Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №460/11449/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

Суд: Рівненський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 14 вересня 2026 р.

Справа: №460/11449/26

Суддя: Т.О. Комшелюк

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 вересня 2026 року м. Рівне№460/11449/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_1 _ (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) кошти за вчинення майнової шкоди в розмірі 2910 гривень 40 коп. (дві тисячі дев`ятсот десять гривень 40 копійок). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження військової служби відповідачу у тимчасове користування було видано інвентарне майно номенклатури речової служби, а саме килим польовий ізоляційний, гумові чоботи та штани вітровологозахисні. Після завершення щорічної основної відпустки відповідач до місця проходження військової служби не прибув, на зв`язок не виходив, місцезнаходження його встановлено не було. Водночас отримане ним у тимчасове користування військове майно до військової частини не повернуто. За результатами проведеного службового розслідування встановлено факт нестачі зазначеного майна та визначено розмір заподіяної державі матеріальної шкоди у сумі 2910,40 грн. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.11.2025 №6046-АГ відповідача притягнуто до повної матеріальної відповідальності. Позивач зазначає, що відповідача знято з усіх видів забезпечення, він не отримує грошового забезпечення, з якого можливо було б здійснювати утримання завданої шкоди в порядку, передбаченому Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Військова частина зверталася до відповідача з пропозицією добровільно відшкодувати заподіяну шкоду. Поштове відправлення отримано відповідачем 21.05.2026, однак кошти ним не сплачені, а військове майно не повернуто, у зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача 2910,40 грн завданої державі майнової шкоди та понесені судові витрати.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Позовна заява надійшла до суду 29.06.2026.

Ухвалою суду від 01.07.2026 позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 09.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши позовну заяву та матеріали справи, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 18.11.2024 № 1312-ОС його призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - водія третього зенітно-ракетного відділення прикордонної зенітно-ракетної застави четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.09.2025 №590-ВВ відповідачу надано щорічну основну відпустку тривалістю 15 діб з 13.09.2025 з наданням трьох днів на дорогу.

Згідно з відпускним квитком після закінчення відпустки відповідач повинен був повернутися до місця проходження військової служби 30.09.2025 до 24:00 год. Однак до місця проходження служби відповідач у визначений строк не прибув. Його місцезнаходження встановлено не було, зв`язок із ним був відсутній.

За результатами службового розслідування щодо нез`явлення відповідача після відпустки встановлено факт його нез`явлення для проходження військової служби без поважних причин упродовж понад десяти діб в умовах воєнного стану. У його діях комісією встановлено ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 04.10.2025 № 1050-ОС відповідача знято з усіх видів забезпечення з 01.10.2025, а наказом від 13.10.2025 № 1082-ОС зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону.

Матеріалами справи підтверджено, що під час проходження військової служби відповідачу у тимчасове користування було видане інвентарне майно номенклатури речової служби: килим польовий ізоляційний - 1 шт.; чоботи гумові - 1 пара; штани вітровологозахисні - 1 шт.

Факт отримання відповідачем цього майна підтверджується, зокрема, записами у книзі тимчасової видачі інв. №28/94.

У ході перевірки місця проживання відповідача у пункті тимчасової дислокації зазначене майно не виявлено. Станом на 31.10.2025 відповідач майно до військової частини не повернув.

За цим фактом проведено окреме службове розслідування, висновок якого складено 31.10.2025. Комісія встановила, що нестача майна виникла внаслідок неповернення відповідачем майна номенклатури речової служби, яке перебувало у його тимчасовому користуванні, та дійшла висновку про наявність матеріальної шкоди державі.

Згідно з довідкою-розрахунком №184 від 27.10.2025 вартість неповернутого майна становить: килим польовий ізоляційний - 490,00 грн; чоботи гумові - 600,00 грн; штани вітровологозахисні - 1820,40 грн. Загальна вартість неповернутого майна становить 2910,40 грн. У довідці зазначено, що вартість майна визначена за даними бухгалтерського обліку.

При цьому зазначення у довідці-розрахунку ОСОБА_2 пояснюється тим, що останній є матеріально відповідальною особою за майно номенклатури відділу тилового забезпечення, тоді як факт передачі спірного майна безпосередньо відповідачу підтверджується книгою тимчасової видачі та іншими матеріалами службового розслідування.

Службовим розслідуванням також встановлено наявність шкоди, протиправну поведінку відповідача, причинний зв`язок між такою поведінкою та шкодою, а також вину відповідача. Обставин, які б виключали матеріальну відповідальність, комісією не встановлено.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.11.2025 №6046-АГ затверджено висновок службового розслідування, відображено нестачу інвентарного майна на суму 2910,40 грн у бухгалтерському обліку та притягнуто відповідача до повної матеріальної відповідальності. Цим же наказом передбачено, що у разі поновлення відповідача на всіх видах забезпечення стягнення здійснюватиметься із його грошового забезпечення у розмірі до 20 відсотків щомісячно.

Позивач запропонував відповідачу добровільно відшкодувати 2910,40 грн шляхом одноразового або поетапного утримання коштів у разі повернення до військової частини чи самостійного перерахування коштів на рахунок військової частини. Для повідомлення про намір і спосіб погашення шкоди відповідачу надано 15 календарних днів з моменту отримання повідомлення. Поштове відправлення вручено одержувачу 21.05.2026.

Доказів повернення майна або відшкодування його вартості матеріали справи не містять.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Правові засади та порядок притягнення військовослужбовців та прирівняних до них осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державі, визначає Закон України від 03.10.2019 №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (надалі - Закон №160-IX), який є чинним у редакції від 10.05.2025.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №160-IX матеріальна відповідальність є видом юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, завдану з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Прямою дійсною шкодою у розумінні пункту 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX є, зокрема, збитки, завдані військовій частині шляхом створення нестачі, розкрадання чи незаконного використання військового та іншого майна, а також витрати на придбання державного майна замість втраченого.

За частинами першою та другою статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Умовами такої відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою та вина особи.

Застосовуючи наведені положення до встановлених обставин справи, суд вважає наявними усі передбачені законом умови матеріальної відповідальності відповідача.

Так, наявність прямої дійсної шкоди підтверджена фактом нестачі трьох одиниць інвентарного речового майна та довідкою-розрахунком №184 від 27.10.2025, відповідно до якої його вартість становить 2910,40 грн.

Протиправність поведінки відповідача полягає у неповерненні військового майна, отриманого ним у тимчасове користування під час проходження військової служби, та невиконанні обов`язку щодо забезпечення його збереження і повернення.

Причинний зв`язок полягає в тому, що саме неповернення відповідачем отриманого ним майна спричинило виникнення у військової частини нестачі цього майна і, відповідно, пряму дійсну шкоду.

Вина відповідача підтверджується сукупністю матеріалів службового розслідування: майно було передано саме йому у тимчасове користування; після завершення відпустки відповідач до військової частини не повернувся; спірне майно за місцем його проживання в пункті тимчасової дислокації не виявлено; до складу військової частини воно не повернуте; після отримання письмової вимоги відповідач також не відшкодував його вартість.

Доказів, які б спростовували зазначені обставини, підтверджували повернення спірного майна, втрату його з незалежних від відповідача причин або наявність передбачених статтею 9 Закону №160-IX обставин, що виключають матеріальну відповідальність, до суду не подано.

Стосовно виду матеріальної відповідальності суд ураховує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, у разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети.

Отже встановлена нестача військового майна, переданого відповідачу для тимчасового використання, за наявності його вини є передбаченою законом самостійною підставою для повної матеріальної відповідальності. Тому для вирішення цього спору немає необхідності ставити повну матеріальну відповідальність відповідача виключно в залежність від наявності обвинувального вироку суду або остаточного результату кримінального провадження.

Висновок службового розслідування та наказ від 03.11.2025 № 6046-АГ про притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності відповідають такій правовій природі встановленого порушення. При цьому наказ про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності не оскаржений та є чинним.

За статтею 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, за загальним правилом здійснюється на підставі наказу командира шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.

У цій справі наказом № 6046-АГ від 03.11.2025 прямо передбачено здійснення таких утримань у разі поновлення відповідача на всіх видах забезпечення.

Однак матеріалами справи встановлено, що відповідач з 01.10.2025 знятий з усіх видів забезпечення, перебуває у розпорядженні начальника прикордонного загону, до військової частини не повернувся та грошового забезпечення, з якого можливе фактичне здійснення таких утримань, не отримує.

Таким чином, передбачений статтею 10 Закону №160-IX внутрішній механізм утримання із грошового забезпечення за фактичних обставин цієї справи не може бути реалізований.

Частиною першою статті 12 Закону №160-IX передбачено судовий порядок відшкодування завданої шкоди, зокрема, у разі звільнення особи зі служби та її відмови від добровільного відшкодування.

Разом з тим відповідач формально зі служби не звільнений, а тому наведена норма безпосередньо не регулює встановлену у цій справі ситуацію.

Однак суд не вважає, що така обставина усуває вже виниклий у відповідача матеріальний обов`язок відшкодувати державі пряму дійсну шкоду.

Підстава, умови, вид і розмір матеріальної відповідальності відповідача у цьому випадку встановлені безпосередньо Законом №160-IX та виданим на його виконання наказом командира. Отже, звернення до суду не створює нової підстави матеріальної відповідальності та не розширює повноважень військової частини, а спрямоване на примусове виконання вже існуючого майнового обов`язку в умовах, коли передбачений статтею 10 Закону №160-IX механізм утримання об`єктивно не може бути застосований.

Інше тлумачення, за якого особа, не повернувши ввірене їй військове майно та фактично припинивши виконання обов`язків військової служби, була б звільнена від можливості примусового відшкодування шкоди лише через те, що формально продовжує перебувати у списках особового складу, суперечило б змісту самого інституту матеріальної відповідальності, визначеному Законом №160-IX.

Суд також враховує, що військова частина до звернення до суду надала відповідачу можливість добровільно виконати свій обов`язок: повернути кошти у розмірі заподіяної шкоди або визначити спосіб їх погашення. Відповідач отримав таку вимогу 21.05.2026, однак її не виконав.

За таких обставин застосування судового способу захисту не підміняє передбачений законом порядок матеріальної відповідальності, а забезпечує реальне виконання встановленого Законом №160-IX обов`язку відшкодувати заподіяну державі шкоду.

Суд окремо зауважує, що неподання відповідачем відзиву не є самостійною підставою для задоволення позову. Водночас за відсутності будь-яких заперечень чи доказів на спростування позовних вимог суд вирішує справу на підставі наявних доказів, які в сукупності підтверджують як сам факт шкоди, так і її розмір, протиправну поведінку відповідача, причинний зв`язок та вину.

Таким чином, заявлена до стягнення сума 2910,40 грн підтверджена належними та достатніми доказами, а тому позовна вимога про її стягнення підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, доводи позивача відповідають обставинам справи, тому позовні вимоги належать до задоволення.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків або проведенням експертиз, матеріали справи не містять. Відтак підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) 2910,40грн (дві тисячі дев`ятсот десять гривень, 40коп) майнової шкоди, завданої державі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Суддя Т.О. Комшелюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua