Рішення від 14 вересня 2026 р. у справі №440/10652/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/10652/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головка А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Державна казначейська служба України, про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

05 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа: Державна казначейська служба України, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у вигляді не проведення виконавчих дій та не притягнення до відповідальності божника;

- зобов?язати відповідача негайно вчинити всі можливі, в тому числі примусові, виконавчі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" з метою своєчасного та повного виконання виконавчого листа по виконавчому провадженню №81108911;

- зобов?язати відповідача притягнути службових осіб Державної казначейської служби України до відповідальності передбаченої статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" у виді штрафу;

- стягнути моральну шкоду в сумі 25000 грн.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що на виконані у головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження №81108911 з примусового виконання виконавчого листа №440/6112/25, виданого Полтавським окружним адміністративним судом 05.05.2026. Виконавче провадження відкрито 27.05.2026. Станом на 30.07.2026 рішення суду не виконано. Тобто, боржник не виконує рішення суду вже більше 10 робочих днів. В свою чергу виконавець протиправно не вчиняє жодних належних та передбачених Законом України "Про виконавче провадження" виконавчих дій, які забезпечили фактичне виконання судового рішення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/10652/26 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України , третя особа: Державна казначейська служба України , про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

18.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог, просив у їх задоволенні відмовити. Вказував на те, що державним виконавцем своєчасно відкрито виконавче провадження, направлено вимоги до боржника, витребувано інформацію щодо фактичного виконання рішення суду, здійснено перевірку даних Єдиного державного реєстру судових рішень, вживаються заходи в межах повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження". Відтак, державний виконавець здійснює активні процесуальні дії, спрямовані на забезпечення належного та повного виконання рішення суду. А тому, твердження позивача про наявність протиправної бездіяльності є припущенням та не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, як передбачено частиною першою статті 269 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених, зокрема, статтею 287 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі 440/6112/25 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 37567646) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної казначейської служби України щодо визначення дати обліку виконавчих листів, поданих ОСОБА_1 до органу Казначейства 27 лютого 2025 року вхідний номер 10-4458, як 02 квітня 2025 року. Зобов`язано Державну казначейську службу України виконавчий лист по цивільній справі №709/377/21, виданий 25.02.2025 Чорнобаївським районним судом Черкаської області, згідно якого Черкаський апеляційний суд вирішив: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 12000 грн. 00 коп. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування втраченого заробітку в сумі 4640 грн. 00 коп. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати за проведення експертизи в сумі 3775 грн. 40 коп.» обліковувати з 27 лютого 2025 року, змінивши в зв`язку з цим хронологічну черговість його виконання на черговість, що існувала станом на 27 лютого 2025 року. Зобов`язано Державну казначейську службу України виконавчий лист по цивільній справі №709/377/21, виданий 25.02.2025 Чорнобаївським районним судом Черкаської області, згідно якого Верховний Суд вирішив: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 900000,00 (дев`ятсот тисяч) гривень» обліковувати з 27 лютого 2025 року, змінивши в зв`язку з цим хронологічну черговість його виконання на черговість, що існувала станом на 27 лютого 2025 року. Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2361 грн. (дві тисячі триста шістдесят одна гривня). В іншій частині позовних вимог відмолено.

05.05.2026 Полтавським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №440/6112/25 про зобов`язання Державну казначейську службу України виконавчий лист по цивільній справі №709/377/21, виданий 25.02.2025 Чорнобаївським районним судом Черкаської області, згідно якого Верховний Суд вирішив: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 900000,00 (дев`ятсот тисяч) гривень» обліковувати з 27 лютого 2025 року, змінивши в зв`язку з цим хронологічну черговість його виконання на черговість, що існувала станом на 27 лютого 2025 року.

На підставі вказаного виконавчого листа 27.05.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81108911, якою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у вигляді не проведення подальших виконавчих дій у виконавчому провадженні №81108911 та не притягнення до відповідальності божника, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, викладеним у заявах по суті та які мають значення для правильного вирішення спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч.3 ст.14 КАС України).

Приписами статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про виконавче провадження (надалі також Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частинами 1, 2 статті 63 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Як слідує з матеріалів справи, 27.05.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81108911 з примусового виконання виконавчого листа №440/6112/25 від 05.05.2026. Вказаною постановою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Доказів виконання рішення суду у справі №440/6112/25 протягом 10 робочих днів матеріали виконавчого провадження не містять.

В свою чергу, головний державний виконавець по сплину 10 робочих днів після відкриття виконавчого провадження №81108911 не почав вживати будь-яких заходів для своєчасного та повного виконання виконавчого листа №440/6112/25 у зв`язку із чим, ОСОБА_1 25.06.2026 було подано скаргу на дії державного виконавця на ім`я начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Лише після надходження вищевказаної скарги, головним державним виконавцем 24.07.2026 було складено вимогу державного виконавця, якою зобов`язано Державну казначейську службу України невідкладно, але не пізніше 31.07.2026, надати державному виконавцю за адресою: 01601, м.Київ, вул. Городецького, буд.13 та/або на електронну адресу Відділу: themis@ca.minjust.gov.ua, інформацію щодо стану виконання рішення суду.

В той же час, жодних визначених у статтях 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчих дій по притягненню божника до відповідальності за невиконання виконавчого листа №440/6112/25 у вигляді винесення постанови про накладення на боржника штрафу головним державним виконавцем вчинено не було.

Матеріалами справи підтверджується, що у виконавчому провадженні №81108911 постанова про накладення штрафу головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мурихіним С.В. була винесена вже після звернення позивача до суду з цим позовом про бездіяльність державного виконавця.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо примусового виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду № 440/6112/25 від 05.05.2026 року в межах виконавчого провадження ВП №81108911; зобов`язання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити необхідні заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", щодо примусового виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду № 440/6112/25 від 05.05.2026 року в межах виконавчого провадження ВП №81108911.

Вирішуючи вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заподіяної моральної шкоди в сумі 25000 грн, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За приписами частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У відповідності до частин 3, 4 та 5 статті 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За приписами частини другої вказаної вище статті, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

- в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 та № 1 від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 року у справі № 9901/377/18.

Крім того, суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Аналізуючи зміст позовної заяви, обґрунтування щодо завданої моральної шкоди та досліджуючи матеріали справи, суд зазначає, що в обґрунтування вимоги про стягнення моральної шкоди, позивачем не надано жодних належних доказів та обґрунтованих розрахунків сум, що б свідчили про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі, в якому останній просить стягнути з відповідача, а також завданням йому шкоди у вигляді заподіяння моральних чи фізичних страждань, з огляду на що така вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац 2 частини 2 статті 77 КАС України).

Згідно частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "RuizTorija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів сторін суд враховує та зазначає, що останні не впливають на висновки суду за невмотивованості та недоведеності їх застосування за предметом спору судом.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ 1, 01601, код ЄДРПОУ 00015622), третя особа: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01104, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо примусового виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду № 440/6112/25 від 05.05.2026 року в межах виконавчого провадження ВП №81108911.

Зобов?язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити необхідні заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", щодо примусового виконання виконавчого листа Полтавського окружного адміністративного суду № 440/6112/25 від 05.05.2026 року в межах виконавчого провадження ВП №81108911.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтями 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Б. Головко