Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №520/11330/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

02.09.2026 р. справа №520/11330/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., за участю секретаря судового засідання - Карапетян М.О., представників позивача за первісним позовом (представників відповідача за зустрічним позовом) - Матяш О.М., Каліннікова В.В., Третьякова О.М., представника відповідача за первісним позовом (представника позивача за зустрічним позовом) - Вишневецької Т.А., представника третьої особи (в режимі відеоконференцзв`язку) - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за первісним позовом Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі за текстом - позивач за первісним позовом, заявник за первісним позовом, суб`єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації, Офіс, орган державного фінансового контролю) до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Багатопрофільна клінічна лікарня комплексного та відновлювального лікування ветеранів війни та постраждалих від техногенних катастроф" (далі за текстом - відповідач, позивач за зустрічним позовом, заявник за зустрічним позовом, Лікарня), третя особа - Національна служба здоров`я України (далі за текстом - Служба, НСЗУ) про стягнення коштів та за зустрічним позовом Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Багатопрофільна клінічна лікарня комплексного та відновлювального лікування ветеранів війни та постраждалих від техногенних катастроф" до Північно-східного офісу Держаудитслужби, третя особа - Національна служба здоров`я України про скасування вимоги,

встановив:

Первісний позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення з Лікарні – 12.759.352,95 грн шляхом перерахування до доходу загального фонду Державного бюджету України (отримувач: ГУК у м. Києві/Шевченк.р-н/24060300, код ЄДРПОУ 37993783, Казначейство України, рахунок UA978999980313080115000026011).

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що проведеним заходом державного нагляду (контролю) у формі ревізії встановлено одержання Лікарнею від Служби бюджетних коштів за відсутності належного виконання умов договорів від 14.05.2021 №3721-E421-P000 та від 09.02.2024 №2734-E124-P000. Указані кошти Офісом кваліфіковані у якості матеріальної шкоди державному бюджету, а невиконання Лікарнею пункту 2 вимоги Офісу від 08.01.2026 №202004-14/105-2026р. у якості підстави для звернення до суду на підставі пунктів 8, 10 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

Відповідач із поданим первісним позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення, зазначав, що укладені із Службою правочини є чинними, а отримані у межах цих правочинів кошти використані за цільовим призначенням. Твердив про відсутність протиправних діянь з приводу неналежного невиконання зобов”язань за цими правочинами; про фактичне надання медичних послуг; про прийняття звітів Службою; про оплату звітів Службою; про відсутність рішення Служби стосовно перерахунку платежів за правочинами; про відсутність вимоги Служби відносно повернення переплати чи безпідставно одержаних коштів; про відсутність облікованої заборгованості. Наполягав, що Офіс без належного розрахунку безпідставно ототожнив договірну оплату за правочинами із розміром збитків та просить перерахувати кошти іншому одержувачу, ніж той, який зазначений у вимозі та договорах.

Зустрічний позивач – Лікарня у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування пункту 2 вимоги Північно-східного офісу Держаудитслужби від 08.01.2026 №202004-14/105-2026 у частині зобов`язання забезпечити відшкодування НСЗУ надміру отриманих коштів за договором від 14.05.2021 №3721-E421-P000 в сумі 370 992,00 грн та за договором від 09.02.2024 №2734-E124-P000 в сумі 12 388 360,95 грн.

Аргументуючи зустрічний позов, Лікарня зазначала, що Офіс, здійснюючи фінансовий контроль, вийшов за межі саме тієї компетенції, якою його наділено законом: без рішення та договірного перерахунку Службою платежів за правочинами самостійно оцінив відповідність закладу охорони здоров”я - надавача медичних послуг спеціальним умовам закупівлі медичних послуг, правильність медичного кодування і готовність закладу, після чого ототожнив повну договірну оплату зі збитками. Лікарня також твердила про відсутність установленого договорами рішення Служби про перерахунок, недоведеність реальної шкоди та причинного зв`язку, суперечність між одержувачем коштів у вимозі та у первісному позові, неконкретність правової підстави, строку і механізму виконання припису, а відтак - на його правову невизначеність і непропорційність.

Офіс із зустрічним позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти зустрічного позову, зазначав, що Лікарня є об`єктом державного фінансового контролю; кошти Служби мають бюджетне походження; ревізія вправі перевіряти дотримання умов договорів; припис «забезпечити відшкодування» є зрозумілим, а право вибору конкретного способу виконання належить керівнику Комунального некомерційного підприємства. Офіс вважав доведеними кадрові порушення за пакетами №27 і №42, невідповідність медичного кошика за пакетом №42 та недостовірність кодування 20 пролікованих випадків за пакетом №3.

Служба як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору власної письмової правової позиція по суті первісного позову та по суті зустрічного позову не висловила.

Оскільки здобуті судом докази із достатньою повнотою та всебічністю висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору; визначені процесуальним законом строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру; незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав учасника суспільних відносин від незаконних управлінських волевиявлень суб”єкта владних повноважень, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Тож суд, вивчив доводи усіх наявних у справі процесуальних документів, повно виконав процесуальний обов`язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності та взаємозв”язку, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив обґрунтованість доводів наявних у справі процесуальних документів приєднаними до справи доказами і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Лікарня пройшла визначену національним законодавством процедуру державної реєстрації суб`єктів господарювання; набула правового статусу юридичної особи; значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом – 02003570; є закладом охорони здоров`я - комунальним некомерційним підприємством; з 27.05.2026 має найменування - Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Багатопрофільна клінічна лікарня комплексного та відновлювального лікування ветеранів війни та постраждалих від техногенних катастроф».

Між Лікарнею та Службою було укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 14.05.2021 №3721-E421-P000 (далі за текстом – Договір №1) і пакета №27.

Учасниками справи не оспорюються обставини укладання Договору №1 та змісту Договору №1.

Згідно з п.8 Договору №1 предметом цього договору є надання Лікарнею медичних послуг пацієнтам за програмою медичних гарантій.

Згідно з п.12 Договору №1 лікарня несе відповідальність за своєчасність, повноту та якість надання медичних послуг.

Згідно з п.п.4 п.16 Договору №1 Служба має право на перерахунок сплачених коштів за надані медичні послуги.

Згідно з п.п.1 п.19 Договору №1 Лікарня зобов”язана належно та своєчасно, у повному обсязі виконувати зобов`язання за договором.

Згідно з п.п.2 п.19 Договору №1 Лікарня зобов`язана відповідати вимогам до надавача послуг з медичного обслуговування.

Згідно з п.п.4 п.19 Договору №1 Лікарня зобов`язана належним чином надавати медичні послуги.

Пунктом 40 Договору №1 передбачено повернення лікарнею надміру сплачених коштів.

Пунктом 42 Договору №1 передбачено повернення лікарнею коштів за медичні послуги, які не відповідають переліку, обсягу, якості медичних послуг.

Згідно з п.п.1 п.43 Договору №1 Служба має право за наслідками процедури моніторингу здійснити перерахунок сплачених коштів за медичні послуги (а у разі неповернення коштів – зменшує сплату за звітом про медичні послуги у поточному звітному періоді або наступних звітних періодах), зокрема, у разі: зменшення кількості кваліфікованого персоналу порівняно із мінімально визначеними вимогами до лікарів кожної спеціалізації, зазначеними у специфікації на 20% і менше безперервно протягом більше ніж 30 календарних днів або більше як на 20% протягом будь-якого періоду.

Згідно з п.46 Договору №1 сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов”язань за цим договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, які не могли бути передбачені чи попереджені сторонами.

За додатком №27 «Медична реабілітація дорослих та дітей від трьох років з ураженням нервової системи» запланована вартість послуг за квітень-грудень 2021 року становила 370 992,00 грн. Спеціальні умови передбачали щонайменше двох фізичних терапевтів і двох ерготерапевтів, які працюють за основним місцем роботи.

Північно-східним офісом Держаудитслужби було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Лікарні за період з 01.01.2021 до 30.09.2025.

Результати проведеного заходу державного нагляду (контролю) були оформлені Актом ревізії від 15.12.2025 №202004-08/26 (далі за текстом – Акт №202004).

Акт ревізії було підписано Лікарнею із запереченнями.

Із посиланням на Акт №202004 Офісом була прийнята вимога від 08.01.2026 №202004-14/105-2026 (далі за текстом – Вимога), п.2 якої на лікарню було покладено обов”язок «забезпечити відшкодування Підприємством Національній службі здоров`я України надміру отриманих коштів» за договором №3721-E421-P000 у сумі 370 992,00 грн та за договором №2734-E124-P000 у загальній сумі 12 388 360,95 грн.

Згідно викладеними в Акті ревізії №202004 власними судженнями суб”єкта владних повноважень Лікарня не відповідала вимогам до спеціалізації та кількості фахівців, визначеним додатком №27 до Договору №1, а саме щодо кількості фізичних терапевтів та ерготерапевтів, які працюють у закладі за основним місцем роботи.

Так, з приводу фізичних терапевтів в Акті ревізії №202004 зазначено, що фактично у Лікарні працювали на посадах фізичних терапевтів: ОСОБА_1 0,25 ставки (прийнятий 15.03.2021, наказ від 12.03.2021 №32-К); ОСОБА_2 0,25 ставки (прийнята 13.07.2021, наказ від 12.07.2021 №127-К, звільнена 31.08.2021, наказ від 25.08.2021 №149-К, знов прийнята 01.10.2021, наказ від 31.09.2021 №175-К).

Тож, за висновками Акту №202004 у періоді з 01.04.2021 по 13.07.2021, а також у вересні 2021 року, за основним місцем у Лікарні був працевлаштований один фізичний терапевт замість двох, в цей час 0,25 ставки були вакантними. Разом із тим, відповідно до наказів по установі та за табелями обліку робочого часу, ОСОБА_1 в періоді з 01.07.2021 по 31.12.2021 перебував у відпустці без збереження заробітної плати (накази від 01.07.2021 №35-В, від 30.08.2021 №50-В, від 01.10.2021 №59-В).

Отже, за висновками Акту №202004 у період з 01.04.2021 по 31.12.2021 вимоги щодо двох працюючих фізичних терапевтів Лікарнею виконано не було.

За текстом Акту №202004 з приводу ерготерапевтів зазначено, що фактично у Лікарні працювали: ОСОБА_3 0,25 ставки (прийнятий 02.03.2020 за зовнішнім сумісництвом, наказ від 28.02.2020 №33-к); ОСОБА_4 0,25 ставки (прийнята 15.03.2021, наказ від 12.03.2021 №34-к).

Між тим, відповідно до наказів по установі та за табелями обліку робочого часу ОСОБА_3 в квітні-грудні 2021 року перебував у відпустці без збереження заробітної плати (накази від 01.03.2021 №8-В, від 29.04.2021 №22-В, від 01.07.2021 №35-В, від 30.08.2021 №50-В, від 01.10.2021 №59-В) та ОСОБА_4 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати в періоді липень-грудень 2021 року (накази від 30.08.2021 №50-В, від 01.10.2021 №59-В).

Отже, за висновками Акту №202004 у період з 01.04.2021 по 31.12.2021 вимоги щодо двох працюючих ерготерапевтів Лікарнею виконано не було.

Ці обставини викладені на стор.33 Акту №202004 і не спростовуються Лікарнею в частині періодів виконання лікарями функцій найманих працівників, але заперечуються Лікарнею в частині кваліфікації у якості підстав безпідставного отримання коштів за Договором №1 та завдання збитків бюджету.

За цим епізодом діяння Лікарні згідно з Актом №202004 були кваліфіковані Офісом як порушення п.п.1 п.19 Договору №1, п.п.2 п.19 Договору №1, п.п.4 п.19 Договору №1, ст.ст.526, 530 (ч.1), 629 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, п.п.8.1 Специфікації закупівлі медичних послуг у частині вимог до спеціалізації та кількості фахівців додатку №27 до Договору №1, що за судженнями Офісу і призвело до настання збитків.

Однак, поза увагою суду не може бути залишений зміст абз.4 стор. 35 Акту №202004, згідно з яким кошти у сумі – 370.992,00грн. були використані Лікарнею на забезпечення поточних видатків при наданні медичних послуг. (т.1 а.с.73).

Тож, суб"єктом владних повноважень - Офісом визнані обставини цільового використання Лікарнею отриманих від Служби коштів.

Також між Лікарнею та Службою було укладено договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 09.02.2024 №2734-E124-P000 (далі за текстом – Договір №2).

Згідно з п.8 Договору №2 предметом цього договору є надання Лікарнею медичних послуг пацієнтам за програмою медичних гарантій.

Згідно з п.12 Договору №2 лікарня несе відповідальність за своєчасність, повноту та якість надання медичних послуг.

Згідно з п.п.4 п.16 Договору №2 Служба має право на перерахунок сплачених коштів за надані медичні послуги.

Згідно з п.п.1 п.19 Договору №2 Лікарня зобов”язана належно та своєчасно, у повному обсязі виконувати зобов`язання за договором.

Згідно з п.п.2 п.19 Договору №2 Лікарня зобов`язана відповідати вимогам до надавача послуг з медичного обслуговування.

Згідно з п.п.4 п.19 Договору №2 Лікарня зобов`язана належним чином надавати медичні послуги.

Згідно з п.п.13 п.19 Договору №2 Лікарня зобов`язана своєчасно вносити до системи повну та достовірну інформацію, у тому числі і медичні записи.

Згідно з п.п.26 п.19 Договору №2 Лікарня зобов`язана повертати замовнику надміру сплачені за договором кошти.

Згідно з п.п.32 п.19 Договору №2 Лікарня зобов`язана повертати замовнику кошти, отримані за надання медичних послуг, щодо яких виявлені порушення під час їх надання.

Пунктом 40 Договору №2 передбачено повернення лікарнею надміру сплачених коштів.

Пунктом 41 Договору №2 передбачено повернення лікарнею коштів за медичні послуги, які не відповідають переліку, обсягу, якості медичних послуг.

Згідно з п.п.1 п.43 Договору №2 Служба має право за наслідками процедури моніторингу здійснити перерахунок сплачених коштів за медичні послуги (а у разі неповернення коштів – зменшує сплату за звітом про медичні послуги у поточному звітному періоді або наступних звітних періодах), зокрема, у разі: зменшення кількості кваліфікованого персоналу порівняно із мінімально визначеними вимогами до лікарів кожної спеціалізації, зазначеними у специфікації на 20% і менше безперервно протягом більше ніж 30 календарних днів або більше як на 20% протягом будь-якого періоду.

Згідно з п.46 Договору №2 сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов”язань за цим договором, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, які не могли бути передбачені чи попереджені сторонами.

За Договором №2 Лікарня була включена до програми медичних гарантій за пакетом №42 «Готовність закладу охорони здоров`я до надання медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях», умови надання послуг за яким визначені додатком №2.42 до договору.

У межах Договору №2 Лікарнею були подані звіти про обсяги наданих медичних послуг за січень - грудень 2024 року №0002003570S24A1B, №0002003570S24B1B, №0002003570S24C1B, №0002003570S24D1B, №0002003570S24E1B, №0002003570S24F1B, №0002003570S24G1B, №0002003570S24H1B, №0002003570S24I1B, №0002003570S24J1B, №0002003570S24K1B і №0002003570S24L1B.

За матеріалами справи Служба не висловлювала жодних заперечень відносно означених звітів.

У межах Договору №2 за пакетом №42 Лікарня отримувала від Служби по 1 053 510,00 грн на місяць.

У додатку №2.42 до Договору №2 міститься умова про роботу у Лікарні щонайменше 2 осіб лікарів з медицини невідкладних станів, які працюють за основним місцем роботи в цьому закладі охорони здоров`я або за сумісництвом.

За правовою позицією Лікарні - ОСОБА_5 прийнята на посаду лікаря з медицини невідкладних станів з 17.01.2024 наказом від 16.01.2024 №8-к на 1,0 штатної одиниці; ОСОБА_6 переведена до відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги з 01.01.2024 наказом від 29.12.2023 №214-к на 0,5 штатної одиниці та перебувала у трудових відносинах із Лікарнею до звільнення 09.08.2024 за наказом №127-к; ОСОБА_7 прийнята з 01.08.2024 наказом від 31.07.2024 №115-к; ОСОБА_8 прийнята з 01.08.2024 наказом від 31.07.2024 №116-к.

Північно-східним офісом Держаудитслужби було проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Лікарні за період з 01.01.2021 до 30.09.2025.

Результати проведеного заходу державного нагляду (контролю) були оформлені Актом ревізії від 15.12.2025 №202004-08/26 (далі за текстом – Акт №202004).

Акт ревізії було підписано Лікарнею із запереченнями.

Із посиланням на Акт №202004 Офісом була прийнята вимога від 08.01.2026 №202004-14/105-2026 (далі за текстом – Вимога), п.2 якої на лікарню було покладено обов”язок «забезпечити відшкодування Підприємством Національній службі здоров`я України надміру отриманих коштів» за договором №3721-E421-P000 у сумі 370 992,00 грн та за договором №2734-E124-P000 у загальній сумі 12 388 360,95 грн.

Обставини виконання лікарями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 функцій найманих працівників викладені на стор.41-42 Акту №202004 і не спростовуються Лікарнею в частині періодів виконання лікарями функцій найманих працівників, але заперечуються Лікарнею в частині кваліфікації у якості підстав безпідставного отримання коштів за Договором №2 та завдання збитків бюджету.

За цим епізодом діяння Лікарні згідно з Актом №202004 були кваліфіковані Офісом як порушення п.п.1 п.19 Договору №2, п.п.2 п.19 Договору №2, п.п.4 п.19 Договору №2, п.10 Порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2024 році (затверджена постановою КМУ від 22.12.2023р. №1394), ст.ст.526, 530 (ч.1), 629 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, що за судженнями Офісу і призвело до настання збитків.

Однак, поза увагою суду не може бути залишений зміст абз.7 стор. 45 Акту №202004, згідно з яким кошти у сумі – 12.132.357,10грн. були використані Лікарнею на забезпечення поточних видатків при наданні медичних послуг. (т.1 а.с.83).

Тож, суб"єктом владних повноважень - Офісом визнані обставини цільового використання Лікарнею отриманих від Служби коштів.

Згідно викладеними в Акті ревізії №202004 власними судженнями суб”єкта владних повноважень Лікарнею було допущено порушення підпунктів 1, 2, 4 пункту 19 договору №2734-Е124-Р000, пункт 10 Порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2024 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 р. №1394, статті 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та частину першу статті 193 Господарського кодексу України.

Суттю цих порушень, які мали місце у січні-липні 2024 року є незабезпечення необхідною кількістю лікарів з медицини невідкладних станів, а у січні-грудні 2024 року - незабезпечення наявності необхідного обсягу лікарських засобів у медичному кошику.

За обчисленнями Офісу ці діяння Лікарні спричинили настання збитків бюджету у вигляді безпідставного отримання від Служби коштів у сумі - 12.132.357,10 грн.

Так, в Акті №202004 зазначено, що відповідно до пункту 138 глави 34 Порядку №1394 тариф на медичні послуги із забезпечення готовності до надання медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях визначається як глобальна ставка на місяць, яка становить – 1.053.510,00 грн.; за звітами про обсяг наданих медичних послуг за глобальною ставкою за січень-грудень 2024 року Лікарня отримала від Служби кошти за пакетом №42 у сумі 12 132 357,10 грн, а саме щомісячно по 1 053 510,00 грн (з урахуванням розрахунку-коригування за попередні звітні періоди поточного року у сумі «- 509 762,90 грн», зазначеного у звіті за березень 2024 року).

Згідно з Актом №202004 у 2024 році у відділенні екстреної/невідкладної медичної допомоги працювали такі лікарі з медицини невідкладних станів: ОСОБА_5 - прийнята з 17.01.2024 р. відповідно до наказу №8-к від 16.01.2024 р.; ОСОБА_6 - відповідно до наказу №214-к від 29.12.2023 р. переведена до відділення з 01.01.2024 р., звільнена з 09.08.2024 р. за угодою сторін відповідно до наказу №127-к від 09.08.2024; ОСОБА_7 - прийнята з 01.08.2024 р. відповідно до наказу №115-к від 31.07.2024 р.; ОСОБА_8 - прийнята з 01.08.2024 р. відповідно до наказу №116-к від 31.07.2024 р.; згідно з табелями обліку робочого часу за січень-липень 2024 року лікар з медицини невідкладних станів ОСОБА_6 не надавала медичні послуги, оскільки була відсутня на робочому місці та табелювалася як «Н/З» - неявки з нез`ясованих причин.

За твердженнями Лікарні пакет медичних послуг №42 є пакетом готовності, а не оплатою конкретного лікаря або конкретної штатної одиниці. Готовність закладу до надання медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях включає комплекс елементів: структурний підрозділ, алгоритми дій, зони надання допомоги, медичні команди, середній медичний персонал, обладнання, медичний кошик, навчання персоналу, внутрішню організацію та матеріально-технічне забезпечення.

Також згідно з Актом №202004 перевірка виконання вимог до медичного кошика проводилася шляхом співставлення вимог додатку №2.42 до Договору №2 з наявними лікарськими засобами та засобами індивідуального захисту за даними оборотних відомостей по рахунках 201 м/о «медикаменти, кошти обласного бюджету», 201 м/2 «медикаменти, власні надходження, кошти НСЗУ», 201 м/3 «медикаменти, благодійна допомога», 201 м/4 «медикаменти, централізоване постачання», 201 м/к «медикаменти, ковід», меморіальних ордерів №6, №13, оборотних відомостей по рахунку 023 «Активи на відповідальному зберіганні» та даних головної книги за січень-грудень 2024 року.

За текстом Акту №202004 стосовно медичного кошика пункт 30 вимог до організації надання послуги додатка №2.42 до Договору №2 передбачає зберігання у складських приміщеннях заброньованого та постійно оновлюваного запасу медичних виробів та допоміжних засобів до них, високовартісного медичного обладнання, необхідного для проведення оперативних втручань, екстреної іммобілізації, а також запасу критично важливих лікарських засобів, зокрема, знеболювальних, антибіотиків, імунобіологічних препаратів (вакцин), антисептичних засобів, засобів індивідуального захисту тощо (медичний кошик). При цьому: 1) по 35 з 66 найменувань (тобто майже 53%) вимоги до медичного кошика не виконувалися Лікарнею протягом усього 2024 року (з них 7 найменувань були взагалі відсутні у Лікарні весь 2024 рік: Vancomycin, Linezolid, Piperacillin and enzyme inhibitor, повнолицьова маска або респіратор з фільтруючими контейнерами комплект з набором протихімічних та протипилових фільтрів, захисне взуття або бахіли щільні високі, ранцевий обприскувач/розпилювач під тиском, дозиметр-радіометр; по 17 з 66 найменувань, тобто майже 26%, вимоги не виконувалися частину 2024 року; 2) по 14 з 66 найменувань (тобто 21%, вимоги до медичного кошика протягом 2024 року виконувалися).

На вимогу суду на підтвердження обставин організації поповнення такого запасу Лікарнею були подані копії договорів закупівлі та додаткові угоди. (т.8 а.с.49-114).

Також Лікарня зазначала, що листами від 29.08.2023 №166/1 і від 27.02.2024 №350/1 зверталась до ТОВ «Женшень центр “МТК”» щодо постачання цефтріаксону, анальгіну, інфузійних розчинів, перев`язувальних матеріалів, шприців, рукавичок та інших позицій. Листом від 15.10.2024 №909/1 зверталась до ТОВ «МОДЕРН-ФАРМ» та ТОВ «ЛІЯ ФАРМ» щодо постачання лікарських препаратів або їх аналогів. У листах передбачалась можливість поставки протягом однієї доби.

Згідно з Актом ревізії №202004 Лікарнею від Служби у межах Договору №2 за пакетом №3 «Хірургічні операції дорослим та дітям у стаціонарних умовах» були безпідставно отримані бюджетні кошти у сумі 256 003,85 грн за травень-грудень 2024 року.

Так, згідно з Актом №202004 у січні-грудні 2024 року Лікарня отримала від Служби кошти за пакетом №3 Договору №2 у загальній сумі - 11 309 857,72 грн (у тому числі за глобальною ставкою - 4 407 723,30 грн та за пролікованими випадками - 6 902 134,42 грн.).

За змістом Акту №202004 у травні-грудні 2024 року Лікарня внесла до електронної системи охорони здоров`я (далі за текстом – ЕСОЗ) 20 електронних медичних записів за пакетом №3 щодо пролікованих випадків з «Ендопротезування колінного суглоба» - АДСГ 104, однак за результатами співставлення медичних карт стаціонарних хворих форми №003/о та електронних медичних записів в ЕСОЗ встановлено розбіжності щодо внесення інтервенції « 49517-00 Геміартропластика колінного суглоба».

За Актом №20204 стосовно 18 пролікованих випадків до ЕСОЗ було внесено дві хірургічні інтервенції - « 49517-00 Геміартропластика колінного суглоба» та « 49560-03 Артроскопічна меніскектомія колінного суглоба», тоді як у медичних картах «Геміартропластика колінного суглоба» не зазначена; щодо 1 пролікованого випадку до ЕСОЗ було внесено, зокрема, інтервенції « 49517-00 Геміартропластика колінного суглоба», « 47930-00 Видалення пластини, стрижня або цвяха», « 47465-01 Відкрита репозиція перелому ключиці з внутрішньою фіксацією», тоді як у медичній карті «Геміартропластика колінного суглоба» не зазначена; щодо 1 пролікованого випадку до ЕСОЗ було внесено інтервенції « 49517-00 Геміартропластика колінного суглоба» та « 49560-03 Артроскопічна меніскектомія колінного суглоба», тоді як, за даними медичної карти, пацієнту проводилися інші втручання - відкрита репозиція, накістковий МОС, остеосинтез зовнішньої кісточки з фіксацією дистального міжгомілкового синдесмозу, напружений остеосинтез внутрішньої кісточки за Вебером.

За змістом Акту №202004 внесені Лікарнею до ЕСОЗ недостовірні відомості призвели до безпідставного отримання коштів у сумі - 256 003,85 грн.

Ці обставини викладені на стор.49-53 Акту №202004 і не спростовуються Лікарнею в частині фізичного надання медичних послуг, але заперечуються Лікарнею в частині кваліфікації у якості підстав безпідставного отримання коштів за Договором №1 та завдання збитків бюджету. (т.1 а.с.87-91).

За цим епізодом діяння Лікарні згідно з Актом №202004 були кваліфіковані Офісом як порушення п.п.13 п.19 Договору №2, ст.ст.526, 530 (ч.1), 629 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, що за судженнями Офісу і призвело до настання збитків.

Однак, поза увагою суду не може бути залишений зміст абз.3 стор. 53 Акту №202004, згідно з яким кошти у сумі – 256.003,85грн. були використані Лікарнею на забезпечення поточних видатків при наданні медичних послуг. (т.1 а.с.91).

Тож, суб"єктом владних повноважень - Офісом визнані обставини цільового використання Лікарнею отриманих від Служби коштів.

Натомість, за доводами Лікарні пацієнтам у межах спірних правовідносин фактично проводилися хірургічні втручання в умовах стаціонару, з участю хірургів, анестезіологів, операційних сестер, із зазначенням діагнозів, ходу операцій, виду анестезії, тривалості операцій та післяопераційних призначень. Так, у протоколі щодо ОСОБА_9 зазначено діагноз «розрив заднього рогу та тіла медіального меніска Stoller III правого колінного суглобу» та операцію «артроскопічна меніскектомія медіального меніска правого колінного суглобу, пластика КЗА правого колінного суглобу». У протоколі щодо Безусова зазначено артроскопічну меніскектомію меніска правого колінного суглоба та пластику КЗА правого колінного суглоба; описано виконання порталів, введення камери та шейвера, висічення пошкодженого рогу медіального меніска, реліз надколінка, тобто скоріше артроскопічне втручання. У протоколі щодо Богуславської зазначено артроскопічну меніскектомію медіального меніска лівого колінного суглоба з медіалізацією надколінка, виконання дебридменту, резекції пошкодженої частини тіла та заднього рогу медіального меніска, реліз надколінка та пластику. У протоколі щодо ОСОБА_10 зазначено артроскопічну меніскектомію медіального меніска лівого колінного суглоба, артроскопічний доступ, дебридмент порожнини колінного суглоба та резекцію пошкодженої частини тіла і заднього рогу медіального меніска. У протоколі щодо Дядюри зазначено артроскопічну меніскектомію медіального меніска лівого колінного суглоба з медіалізацією надколінка, дебридмент, резекцію пошкодженої частини тіла та заднього рогу медіального меніска, реліз надколінка та пластику. У протоколі щодо ОСОБА_11 зазначено артроскопічну парціальну резекцію тіла латерального меніска лівого колінного суглоба; у післяопераційному описі йдеться про задовільний стан пацієнта, фіксацію колінного суглоба ортезом, тобто про фактично проведене оперативне втручання. У протоколі щодо ОСОБА_12 зазначено відкриту репозицію, накістковий остеосинтез зовнішньої кісточки правої гомілки з фіксацією дистального міжгомілкового синдесмозу та напружений остеосинтез внутрішньої кісточки за Вебером, що підтверджує факт проведення операції. У протоколі щодо ОСОБА_13 зазначено артроскопічну меніскектомію та пластику КЗА, описано дебридмент порожнини колінного суглоба, резекцію пошкодженої частини медіального меніска, реліз надколінка та пластику У протоколі щодо ОСОБА_14 , хоча текст частково рукописний, зазначено ушкодження медіального меніска та пошкодження КЗА, а в графі «операція» - артроскопічне втручання, меніскектомію та пластику КЗА. У протоколі щодо ОСОБА_15 зазначено операцію на правій ключиці – видалення металоконструкції з правого акроміально-ключичного з`єднання та напружений остеосинтез правої ключиці за Вебером, тобто фактично виконану операцію. У протоколі щодо ОСОБА_16 зазначено артроскопічну меніскектомію медіального меніска та пластику КЗА, з описом дебридменту, резекції пошкодженої частини тіла і заднього рогу медіального меніска, релізу надколінка та пластики. У протоколі щодо ОСОБА_17 зазначено діагностичну артроскопію лівого колінного суглоба, дебридмент, медіалізацію лівого надколінка, реліз надколінка, тобто артроскопічне втручання. У протоколі щодо Ляпкало зазначено артроскопічну парціальну резекцію переднього рогу медіального меніска правого колінного суглоба, артроскопічний доступ, дебридмент та резекцію переднього рогу медіального меніска. У протоколі щодо ОСОБА_18 зазначено артроскопічну меніскектомію медіального меніска правого колінного суглоба, артроскопічний доступ, дебридмент, резекцію пошкодженої частини тіла і заднього рогу медіального меніска. У протоколі щодо ОСОБА_19 зазначено діагноз «імпіджмент синдром правого колінного суглобу, ентезопатія ПХЗ правого колінного суглобу І–ІІ ст.» та операцію «артроскопічний дебридмент порожнини правого колінного суглобу, часткова резекція тіла ОСОБА_20 ». У протоколі щодо ОСОБА_21 зазначено парціальну резекцію медіального меніска лівого колінного суглоба, артроскопічну резекцію медіапателярної складки та пластику КЗА лівого колінного суглоба. У протоколі щодо ОСОБА_22 зазначено артроскопічну парціальну резекцію заднього рогу медіального меніска лівого колінного суглоба. У протоколі щодо Стафілевського зазначено артроскопічну меніскектомію медіального меніска та пластику КЗА, описано дебридмент порожнини колінного суглоба, резекцію пошкодженої частини тіла і заднього рогу медіального меніска, реліз надколінка та пластику. У протоколі щодо Субботенка зазначено артроскопічну меніскектомію медіального меніска лівого колінного суглоба з медіалізацією надколінка, дебридмент, резекцію пошкодженої частини тіла та заднього рогу медіального меніска, реліз надколінка та пластику. У протоколі щодо Сунцова зазначено артроскопічну парціальну резекцію заднього рогу медіального меніска правого колінного суглоба, тобто фактично проведене артроскопічне втручання.

Стверджуючи про те, що унаслідок неналежного виконання Лікарнею зобов`язань за цивільними правочинами у формі Договору №1 та Договору №2 Лікарнею було вчинено протиправне діяння у сфері використання державних фінансових ресурсів, а отримані Лікарнею від Служби у межах Договору №1 та Договору №2 кошти у сумі - 12.759.352,95 грн. є збитками бюджету, суб`єкт владних повноважень ініціював спір за первісним позовом.

Суд зауважує, що за первісним позовом стандарт доказування справжніх обставин фактичної дійсності передбачений ч.1 ст.77 КАС України.

Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі п.2 вимоги Офісу від 08.01.2026 №202004-14/105-2026р., заявник ініціював спір за зустрічним позовом.

Суд зауважує, що за зустрічним позовом стандарт доказування справжніх обставин фактичної дійсності передбачений ч.2 ст.77 КАС України.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України позивача за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом є суб”єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації Офісом наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації Офісом наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Суд нагадує, що згідно з ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За приписами ст.49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

За наведеними у ч.1 ст.3 Закону України від 19.11.1992р. №2801-ХІІ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» визначеннями: заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації; медичне обслуговування - діяльність закладів охорони здоров`я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію у встановленому законом порядку, у сфері охорони здоров`я, що не обов`язково обмежується медичною допомогою та/або реабілітаційною допомогою, але безпосередньо пов`язана з їх наданням; послуга з медичного обслуговування населення (медична послуга) - послуга (у тому числі оцінювання повсякденного функціонування, реабілітаційна послуга), що надається пацієнту в закладі охорони здоров`я, реабілітаційному закладі або фізичною особою - підприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та оплачується її замовником. Замовником послуги з медичного обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт

За змістом ст.18 Закону України від 19.11.1992р. №2801-ХІІ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» фінансове забезпечення охорони здоров`я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом.

Рівень фінансового забезпечення охорони здоров`я розраховується на підставі науково обґрунтованих нормативів.

Кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, призначені на охорону здоров`я, використовуються, зокрема, для забезпечення медичної та реабілітаційної допомоги населенню, фінансування державних цільових і місцевих програм охорони здоров`я та фундаментальних наукових досліджень у цій сфері.

Фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров`я - бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

За приписами ст.22 Закону України від 19.11.1992р. №2801-ХІІ «Основи законодавства України про охорону здоров`я» Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров`я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров`я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій та протоколів надання реабілітаційної допомоги.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України від 19.10.2017р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» законодавство про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров`я, цього Закону та інших законів і нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України від 19.10.2017р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між Уповноваженим органом та закладом охорони здоров`я незалежно від форми власності чи фізичною особою - підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, що відповідають встановленим Кабінетом Міністрів України вимогам до надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій, та має відповідати умовам закупівлі, специфікаціям до медичних послуг, а також враховувати визначений у програмі медичних гарантій обсяг забезпечення медичними послугами відповідно до потреб у межах кожного госпітального округу.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону України від 19.10.2017р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» договір про медичне обслуговування населення є договором на користь третіх осіб - пацієнтів у частині надання їм медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів надавачами медичних послуг.

За змістом ч.5 ст.8 Закону України від 19.10.2017р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» істотними умовами договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій є: перелік та обсяг надання пацієнтам медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів за програмою медичних гарантій; умови, порядок та строки оплати тарифу; фактична адреса надання медичних послуг; права та обов`язки сторін; строк дії договору; звітність надавачів медичних послуг; відповідальність сторін.

Як то указано у ч.7 ст.8 Закону України від 19.10.2017р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», типова форма договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, порядок його укладення, зміни та припинення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

На подальший розвиток положень ч.7 ст.8 Закону України від 19.10.2017р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» Урядом України було видано постанову КМУ від 25.04.2018р. №410, якою затверджено: Порядок укладення, зміни та припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій (далі за текстом – Порядок №481) та Типову форму договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій (далі за текстом – Типова форма №481).

Додатками до Типового договору є Перелік зобов`язань надавача щодо забезпечення належного рівня надання медичних послуг за договором та Порядок здійснення моніторингу дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення.

Згідно з ч.1 ст.10 Закону України від 19.10.2017р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» для всієї території України встановлюються єдині тарифи оплати надання медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів, розміри реімбурсації лікарських засобів та медичних виробів, які надаються пацієнтам за програмою медичних гарантій.

Оплата згідно з тарифом гарантована всім надавачам медичних послуг відповідно до укладених з ними договорів про медичне обслуговування населення.

До тарифів можуть застосовуватися коригувальні коефіцієнти, розміри та підстави застосування яких є єдиними для всієї території України.

За приписами ч.5 ст.10 Закону України від 19.10.2017р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» тариф сплачується Уповноваженим органом за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до програми медичних гарантій безпосередньо надавачам медичних послуг.

Суд відзначає, що національний закон України не містить ані визначення юридичної категорії -«державні фінансові ресурси», ані визначення юридичної категорії - «порушення використання державних фінансових ресурсів».

Між тим, у розумінні ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання.

Зокрема, згідно з п.24 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства є нецільове використання бюджетних коштів.

Згідно з п.5 ч.1 ст.117 Бюджетного кодексу України за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу як повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 24 (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів) частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми або в порядку використання бюджетних коштів (включаючи порядок та умови надання субвенцій).

У розумінні п.11 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України під бюджетними коштами (коштами бюджету) слід розуміти належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що кошти, котрі сплачуються Службою у якості тарифу у межах вчинених та діючих правочинів у формі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, є державними фінансовими ресурсами.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є, зокрема, здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів.

Як то указано у ч.2 ст.2 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Згідно з п.7 ч.1 ст.10 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Зі змісту наведеної норми закону слідує, що орган державного фінансового контролю наділений законодавцем повноваженнями на звернення до суду із позовом про стягнення до бюджету прихованих валютних платежів, прихованих інших платежів, занижених валютних платежів, занижених інших платежів.

Згідно з п.8 ч.1 ст.10 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Зі змісту наведеної норми закону слідує, що орган державного фінансового контролю наділений законодавцем повноваженнями на звернення до суду із позовом про визнання недійсними договорів, із позовом про стягнення до бюджету коштів за незаконними договорами, із позовом про стягнення до бюджету отриманих без установлених законом підстав та з порушенням законодавства коштів.

Згідно з п.13 ч.1 ст.10 Закону України від 26.01.1993 №2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано право при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджений постановою КМУ від 20.04.2006р. №550 (далі за текстом – Порядок №550).

Згідно з п.46 Порядку №550 якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після вручення (надіслання) об`єкту контролю другого примірника акта ревізії чи складення акта про відмову від підпису, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Вимога щодо усунення виявлених порушень законодавства, здійснених суб`єктом господарювання державного сектору економіки, зокрема суб`єктом господарювання, у статутному капіталі якого 50 і більше відсотків акцій (часток) належать суб`єкту господарювання державного сектору економіки, а також підприємствами, установами та організаціями, які використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - об`єкт контролю - учасник адміністративного провадження), складається за результатами ревізії та оформлюється відповідно до статті 71 Закону України “Про адміністративну процедуру” з урахуванням особливостей, визначених у пунктах 521-526 цього Порядку.

Згідно з п.521 Порядку №550 для прийняття та пред`явлення вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, здійснених об`єктом контролю - учасником адміністративного провадження, яка складається за результатами ревізії та оформлюється відповідно до статті 71 Закону України “Про адміністративну процедуру” з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті та пунктах 522-526 цього Порядку (далі - вимога учаснику адміністративного провадження), орган державного фінансового контролю розпочинає адміністративне провадження відповідно до вимог зазначеного Закону.

Разом з наданням першого і третього примірника акта ревізії посадова особа органу державного фінансового контролю повідомляє керівнику об`єкта контролю - учасника адміністративного провадження про початок адміністративного провадження в адміністративній справі про прийняття вимоги учаснику адміністративного провадження.

Згідно з п.522 Порядку №550 орган державного фінансового контролю під час підготовки справи до розгляду та вирішення встановлює всі обставини справи та збирає докази, зокрема з урахуванням наявності заперечень до акта ревізії. Якщо такий акт підписаний із запереченнями, орган державного фінансового контролю виконує обов`язки, визначені статтею 47 Закону України “Про адміністративну процедуру”.

За визначенням ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У розумінні ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч.1 ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч.2 ст.216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

У розумінні ч.1 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.2 ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Як то указано у ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У силу спеціального застереження ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спірних правовідносин, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин орган публічної адміністрації вдався до кваліфікації неналежного (за викладеними у тексті Акту ревізії від 15.12.2025р. №202004-08/26 власними судженнями суб”єкта владних повноважень) виконання Лікарнею цивільно-правових зобов`язань за укладеним із Службою договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 14.05.2021р. №3721-Е421-Р000 та за укладеним із Службою договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій від 09.02.2024р. №2734-Е124-Р000 у якості діяння з приводу порушення бюджетного законодавства - використання державних фінансових ресурсів за відсутності передбачених договором умов і за відсутності встановленого факту збереження отриманих від Служби безготівкових коштів (згідно з текстом Акту ревізії від 15.12.2025р. №202004-08/26) та за відсутності встановленого факту нецільового використання отриманих від Служби безготівкових коштів (згідно з текстом Акту ревізії від 15.12.2025р. №202004-08/26) ідентифікував суму безготівкових коштів у розмірі – 12.759.352,95грн. (370.992,00грн. + 12.132.357,10грн. + 256.00,85грн.) у якості одночасно і безпідставно отриманих коштів, і збитків бюджету, котрі згідно з вимогою Офісу від 08.01.2026р. №202004-14/105-2026 підлягають відшкодуванню на рахунки Служби, а згідно з позовом у справі №520/11330/26 підлягають відшкодуванню у дохід загального фонду державного бюджету України без визначення активів Лікарні як джерела погашення збитків.

Суд вважає, що на відміну від складу правопорушення у сфері невиконання цивільно-правового договірного зобов”язання чи господарсько-правового договірного зобов”язання доведення факту існування події і складу вчинення учасником суспільних відносин протиправного діяння у формі правопорушення у сфері дотримання дисципліни у галузі використання державних фінансових ресурсів вимагає здобуття органом публічної адміністрації у визначеному національним законом України порядку достатнього обсягу об`єктивних даних про те, яка саме дія повинна була бути вчинена особою (але за наявності фізичної можливості не була вчинена) або яка дія не могла бути вчинена особою (але за відсутності дії факторів нездоланної та непереборної сили була вчинена).

Іншими словами, для кваліфікації події неналежного виконання учасником суспільних відносин цивільно-правового зобов`язання чи господарсько-правового зобов`язання як порушення бюджетного законодавства суб`єкт владних повноважень повинен зазначити, яка дія протиправно не була вчинена винною особою за наявності відповідного веління приписів чинного акта права та яка дія протиправно була вчинена винною особою попри відповідне веління приписів чинного акта права.

Стосовно епізодів про забезпечення Лікарнею фізичної роботи відповідної кількості працівників суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а згідно з ч.1 ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок.

У межах спірних правовідносин реалізація громадянами права на працю та реалізація громадянами права на відпочинок деталізована приписами, зокрема, Кодексу законів про працю України, Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки», Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У розумінні ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У силу положень ч.2 ст.21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 30 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

У розумінні ст.1021 Кодексу законів про працю України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи.

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

З урахуванням положень наведених вище норм права та обов`язку найманого працівника особисто виконувати доручену роботу самі по собі обставини виконання лікарем у межах спірних правовідносин функцій найманого працівника у лікарні як за основним місцем роботи, чи як за внутрішнім сумісництвом, або як за зовнішнім сумісництвом, об`єктивно не здатні утворити події та складу порушення бюджетного законодавства у вигляді завдання збитків (майнової шкоди) бюджету.

Тому умови відповідних правочинів (у даному випадку Договору №1 та Договору №2) можуть бути предметом досягнення відповідних домовленостей між сторонами цивільного (господарського) правочину (у даному випадку – Служби та Лікарні), але не є діяннями, котрі суперечать інтересам Держави у сфері використання державних фінансових ресурсів і завдають майнової шкоди публічним інтересам суспільства у галузі охорони здоров`я.

Умови надання найманим працівникам відпусток визначені законодавцем у положеннях ст.ст.74-84 Кодексу законів про працю України та нормах Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки».

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Згідно з ч.3 ст. 84 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 22.11.2023р. №3494-ІХ на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною другою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін.

Аналогічне правило міститься у ч.2 ст.26 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки» у редакції Закону України від 22.11.2023р. №3494-ІХ.

Згідно з ст.84 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 17.03.2020р. №530-ІХ та згідно з ст.26 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки» у редакції Закону України від 17.03.2020р. №530-ІХ у разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.2 ст.12 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Згідно з ч.3 ст.12 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про відпустки", без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

Згідно з ч.4 ст.12 Закону України від 15.03.2022р. №2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України "Про відпустки".

Суд відмічає, що за тестом Акту №202004 Офісом як суб”єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин не здобуто, не досліджено та не оцінено жодних обставин фактичної дійсності з приводу безпідставного та неправомірного надання Лікарнею відпусток найманим працівникам, згаданим в Акті №202004.

Суд вважає, що саме лише подія відсутності найманого працівника – лікаря у межах спірних правовідносин за відсутності екстраординарних надзвичайних випадків не може бути кваліфікована у якості діяння з приводу вчинення бюджетного правопорушення за виключенням ситуації, коли суб`єктом владних повноважень поза розумним сумнівом доведено явну та очевидну безпідставність надання роботодавцем відпустки найманому працівникові або явну та очевидну протиправність поведінки роботодавця у неприйнятті рішення про звільнення найманого працівника.

Суд відмічає, що сукупність об”єктивних даних, здобутих Офісом як суб”єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин та відображених в Акті №202004 не дає підстав для висновку про те, що відсутність окремих найманих працівників у межах виконання зобов`язань за Договором №1 та Договором №2 (за існування факту укладення трудових договорів та відсутністю підстав для їх розірвання) знаходиться у прямому та безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із погіршенням якості наданих Лікарнею медичних послуг за Договором №1 і Договором №2 чи наданням Лікарнею медичних послуг не у повному обсязі за Договором №1 і Договором №2.

Тому з огляду на приписи ч.2 ст.77 КАС України суд констатує недоведеність суб`єктом владних повноважень події бюджетного правопорушення, складу бюджетного правопорушення, вини Лікарні за цим епізодом.

Окремо суд зважає, що за тестом Акту №202004 Офісом не виявлено ані фактів нецільового використання Лікарнею коштів за Договором №1 і Договором №2, ані фактів фізичного збереження Лікарнею коштів за Договором №1 і Договором №2 без установлених законом підстав як кваліфікуючої вимоги для застосування приписів ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України чи ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Натомість, згідно вище згаданими висновками Акту №202004 усі отримані Лікарнею у межах Договору №1 та Договору №2 кошти були використані для надання поточних медичних послуг.

Ці обставини суб”єктом владних повноважень – Офісом під час розгляду справи не спростовані ані за правилами доказування згідно з ч.1 ст.77 КАС України, ані за правилами доказування згідно з ч.2 ст.77 КАС України.

Також за змістом Акту №202004 суб”єктом владних повноважень – Офісом у межах спірних правовідносин не здобуто об”єктивних даних про винні діяння Лікарні в частині умисного та свідомого незабезпечення придбання відповідних медичних препаратів, що є обов`язковим елементом протиправного діяння у формі порушення бюджетного законодавства у спосіб завдання збитків бюджету.

Натомість, Актом №202004 зафіксований факт фізичної наявності окремої частини необхідних медичних препаратів, вартість видатків на закупівлю яких в обов`язковому порядку підлягає виключенню із загальної суми коштів, заявлених Офісом до стягнення з Лікарні у межах виконання зобов”язань за Договором №2 (у випадку доведення факту вчинення Лікарнею винних діянь в частині умисного та свідомого незабезпечення придбання відповідних медичних препаратів), позаяк згадані медичні препарати були придбані саме на виконання зобов”язань за Договором №2 і проведеним офісом заходом державного фінансового контролю не доведено обставин фізичної можливості використання цих медичних препаратів за іншими напрямками.

Стосовно недоліків в заповненні відомостей будь-якої медичної документації при фактичному наданні Лікарнею медичних послуг за пакетом №3 у межах Договору №2 суд вважає, що ані за суттю, ані за характером, ані за наслідками ці діяння не можуть бути кваліфіковані саме у якості порушення бюджетного законодавства.

Суд зауважує, що текст Акту №202004 не містить посилання на порушення Лікарнею вимог національного закону України з приводу використання державних фінансових ресурсів або вимог будь-якого акту права з кола бюджетного законодавства.

Саме лише посилання суб”єкта владних повноважень на недотримання Лікарнею у межах спірних правовідносин положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України за умови недоведення умислу на вчинення порушення бюджетного законодавства і вини у вчиненні порушення бюджетного законодавства не може бути кваліфіковано у якості завдання збитків бюджету.

Матеріалами справи не підтверджено ані обставин наявності у Лікарні фізичної можливості організувати виконання цивільних зобов”язань за Договором №1 і Договором №2 у межах спірних правовідносин в інший спосіб, ані обставин завдання Лікарнею шкоди майновим інтересам Держави у сфері охорони здоров”я.

Навпаки самим суб”єктом владних повноважень – Офісом у тексті Акту №202004 прямо та беззаперечно визнані обставини фактичного використання Лікарнею усіх отриманих за Договором №1 і Договором №2 коштів для організації діяльності з надання саме медичних послуг.

При цьому, доведений факт недотримання Лікарнею окремих умов специфікації (кількості фахівців певної спеціалізації, повноти медичного кошика тощо) протягом певної частини звітного періоду не утворює правових підстав для стягнення усієї суми коштів, отриманої Лікарнею за відповідним пакетом медичних гарантій за весь період дії договору, у якості збитків.

За змістом ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин. Обов`язковими елементами складу збитків є: 1) факт порушення права; 2) наявність шкоди у визначеному розмірі; 3) причинно-наслідковий зв`язок між порушенням і шкодою; 4) вина порушника. Тягар доведення кожного з цих елементів, у тому числі точного розміру шкоди, покладається на позивача (ч.1 ст.77 КАС України), а у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність втручання у майнові права приватної особи - за стандартом «поза розумним сумнівом» (постанова Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №520/6006/21).

Суд звертає увагу, що якщо предметом спірних правовідносин є твердження Офісу неналежне виконання Лікарнею (а не повне невиконання) договірного зобов`язання, тобто за судженнями Офісу зобов`язання виконане частково, з відхиленням від окремих умов, а основна послуга (медична допомога, готовність до її надання) фактично надана і спожита замовником, - то розмір негативних майнових наслідків для бюджету не може автоматично дорівнювати повній сумі коштів, сплачених за весь відповідний період чи пакет. Ототожнення суми, сплаченої за фактично надану послугу, зі збитками суперечить самій правовій природі збитків як еквівалента дійсно завданої шкоди, а не як санкції штрафного характеру за формальне відхилення від окремих умов договору.

При цьому суд враховує, що самі сторони договору, погоджуючи його умови, визначили спеціальний механізм правових наслідків саме для випадку зменшення кількості кваліфікованого персоналу порівняно з мінімально визначеними вимогами - п.п.1 п.43 Договору № 3721-Е4221-Р000/03 віл 14.05.2021р. та Договору № 2734-Е124-Р000 від 09.02.2024 р., яким передбачено не повернення (стягнення) усієї отриманої суми, а перерахунок сплачених коштів із відповідним зменшенням оплати за звітом про надані послуги у поточному або наступних звітних періодах.

Тобто сторони договору вже визначили спосіб та межі майнових наслідків саме такого порушення, і цей спосіб є пропорційним (кореспондує масштабу і тривалості невідповідності), а не є повним позбавленням надавача послуг права на оплату фактично наданих послуг.

Саме такий механізм реагування на стан виконання господарсько-правових (цивільно-правових) зобов"язань відповідає раніше згаданій судом меті законодавця - забезпечення сталого та безперебійного функціонування закладів охорони здоров"я.

Натомість, застосування Офісом іншого, більш обтяжливого правового механізму, а саме стягнення повної суми як безпідставно отриманих коштів (ст.1212 ЦК України) або як збитків (ст.1166 ЦК України) є підміною договірного (спеціального, погодженого сторонами) механізму компенсації загальним деліктним механізмом, що не узгоджується з принципом «lex specialis derogat legi generali» та не відповідає дійсній волі сторін при укладенні договору.

Крім того, для кваліфікації одержаних коштів як безпідставно набутих за ст.1212 Цивільного кодексу України необхідною умовою є відсутність правової підстави для їх одержання.

Проте, у спірних правовідносинах чинний, не визнаний недійсним чи неукладеним договір про медичне обслуговування населення існував протягом усього періоду, а фактичне надання послуг (готовність до надання медичної допомоги, лікування пацієнтів) та використання отриманих від Служби коштів за цільовим призначенням не заперечується й самим Офісом у тексті Акту №202004.

Окремі недоліки у заповненні будь-якої медичної документації при наявності факту реального надання пацієнтам відповідних медичних послуг згідно з національним законом України не може бути кваліфіковано у якості бюджетного правопорушення, наслідком якого є настання збитків на користь Державного бюджету України.

Суд також звертає увагу на те, що п.13 ч.1 ст.10 Закону №2939-XII та п.35 Порядку №550 покладають на орган державного фінансового контролю обов`язок визначати розмір завданих державі збитків саме у встановленому законодавством порядку.

Разом з тим ані Закон №2939-XII, ані Порядок №550, ані профільні порядки реалізації програми медичних гарантій, ані самі договори не встановлюють жодної методики розрахунку розміру відшкодування за часткове чи тимчасове недотримання окремих умов специфікації, зокрема не передбачають ні часткового перерахунку, ні понижуючих коефіцієнтів, пропорційних тривалості чи обсягу виявленого недоліку відносно загального обсягу договірних вимог.

За відсутності такої методики визначений Офісом розмір «шкоди» - 370 992,00 грн, 12 132 357,10 грн та 256 003,85 грн з точністю до копійки відповідає не розрахунку, пов`язаному з характером, тривалістю чи наслідками виявленого недотримання окремих умов, а повній сумі коштів, отриманих Лікарнею за відповідним договором/пакетом за весь охоплений ревізією період.

Так, сума 370 992,00 грн повністю збігається із запланованою вартістю послуг за додатком №27 за квітень-грудень 2021 року, а сума 12 132 357,10 грн - з повною сумою, отриманою Лікарнею за пакетом №42 за 2024 рік.

Таке буквальне ототожнення суми отриманого фінансування з розміром шкоди, без жодної диференціації за критерієм тривалості чи обсягу виявленого недотримання, свідчить не про розрахунок збитків, а про довільне («автоматичне») перенесення всієї суми фінансування у вимогу про відшкодування, що не відповідає вимозі визначення збитків «у встановленому законодавством порядку» та не є доведеним за розміром у розумінні ч.2 ст.77 КАС України.

Суд також зазначає, що Офісом не надано розрахунку, який виокремлював би частку вартості пакету медичних послуг, що відповідає саме невиконаній (не в повному обсязі виконаній) умові специфікації, від вартості фактично та належно наданих послуг.

За відсутності такого диференційованого розрахунку вимога про стягнення повної суми, отриманої за весь період, не може вважатися доведеною за розміром у розумінні ч.2 ст.77 КАС України, а покладення на надавача медичних послуг обов`язку повернути кошти в обсязі, що явно перевищує вартість встановленого недотримання, суперечить принципу пропорційності у розумінні ч.2 ст.2 КАС України та ст.8 Конституції України та критерію «справедливого балансу» між суспільним інтересом у контролі за використанням бюджетних коштів і майновим інтересом надавача послуг у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, подія часткового недотримання окремих умов специфікації об"єктивно здатна утворити підставу для застосування погодженого сторонами договірного механізму зменшення (перерахунку) оплати обсягу поточних платежів в порядку п.43 Договору №1 та Договору №2, а не для кваліфікації всієї одержаної за договорами суми як збитків чи безпідставного збагачення бюджету.

До того ж суд зважає, що за Договором №1 кошти заявлені до стягнення поза межами строку у понад як 4 роки від завершення відповідних спірних правовідносин (подія чого настала не пізніше від календарної дати – 31.12.2021р.), що не відповідає ані принципу юридичної визначеності як невід”ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права, ані умовам втручання у право лікарні на мирне володіння майно у розумінні ст.1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Також суд вважає, що за суттю запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права негативні наслідки, спричинені неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві у сфері публічно-правових відносин, не можуть застосовуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень суб”єктів владних повноважень, а натомість - в окресленому випадку підлягає застосуванню принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis).

Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб`єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб`єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.

Окрім того, за сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. по справі №916/3027/21 стандартами доказування: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб”єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі оскарженої зустрічним позовом Вимоги, котра створила для заявника новий (раніше відсутній) публічний обов”язок з перерахування коштів до бюджету, який безпосередньо впливає на майновий (фінансовий) стан заявника.

У постанові від 30 липня 2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що вказані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно з цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; на обґрунтування органом влади прийняття несприятливих актів; на визначення порядку їх оскарження, на відшкодування заподіяної шкоди.

Основна мета правової (справедливої) процедури - щоб суб`єкти владних повноважень, діяли правомірно, тобто належно, згідно з визначеними нормами права, але такими нормами права, які відповідають критеріям природного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальноправовим принципам, що встановлені органами правосуддя.

Частиною 1 ст.47 Закону України від 17.02.2022р. №2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» визначено, що під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 2) залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта; 3) повідомляє заінтересованим особам про початок адміністративного провадження та про їхні права на участь в адміністративному провадженні; 4) повідомляє учасникам адміністративного провадження порядок ознайомлення з матеріалами справи, їхні права і обов`язки; 5) надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов`язки в рамках адміністративного провадження.

Суд відмічає, що у межах спірних правовідносин суб”єкт владних повноважень - Офіс згідно з текстом Акту №202004 не здобув та не оцінив об`єктивних даних з приводу існування у Лікарні правових підстав для відмови у наданні відпусток найманим працівникам – лікарям, з приводу причин непридбання Лікарнею необхідної кількості медичних препаратів за медичним кошиком та наявності фізичної можливості забезпечити таке придбання, з приводу наслідків стану виконання Лікарнею цивільних зобов`язань за Договором №1 та за Договором №2 у вимірі публічних інтересів суспільства у сфері охорони здоров`я.

З огляду на зміст ст.ст.6, 8, 19, 124 Конституції України дефекти (недоліки, вади) у повноті реалізації суб”єктом владних повноважень функції фінансового контролю не можуть бути нівельовані чи виправлені адміністративним судом під час відправлення правосуддя, позаяк адміністративний суд не повинен ані підміняти суб”єкта владних повноважень під час реалізації управлінської функції, ані виконувати управлінську функцію замість суб”єкта владних повноважень, ані змінювати юридичні підстави висунутих суб”єктом владних повноважень звинувачень у дотриманні учасником суспільних відносин фінансової дисципліни у використанні державних фінансових ресурсів, ані збільшувати чи підсилювати обсяг фактичних підстав інкримінованих суб”єктом владних повноважень учаснику суспільних відносин протиправних діянь.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин з`ясував неповно, змісту належної норм права витлумачив невірно, за відсутності доведеної поза розумним сумнівом події та складу вчинення Лікарнею порушення бюджетного законодавства безпідставно кваліфікував стан виконання Лікарнею цивільних зобов`язань за Договором №1 і Договором №2 саме у якості порушення бюджетного законодавства і завдання збитків бюджету попри зміст Акту №202004 про використання усіх отриманих Лікарнею у межах Договору №1 і Договору №2 коштів виключно для надання медичних послуг.

Окремо суд зауважує, що самі лише обставини помилковості проведених працівниками лікарні записів у медичній документації при підтвердженні фактів фізичного надання Лікарнею відповідної медичної допомоги за жодних обставин не можуть бути кваліфіковані у якості порушення бюджетного законодавства – безпідставного отримання коштів за укладеним із Службою Договором №2.

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення у викладі оскарженої Вимоги та навпаки – доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення зустрічного позову Лікарні.

З огляду на встановлені у справі обставини задоволення зустрічного позову Лікарні виключає можливість задоволення первісного позову Офісу.

Відтак первісний позов Офісу належить залишити без задоволення.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-78, 90, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Північно-східного офісу Держаудитслужби - залишити без задоволення.

Зустрічний позов Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Багатопрофільна клінічна лікарня комплексного та відновлювального лікування ветеранів війни та постраждалих від техногенних катастроф" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги Північно-східного офісу Держаудитслужби від 08.01.2026 р. №202004-14/105-2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північно-східного офісу Держаудитслужби (ідентифікаційний код - 40478572; місцезнаходження - майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 4 під., 10 пов., м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61022) на користь Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради "Багатопрофільна клінічна лікарня комплексного та відновлювального лікування ветеранів війни та постраждалих від техногенних катастроф" (ідентифікаційний код - 02003570; місцезнаходження - вул. Європейська, буд. 85, м. Харків, 61166) 26.624,00 грн (двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири гривні 00 коп) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.

Роз`яснити, що судове рішення у повному обсязі складено (виготовлено) відповідно до ч.3 ст.243 КАС України - 15.09.2026р.; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко