній службі України з питань праці та її територіальних органах, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 21.06.2024 №15188, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.08.2024 за №1232/42577 (далі - Порядок №15188) визначено процедуру приймання, реєстрації, розгляду звернень громадян, здійснення контролю за дотриманням строків їх розгляду, основні вимоги до організації і проведення особистого прийому громадян та загальні засади ведення діловодства за зверненнями громадян у Державній службі України з питань праці та її територіальних органах.

Приписами пунктів 7-8 Розділу ІІІ "Розгляд звернень громадян та підготовка відповідей" Порядку №15188 визначено, що головний виконавець під час розгляду звернень громадян у межах компетенції зобов`язаний: уважно вивчати зазначені в них питання; об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти звернення, у яких йдеться про недоліки в роботі Держпраці та її територіальних органів, оскаржуються рішення службових осіб; уживати заходів відповідно до законодавства для припинення неправомірних дій та скасування незаконних рішень, усунення причин, які призвели до порушення; не допускати надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями; не допускати безпідставного передання розгляду звернень іншим органам. Рішення, які приймаються за результатами розгляду звернень громадян, повинні бути вмотивовані відповідно до законодавства.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також з роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (пункт 17 Розділу ІІІ "Розгляд звернень громадян та підготовка відповідей" Порядку №15188).

Звернення розглядаються і вирішуються у строк не більше ніж один місяць з дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше 15 днів з дня їх отримання (пункт 1 Розділу ІV "Строк розгляду звернень громадян" Порядку №15188).

Так, 25.01.2026 позивач, не погоджуючись із рішенням Відповідача 1 щодо висновків, складених після проведення перевірки за його скаргою, скерував на адресу Відповідача 2 скаргу а дії посадових осіб Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці.

Листом від 16.02.2026 №215/2.3/2.5-ЗВ-26а Держпраці, за результатами розгляду означеної скарги інформовано позивача про підстави та обставини, за якими доводи скарги заявника не знайшли свого підтвердження, та правомірність дій посадових осіб територіального Управління під час проведення перевірки.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Отже у межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень було вчинене дію у формі надання відповіді на скаргу, надісланої на адресу позивача листом від 16.02.2026 №215/2.3/2.5-3В-26а, що відповідає вимогам Порядку розгляду звернень та організації особистого прийому громадян у Державній службі України з питань праці та її територіальних органах №15188.

Натомість позивач, висловлюючи незгоду із викладеними у листі доводами, помилково ототожнює вчинену відповідачем 2 дію із бездіяльністю.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Суд також ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу в судовому рішенні, оскільки наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про залишення позову без задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Юліана Матвійчука, буд. 119, м. Полтава, Полтавська обл., Полтавський р-н, 36014, ЄДРПОУ 44730367), , Державної служби України з питань праці (вул. Десятинна, буд. 14, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 39472148) про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування акту, зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН